Джонатан Свіфт

(30 листопада 1667, Дублін — 19 жовтня 1745, там само) — церковний діяч, публіцист, сатирик, ірландсько-англійський письменник, відомий як автор «Мандрів Гулівера».

Батько Свіфта помер за кілька місяців до народження сина, мати через якийсь час після народження від'їхала до Англії, і вихованням Джонатана займався його дядько, Годвін Свіфт, відомий адвокат. Він відправив хлопця в найкращу школу Дубліна.

1686 - Джонатан здобув ступінь бакалавра мистецтв у Трініті-коледжі (Дублін), а згодом переїхав до Англії, де став секретарем відставного дипломата і відомого есеїста Вільяма Темпля, маєток якого часто відвідували поети і літератори.

Відомим Свіфт став після того, як 1704 року побачила світ «A Tale Of A Tub» («Казка про бочку»), у якій він відверто змалював католицизм, англіканство та пуританство. Ватикан додав «Казку» до переліку заборонених книжок. Саме через цю книгу Свіфта повернули до Дубліна, де він став настоятелем собору Святого Патріка.

У Дубліні Свіфт написав свій єдиний роман «Мандри Лемюеля Гуллівера до деяких віддалених частин світу», який приніс йому величезну популярність. Роман є сатирою на недосконалість людської цивілізації.

Останні роки свого життя Свіфт страждав від прогресуючого психічного розладу.

Ма́ндри Гуліве́ра (англ. Gulliver's Travels) — сатирико-фантастична книга Джонатана Свіфта, в якій яскраво і дотепно висміюються людські та суспільні вади.

Повна назва книги: «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів»(англ. Travels into Several Remote Nations of the World, in Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a Surgeon, and then a Captain of several Ships). Перше видання вийшло в 1726-1727 роках у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю користуються її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.

Сюжет

Частина 1. Подорож до Ліліпутії

Судновий лікар Лемюель Гулівер потрапляє до країни ліліпутів, у якій живуть маленькі, у дванадцять разів менші від людей, чоловічки. (В оригіналі Ліліпут — Lilliput — це назва самої країни, а її мешканці називаються «ліліпутійці» — Lilliputians). Вони захоплюють Гулівера в полон, пізніше місцевий король приймає від нього васальну клятву з обіцянкою слухняності та звільняє.

У цій частині тетралогії Свіфт саркастично описує непомірну зарозумілість ліліпутів та їх звичаї, які карикатурно копіюють людські. Багато епізодів тут, як і в інших частинах книги, сатирично натякають на сучасні Свіфту події. Є, наприклад, конкретна сатира на короля Георга I (викреслена редактором в першому виданні) і прем'єра Волпола; виведені також політичні партії торі і вігів («висококаблучники» і «низькокаблучники»). Релігійні розбіжності між католиками і протестантами зображені знаменитою алегорією безглуздої війни між «гостроконечниками» і «тупоконечниками», що сперечалися з якого кінця треба розбивати варені яйця.

У кінці I частини Гулівер вплутується у війну між ліліпутами і сусідньою державою Блефуску, населеною тією ж расою (коментатори вважають, що мається на увазі Франція, хоча є гіпотеза, що Свіфт мав на увазі Ірландію). Гулівер захоплює весь флот ворога, чим і вирішує війну на користь Ліліпутії. Однак через придворні інтриги Гулівера засуджують до осліплення, і він вимушений тікати з Ліліпутії. Іноді тут бачать натяк на біографію державного діяча і філософа віконта Болінгброка, близького друга Свіфта, який був звинувачений Георгом I у зраді і втік до Франції.

Через цю (найпопулярнішу) частину тетралогії в сучасній мові слово «Гулівер» часто використовується як синонім гіганта, хоча насправді Гулівер — звичайна людина нормального зросту, який лише потрапляє до країни карликів. У наступній книзі Гулівер опиняється в країні велетнів, і там вже сам виглядає карликом.

Частина 2. Подорож до Бробдінгнегу

Король велетнів роздивляється Гулівера. Англійська карикатура початку XIX століття зображує короляГеорга III і Наполеона.

Досліджуючи нову країну, Гулівер зі своїми супутниками був знайдений велетнем-фермером, зростом 22 метри (у Ліліпутії всі розміри в 12 разів менші від наших, у Бробдінгнегу — в 12 разів більші). Фермер ставиться до нього як до дивини і показує його за гроші. Після ряду неприємних і принизливих пригод, Гулівера купує королева Бробдінгнегу і залишає при дворі як кумедну розумну іграшку. Між невеликими, але небезпечними для життя пригодами — такими, як боротьба з гігантськими осами, стрибки на даху в лапах мавпи і т. д. — він обговорює європейську політику з королем, який іронічно коментує його розповіді. Тут, так само як в I частині, сатирично критикуються людські та громадські звичаї, але вже не алегорично (під маскою ліліпутів), а прямо, вустами короля велетнів.

Мій історичний нарис нашої країни за останнє сторіччя надзвичайно здивував короля; в нашій історії він убачав самі змови, заколоти, вбивства, страти, революції та заслання, що є найгіршими наслідками зажерливості, розбрату, лицемірства, зрадництва, жорстокості, люті, безумства, злостивості, заздрощів, розпусти та чванливості… Потім він узяв мене в руки і, ніжно гладячи, звернувся до мене з такими словами, що їх я ніколи не забуду, так само як і тону, яким вони були сказані: «Мій маленький приятелю Грілдріг, ви склали тут чудовий панегірик вашій батьківщині. Ви ясно довели, що найпотрібніші якості для законодавця — неуцтво, лінощі та розбещеність; що найкраще тлумачать і застосовують закони люди, чиї інтереси і здібності спрямовані на те, щоб перекручувати, заплутувати і нехтувати їх. У ваших інституціях я помітив і дещо корисне по своїй суті, але його наполовину занедбано, а наполовину заплямовано й опоганено загальною продажністю. З ваших слів не видно, щоб доброчесність справді винагороджувалась високим становищем у вашому суспільстві; ще менше видно, щоб людині давали титули за її чесноти, щоб священики діставали підвищення за побожність і вченість, солдати — за мужність і вірність присязі, судді — за непідкупність, сенатори — за любов до батьківщини, радники — за мудрість. Самі ви (провадив далі король), проживши більшу частину свого життя в мандрах, уникли, сподіваюсь, багатьох вад вашого народу, але, підсумовуючи все, що я від вас почув, разом з відповідями на мої розпити, яких мені так важко було домогтися від вас, я не можу не дійти висновку, що більшість ваших співвітчизників являють собою плем'я гидкої черви, найшкідливішої з усієї, яка лишень будь-коли плазувала по землі».

Король велетнів - один з небагатьох благородних персонажів у книзі Свіфта. Він добрий, проникливий, вміло і справедливо управляє своєю країною. Пропозиція Гулівера використовувати порох для завойовницьких війн він з обуренням відкинув і заборонив під страхом смерті всяку згадку про це диявольському винахід. У главі VII король вимовляє знамениту фразу: «Всякий, хто замість одного колоса або одного стебла трави зуміє виростити на тому ж полі два, надасть людству і своїй батьківщині більшу послугу, ніж всі політики, взяті разом». Країна велетнів носить деякі риси утопії.

Освіта цього народу дуже вузька - вони вивчають тільки етику, історію, поезію та математику; щоправда, в цих галузях досягли досконалості. Але математику там застосовують тільки для практичних потреб - для поліпшення сільського господарства та техніки; отже, за нашою міркою вона стоїть на невисокому рівні...

Жоден закон у тій країні не повинен мати слів більше, ніж літер в їхньому алфавіті, який складається з двадцяти двох знаків, але й таких довгих законів у них небагато. Всі вони викладені в найстисліших та найзрозуміліших виразах; люди там не здатні до таких викрутів, щоб тлумачити один закон по-різному, а за писання коментарів до законів винного карають смертю.

Останній абзац змушує згадати обговорювану майже сторіччям раніше «Народну угоду», політичний проект левеллерів часів Англійської революції, в якому говорилося:

Число законів має бути зменшене для того, щоб усі закони вмістилися в один том. Закони повинні бути викладені англійською мовою, щоб кожен англієць міг їх зрозуміти.

Під час поїздки на узбережжя, коробка, зроблена спеціально для проживання Гулівера в дорозі, була захоплена гігантським орлом, який пізніше упускає її в море, де Гуллівер підібраний моряками і повернений до Англії.

Частина 3. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнегг, Глаббдобдріб та Японії

Гулівер потрапляє на літаючий острів Лапута, потім на материкову частину країни Бальнібарбі, чиєю столицею Лапута і є. Усі шановні жителі Лапути занадто захопилися математикою і музикою, тому донезмоги розпорошені, потворні і не влаштовані в побутовому відношенні. Тільки чернь і жінки відрізняються розсудливістю і можуть підтримувати нормальну розмову. На материку є Академія прожектерів, де намагаються втілити в життя різні сміховинні псевдонаукові починання. Ця частина книги містить їдку сатиру на спекулятивні наукові теорії його часу.

Далі Свіфт продовжує розвінчання невиправданої зарозумілості людства. У сусідній країні Глаббдобдріб Гулівер знайомиться з кастою чарівників, здатних викликати тіні померлих, і розмовляє з легендарними діячами давньої історії, виявляючи, що насправді все було не так, як пишуть в історичних творах. Там же Гулівер дізнається про струльдбругів - безсмертних людей, приречених на вічну безсилу старість, сповнену страждань і хвороб.

Наприкінці оповідання Гулівер потрапляє з вигаданих країн до цілком реальної Японії, у той час практично закритої від Європи (з усіх європейців тоді туди пускали тільки голландців, і то лише в порт Нагасакі). Потім він повертається на батьківщину до жінки і дітей, але через деякий повертається на плавання.

Частина 4. Подорож в країну гуігнгнмів

Гулівер потрапляє в країну розумних і доброчесних коней - гуігнгнмів. У цій країні є і люди-дикуни, огидні єгу. У Гуллівера, незважаючи на його хитрощі, впізнають єгу, але, визнаючи його високий для єгу розумовий і культурний розвиток, містять окремо на правах швидше почесного бранця, ніж раба. Товариство гуігнгнмов описано в найзахопленіших тонах, а звичаї єгу представляють собою сатиричну алегорію людських пороків.

У результаті Гулівер переймається усвідомленням величі раси гуігнгнмов і, коли вони виганяють його, впадає у важку депресію. З тих пір він практично нездатний спілкуватися з людьми, в яких бачить жахливих єгу.

Історія появи

Судячи з листування Свіфта, задум книги в нього склався близько 1720 року. Початок роботи над тетралогією відноситься до 1721; в січні 1723 Свіфт писав: «Я покинув Країну Коней і перебуваю на летючому острові... дві мої останні подорожі незабаром закінчаться».

Робота над книгою тривала до 1725. В 1726 році перші два томи «Подорожей Гуллівера» (без вказівки імені справжнього автора) виходять у світ; інші два були опубліковані в наступному році. Книга, дещо зіпсована цензурою, користується небаченим успіхом, і авторство її ні для кого не секрет. За кілька місяців «Подорожі Гуллівера» перевидавалися тричі, незабаром з'явилися переклади німецькою, голландською, італійською та іншими мовами, а також великі коментарі з розшифровкою свіфтівскіх натяків і алегорій.

Вольтер, що перебував тоді в лондонському вигнанні, дав захоплений відгук про книжку і надіслав декілька примірників у Францію. Перший переклад на французьку мову, що на багато років став класичним, виконав у 1727 році відомий письменник, абат П'єр Дефонтен. Наступні переклади на інші європейські мови довгий час (майже півтора століття) виконувалися не з англійського оригіналу, а з французької версії. У листі Свіфта Дефонтен вибачився за те, що безліч місць (майже половину тексту) він переробив, щоб книга відповідала французьким смакам. У відповідному листі Свіфт, удавано відсторонившись від авторства, дав оцінку своєму творінню:

Прихильники цього Гулівера, яких у нас тут незлічиме число, стверджують, що його книга проживе стільки ж, скільки наша мова, бо цінність її не залежить від сьогоденних звичаїв мислення й мови, а полягає у ряді спостережень над одвічною недосконалістю, безглуздям і пороками роду людського.

Перше французьке видання «Гулівера» розійшлося за місяць, незабаром пішли перевидання; всього дефонтеновская версія видавалася більш 200 разів. Неспотворений французький переклад, з прекрасними ілюстраціями Гранвіля, з'явився тільки у 1838 році.

Популярність свіфтовского героя викликала до життя численні наслідування, фальшиві продовження, інсценування і навіть оперети за мотивами «Подорожей Гулівера». На початку XIX століття в різних країнах з'являються сильно скорочені дитячі перекази «Гулівера».

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стислий зміст	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.