Історичні закономірності художнього розвитку. Поняття художньої спадкоємності, традиції, новаторства.

Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, яка започаткована наскельними зображеннями тварин, ритуальними танцями і співами, кам'яними ідолами тощо. Триває і збагачується вона й понині, коли поряд з живописом і музикою, театром і архітектурою існують кіно і телебачення, дизайн і балет на льоду. Автоматично переносити на історію мистецтва традиційні уявлення про рух по висхідній, так само як і спроби пояснювати нерівномірність художнього розвитку метаморфозами самого мистецтва — справа безперспективна. Зрозуміло, що на ранніх етапах людського розвитку, коли основні зусилля людини були спрямовані на упорядковування зовнішнього світу та усвідомлення специфіки людського життя, художні форми ми шукаємо і знаходимо у тих сферах, які пов'язані з виробництвом утилітарних предметів, створенням соціального простору та усвідомленням соціального часу. Прикладне мистецтво, архітектура і міфологія якраз і є тими художніми формами, що опосередковують конкретно-історичний та естетичний досвід. Позитивні зрушення в загальному соціально-економічному становищі суспільства, розвиток науки роблять доступним і необхідним дедалі активніше оволодівати внутрішнім світом людини, заглиблюватись у її соціальні відносини. І саме це стимулює появу літератури, живопису, музики. Завдяки естетичному досвідові мистецтво час від часу відкриває нові сфери, які вимагають поряд з практичним естетичного та художнього опанування. Розвиток мистецтва полягає саме у безперервному відкритті нових сфер досвіду і нових структур їх художнього опанування.

Історія мистецтва, якою її сформувала у XVIII ст. європейська наука, починала відлік з грецького та римського античних мистецтв як найдавніших з відомих людству. Батько історії мистецтва Вінкельман, створивши «Історію мистецтва стародавності» (1764 p.), заклав у своєму творі ідею розуміння мистецтва як суспільної діяльності великого значення, як вираження глибинних і найсуттєвіших поривань народу. Водночас Вінкельман з презирством поставився до мистецтва Стародавнього Сходу, західноєвропейського середньовіччя, народів інших регіонів, яке не відповідало ідеалу античного мистецтва.

Художня спадкоємність — це внутрішня тенденція розвитку мистецтва, яка забезпечує збереження художніх досягнень, розвиток змісту і розширення сфери мистецтва. Саме вона, спадкоємність, забезпечує наступним поколінням засвоєння художнього досвіду; від нього відштовхується нове покоління, завдяки чому має більш широкий простір для творчості. Та й сама історія мистецтва була б неможливою, якби між старим і новим у мистецтві не було загального. Спадкоємність як тип зв'язку між старим і новим характеризується тим, що в ній кожен новий вияв у мистецтві не відкидає, не заперечує того, що виникло раніше, а вступає з ним у діалог, збагачуючи тим самим і себе, і попередника.

Художня традиція — закріплена в художньому досвіді, свідомості єдність художнього змісту і форми, яка забезпечує адекватне художньому втіленню сприйняття об'єкта художнього відображення. Традиція є необхідною умовою існування культури взагалі і мистецтва зокрема, бо гарантує збереження культурного і художнього досвіду, зв'язок і взаєморозуміння поколінь.

Художня спадкоємність характеризує акт і результат художньої творчості щодо засвоєння традиції, звернення до якої може носити різний характер: традиціоналізму, епігонства (формальне відтворення традиції), творчого розвитку (неможливого без справжнього новаторства) та відкидання, заперечення, бунту проти традиції (псевдоноваторство) .

Художнє новаторство — тенденція розвитку мистецтва, в основу якої покладаються співмірність та співзвучність часові, здатність знайти і здійснити розвиток нового змісту, а також відшукати, створити відповідні зображально-виразні засоби. Новаторство в кінцевому підсумку виправдовує традицію, бо кожне нове досягнення усвідомлюється лише у порівнянні з високими її зразками і набутками, підтверджуючи тим самим життєздатність і плодотворність зв'язку поколінь. Додамо також, що новаторство найбільш полемічних методів і форм нерідко ніби заперечує найближчу традицію, однак якщо воно справжнє— то це в ім'я більш глибоких шарів тієї ж традиції.

Співвідношення між традицією і новаторством, а отже, і характер спадкоємності є досить гнучкими і в різні історичні періоди в різних типах культури ця взаємодія здійснюється специфічно. Будь-яка конкретна історична ситуація щоразу вимагає спеціального дослідження.

Що стосується закономірностей історичного розвитку, то вони реалізуються як діалектична взаємодія художньої спадкоємності, традиції і новаторства.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Трагедія, комедія, драма як види драматичного мистецтва, іх особливість.	\|	Історична типологія мистецтва. Поняття художньої епохи, напряму, методу, стилю.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.