Розділ ІІ. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.109 КК, є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері. Його додатковим факультативним об’єктом може виступати встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень. Правовою підставою криміналізації діянь, зазначених у диспозиції ст.109 КК є ст.5 Основного Закону, згідно із якою носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя). Розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" у системному зв'язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами
державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо. [7] Конституційний лад – це цілісна система соціально-правових відносин та інститутів, які підпорядковані безумовним моральним і конституційним вимогам. [8, с.59] Його складовими є: 1) суверенітет держави (верховеснство і самостійність державної влади усеперидні країни та її незалежність у міжнародних відносинах);2) форма правління (спосіб організації державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави – Президент України, вищим органом виконавчої влади – Кабінет Міністрів України та ін.);3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території;4) державний режим (демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності). Державна влада – це система сформованих в порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу – Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, - а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які, користуючись певною незалежністю, de-jure не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура, Національний банк України, Рахункова палата України, Вища рада юстиції тощо).Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу. Під державною владою слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині. [6, с.261] У диспозиції ст.109 поняття «державна влада» зостосовується, так би мовити, у вузькому значення. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, законодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади, оскільки тільки за умови отримання такої влади особа може заподіяти суттєвої шкоди національній безпеці. Розділ ІІ Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» містить вичерпний перелік органів державної влади, посадових осіб та об’єктів щодо яких здійснюється державна охорона з метою забезпечення їх нормального функціонування. [9] З об’єктивної сторони злочин може виявлятися у таких формах:1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. В законі не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення: створення з вказанною метою не передбачених законодавством воєнізованих чи збройних формувань, захоплення й утримання будівель, що забезпечують діяльність органів державної влади, створення незаконних вищих органів влади тощо. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій незалежно від настання наслідків;2) змова про вчинення таких дій – угода, досягнута між двома чи більше особами, про спільне вчинення насильницьких дій з метою, вказаною у ч.1 ст.109 КК. Злочин вважається закінченим з моменту досягнення згоди щодо спільного його вчинення;3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади – хоча б одне відкрите звернення (усне чи письмове, за допомогою технічних засобів) до невизначеного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення схилити певну кількість осіб до вчинення дій, передбачених ч.1 ст.109 КК. Публічність є оціночним поняттям і питання про її наявність має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки вчинення закликів тошо. Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення особою відповідного заклику; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій: є самостійною формою об’єктивної сторони цього злочину і передбачає ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення – підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках оголошень, розсилання листів. Слід зазначити, що в цьому випадку відповідні матеріали виступають засобами вчинення злочину. У зв’язку із великою суспільною небезпечністю вказаного злочину та розглядуваної форми його вчинення зокрема, з метою підвищення рівня правової свідомості та обізнаності населення з питань запобігання і припинення терористичної діяльності Кабінетом Міністрів України у розпорядженні від 12 вересня 2012 року № 672-р «Про інфомаційно-роз’яслювальні заходи у сфері боротьби з тероризмом» Службі безпеки України, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству оборони, Міністерству надзвичайних ситуацій, Державному комітету телебачення і радіомовлення, іншим суб'єктів, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, та суб'єктам, що згідно із законодавством залучаються до боротьби з тероризмом, рекомендовано забезпечити своєчасне виявлення та припинення розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, до посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. [10] Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних матеріалів потрапила до адресатів. Оскільки законодавець використовує цей термін у множині, розповсюдження одного примірника вілповідного матеріалу не містить складу злочину. Виготовлення, зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікаується як готування до вчинення злочину за ст.14 і ч.2 ст.109 КК. Частина 3 ст. 109 КК містить перелік кваліфікуючих ознак, що підвищують ступінь суспільної небезпечності злочинних діянь а отже і обтяжують кримінальну відповідальність за них. Такими ознаками виступають зокрема:1) вчинення дій, вказаних у диспозиції, представников влади;2) вчинення цих дій повторно (хоча б у другий раз);3) вчинення їх організованою групою (3 або більше особами); 4) вчинення вказаних дії з використанням засобів масової інформації (друкованих, електронних, аудіовізуальних). Суб’єктом виступає фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. Якщо ж злочин вчинено спеціальним суб’єктом – представником влади, це є обтяжуючою обставиною і діяння підлягає кваліфікації за ч.3 ст.109 КК. Представники влади – це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості: народні депутати, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ,правцівники міліції, державні інспектори, військові коменданти тощо. [6, с.1049] Суб’єктивна сторона злочну характеризується прямим умислом. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Однак, слід додати, що відповідальність за ції дії моє нести й особа, яка вчинила ці дії ха дорученням інших осіб за певну винагороду, тобто з корисливих мотивів. Розділ ІІІ. Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують територіальну цілісність та недоторканість України в межах встановлених кордонів. Частина 3 ст.2 Конституції України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. [1, с.7]Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України, неухильно проводить
політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. [11] Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єності та цілісності державної території, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. [1, с.24]Прикордонні питання з суміжними державами вирішуються Україною на основі взаємності і добросусідства відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України і міжнародних договорів України. [11] Так, керуючись цілями і принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також положеннями Гельсінського Заключного акта, Україна ратифікувала низку міжнародно-правових договорів про державні кородони з Румунією, Республікою Білорусь, Російською Федерацією, Республікою Молдова, Словацькою Республікою, Республікою Туреччина.

Додатковим факультативним об’єктом зазначеного злочину може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи громадянина, життя та здоров’я особи, власність тощо.

Об’єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявлятися у таких формах:1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України: у політологічній науковій літературі зазвичай для визначення такого діяння вживається слово «сепаратизм». Сепаратизм найчастіше передбачає як кінцеву мету – утворення на відокремленій території незалежної держави. Один з різновидів сепаратизму – іредентизм, тобто прагнення, відокремившись від однієї держави, увійти до складу іншої. Сепаратизм може також мати на меті не відокремлення від держави, а набуття у ній статусу суб'єкта федерації (або автономії). Прихильники сепаратизму вдаються до різноманітних дій: від пропагандистських акцій, діяльності політичних партій, громадських рухів, масових акцій, у тому числі референдумів, аж до терористичних актів та збройної боротьби. [12, с.130] Прикладами таких діянь можуть бути наступні: призначення всеукраїнсбкого референдуму з цього питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи службовою особою, або призначення місцевого референдуму чи проведення з цього питання опитування населення, проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо;2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій незажено від настання наслідків. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст.110 КК є вчинення його: 1) представником влади;2) повторно;3) за попередньою змовою групою осіб (спільне вчинення злочину 2 або більше суб’єктами, які заздалегідь домовились про спільше його вчинення);4) у поєднанні з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі: відповідно до Рекомендаціїщодо визначення ознак віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до продукції, що пропагує національну та релігійну ворожнечу, неповагу до національних і релігійних святинь та ображає національну гідність, затвердженою Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі,розпалювання національної ворожнечі – дії, спрямовані на провокування, поширення, стимулювання чи виправдання расової та національної ненависті, ксенофобії, шовінізму, антисемітизму, дискримінації за ознакою расової та національної належності. Розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті – дії, спрямовані на провокування та поширення ворожнечі і ненависті на релігійному ґрунті, котрі породжують міжконфесійну нетерпимість, негативне ставлення до представників релігій, конфесій, віросповідань чи до осіб, які не сповідують ніякої релігії [13]. Якщо умисні дії, передбачені ч.1 ст.110 КК, поєднуються з розпалюванням расової ворожнечі, або з дискримінацією громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних переконань, за мовними ознаками тощо, це потребує додаткової кваліфікації за ст.161 КК;5) якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків: виходячи з практики Верховного Суду України, під «іншими тяжкими наслідками» слід розуміти загибель принаймні однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи більше особам, заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, настяння матеріальних збитків у великих розмірах. Заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство через необережність повністю охоплюються диспозицією ст.110 КК і додаткової кваліфікації за статтями Розділу ІІ Особливої частини КК не потребують. Умисне ж вбивство потребує додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч.2 ст.115 КК або іншою статтею, що передбачає відповідальність за вбивство чи посягання на життя. До тяжких наслідків для злочину, передбаченого ст.110 КК науковці також відносять пошкодження чи зруйнування споруд або інших об’єктів, виникнення масових заворушень, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншими державами тощо. Суб’єкт злочину загальний. Якщо ж цей злочин вчиняється представником влади, це, як уже зазначалося, є кваліфікуючою ознакою складу злочину і вчинене потребує кваліфікації за ч.2 ст.110 КК. У разі, коли такі дії вчинено службовою особою, вони можуть бути кваліфіковані за ст.ст.364, 365, 366, 423, 424 КК. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу та наявністю спеціальної мети – змінити межі території України. Розпалювання національної чи релігійної ворожнечі такоє вчинюється з прямим умислом. Розділ ІV. Державна зрада Диспозиція ст.111 КК розкриває зміст поняття «державна зрада» наступним чином: діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. З цього випливає, що безпосереднім об’єктом зазначеного злочину є суспільні відносини, що забезпечують зовнішню та внутрішню безпеку України – державний суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, обороноздатність, державну, економічну або інформаційну безпеку. Об’єктивна сторона цього посягання скронструйована в законі як злочин із формальним складом і полягає у вчиненні хоча б однієї з альтернативних дій, вичерпний перелік яких наведений у диспозиції ч.1 ст.111 КК:1) перехід на бік ворога: полягає у наданні допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми вчинення такого діяння можуть полягати у переході на службу до ворожої армії, участі в бойових діях на боці ворога або в розташування його військ з метою надання допомоги в боротьбі проти України. Об’єктивна сторона злочину у разі вчинення такого діяння вимагає наявності відповідної обстановки вчинення злочину – воєнного стану або збройного конфлікту. Перехід на бік ворога є закінченим злочином з моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду Україні. Факт надання згоди на виконання таких дій є готуванням до вчинення злочину і, відповідно до положень ст.17 КК залишає можливість добровійльно відмовитися від доведення злочину до кінця. Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнним станом визнається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення
загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. [14] Поняття «збройний конфлікт» має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану, або взагалі у мирний час;2) шпигунство – це передача або збирання з метою передачі іноземній державі чи організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. [15, с.128] Під державною таємницею, відповідно до чинного законодавства, слід розуміти вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди
національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. [16] Звід відомостей, що становлять державну таємницю наведений у відповідному наказі Служби Безпеки України від 12.08.2005 р., № 440. З метою вдосконалення процедур із вирішення питань щодо передачі державної таємниці іноземним державам та міжнародним організаціям, забезпечення при цьому додержання інтересів національної безпеки України, законодавства України та відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про державну таємницю" Президентом України було видано указ від 14.12.2004р., №1483/2004, відповідно до якого підставою для передачі секретної інформації іноземній стороні є міжнародний договір України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або мотивоване розпорядження Президента України. Дозвіл на передачу секретної інформації відповідно до цього Положення оформляється Службою безпеки України за наявності зобов'язань або письмових гарантій іноземної сторони щодо
забезпечення охорони секретної інформації, в тому числі недопущення її надання третій стороні. [17] За наявності законних підстав для передачі певної інформації, наведених вище, наявність складу злочину, передбаченого ст.111 КК, виключається;3) надання іноземній державі, іноземнцій організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України: на сучасному етапі однією із основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України та стабільності у суспільстві є розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб. [18]

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов’язану:

- зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

- з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобальних міждержавних форумів);

- з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

- зі спробою зміни території України (організація не передбачених Конституцією України референдумів тощо);

- зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе оборонне значення, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

- зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів-для вербування.та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації “особливої важливості”, підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов’язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

- з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв’язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 111.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати й допомога у провед’енні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо. [6, с.269-270]

Допомога в проведенні підривної діяльності може передбачати сприяння резидентам (таємним представникам іноземних розвідок, укриття розвідника або його спорядження, надання йому транспортних засобів, а також іншої техніки), надання різних матеріалів, продуктів харчування, приховування слідів вчинених ним злочинів, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України. Цією формою охоплюються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх представників організує або здійснює на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України. У таких випадках відповідальність настає за сукупністю злочинів. [2, с.91]

Державна зрада є закінченим злочином з моменту вчинення хоча б однієї з розглянутих дій, незалежно від того, призвела вона до спричинення шкоди державним інтересам України чи ні. [15, с. 129] Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути виключно громадянин України, що досяг загального віку кримінальної відповідальності. Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще й громадянство чи підданство іншої дрежави, слід виходити із того, що відповідно до положення ст.5 Конституції в Україні існує єдине громадянство і набуття нею іноземного громадянства виключає її з числа громадян України, оскільки, згідно із п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про громадянство України» підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави. [19] А отже, вчинені такою особою шпигунські дії підлягають кваліфікації за ст.114 КК. Співучасниками ж такого злочину можуть бути іноземці та особи без громадянства. Якщо зграджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.111 і 364 (423) КК. Суб’єктивна сторона державної вради характеризується виною у виді прямого умислу. Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічний чи інформаційній безпеці України» визначають суб’єктивну спрямованість умислу в діях винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння, оскільки їх настання чи ненастання на кваліфікацію ніяким чином не впливає. Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. При вчиненні цього злочину у першій чи другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації. [6, с.271] Такою метою є заподіяня шкоди національній безпеці України.
Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними: користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо, проте для кваліфікації значення не мають. Частина 2 ст.111 КК містить заохочувальну норму, відповідно до якої особа звільняється від кримінальної відповідальності. Обов’язковими умовами звільнення від кримінальної відповідальності є наявність трьох обставин: 1) отримання громадянином України злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації, їх представників;2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання;3) добровільна заява органам державної влади про свій зв’язок з ними і про отримане завдання. Відсутність хоча б однієї з вказаних обставин виключає можливість застосування цієї норми. Розділ V. Посягання на життя державного чи громадського діяча Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.112 КК, є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування всіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), а також політичних партій. Додатковим обо’язковим об’єтом цього злочину виступає життя людини – державного чи громадського діяча. Спецефічною ознакою об’єктивної сторони складу злочину є потерпілий. Диспозиція ст.112 КК містить вичерпний перелік осіб, які можуть бути визнані потерпілими від зазначеного злочину. Це, зокрема: 1) Президент України (з моменту складення присяги і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України відповідно до ст.104 КУ);2) Голова Верховної Ради України (з моменту прийняття постанови про його обрання і до моменту прийняття відповідної постанови про його відкликання згідно зі ст.88 КУ);3) народний депутат України (з моменту складення присяги і до моменту припинення повноважень на підставі ст.81 КУ);4) Прем’єр-міністр України (з моменту прийняття рішення Президентом про його призначення і до моменту прийняття президентом рішення про його відставку або до складення повноважень перед новообраним Президентом України відповідно до ст.114 КУ);5) член Кабінету Міністрів України (з моменту прийняття рішення Президентом України про призначення і до моменту прийняття рішення про відставку, або з моменту відставки Прем’єр-міністра України, а при продовження виконання КМУ своїх повноважень після складання повноважень перед новообраним Президентом України або при прийнятті ним відставки, - до початку роботи новосформованого уряду, відповідно до ст.115 КУ);6) голова чи суддя Конституційного Суду України (з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні КСУ і до моменту обрання нового Голови або до прийняття рішення про дострокове звільнення з цієї посади, а суддя КСУ – з моменту складення присяги після його призначення і до моменту прийняття рішення про припинення його повноважень КСУ чи ВРУ – залежно від підстав припинення повноважень відповідно до ст.148 КУ);7) голова чи суддя Верховного Суду України (з моменту його обрання і до моменту звільнення пленумом ВСУ, а суддя – з моменту обрання його на цю посаду ВРУ і до моменту прийняття ВРУ рішення про припинення його повноважень відповідно до ст.128 КУ);8) голова або суддя вищих спеціалізованих судів України;9) Генеральний прокурор України (з моменту призначення на посаду Президентом України за згодою ВРУ і до моменту звільнення з посади рішенням Президента і за згодою ВРУ або відставки з посади у зв’язку з вотумом недовіри відповідно до ст.122 КУ);10) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (з моменту складення присяги після прийняття постанови ВРУ про його призначення на цю посаду і до моменту складення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви про складення повноважень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього чи рішенням суду про визнання особи, яка обіймає цю посаду безвісти відсутньою чи оголошення її померлою, або прийняття постанови ВРУ про звільнення з посади відповідно до ст.ст.6, 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини») [20];11) Голова Рахункової палати (з моменту прийняття ВРУ постанови про призначення на посаду і до моменту призначення нового Голови Рахункової палати по закінченні строку повноважень попереднього, або прийняття ВРУ постанови про дострокове звільнення, або зупинення діяльності Рахункової палати відповідно до ст.10 Закону України «Про Рахункову палату України») [21];12) Голова Національного банку України (з моменту прийняття ВРУ за поданям Президента України постанови про призначення на посаду і до моменту прийняття в такому ж порядку постанови про звільнення з посади;13) керівник політичної партії (з моменту обрання на цю посаду і до моменту звільнення з посади в порядку, встановленому законами України і статутом відповідної партії). Деякі з перелічених осіб окрім того користуються міжнародним захистом, відповідно до Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі диломатичних агентів. Так, згідно із зазначеною міжнародною угодою, особою, що користується міжнародним захистом є зокрема глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ. [22] Не може кваліфікуватися за ст.112 КК посягання на життя осіб, які є членами сім’ї чи тимчасово виконують обов’язки зазначених вище державних чи громадських діячів. Посягання на життя колишніх Президента України, Голови ВРУ, народного депутата України та інших, вчинене у зв’язку з їх державною діяльністю у минулому, слід кваліфікувати за п.8 ч.2 ст.115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку), оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив, а й фактичний статус потерпілого. З об’єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча, що означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство такої особи, які можуть проявлятися як в активних діях, так і у бездіяльності. Виходячи з наведеної характеристики, цей злочин вважається закінченим або з моменту настяння смерті зазначених осіб (як злочин із матеріальним складом), або з моменту вчинення замаху на вбивство (як злочин з усіченим складом). Спосіб, місце, час, засоби та знаряддя вчинення злочину на кваліфікацію не впливають. [15,с.130] Вбивство державого чи громадського діяча повністю охоплюється диспозицією ст.112 КК і додаткової кваліфіцікації за ст.115 КК не вимагає. Заподіяння шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, навіть і з мотивів помсти за його професійну діяльість, яке заідомо ля винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами ІІ або ХV Особливої частини КК. Суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа (незалежно від громадянства), яка досягла 14-річного віку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу, обов’язковою ознакою якого є усвідомлення особою, яка його вчиняє, що потерпілим є держвний чи громадський діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою унеможливити чи ускладними діяльність відповідної гілки влади або політичної партії, змінити її характер, а також з мотивів помсти за таку діяльність через посягання на життя керівників або представників цих установ чи організаій. Посягання на життя вказаних осіб, що не пов’язане з виконанням ними такої діяльності (наприклад, на грунті особистих відносин) слід кваліфікувти як злочин проти життя та здоров’я особи. У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст.112 КК достатньо, щоб ініціатор посягання на життя державного чи громадського діяча (організатор, підбурювач, замовник, чи хоча б один із виконавців, якщо їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з будь-якими мотивами, в окремих випадках це мож мати значення для кваліфікації. Певні складнощі можуть виникати при кваліфікації посягання на життя державного чи громадського діяча у випадку, коли безпосередній виконавець не усвіомлював на чиє саме життя і за яких первинних мотивів він посягає, але його наміром охоплювалося вчинення зазначених дій на замовлення. За таких умов діяння винного слід кваліфікувати за п.11 ч.2 ст.115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення, а у випадку, коли винна особа розраховує на винагороду за вчинене нею діяння, то і за п.6 ч.2 ст.115 КК (вбивство з корисливих мотивів).Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду Укрїни «Про судову практику у справахпро злочини проти життя і здоров’я», у випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, судам налжить з’ясовувати, який із них бу домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч.2 ст.115 КК, яким визначено відпвідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч.2 ст.115 КК, якщо буд встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство. [23, с.184] Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що посягає на життя державного чи громадського діяча у зв’язку з його професійною діяльністю, його дії слід кваліфікувати за ст.112 КК, а дії замовника за відповідною частиною ст.27 та ст.112 КК. Додаткової кваліфікації за п.11 ч.2 ст.115 КК у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює всі ознаки умисного вбивства. [6, с.276] Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого, вказаного у диспозиції ст.112 КК у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя іншу людину, його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за ст.ст.15 та 112 КК як замах на злочин, котрий він мав намір вчинити, та за відповідною частиною ст.115 КК. Якщо таке посягання було вчинене громадянином України на завдання іноземної держави, організації чи їх представників, діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 111 та 112 КК. [15, с.130] Розділ VI. Диверсія Основний безпосередній об’єкт диверсії – національна безпека економчній, екологічній і воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов’язковий додатковий об’єкт, який є альтернативним і має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя та здоров’я особи, власність, довкілля. Предметом диверсії можуть бути:- будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від дільності яких залжить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих триторій, належне функціонування певних галузей економіки, структур дежравного управління, у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки; - шляхи та засоби сполучення, навто-, газопроводи тощо; - земельні угіддя, водойми, ліси тощо;- стада тварин;- посіви сільськогосподарських та інших культур. Об’єктивна сторона диверсії полягає у вчиненні суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів, підпалів), спрямованих на:1) масове знащення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їньому здоров’ю: вчинення зазначених дій спрямовано на заподіяння смерті або шкоди здоров’ю значної кількості громадян і тому винний вдається до загальнонебезпечних способів – вибухів, підпалів, аварій, затоплень тощо;2) зруйнування чи пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення – підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного майна полягяє як у повному їх знищенні, так і у частковому пошкодженні таких об’єктів будь-яким способом;3) радіоактивне забруднення: у Законі України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» під диверсією розуміються будь-які навмисні дії окремої особи або групи осіб щодо ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел іонузуючого випромінювання у процесі їх використання, зберігання або перевезення та радіоактивних відходів у процесі поводження з ними, які прямо чи опосередковано можуть створити загозу для здоров’я та безпеки персоналу, населення та довкілля внаслідок впливу іонізуючого випромінювання або викиду радіоактивних речовин [24];4) масове отруєння – масове захворювання, виникнення якого зумовлено впливом біологічних, фізичних, хімічних чи соціальних факторів середовища життєдіяльності, у тому числі об’єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг;5) поширення епідемій (масове поширення інфекційних хвороб серед населення відповідної території в короткий проміжок часу) [25], епізоотій (масове поширення інфекціних хвороб серед сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких тварин, птахів, риби тощо), епіфітотій (значне поширення грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин). Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла пониженого віку кримінальної відповідальності незалежно від її громадянства чи підданства. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.113 КК характеризується прямим умислом та спеціальною метою. Зокрема за цією ознакою суб’єктивної сторони розглядуваного злочину слід відмежовувати диверсію від суміжних складів злочинів як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, низки злочинів проти довкілля тощо. Вказана мета передбачає бажання ослабити державу, заподіяти шкоду її економічній системі, обороноздатності, внутрішній безпеці, знизити її економічний, науково-технічний, військовий потенціал тощо.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ І. Загальна характеристика, поняття та види злочинів проти основ національної безпеки України	\|	Розділ VII. Шпигунство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.