У чому особливості внутрішньополітичного життя західноукраїнських земель в складі Австро-Угорської імперії у 50-80-х рр. XIX ст.?

У другій половині XIX західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпатська Україна перебували в складі Австро-Угорської імперії, яка належала до числа найреакційніших і найвідсталіших держав, де зберігалося багато залишків феодалізму, і передусім абсолютизм та поміщицьке землеволодіння. Австро-Угорський уряд перетворив західноукраїнські землі на колоніальні окраїни своєї імперії, аграрно-сировинний придаток до корінних західних провінцій.Своєрідністю політики австрійських правлячих кіл було те, що вони для утримання в покорі всіх залежних національностей надавали одним з них привілеї і з їх допомогою гнобили інших, діючи за принципом «поділяй і пануй». Так, у Східній Галичині переваги й привілеї мали польські шляхтичі й капіталісти, на Північній Буковині — румунські, Закарпатті — угорські. Отже, трудящі західноукраїнських земель зазнавали гніту й експлуатації як українських поміщиків і буржуазії, так і німецьких, польських, угорських, румунських, а також австрійської правлячої бюрократії.Адміністративний устрій.За адміністративною приналежністю західноукраїнські землі поділялися на дві частини: Східна Галичина і Буковина входили до складу Австрії, а Закарпаття — до складу Угорщини.У Галичині на чолі всього управління стояв намісник, призначуваний, переважно з числа польських магнатів, імператором. Йому й належала вся адміністративна влада в краї. Повітами управляли старости, що підлягали намісникові.У Галичині, у м. Львові, й на Буковині, у м. Чернівцях, існували крайові сейми як органи місцевого самоврядування. Вони обиралися за куріальною системою, внаслідок чого в них переважали поміщики і буржуазія, причому в Галицькому сеймі — польські, в Буковинському — румунські та німецькі. Так, у Галицький сейм по курії земельних власників обирався один депутат від 52 виборців-поміщиків, а по сільській курії — від 8764 виборців. До того ж функції крайових сеймів обмежувалися лише піклуванням про місцеві справи: торгівлю, освіту, санітарію та ін. При цьому їх рішення могли здійснюватися тільки після затвердження імператором або відповідним австрійським міністерством.Економічний розвиток. Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови — гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі ґрунти, великі запаси корисних копалин (нафта, вугілля, сіль, озокерит та ін.). Незважаючи на це, їх економіка розвивалася дуже повільно, оскільки австрійська правляча бюрократія перетворила ці землі на свої внутрішні колонії на ринок збуту товарів корінної австрійської промисловості, джерело сировини й дешевої робочої сили. Саме в інтересах австрійської метрополії, в інтересах одержання найбільших прибутків і спрямовувалися австрійським урядом в Галичині, Буковині, на Закарпатті і залізничне будівництво, і розвиток сільського

господарства, промисловості, торгівлі.Будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися капіталізм, на західноукраїнських землях австрійський уряд, австрійські та німецькі капіталісти вели так, щоб зв'язати залізничним сполученням, насамперед, центральні райони Австрії зі східним, російським кордоном та забезпечити цим стратегічні інтереси, і, з другого боку, сполучити ці райони з метою збуту там товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. У той же час окремі місцевості Галичини, Буковини й Закарпаття одна з одною залізницями тривалий час не зв'язувалися, що гальмувало розвиток економіки і сприяло. консервуванню відсталості.Колоніальний характер економіки західноукраїнських земель позначився і на стані промисловості. Австрійський уряд, австрійські та іноземні капіталісти штучно підтримували їх відсталість, свідомо гальмували промисловий розвиток. Трудящі західноукраїнських земель зазнавали також тяжкого політичного гніту й національної дискримінації. Хоч австрійська конституція 1867 р. офіційно оголосила національну рівноправність у школах, державних установах і судах, насправді панівне становище, поряд з австрійськими правлячими колами, в Східній Галичині займали польські шляхтичі, на Північній Буковині — румунські бояри, у Закарпатті — угорські феодали й капіталісти. Внаслідок встановлення високих майнового й вікового цензів та інших обмежень трудящі Західної України у своїй величезній більшості були усунені від виборів до австрійського й угорського парламентів, галицького й буковинського сеймів. Проводячи політику асиміляції українського населення, австро-угорські власті особливо великі національні утиски робили в галузі освіти і культури. Вони прагнули тримати трудящих у темряві. Шкіл було мало, викладання там велося не українською мовою. Більшість дітей не мали можливості відвідувати школу. Австрійська правляча бюрократія, німецькі, польські, угорські, румунські феодали й капіталісти, ведучи лінію на денаціоналізаці українського населення, намагалися всіма способами загасити почуття національної єдності трудящих західноукраїнських земель з усім українським народом, відчуття їх кровної спорідненості й близькості.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Що є спільного і особливого при скасуванні кріпацтва на українських землях у складі Австрійської та Російської імперії в середині XIX ст.?	\|	Як «столипінська реакція» позначилася на українському русі та соціально-економічному становищі українських земель у складі Російської імперії?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.