Процесуальні строки

Кримінально-процесуальні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються в часі. Фактор часу, що характеризує широке коло суспільних відносин, у галузі кримінального судочинства безпосередньо пов’язаний із категорією строків.

Строки у кримінальному провадженні є одним з визначальних засобів зміцнення процесуальної дисципліни, упорядкованості і організованості процедури притягнення до відповідальності, оперативності, швидкості і ефективності кримінально-процесуального механізму, показником його законності та стабільності, невід’ємною гарантією дотримання прав громадян. Пересічний громадянин зацікавлений, щоб дії відповідної посадової особи були здійснені не тільки належним чином, але й своєчасно, уникаючи невиправданих зволікань та тяганини.

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод та практика її застосування гарантують кожному при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку (п. 1 ст. 6).

Кримінально-процесуальне законодавство не розкриває зміст поняття "строк", поряд із яким застосовується визначення "термін". Цивільне законодавство розмежовує ці часові параметри як загальне та окреме (ст. 251 ЦК України), отже застосування цих дефініцій як синонімічних є не зовсім вдалим.

Процесуальний строк – це передбачений законом, підзаконним нормативно-правовим актом або рішенням уповноваженої посадової особи період часу, протягом якого повинна або може бути вчинена процесуальна дія, зі сплином якого виникають, змінюються або припиняються кримінально-процесуальні правовідносини.

Доктриною кримінального процесу сформовано різні підходи щодо класифікації процесуальних строків.

Залежно від рівня правового регулювання строків слід розмежовувати строки, встановлені міжнародними правовими документами, що ратифіковані Україною, передбачені Конституцією держави, законами, підзаконними нормативно-правовими актами або рішенням уповноваженої посадової особи.

За ступенем правової визначеності строки бувають: абсолютно визначені (їх мінімальна та максимальна межі жорстко встановлені та не можуть бути продовжені, наприклад, 10-тиденний строк дослідчої перевірки заяви про злочин) та відносно визначені (можуть бути продовжені, наприклад, строк досудового слідства).

Обчислення процесуальних строків диференціюється залежно від часових величин, за допомогою вони обраховуються. Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість обчислення строків годинами (1, 2, 24, 48, 72 години), добами і днями (1, 2, 3, 5, 7, 10, 15, 20, 30) та місяцями (1, 2, 3, 4, 6, 9, 18), а також роками (1 рік), при цьому не беруться до уваги той день і година, від яких починається строк.

При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.

Так, наприклад, якщо затримання підозрюваного, яке обчислюється годинами, відбулося 4 березня о 9 годині 20 хвилин, то 72-х годинний строк затримання буде обчислюватися з 10 години та закінчиться о 10-й годині 7 березня. Обчислення граничного 10-тиденного строку дослідчої перевірки заяви про злочин (ст. 97 КПК України) у разі надходження заяви о 2-й годині 15 хвилин 18 червня починається з 0 годин 19 червня.

Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, – коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця попереднього ув’язнення.

Практичний приклад

Так, наприклад, Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 14 вересня 2007 року[80] було задоволено апеляції адвокатів-захисників та змінено відповідну постанову Мостиського районного суду Львівської області із зазначенням у мотивувальній частині наступного:

"Зважаючи на те, що вирок по справі було проголошено районними судом 2 березня 2007 року, то строк на подачу апеляції, згідно вимог ст.89 КПК України, мав би закінчуватися о 24.00 годин 17 березня 2007 року. Однак вказаний день припадав на суботу і був неробочим днем, неробочим днем був і наступний день – неділя (18.03.2007 p.). Отже, виходячи із змісту вказаної статті, останнім днем подачі апеляції вважався наступний робочий день -понеділок (19.03.2007 p.).

Як видно із долучених до апеляції ксерокопій документів – квитанції № 323, опису цінного листа та наявних на них відтисків поштового штемпеля (т.3 а.с.448), апеляційну скаргу на вирок районного суду по справі адвокатом К. було відправлено поштою 17 березня 2007 року, тобто у межах визначеного законом строку на подачу апеляції, а тому його доводи в апеляційній скарзі про безпідставність відмови в її прийомі місцевим судом є обгрунтованими".

Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

У передбачених законом випадках строки можуть бути продовжені (наприклад, строки досудового слідства, тримання під вартою) або поновлені за клопотанням заінтересованої особи постановою уповноваженої посадової особи (коли з поважних причин його було пропущено, наприклад, у випадку стихійного лиха, несвоєчасного повідомлення про оскаржене рішення тощо).

§ 3. Судові витрати:
поняття та види, порядок
відшкодування

Реалізація завдання боротьби зі злочинністю та притягнення винних до відповідальності обумовлює функціонування широкого кола правоохоронних органів та судів, утримання яких є окремою та досить вагомою статтею матеріальних видатків у державному бюджеті. Принципи соціальної справедливості та ефективності в діяльності державного апарату вимагають, щоб хоча б частина цих витрат була відшкодована особами, які є винними у спричиненні шкоди та на боротьбу з наслідками злочинної діяльності яких витрачалися обмежені ресурси держави. Цьому безпосередньо сприяє встановлена КПК України процедура стягнення кримінально-процесуальних витрат.

Законодавець оперує поняттям "cудові витрати", яке не дуже точно визначає зміст даного терміну, адже витрати мають місце та відшкодовуються не тільки в суді, а й в процесі дізнання та досудового слідства.

Судові витрати – це передбачені законодавством витрати, що виникають в процесі провадження у кримінальній справі та відшкодовуються визначеним категоріям суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності державою або підлягають стягненню із засудженого (іншої особи, зобов’язаної відповідати за його дії).

До судових витрат не належить заробітна плата слідчого (судді) чи кошти, що виділяються на канцелярські прилади, при цьому перелік (склад) судових витрат визначений ст. 91 КПК України, зокрема, це:

1) суми, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.

Постановою Кабінету Міністрів Українивід 1 липня 1996 р. N 710 затвердженаІнструкція про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка деталізує види і порядок стягнення судових витрат.

Так, до першої групи судових витрат належать витрати, пов’язані із явкою свідків, потерпілих, законних представників потерпілих, перекладачів, експертів, спеціалістів і понятих за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду та за відшкодуванням яких вони мають право звернутися до цих установ. За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять (у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день). Якщо виконання їх процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов’язані з найманням жилого приміщення, добові. Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов’язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов’язок по службі. Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства і суду.

Виплати винагороди особі за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у межах затверджених норм, та час, затрачений нею у зв’язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).

До другої групи судових витрат належать суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів. Так, на утримання до тваринної ферми може бути передано велику рогату худобу, що була об’єктом злочинного посягання. Вибухонебезпечні речовини і отрути направляються до складів боєприпасів Міністерства оборони (інших спеціалізованих підприємств) та аптечних складів відповідно, де наявні умови для їх зберігання тощо.

До третьої групи "інших витрат" відносять витрати на відшкодування вартості речей, зіпсованих або знищених при відтворенні обстановки і обставин події або проведенні експертизи, на оплату особам, які запрошуються при проведенні впізнання (крім обвинувачених і підозрюваних), на оплату робіт по ексгумації трупа тощо.

За загальним правилом судові витрати в кримінальній справі покладаються на засуджених. При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. Разом з тим витрати, пов’язані з викликом перекладача до органу дізнання, досудового слідства чи до суду, приймаються на рахунок держави. Крім того, суд може віднести судові витрати на рахунок держави і у разі неспроможності винної особи сплатити їх.

У справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та майнового стану кожного із засуджених. У справах неповнолітніх судові витрати можуть бути покладені в передбаченому законом порядку на їх батьків (усиновителів), опікунів або піклувальників.

Встановлення розміру судових витрат здійснюється судом із врахуванням доданих до обвинувального висновку довідок про речові докази та судові витрати, а також інших матеріалів справи.

На відміну від цивільного, адміністративного чи господарського судочинства, у кримінальному процесі видатки на оплату праці адвоката-захисника не відносяться до судових витрат, а отже не підлягають стягненню із засудженого. Правовий механізм стягнення коштів на оплату праці адвоката регламентовано Порядкомоплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. N 821 (із змін. від 11 червня 2008 р.),у відповідності із яким адвокат має отримати 2,5 % мінімальної заробітної плати за годину роботи при провадженні дізнання, досудового слідства чи розгляді кримінальної справи судом. Проте на практиці ця норма майже не діє через обмеженість фінансування таких видатків відповідними управліннями юстиції, внаслідок чого проблема забезпечення захисту за призначенням де-факто перекладена на слідчих (суддів).

Завдання і питання
для самоперевірки
та контролю
засвоєння знань

I. Питання для самоконтролю

1. Розкрийте співідношення понять "процесуальний акт", "процесуальне рішення", "процесуальний документ".

2. Яким вимогам повинні відповідати кримінально-процесуальні документи?

3. У чому полягають відмінності у структурі та змісті між протоколом і постановою?

4. Розкрийте структуру, зміст і значення обвинувального висновку у кримінальній справі.

5. У якому кримінально-процесуальному документі суду встановлюється винність (невінність) особи?

6. Розкрийте поняття "процесуальна форма".

7. Чим відрізняється поняття "продовження строку" від терміну "поновлення строку"?

8. Розкрийте порядок обчислення процесуальних строків у кримінальній справі .

9. Які фінансові чи матеріальні витрати входять до складу судових витрат у кримінальній справі?

10. Чи підлягають стягненню із засудженого витрати на оплату праці адвоката-захисника, призначеного йому слідчим?

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чи законні дії судді?	\|	II. Задачі та завдання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.