Правове становище окремих груп населення. Особливості рабства

Законник Хаммурапі дає можливість уявити суспільну структуру, класовий характер стародавньовавилонської дер-жави, правове становище населення. Суспільство складалося з двох основних класів: рабовласників і рабів. Невільниками були полонені, але було й боргове рабство, яке обмежувалося трьома роками.

До панівного стану (авілум) належали цар, його найближче оточення, верхівка знаті, жерці, воєначальники, там-кари та інші чиновники, старости, члени ради старійшин в общинах, начальники кварталів у містах.

Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів при-свячена значна частина законника.

До пригніченого класу належали раби, рядові общинники, мушкенуми. Останні – це бідняки, що перебували на службі в царя, держави, від яких вони отримували засоби виробництва і житло.

Мушкенум (“той, хто падає долілиць”) – вільна людина – мав деякі права, але тільки доти, поки перебував на держав-ній службі і виконував свої обов’язки. Законник ставить мушкенума в принижене становище порівняно з авілумом у пи-таннях охорони життя, захисту майна. Авілум за тілесні ушкодження, завдані іншому авілуму, відповідав за ознакою таліона (рівне за рівне) (ст. 196; 197).

Проте якщо авілум виколов око мушкенуму або завдав інші тілесні ушкодження, то він піддавався тільки штрафу (ст. 198).

Закон охороняв майно мушкенума. Якщо авілум украв у мушкенума домашніх тварин, човен, то він платив компенса-цію у 10-кратному розмірі. Якщо злодій не міг сплатити штраф, його страчували. Раб мушкенума прирівнювався за становищем до палацових рабів і міг брати шлюб з вільною. Діти від такого шлюбу були вільними (ст. 175).

Поле, будинок, сад “платника податку”, куди, ймовірно, входили й мушкенуми, заборонялося продавати. Подібні уго-ди скасовувались. Отже, закон, фіксуючи принижене стано-вище мушкенума, одночасно гарантував захист його майна.

Найприниженіше становище мали раби (вардум). Вони поділялися на царських, общинних та приватновласницьких.

Раб мав невелике майно, міг ним розпоряджатися, але після його смерті воно ставало власністю господаря. Рабиню, яка народила своєму господарю дітей, після його смерті на-лежало відпустити на волю разом з дітьми, навіть якщо вони не були офіційно визнані батьком. У царстві стародавніх шу-мерів раб міг заперечувати своє рабське становище через суд. Однак програш у такій справі загрожував йому покаранням. У судовому порядку раб міг протестувати проти його прода-жу чи дарування іншій особі. У законах Хаммурапі вказівок на такі права вже немає.

Вільнонароджений вавилонянин не міг віддаватися у рабство, допускалося лише тимчасове перебування у борговій кабалі до 3-х років (ст. 117).

Рабів заборонялося тримати в ланцюгах. Кайдани і ший-ні колоди на рабів одягалися при їх перевезенні в інше місце або для продажу на ринок. Але, незважаючи на тяжке стано-вище рабів, не вони, а общинники-землероби становили ос-новну масу населення, яке сплачувало податки експлуатува-лося деспотичною державою.

Хаммурапі не вніс докорінних змін в організацію управ-ління сільськими общинами, які самостійно вирішували спра-ви із землекористування, зрошення, збору податей, забезпе-чення громадського порядку. Вони зберегли свої реліктові органи: народні збори, раду старійшин. Жителі кварталів та-кож скликали свої сходки. Рішення цих органів виконували старійшини общин, поселень, які мали судові та поліцейські повноваження. Наприклад, якщо грабіжник не був знайдений, то община поселення в особі старійшини повинна була від-шкодувати потерпілому його пропажу (ст. 23). Такий звичай існував ще за первіснообщинного ладу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення Вавилонської держави	\|	Державний устрій, суд, збройні сили

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.