АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КЛІНІКИ, ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ПІЄЛОНЕФРИТУ У ДІТЕЙ

Інфекції сечової системи (ІСС) є найбільш поширеною інфекцією у дітей до 2 років (рівень доказовості 2) та займають друге-трете місце серед всіх інфекцій дитячого віку, поступаючись захворюванням дихальних шляхів та кишковим інфекціям. Згідно статиститичним звітам МОЗ України поширеність захворювань нирок і сечової системи у дітей в останні 5 років в Україні зростає, а саме: із 40 до 56/1000 дитячого населення. На першому році життя на ІСС частіше страждають хлопчики (3,7% проти 2% у дівчаток), потім спостерігається протилежне співвідношення

Інфекції сечової системи (ІСС) – мікробнозапальне ураження органів сечових шляхів без уточнення топічного рівня ураження.

Пієлонефрит (ПН)- неспецифічне мікробне запалення нирки з переважним вогнищевим ушкодженням тубулоінтерстиційної тканини, чашечок та миски.

Цистит – неспецифічне мікробне запалення слизової оболонки сечового міхура.

Тубулоінтерстицийний нефрит (ТІН) – неспецифічне абактеріальне запалення інтерстицію, судин та канальців що супроводжується зниженням функцій нирок (переважно тубулярної).

Серед мікробно-запальних захворювань пієлонефрит є одним із найчастіших у дитячому віці. Його розповсюдженість у різних регіонах країни коливається від 0,5 до 3,5 % дітей різного віку. В структурі захворювань органів сечової системи пієлонефрит займає перше місце і складає до 70 % усієї нефрологічної патології.

До першого року життя дівчатка і хлопчики хворіють на пієлонефрит однаково часто, але у більш старшому віці дівчатка хворіють в 6-7 разів частіше, ніж хлопчики, що обумовлено легкістю висхідного інфікування сечовидільних шляхів у осіб жіночої статі.

Етіологія. Переважне значення в етіології пієлонефриту мають представники родини ентеробактерій (до 80 %), серед яких домінує кишкова паличка, яка висівається у 40-60 % хворих, рідше виділяють клебсієлу (7-20 %), протей (9-16 %). Серед кокової флори зустрічаються ентерококи (5-15 %), стафілококи (5-14 %) та інші мікроорганізми або їх асоціації. Важливо зазначити, що мікрофлора сечі може змінюватись у одного і того ж хворого в залежності від форми пієлонефриту, активності процесу, тривалості захворювання, наявності чи відсутності обструкції сечових шляхів тощо.

Вірулентність більшості грамнегативних бактерій - збудників пієлонефриту, особливо кишкової палички і протея, проявляється у їх здатності прилипати до уроепітелію (феномен бактеріальної адгезії), просуватися по ньому проти течії сечі, протидіючи при цьому опсонізації і фагоцитозу з появою різних ендотоксичних ефектів.

Крім того, спеціальними дослідження було показано, що нирки чи не єдиний орган де можливе існування L-форм бактерій або протопластів, які тривалий час можуть перебувати в гіперосмолярному середовищі інтерстиціальної тканини нирок, залишаючись резистентними до антибактеріальних препаратів, і потім реверсувати у вегетативні форми, спричиняючи загострення запального процесу. Вивчається роль мікоплазми в сучасній етіології пієлонефриту.

Патогенез. Збудник може попадати в нирки двома шляхами: висхідним і, рідше, гематогенним. Чинниками, які сприяють інфікуванню нирок є порушення інтра- та екстраренальної уродинаміки і зниження як місцевої, так і загальної неспецифічної та специфічної реактивності організму. При цьому, в більшості випадків, саме стан уродинаміки є визначальним для виникнення пієлонефриту. Причини порушення уродинаміки можуть бути вродженими і набутими. Серед вроджених – це гістологічні аномалії будови нирок, тубулопатії, дизметаболічні нефропатії з кристалурією, гіпо-, аплазії нирки, додаткова нирка, зміни форми нирок (підковоподібна тощо), аномалії будови і розташування ниркових судин, вади розвитку сечоводу, сечового міхура і уретри Набутими причинами порушення уродинаміки можуть бути сечокам’яна хвороба, гострі і хронічні цистити, уретрити, нейрогенний сечовий міхур, міхурово-сечовідно-мискові рефлюкси, стани дегідратації тощо

Таким чином, збудник в умовах порушення уродинаміки та зниження місцевої і загальної неспецифічної і специфічної реактивності, використовуючи свої адгезивні та інвазивні властивості, попадає і фіксується в інтерстиціальній тканині нирок, спричиняє там вогнищеві запальні зміни. Вогнища запалення носять, зазвичай, дисемінований характер, можуть бути одно-, або двобічними, а морфологічно характеризуються інфільтратами, які містять переважно лейкоцити, макрофаги та плазматичні клітини з паралельним набряком інтерстицію і дистрофією епітелію канальців. При хронічному пієлонефриті морфологічні зміни в нирках більш строкаті, що обумовлено різними стадіями запалення. Поряд із свіжими вогнищами гострого запалення знаходять мононуклеарні інфільтрати, ділянки фіброзу, а також рубцево-склеротичні зміни.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Цистоскопія	\|	Класифікація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.