Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Суб'єкт звернення із цивільним позовом у кримінальній справі. Порядок і строки подання цивільного позову.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом (ст.44 КПК) цивільним позивачем у кримінальному процесі може бути лише та особа - фізична або юридична, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину. Понести матеріальної шкоди від злочину, - значить, потерпіти від злочину. Поняття "цивільний позивач" і "потерпілий" нерівнозначні. У кримінально-процесуальному праві на відміну від кримінального, поняття потерпілого вживається у вузькому значенні.

У кримінальному праві потерпілим вважається будь-яку особу (в тому числі і юридичну), якій злочином заподіяно той чи іншу шкоду. У цьому розумінні цивільний позивач завжди є потерпілим від злочину.

У кримінальному процесі поняття потерпілого вживається у значенні учасника процесу. Тут потерпілим визнається лише громадянин, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 42 КПК України).

Зіставляючи процесуальні визначення "потерпілий" і "цивільний позивач", неважко встановити, що юридична особа може брати участь у справі лише як цивільного позивача, тоді як громадянин може одночасно бути і цивільним позивачем, і потерпілим (потерпілий - цивільний позивач). В останньому випадку громадянин здійснює не одну, а дві процесуальні функції. [11]

Обсяг процесуальних прав цивільного позивача і потерпілого неоднаковий.

Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, має право:

- Давати свідчення у справі;

- Представляти докази;

- Заявляти клопотання

- Знайомитися з матеріалами справи з моменту закінчення

попереднього слідства;

-Брати участь у дослідженні доказів на судовому слідстві

- Заявляти відводи;

- Подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду.

Цивільний позивач має право:

- Представляти докази;

- Заявляти клопотання;

-Брати участь у судовому розгляді;

-Підтримувати цивільний позов;

- Просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів забезпечення заявленого ним позову;

- Знайомиться з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства;

-Заявляти відводи;

-Приносити скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову.

Наведені статті закону містять неповні переліки прав, що належать потерпілому і цивільному позивачеві.

Тим не менш, їх зіставлення показує, що права потерпілого трохи ширше, ніж права цивільного позивача. Останній, наприклад, не має права давати свідчення у справі і не має права оскаржити вирок суду в повному обсязі. Потерпілий ж такими правами користується, а у справах так званого приватного обвинувачення він має право навіть підтримувати обвинувачення, причому його участь у справі в якості обвинувача не позбавляє його прав потерпілого та цивільного позивача. [12]

Хто ж саме може бути покликаний цивільним позивачем у справі? Кримінально-процесуальний закон окреслює коло цих осіб в загальній формі: громадяни, установи, підприємства та організації, які зазнали матеріальної шкоди від злочину. У нормах цивільного права на цей рахунок можна знайти більш докладні вказівки.

35. Порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна засудженого. Судові рішення як один із механізмів накладення арешту на майно.

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої необхідності, що використовуються особою, в якої провадиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України (2002-05).

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими й особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додасться підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

(Стаття 126 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84)

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом:

— накладення арешту на вклади обвинувачуваного;

— накладення арешту на майно обвинуваченого;

— вилучення цінностей, незаконно відібраних у власника, майна, нажитого злочинним шляхом, та інших матеріальних цінностей, які належать обвинувачуваному. Відшкодуванню матеріальної шкоди може сприяти і застосування особливого запобіжного заходу — застави, яка в деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана за рішенням суду для відшкодування шкоди потерпілому.

Накладення арешту на вклади. Для з'ясування наявності вкладів обвинуваченого в банківських установах слідчий має право запросити від керівника банківської установи відомості про це.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-ІЙ інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної чи фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріплена гербовою печаткою; містити посилання на підстави та норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Таке правило слушне щодо органу дізнання. Постанови слідчого мають юридичну силу з моменту їх прийняття слідчим і затвердженню керівниками міліції не підлягають. Інформація про вклади має негайно і беззаперечно надаватись за першою вимогою слідчого.

Накладення арешту на кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться в банку, згідно зі ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121- III здійснюється виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого. Така постанова слідчого обов'язкова до виконання. В необхідних випадках слідчий може скласти протокол попередження про кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт.

Накладення арешту на майно обвинуваченого, підозрюваного чи осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за .їх дії,— спеціальна слідча дія, здійснювана з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Ця слідча дія провадиться без санкції прокурора відповідно до загальних правил провадження слідчих дій у присутності понятих, а в необхідних випадках — спеціаліста та інших осіб.

Про накладення арешту на майно слідчий складає мотивовану постанову. Накладення арешту на майно може бути здійснене одночасно з виїмкою чи обшуком або самостійно. Майно, на яке накладається арешт, описується. Все описуване майно має бути пред'явлене понятим та іншим присутнім особам. Майно, на яке накладено арешт, передається, на розсуд слідчого, на збереження

представникові виконавчого комітету сільської або селищної Ради народних депутатів або домоуправління, або власнику цього майна або його родичу, або іншій особі, якій має бути роз'яснено д відповідальність за незабезпечення збереження цього майна, про що у неї береться підписка. У разі необхідності майно, на яке накладено арешт, може бути вилучене.

У разі накладення арешту на грошові вкладі! провадження будь-яких операцій по них припиняється.

Про накладення арешту на майно відповідно до вимог ст. 85 і 126 КПК України складається протокол, копія якого вручається особі, яка прийняла майно на збереження. Вказані особи несуть кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт.

Згідно зі ст. 182 КК України утаювання майна, що підлягає конфіскації, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Утаювання або розтрата майна, на яке накладено арешт або яке описано, вчинені особою, якій це майно ввірено,— карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той само строк, або штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

36. Процесуальний статус цивільного позивача у кримінальній справі. Цивільний позивач як суб'єкт доказування.

Цивільний позивач- це громадянин, підприємство, установа чи організація, що зазнали матеріальної шкоди від злочину та пред'явили до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, вимогу про відшкодування збитків, і яких визнано цивільним позивачем постановою особи, котра провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду (ч. 1 ст. 50 КПК України).

У тих випадках, коли громадянин пред'являє позов про відшкодування спричиненої йому шкоди, його визнають одночасно потерпілим і цивільним позивачем.

Закон покладає на органи досудового розслідування, прокурора та суд обов'язок проявляти ініціативу в охороні майнових прав осіб, які постраждали від злочину. Так, слідчий, встановивши, що злочином заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі чи організації, зобов'язаний роз'яснити потерпілому чи його представникові право заявити цивільний позов (ч. 2 ст. 122 КПК України).

Цивільний позивач зобов 'язаний:

- пред'являти на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора та суду всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом;

- не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства;

- дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний позивач має право(ч. 2 ст. 50 КПК України):

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- брати участь у судовому розгляді, заявляти відводи та клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину та його цивільно-правових наслідків (ст. 268 КПК України);

- просити орган дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів для забезпечення заявленого ним позову;

- підтримувати цивільний позов;

- ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а в справах, у яких досудове слідство не проводилося, - після призначення справи до судового розгляду;

- заявляти відводи;

- подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурората суду, а також на вирок або ухвалу в частині, що стосується цивільного позову;

- мати представника;

- за наявності підстав — на забезпечення безпеки.

Юридична відповідальність цивільного позивача:

• кримінальна (за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого чи прокурора - за ст. 387 КК України);

адміністративна (за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду чи в непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-3 КУпАП).

37. Загальне визначення цивільного відповідача у кримінальному процесі. Підстави і процесуальний порядок притягнення (чи визнання?) особи цивільним відповідачем. Його процесуальний статус.

Цивільний позивач зобов 'язаний:

- не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства;

- дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого.

Цивільний позивач має право(ч. 2 ст. 50 КПК України):

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- просити орган дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів для забезпечення заявленого ним позову;

- підтримувати цивільний позов;

- заявляти відводи;

- мати представника;

- за наявності підстав — на забезпечення безпеки.

Юридична відповідальність цивільного позивача:

Крім цивільного позивача, у кримінальному процесі України бере участь і такий його суб'єкт, як цивільний відповідач.

По кримінальній справі в якості цивільного відповідача можуть бути притягнуті батьки, опікуни піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи й організації (тобто юридичні особи), що в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого.

В якості цивільного відповідача по кримінальній справі фізична або юридична особа залучається в тих випадках, коли слідчий, орган дізнання, суддя або суд визнають це необхідним [13, 39].

Про залучення як цивільного відповідача слідчий, орган дізнання, суддя виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу, що пред'являється цивільному відповідачеві або його представникові для ознайомлення під розпис. При цьому особі повинні бути роз'яснені права, надані законом цивільному відповідачеві, як учасникові кримінального процесу, що засвідчується особистим підписом або підписом його представника в протоколі.

Представником цивільного відповідача, можуть бути адвокати, а також близькі родичі, законні представники й інші особи, що зможуть гідно представляти і захищати інтереси особи в кримінальній справі. Представником юридичної особи, що притягнуто як цивільного відповідача, можуть бути і спеціально уповноважені ними на те особи, наприклад, юрисконсульт підприємства, організації.

Представником цивільного відповідача всі перераховані особи стають за постановою особи, що веде розслідування, судді або ухвалі суду, і в подальшому вони користуються процесуальними правами, що законом надані відповідачеві.

Крім права мати свого представника, цивільний відповідач вправі:

- заперечувати проти пред'явленого позову;

- давати або не давати пояснення по пред'явленому позові;

- надавати докази і заявляти клопотання;

- після закінчення слідства - знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, а по справах, по яким слідство не провадилось - після передачі обвинуваченого судові.

Цивільний відповідач (його представник) вправі брати участь у судовому розгляді, а також заявляти відводи, приносити скарги на дії дізнавача, слідчого, прокурора і суду [13, 39].

Особа, як цивільний відповідач, зобов'язана знати, що органи, що ведуть розслідування по клопотанню цивільного позивача або зі своєї ініціативи, зобов'язані вжити заходів до забезпечення заявленого в справі або можливого в майбутньому цивільного позову, про що виноситься постанова. Такі ж міри вони зобов'язані прийняти по забезпеченню можливої конфіскації, якщо вона передбачена санкцією статті Кримінального кодексу.

Це означає, що на підставі постанови буде накладений арешт на внески, цінності й інше майно цивільного відповідача, де б такі не знаходилися. При цьому не підлягають опису й арештові предмети першої необхідності, використовувані особою, у якого проводиться опис, і членами його родини.

Відмітимо, що конфіскації, а значить описові й арештові, не підлягають предмети і майно, що належать засудженому (підозрюваному обвинувачуваному, цивільному відповідачеві) на правах особистої власності або, що є його часткою у загальній власності, необхідні як йому, так і особам, що знаходяться на його утриманні. У самому загальному виді до таких відносяться:

· жилий будинок з господарськими будівлями в сільській місцевості,

· речі і предмети домашнього побуту,

· продукти харчування,

· паливо,

· одна домашня тварина, корм для худоби,

· насіння, не зібраний врожай,

· сільськогосподарський інвентар, знаряддя особистої, кустарної і ремісничої праці,

· пайові внески в кооперативні (крім ДСК) організації.

Майно, на яке накладений арешт, може бути вилучене або передане на збереження членам родини цивільного відповідача або представникам юридичної особи під розписку з попередженням про кримінальну відповідальність.

Накладення арешту на майно, його опис і передача на збереження повинні проводитись в присутності понятих, з передачею екземпляра протоколу й опису майна тій особі, у якої заарештоване майно, а також особі, якій воно передано на збереження.

Після завершення по справі слідства, про це повинно бути повідомлено цивільному відповідачеві або його представникові і роз'яснене їхнє право ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, про що складається протокол. По письмовому або усному клопотанню цивільному відповідачеві (або його представникові) повинна бути надана така можливість. При цьому особа вправі робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення слідства по справі [4, 219].

Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів кримінальної справи цивільному відповідачеві (його представнику) повинне бути оформлено протоколом.

У тих випадках, коли після ознайомлення з матеріалами справи, по ньому проводяться додаткові слідчі дії, то у цивільного відповідача (або його представника) з'являється право на ознайомлення з отриманими додатковими матеріалами, що стосуються цивільного позову.

У судовому розгляді цивільний відповідач (його представник) користується рівними правами з обвинувачем, підсудним, захисником, потерпілим, цивільним позивачем у таких питаннях як надання доказів, участь у дослідженні доказів і заяві клопотань [6, 41].

Під час розгляду справи в суді, цивільний відповідач вправі заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників, давати пояснення, брати участь у судових суперечках щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків.

Беручи участь у судовому засіданні, слід дотримуватися встановленого порядку і беззаперечно виконувати розпорядження головуючого про його дотримання. Давати показання, робити заяви і заслуховувати вирок суду, необхідно стоячи.

У випадку непокори розпорядженню головуючого, а також за порушення порядку під час судового засідання, цивільний відповідач несе адміністративну відповідальність.

При незгоді з вироком (іншим рішенням суду) у цивільного відповідача мається право подачі апеляційного подання на вирок і ухвалу суду, що не вступили в законну силу, але тільки в частині, що стосується цивільного позову. Скарга може бути подана як у суд, що ухвалив, так і в апеляційну інстанцію (вищестоящий суд).

Про день розгляду справи по скарзі в апеляційній інстанції цивільного відповідача вчасно повинні повідомити, він має право прийняти в ньому участь.

При розгляді справи в касаційній інстанції цивільний відповідач, що бере участь у ньому, вправі заявляти відводи і клопотання, а також давати пояснення. Він вправі надавати судові нові або додаткові матеріали, якщо вони можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.

У випадку незгоди з ухвалою апеляційної інстанції, цивільний відповідач може порушити клопотання перед посадовою особою прокуратури або суду, не нижче обласного рівня (прокурором, його заступником, головою суду, його заступником), про внесення зауважень для перегляду вироку, що вже вступив у законну силу (ухвали, постанови) вищесточщим судом у порядку нагляду.

І в завершення відзначимо, що при наявності підстав для поновлення справи по нововиявлених обставинам, по яких судове рішення набуло законної сили, цивільному відповідачеві слід звернутися з заявою (клопотанням) до прокурора, якому надане право провадження (особисто або через органи дізнання, слідчого) розслідування цих обставин, складання висновку і внесення відповідним прокурором протесту для скасування вироку [9, 32].

38. Правові підстави притягнення як цивільного відповідача володаря джерела підвищеної небезпеки. Історичний погляд на визначення поняття „Джерело підвищеної небезпеки".

39. Питання щодо регресного позову цивільних відповідачів до засуджених.

40. Цивільний відповідач - законний представник неповнолітнього обвинуваченого.

41. Цивільний відповідач підприємство, організація або установа, працівник якої завдав шкоди злочинними діями при виконанні службових обов'язків.

42. Прокурор як цивільний позивач в інтересах держави по кримінальних справах..

43. Представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Відмінність представника цих учасників кримінального процесу від законного представника.

44. Правовий статус законного представника потерпілого, неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача

-це особа, через яку потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач можуть реалізувати свої процесуальні права.

Представництво - це юридичні відносини, на підставі яких одна особа (представник) виконує, згідно із законом або договором, процесуальні дії в інтересах іншої особи.

Представник може діяти як поряд з особою, інтереси якої він представляє, так і заміняти її. Юридичні особи беруть участь у справі як цивільні позивачі та цивільні відповідачі тільки через представників.

Представниками потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача за постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, судді чи ухвалою суду можуть бути (ч. 1 ст. 52 КПК України):

- адвокати;

- близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК України)

- законні представники (п. 10 ст. 32 КПК України);

- інші особи;

- спеціально уповноважені підприємством, установою чи організацією особи (ч. 2 ст. 52 КПК України).

Підстави для допуску особи як представника:

• для адвоката - ордер відповідного адвокатського об'єднання;

• адвоката, що не є членом адвокатського об'єднання, - угода;

• близьких родичів та інших осіб - належним чином оформлена довіреність;

• законного представника - документ, який підтверджує його відносини з потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем;

• представника юридичної особи - належним чином оформлена довіреність (штатні співробітники й адвокати юридичної особи).

Представником потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача не може бути особа (ст. 63 КПК України):

- яка брала участь у цій справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник;

- що є свідком і у зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту;

- яка є родичем особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого зі складу суду;

- яка є адвокатом, окрім цього, за наявності обставин, передбачених ст. 61 КПК України.

Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача зобов 'язаний:

- не розголошувати без відома слідчого чи прокурора дані досудового слідства;

- дотримуватися порядку під час судового засідання та підкорятися розпорядженням головуючого;

- не використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє.

Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє (ч. 3 ст. 52 КПК України).

Юридична відповідальність представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача:

• адміністративна (за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду чи в непідкоренні розпорядженням головуючого або у порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, котрі свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил - ч. 1ст. 185-3 КУпАП).

45. Поняті як присутні при провадженні слідчих дій. Для чого?

Понятий-це особа, котру залучають до участі в кримінальній справі з метою засвідчення її підписом відповідності записів у протоколі виконаній процесуальній дії.

Залучення незаінтересованих осіб як понятих має на меті створення необхідних умов для правильної та повної фіксації перебігу й результатів, зазначених у ст. 127 КПК України, процесуальних дій.

Понятих обов 'язково має бути залучено до провадження таких процесуальних дій:обшуку, виїмки, огляду, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, опису майна. До провадження освідування понятих залучають, якщо слідчий визнає це за необхідне.

Понятих має бути не менше, ніж двоє (ч. 1 ст. 127 КПК України).

Понятим може бути особа, що є повнолітньою, грамотною, щоб прочитати протокол і підписати його, незаінтересованою у результатах провадження у справі.

Понятими не можуть бути:

- потерпілий і його родичі;

- родичі підозрюваного й обвинуваченого;

- працівники органів дізнання та досудового слідства.

Понятий зобов 'язаний:

- бути присутнім під час провадження процесуальної дії;

- після її закінчення засвідчити своїм підписом відповідність записів у протоколі виконаній дії

- не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, що стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків.

Понятий має право:

- бути присутнім при усіх діях особи, що провадить процесуальну дію, в якій він бере участь;

- робити зауваження та заяви з приводу процесуальної дії, що провадиться за його участі, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу;

- ознайомлюватися з протоколом процесуальної дії;

- на відшкодування витрат, пов'язаних з участю в кримінальному процесі;

- за навності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

46. Обов'язок посадових осіб, які ведуть процес, роз'яснення і забезпечення прав особам, які беруть участь у справі.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання,

зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав.

Забезпечення реалізації і захисту прав і свобод людини є основним завданням кримінального процесу і обов'язком суб'єктів процесу, які його організують і проваджують.

Слідчий— суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове (попереднє) слідство. Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону.

Орган дізнання — це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв'язку з інформацією, що надійшла про вчинення злочину, та відсутністю можливості у слідчого приступити до провадження слідства.

Прокурор — суб'єкт кримінального процесу, який здійснює нагляд за додержанням законів органами попереднього слідства, дізнання та оперативно-розшукової юрисдикції, підтримує державне обвинувачення в суді та здійснює представництво інтересів громадян або держави в суді, а також здійснює нагляд при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян. Виконуючи свої функції, він має забезпечувати захист прав і свобод кожної людини.

Суддя (суд) зобов'язаний всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити із додержанням усіх принципів кримінального процесу та правил судочинства всі обставини справи, встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Процесуальні гарантії прав і свобод людини в кримінальному процесі — особливий вид гарантій, які виступають засобом їх забезпечення: реалізації в процесі кримінального судочинства, захисту від безпідставного втручання, відновлення порушених прав.

Якщо право — це можливість відповідної поведінки, то процесуальні гарантії представляють собою юридично визначені процедури реалізації відповідних прав, механізм попередження їх порушень, порядок захисту і відновлення порушених прав і свобод людини.

Система процесуальних гарантій прав і свобод людини включає

такі елементи:

— юридичне визначення самих прав і свобод;

— недопустимість звуження існуючих прав і свобод як за обсягом, так і за змістом;

— визначення процедури їх реалізації;

— роз'яснення учасникам процесу прав і свобод та порядку їх реалізації;

— надання реальної можливості для самореалізації;

— утримання від порушень прав і свобод людини з боку інших учасників процесу;

— надання допомоги з боку слідчого, органу дізнання, прокурора, захисника і суду в реалізації прав і свобод іншими учасниками

процесу;

— попередження порушень прав і свобод та покладання обов'язку на здійснення заходів попередження на осіб, які ведуть кримінальне судочинство чи виконують функцію процесуального контролю і нагляду;

— захист прав і свобод — встановлення перешкод, які б виключали їх порушення;

— відновлення порушених прав і свобод;

— повну реабілітацію і відшкодування завданої шкоди.

Розвиток системи процесуальних гарантій забезпечення прав і

свобод людини в кримінальному процесі передбачає: виконання конституційних вимог щодо недопустимості звуження існуючих прав і свобод та гарантій їх захисту; розширення існуючої системи та обсягу і змісту окремих прав і свобод; чітке законодавче визначення підстав, умов і процедури застосування примусових заходів; створення такої моделі процесуальної форми, за якої примусові заходи, втручання в права, свободи і законні інтереси людини дійсно мали б місце тільки в умовах крайньої необхідності; чітке визначення механізму застосування примусових заходів та правовідносин, що виникають при цьому; обґрунтованість всіх рішень щодо втручання в права і свободи людини; дієвість процесуального контролю, судового і прокурорського нагляду за здійсненням процесуальної діяльності; визначення відповідальності за всі прояви безґрунтовного втручання в гарантовані законом права і свободи людини; створення доступного, простого і надійного юридичного механізму захисту і відновлення прав і свобод, правової реабілітації та відшкодування заподіяної шкоди незаконними діями.

Кримінально-процесуальне законодавство України робить важливі кроки в цьому напрямку. Наприклад, відповідно до ст. 52-1 КПК України, яка включена до кодексу законом України від 13 січня 2000 року, особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, надано право на забезпечення безпеки, визначені засоби забезпечення їх безпеки, а також відповідальність за їх неприйняття. Ст. 69-1 КПК України вперше чітко і конкретно визначила права свідків. Зокрема, тут знайшов втілення конституційний принцип

недопустимості примушування до давання показань стосовно себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів, закріплено право знати, у зв'язку з чим і у якій справі він допитується.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади і їх посадових осіб. Ст. 62 Конституції України та ст. 53-1 КПК України встановлюють, що в разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, постанови виправдувального вироку суду чи скасування вироку як неправосудного держава відшкодовує шкоду, завдану безпідставним притягненням до відповідальності, включаючи відшкодування моральної і матеріальної шкоди.

Ці положення мають бути роз'яснені потерпілим, обвинуваченим та іншим зацікавленим у справі учасникам процесу. Кожному учаснику процесу слід роз'яснити його процесуальний статус (права й обов'язки) та порядок його реалізації, надати можливості для реалізації наданих законом прав і свобод.

47. Представники державних установ, підприємств, організацій, що зобов'язані приймати участь у судовому розгляді кримінальних справ.

48. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" і Закон України від 13 січня 2000 року про внесення змін і доповнень до КПК України щодо процесуального порядку забезпечення безпеки суб'єктів кримінального судочинства.

49. Законодавство України про забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів і суддів.

50. Коло суб'єктів кримінального судочинства, які мають право на забезпечення заходів безпеки.

Забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу-це діяльність відповідних державних органів щодо досягнення стану безпеки суб'єктів процесу, яким загрожує небезпека.

Небезпека - це загроза спричинення шкоди життю, здоров'ю, майну, житлу, що є реальною, тому зумовлює потребу в захисті.

Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:

- особа, що заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні та розкритті злочину чи сприяла цьому;

- потерпілий або його представник у кримінальній справі;

- підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

- цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;

- свідок;

- експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

- члени сімей і близькі родичі осіб, перелічених вище, якщо погрозами чи іншими протиправними діями стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства;

- посадові особи державних органів, уповноважених вести кримінальний процес, члени їхніх сімей і близькі родичі.

51. Порядок призначення і скасування заходів безпеки. Порядок оскарження рішення про відмову або передчасне скасування заходів безпеки.

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну.

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

1. Підставою для скасування заходів безпеки, що здійснюються відповідно до цього Закону, може бути:

а) закінчення строку конкретного заходу безпеки;

б) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.

2. Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

б) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Порядок прийняття рішення про застосування і скасування заходів безпеки

1. Заходи щодо безпеки осіб, взятих під захист, застосовуються тільки за наявності підстав, зазначених у статті 20 цього Закону. Порядок здійснення заходів безпеки визначається цим Законом, іншими актами законодавства України.

2. Орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. На своє рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання вказаними органами.

В разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці

особи, зазначеної в статті 2 цього Закону, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за підслідністю чи підсудністю.

Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляється заявник.

3. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки.

4. Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін.

5. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчим, прокурором, судом виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, яка письмово доводиться до відома особи, зазначеної у статті 2 цього Закону.

Це рішення може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку.

52. Суб'єкти кримінального процесу, які залучаються до участі у ньому на підставі наявності у них спеціальних знань.

Експерт- це особа, що має наукові, технічні чи інші спеціальні знання та призначена в порядку, встановленому законом, проводити експертизу та давати за її результатами висновки.

Експертом може бути призначена будь-яка особа, що має необхідні спеціальні знання для висновків з досліджуваних питань (ст. 75 КПК України, ст. 10 Закону України „Про судову експертизу"), незалежно від того, чи працює вона в спеціальній експертній установі та є професійним експертом, чи не працює в такій установі й проведення експертиз не належить до кола її службових обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України „Про судову експертизу", Міністерство юстиції України веде Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, а за ч. 3 ст. 9 цього ж Закону, - органи дізнання, досудового слідства та суди зобов'язані доручати проведення судових експертиз, переважно, фахівцям, внесеним до цього Реєстру.

Спеціальні знання експерта - це його знання в певній галузі науки, техніки, іншої сфери людської діяльності, набуті ним унаслідок професійної підготовки й досвіду роботи. До них не належать загальновідомі та загальнодоступні наукові знання, повсякденні, побутові відомості, а також знання в галузі матеріального й процесуального права, якими повинні володіти (і вирішувати пов'язані з ними питання) власне дізнавачі, слідчі, прокурори, судді.

Експерт зобов 'язаний:

- з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання (ч. 1 ст. 77 КПК України);

- повідомити в письмовій формі орган, який призначив експертизу, про неможливість дати висновок, якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції чи якщо надані йому матеріали недостатні для висновків (ч. 4 ст. 77 КПК України);

- провести повне й всебічне дослідження та дати обґрунтований й об'єктивний письмовий висновок (ст. 200 КПК України; п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України „Про судову експертизу");

- на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати роз'яснення щодо даного ним висновку (статті 201, 311 КПК України; п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України „Про судову експертизу");

- не розголошувати без дозволу слідчого, дізнавача чи прокурора дані досудового слідства, якщо він був попереджений про це в порядку, передбаченому ст. 121 КПК України;

- забезпечити зберігання об'єктів експертизи та їх незмінність. Якщо передбачається використання методів, які можуть призвести до повного чи часткового знищення або істотної зміни властивостей об'єкта, експерт повинен отримати дозвіл органу, що призначив експертизу;

- заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин (ст. 62 КПК України).

Експерт має право:

- ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються експертизи, та подавати клопотання про надання нових матеріалів, необхідних для висновку (ч. 3 ст. 77 КПК України; п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України „Про судову експертизу");

- з дозволу особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора чи суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і ставити особам, яких допитують, запитання, що стосуються експертизи (ч. 3 ст. 77 КПК України; п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України „Про судову експертизу");

- вказувати у висновку експертизи на факти, що мають значення для справи, щодо яких експертові не було поставлено запитання (ст. 200 КПК України; п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України „Про судову експертизу");

- у разі незгоди з іншими членами експертної комісії скласти свій висновок окремо (ч. 3 ст. 75 КПК України);

- оскаржувати у встановленому порядку дії та рішення особи чи органу, котрі призначили експертизу, що порушують права експерта або порядок проведення експертизи (п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України „Про судову експертизу");

- одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням (п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України „Про судову експертизу");

- за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Обставини, що виключають участь експерта в кримінальній справі (ст. 62 КПК України), ті самі, що й для судді (ст. 54 КПК України), із обмеженням, що попередня участь експерта в справі не може бути підставою до відводу. Також не можуть бути експертами особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого чи які раніше були ревізорами у справі (ч. 8 ст. 75 КПК України).

Окрім цього, не можуть залучатися до виконання обов'язків експерта:

а)особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, що мають судимість (ч. 1 ст. 11 Закону України „Про судову експертизу");

б) народні депутати (п. 5 ч. 1 ст. З Закону України „Про статус народного депутата").

Юридична відповідальність експерта:

• кримінальна (за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - за ст. 385 КК України; за давання завідомо неправдивого висновку - за ст. 384 КК України; за розголошення даних досудового слідства або дізнання - за ст. 387 КК України);

• адміністративна (за неповагу до суду, що полягала в злісному ухиленні від явки до суду чи в непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил - ч. 1 ст. 185-3 КУпАП; за злісне ухилення від явки до органів досудового слідства чи дізнання - ст. 185-4 КУпАП).

Спеціаліст-це особа, що має необхідні спеціальні знання та яку залучають у разі потреби до участі в провадженні деяких процесуальних дій.

Основна мета залучення спеціаліста- розширити практичні можливості слідчого, дізнавача щодо виявлення, вилучення і фіксації доказів при провадженні слідчих дій і суду для встановлені істини по кримінальній справі.

До спеціалістів законом висуваються дві основні вимоги (ч. 1 і 4 ст. 128-1 КПК):

1) бути незаінтересованим у результатах справи;

2) бути компетентним, тобто мати необхідні спеціальні знання і навички.

Для залучення спеціаліста до участі в провадженні процесуальних дій закон не вимагає винесення постанови. Підставою участі спеціаліста в справі є виклик дізнавача, слідчого, прокурора. Про його участь обов'язково вказується у протоколі процесуальної дії.

Спеціалістом може бути будь-яка особа, яка має необхідні спеціальні знання й навички в певній галузі та є незацікавленою в результатах справи.

Спеціаліст зобов 'язаний (ч. 2 ст. 128-1 КПК України):

- з'явитися за викликом;

- брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні й вилученні доказів;

- звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням і закріпленням доказів;

- давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії;

- на експертів-криміналістів, які беруть участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти, покладено обов'язок мати при собі та кваліфіковано використовувати відповідні науково-технічні засоби, проводити необхідні експрес-аналізи виявлених слідів і давати слідчому розгорнені відомості про можливі прикмети злочинців.

Спеціаліст має право:

- отримати винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо доручена робота не належить до його обов'язку по службі (ч. 3 ст. 92 КПК України);

- звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії (ч. 3 ст. 128-1 КПК України);

- робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів (ч. 3 ст. 128-1 КПК України);

- за наявності підстав - на забезпечення безпеки.

Обставини, що виключають участь спеціаліста в кримінальній справі,

ті ж самі, що й для експерта (ст. 62 КПК України).

Юридична відповідальність спеціаліста:

• кримінальна (за розголошення даних досудового слідства чи дізнання - за ст. 387 КК України).

Спеціаліста як самостійну процесуальну фігуру, про якого говориться в ст. ст. 128-1 і 270-1 КПК, слід відрізняти від тих осіб (їх нерідко теж називають спеціалістами), спеціальні знання яких використовують у формі усних консультацій при формуванні питань експертам, визначенні завдань ревізорам, вивченні технічної, бухгалтерської та іншої документації, висновок експертів тощо. Допомога таких осіб має позапроцесуальний характер і не відображається в матеріалах кримінальної справи.

Перекладач- це особа, що володіє мовою, якою провадиться судочинство та мовою особи, котра не володіє мовою судочинства, що залучається дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею чи судом для здійснення перекладу.

Статус перекладача в кримінальному процесі має також особа, запрошена до участі в справі для роз'яснення знаків німого чи глухого (ч. 4 ст. 128 КПК України).

Перекладач зобов 'язаний:

- з'явитися за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи суду;

- повно й точно здійснити доручений йому переклад;

- не втручатися в діяльність дізнавача, слідчого, прокурора, судді чи суду та надавати будь-яку оцінку показанням осіб, які він перекладає;

- не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора дані досудового слідства.

Перекладач має право:

- робити зауваження з приводу проведення слідчої дії, в якій він бере участь, що підлягають занесенню до протоколу;

- на відшкодування витрат, пов'язаних з явкою за викликом для участі у процесі;

- на винагороду за виконання дорученої роботи, якщо вона не належить до кола його службових обов'язків;

- за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Обставини, що виключають участь перекладача в кримінальній справі, ті ж

самі, що й для експерта та спеціаліста (ст. 62 КПК України).

Юридична відповідальність перекладача:

• кримінальна (за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - за ст. 385 КК України; за завідомо неправильний переклад - за ст. 384 КК України; за розголошення даних досудового слідства чи дізнання - за ст. 387 КК України);

53. Сутність процесуального інституту відводу. Підстави відводу суб'єктів кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права та законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Злочин, який є предметом дослідження у кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не можуть спостерігати досліджувану ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів Кримінальний процес України (у питаннях та відповідях): Навчально-методичний посібник /[О.М. Гумін, Р.І. Сибірна, Л.О. Сергієнко, О.Є. Устюгова]; за ред.. О.М. Гумін / - Л.:ЛІВС при НАВСУ, 2004. - 515 с..

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується низкою процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи заінтересованих у результаті справи осіб (ст. ст. 54-63 КПК) та про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти досудового або судового слідства винесених по справі рішень (ст. ст. 246, 281, 368 КПК). Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадовою особою всіх обставин справи. Провадження у справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального спрямування.

Посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснювати процес судочинства, не повинні викликати ніяких сумнівів в неупередженості щодо кінцевого результату справи. Слідчий, прокурор, суддя та інші учасники кримінального процесу, якщо вони особисто або їх родичі, безпосередньо або побічно, зацікавлені в результаті справи, не можуть брати участь у розслідуванні або розгляді кримінальної справи і підлягають відводу (глава 4 КПК України).

Об'єктивність сприяє достовірності знання як необхідній умові перетворення його у факт, тоді як необ'єктивність, упереджене ставлення до обвинувачуваного або інших учасників процесу сприяють прийняттю необґрунтованих рішень, що не відображають дійсного стану речей Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України / Є.Г. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 576 с..

Відвід у судочинстві - усунення чи самоусунення деяких учасників кримінального процесу від участі у розгляді справ за наявності сумніву в їхній неупередженості. З приводу відводу мотивована заява подається до суду, який приймає рішення. Рішення про відвід приймають судді цього суду простою більшістю голосів Центр знань з прав людини: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua..

Метою застосування інституту відводу є:

1) належне виконання завдань кримінального судочинства: охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний Кримінально-процесуальний кодекс України: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.;

2) забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи;

3) винесення законного обґрунтованого і справедливого рішення по кримінальній справі Кримінальний процес: Підручник / [С.О. Гриненко, О.М. Дроздов, Т.М. Мирошниченко та ін.]; за ред.. Ю.М. Грошевий. - Х.: Право, 2010. - 588 с..

Клопотання про відвід судді (прокурора, секретаря судового засідання, перекладача, експерта, спеціаліста, захисника, представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача) розглядаються в порядку, встановленому главою 4 КПК України. При цьому з метою забезпечення правильного вирішення питання про відведення зазначених осіб суди, керуючись ч. 2 ст. 271 КПК України, ретельно обговорюють у судовому засіданні кожне таке клопотання, надавши особі, якій заявлено відвід, можливість публічно викласти свої пояснення і вислухати думки інших учасників судового процесу.

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи та підлягає відводу:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

2-2) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 КПК;

3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 16-2 «Автоматизована система документообігу суду» КПК.

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:

1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого;

2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.

Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача. Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і за обставин, зазначених у статті 61 КПК, тобто захисником не може бути особа:

1) яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) яка відповідно до КПК України є свідком і в зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту;

3) яка є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача;

4) щодо якої порушено кримінальну справу;

5) визнана недієздатною чи обмежено дієздатною.

Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадках:

1) коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги;

2) у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України.

У кримінально-процесуальному законодавстві передбачені обставини, що дають підстави для відводу перекладача:

ѕ неприпустимість суміщення функцій перекладача з функціями інших учасників процесу;

ѕ заборона бути особі перекладачем при його близьких родинних зв`язках з учасниками процесу;

ѕ наявність зацікавленості перекладача у результатах справи;

ѕ наявність інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності перекладача.

Також треба відзначити, що підставами для відводу перекладача, крім вказаних у ст.62 КПК України, можуть бути:

ѕ службова або інша залежність перекладача від інших учасників кримінального судочинства або їх родичів;

ѕ проведення ним ревізії або перекладу матеріалів, які стали підставою для порушення даної кримінальної справи;

ѕ його участь у відомчому розслідуванні і виступ там як свідка;

ѕ некомпетентність.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про судову експертизу", ст. 54, 62, 75 КПК України в визначених випадках експерт підлягає відведенню і не може бути залучений до проведення експертизи:

ѕ якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем слідчого, особи, яка проваджувала дізнання, обвинувачуваного;

ѕ якщо він брав участь у даній справі як свідок, особа, яка проваджувала дізнання, слідчий, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

ѕ якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результаті справи;

ѕ якщо він знаходиться в службовій або іншій залежності від обвинувачуваного, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

ѕ якщо він проводив по даній справі ревізію, матеріали якої послужили підставою порушення кримінальної справи;

ѕ у випадку, коли виявиться його некомпетентність, та за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності Тертишник Б.М.

54. Поняття і зміст процесу доказування. Суб'єкти доказування в кримінальному судочинстві.

Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Кримінально-процесуальне доказування-це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці й оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні висновків по справі.

За своєю гносеологічною сутністю кримінально-процесуальне доказування є різновидом пізнання людиною дійсності. Тож у ньому застосовуються, зважаючи на специфіку, всі закони та категорії сучасної гносеології. Кримінально-процесуальне доказування має і багато спільного з науковим пізнанням, передусім, з історичним, адже досліджують подію минулого.

Водночас кримінально-процесуальне доказування має і свою специфіку, воно:

- не має на меті пізнання закономірностей розвитку природи та суспільства (пізнавальну діяльність спрямовано на з'ясування обставин конкретного діяння);

- не може тривати нескінченно, позаяк обмежене процесуальними строками;

- здійснюється спеціальними суб'єктами за допомогою специфічних засобів у визначеній кримінально-процесуальним законом формі.

Доказове право-підгалузь кримінально-процесуального права, сукупність правових норм, які регламентують порядок доказування у кримінальних справах. До його системи належать:

• норми глави 5 „Докази" КПК України, що регулюють загальні положення доказування: поняття доказів; предмет доказування; способи збирання доказів; правила оцінки доказів; процесуальні джерела доказів;

• норми-принципи кримінального процесу - вільна оцінка доказів; усебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи, презумпція невинуватості;

• норми, якими врегульовано права й обов'язки учасників кримінального процесу щодо доказування (наприклад право обвинуваченого, потерпілого й інших заінтересованих учасників процесу подавати докази; обов'язок органу дізнання виконати доручення слідчого про провадження слі

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Умови спільного розгляду цивільного позову і кримінальної справи. Вирішення цивільного позову судом	\|	Правила, порядок обчислення строків у кримінальному судочинстві

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.055 сек.