• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття політичної системи суспільства

Фундаментальні підвалини політичної системи суспільства були сформульовані не так давно, приблизно у 60 – 70-ті роки минулого століття. Тому на сьогодні навколо них ще точаться численні дискусії. Саме тому політичну систему суспільства вчені визначають по-різному. Але головне, що

- у вузькому розуміння політичної системи зводиться до визначення її як, сукупності державних організацій, громадських об'єднань та партій, трудових колективів тощо, які здійснюють функції, щодо реалізації політичної влади,

а - у широкому розумінні – це сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов'язаних відносинами щодо здійснення політичної влади.

Так, П. Рабінович, визначаючи політичну систему суспільства, вважає, що це система "усіх політичних явищ, які існують у соціальне неоднорідному, зокрема, класовому суспільстві.

Найбільш поширеним є уявлення про політичну систему як інструменті, механізмі примусу, влади з різноманітним розумінням соціально значимими цілями: інтеграції, пристосування суспільста тощо. В такому випадку політичну систему порівнюють із державою. В той же час політична система є спеціальним суспільним пристроєм, який породжує соціальні імпульси, які повинні враховуватися в процесі прийняття та здійсненняполітичних рішень у державі (С.О.Комаров, О.В.Малько).

Поняття “політична система” прийшло із соціології, філософії тощо. Політична система суспільства – багатогранне, складне соціальне явище, яке досліджуєтьсяспеціалістами різноманітних галузей науки, в тому числі і державно-правового циклу.

Політична система суспільства пов’язується із особливою діяльністб людини – політикою, яка відображає взаємовідносини між різноманітними соціальними групами, класами, соціальними групами, колективами, особистостямищодо державної влади.

Політика це унікальна самокерована система державно-організованого суспільства, компоненти якого тісно пов’язані відносинами влади, вона регулює виробництво та розподіл соціальних благ, має внутрішню узгодженість та політичну спрямованість діяльності, вона закріплюється у нормативно-правових актах, має соціальне спрямування, цілі, функції, завдання тощо.

Елементами політичної системи суспільства є:

а) суб'єкти - носії політики;

б) політичні норми та принципи;

в) політичні відносини (стосунки);

г) політичні погляди, політична свідомість та культура;

д) зв'язки, що об'єднують названі компоненти.

Вивчаючи ці складові, можна дійти висновку, що вони передбачають існування і функціонування п'яти

Основні аспекти політичної системи:

1) інституціонального (організації, установи);

2) регулятивного (норми і принципи);

3) функціонального (політичні функції, процес та режими, погляди, політична свідомість та культура);

4) комунікативного (зв'язки, що об'єднують зазначені складові політичної системи).

Суб'єкти політичної системи - система всіх інститутів, організацій, установ, в тому числі і людей (особистостей), а також механізми керівництва і управління, за допомогою яких здійснюється політична влада.

Суб`єкти політики— це класи, нації, соціальні прошарки, "різноманітні об'єднання громадян: політичні партії; громадські організації, рухи та інші об'єднання; трудові колективи; кожна людина зокрема; держава.

Політичні партії - це добровільні об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, прагнуть здобути або утримати державну владу чи чинити вплив на політику держави відповідно до своєї програми.

Громадські організації— добровільні об'єднання людей, утворені ними задля досягнення їх особистих і громадських цілей чи інтересів, що діють на засадах самофінансування, самоуправління, самооплатності (ЗУ "Про об'єднання громадян" (1992)

Громадські організації розрізняють:

а) за порядком утворення та формами діяльності:

- громадські організації,

- органи громадської самодіяльності,

- політичні партії,

- громадські рухи;

б) за критеріями членства:

- з формально фіксованим членством,

- з нефіксованим членством;

в) за внутрішньою структурою:

- централізовані

- нецентралізовані;

г) за соціальною сферою діяльності:

- політичні,

- економічні,

- наукові,

- екологічні,

- творчі,

- національно-культурні,

- вікові тощо;

д) за територією діяльності:

- місцеві,

- загальнодержавні,

- міждержавні,

- міжнародні;

ж) за соціально-правовим статусом:

- легальні,

- нелегальні;

е) за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства:

- прогресивні,

- консервативні,

- реакційні.

Трудові колективи — це політико-економічні об'єднання всіх працівників для спільної праці на державних, громадських, приватних підприємствах, установах, організаціях та кооперативних об'єднаннях, які беруть участь у:

а) обговоренні і вирішенні державних і громадських справ;

б) виборах депутатів Верховної Ради України і місцевих Рад народних депутатів;

в) плануванні виробництва і соціального розвитку;

г) обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами і установами тощо.

==================================

"Політична людина" — це особа (індивід), що бере активну участь у політичному житті суспільства.

Наступним елементом політичної системи є політичні норми, тобто основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями, політичними особистостями. З одного боку, політичні норми є засобом оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. Складовими політичних норм є норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.

Політичні норми передбачають політичну відповідальність суб'єктів політики за їх порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона настає не тільки за протиправні дії, але й за політичний недогляд, необачність, нерішучість і таке інше. Така відповідальність може постати у вигляді осуду, позбавлення довіри, відклику депутата. Політичними санкціями є: припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання та заборона діяльності політичної партії, відмова у реєстрації, попередження.

Складовою структури політичної системи є також політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами стосунки між політичними суб'єктами, у процесі яких суб'єкти набувають і реалізують права і обов'язки. Політичні відносини включають реалізацію політичних функцій, а також існування політичного процесу і політичного режиму.

Політичні функції — це основні напрями діяльності суб'єктів політики. До них належать:

а) політичне цілевизначення;

б) владнополітична інтеграція суспільства;

в) регулювання соціально-політичної діяльності;

г) забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси.

Політичний процес — це сукупна діяльність всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками:

а) вся сума політичне значущої діяльності;

б) діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямованої на утворення, зміну чи функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю та розвитком політичної системи.

Політичний режим — політична обстановка у суспільстві, що реально складається і характеризується якісною та кількісною мірою участі народу, націй, соціальних прошарків і груп, а також громадян, методами здійснення політичної влади. Від політичного режиму слід відрізняти державно-правовий режим, що є складовою частиною форми держави.

Важливою складовою політичної системи суспільства є політичні погляди, політична свідомість і культура.

Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів, оцінка людиною існуючого політичного буття і вибір варіанта поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Ідеологічними складовими політичної свідомості є: ідеї, теорії, концепції, доктрини та інше. А під політичною ідеологією розуміють систематизований вираз поглядів соціальних прошарків і груп, окремих громадян, всього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб'єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями.

Психологічними складовими політичної системи є: настрої, почуття, звички, емоції людей. А під політичною психологією розуміють узагальнену систему почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей відносно політичного життя суспільства.

Політична культурапередбачає набуття і нагромадження суб'єктами політичної системи певних знань і досвіду у політичній сфері діяльності, сприйняття і засвоєння ними системи політичних цінностей, вироблення певного зразка поведінки.

Важливим системоутворюючим чинником у політичній системі є політична діяльність, яка пов'язує і забезпечує взаємодію усіх складових політичної системи.

Політична система України — це система суб'єктів політики, політичних норм і відносин, політичних поглядів, свідомості і культури, що існують і взаємодіють при здійсненні політичної влади. Вона характеризується такими ознаками та особливостями:

а) Україна проголошується демократичною правовою соціальною державою;

б) вся повнота влади належить народові;

в) державна влада здійснюється за принципом поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову;

г) в Україні проголошено принцип верховенства права;

д) суспільне життя базується на засадах політичного, економічного й ідеологічного плюралізму;

ж) визнаються пріоритетними загальнолюдські цінності, права і свободи людини та громадянина;

е) держава відповідає перед людиною і суспільством за свою діяльність.

3. Місце і роль держави у політичній системі та здійсненні державної влади

Суб'єктом здійснення державної влади є держава. Вона займає одне з провідних місць у політичній системі. Це зумовлено тим, що лише держава:

а) володіє суверенною владою, тому що вона є уособленням суверенітету народу і суверенітету нації і є результатом реалізованого права на самовизначення;

б) виступає офіційним представником (через представницький вищий законодавчий орган влади) усього народу;

в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що перебувають на її території;

г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції;

д) має спеціальний апарат, що забезпечує виконання державних функцій;

ж) може встановлювати правила поведінки, тобто формально-обов'язкові для всіх правові норми, за допомогою яких регулювати суспільні відносини.

Державі як суб'єкту політичної системи властиві такі ознаки:

а) наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку поширюється повновладдя держави і де проживає населення цієї держави;

б) суверенітет;

в) державна влада;

г) державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави;

д) здатність видавати загальнообов'язкові юридичні норми.

Виходячи з ознак держави як суб'єкта політичної системи суспільства необхідно зупинитися на головних, загальновизнаних формах взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи. Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у обсязі і мірі, необхідних для виконання загальнонародних завдань. Досягається це шляхом визначення і закріплення законами, що приймаються вищими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю громадських організацій, трудових колективів, передбачає відповідальність осіб за порушення законодавства.

До того ж, держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує об'єднання громадян, трудові колективи і окремих громадян приймати участь у справах держави, вирішувати найважливіші проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і організацій, що є виразниками їх інтересів.

Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід зупинитися на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством. Визначальними при співвідношенні держави і громадянського суспільства у більшості країн світу є такі засади:

а) держава сприяє створенню громадянського суспільства і підпорядковує свою діяльність його служінню;

б) вона забезпечує рівні для всіх можливості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості;

в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини і суспільства.

Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на виконавчу і судову.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення, потреб та інтересів людини. Людина у співвідношенні з громадянським суспільством і державою виступає як особистість й громадянин. Ці два її соціально-політичні статуси повинні повною мірою забезпечувати розвиток індивіда. Для цього кожна правова демократична держава зобов'язана інтенсивно використовувати такий інститут, як народовладдя, і дотримуватись принципу суверенітету народу. Разом з тим сама людина не повинна бути пасивним спостерігачем політичного життя, як це було за радянських часів, коли у теорії політичної системи її суб'єктами вважались виключно відповідні інституції (держава, громадські об'єднання, трудові колективи).

Щодо співвідношення держави і влади, слід зауважити, що найбільш важливими складовими всякої влади, що має соціальний характер, є суверенність, воля і сила, якими відрізняються суб'єкти влади. Суверенність означає певну самостійність, незалежність даної влади від будь-якої іншої. Воля як складова влади означає здатність до вибору відпо­відного рішення і концентрації зусиль для його реалізації легітимними методами. Сила означає наявність реальної можливості забезпечення фактичного здійснення прийнятого рішення.

Суб'єктом і об`єктом владовідносин є люди. Тому людина і влада співвідносяться по-різному. Так, влада особи у громадянському суспільстві грунтується на власності, якою особа може безпосередньо володіти, користуватись і розпоряджатись. Громадянське суспільство обумовлює виникнення держави якраз для того, щоб економічну владу власника забезпечити політичне. Держава повинна увібрати у себе всі позитивні риси громадянського суспільства: - захист приватного інтересу, свободу особистості, її економічну самостійність і самодіяльність.

Влада громадянина у державі грунтується на політичних правах і свободах, які вважаються природними і невідчуженими. Найважливіша проблема полягає у тому, щоб зробити норми щодо цих прав і свобод максимально конкретними, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.

Однією з найбільш фундаментальних проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості учених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи.

Отже, під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної влади, яка відображується у верховенстві її у межах території країни і незалежності у зовнішніх відносинах.

Основні ознаки суверенітету зазначені у Декларації про державний суверенітет України:

а) верховенство;

б) самостійність;

в) повнота;

г) неподільність влади у межах території країни;

д) незалежність;

ж) рівноправність влади у зовнішніх відносинах.

Ж. Боден визначав суверенітет як вищу владу над підвладними. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом. Ж.-Ж. Руссо розглядав суверенітет як необмежену і неподільну владу, яка повинна здійснюватися у межах договору між народом і державою. Отже, вже з самого початку суверенітет розглядається як влада, обмежена певними правилами. Т. Гоббс сформулював абсолютну концепцію суверенітету, приписуючи його тільки державі, не залишаючи народові, людині права на владу. Проте історичний досвід підказує, що абсолютне право на владу — це не правило, а швидше, виняток з нього.

Існують три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації, суверенітет держави. Суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території даної країни і являють собою єдине джерело державної влади. Тому суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну системи країни.

Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї культури людства.

У демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй.

Питання для засвоєння матеріалу:

1. Що таке політика?

2. Як Н. Макіавеллі характеризує політику?

3. Чим різняться погляди на політику Ж.-Ж. Руссо і Г. Гегеля?

4. Що таке влада?

5. Які відомі підстави у загальній теорії держави і права для класифікації влад?

6. Що таке політична система суспільства?

7. Визначте складові політичної системи суспільства.

8. Як треба розглядати політичну систему при системному її вивченні?

9. Які місце і роль держави у політичній системі і здійсненні влади?

10. Що таке суверенітет?

ГЛАВА 4

Переглядів: 1224