Нині зима гріховна покаянням припинилася і льод невір 'я бого-пізнаням розтопився...

Сьогоднівесна красується, оживляючи земне єство, ібурхливі вітри, повіваючи, плоди множать,і земля, насіння живлячи, зелену траву родить. Весна бо красна є віра Христова, яка хрещенням одроджує людське єство.

Нині дерева паростівипускають, і квітами пахощіпроцвітають, і сади вжесолодкі видають пахощі, і робітники, з надією трудячись,плододавця Христа прикликають.

Нині орачі слова, словесних телят до духовного ярма приво-дячи, і хресне рало в мислених борознах заглиблюючи, і борозну покаяння прокладаючи, сім 'я духовне всипаючи, надіями майбутніх благ веселяться.

Кирило Туринський був не тільки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.

Основним стилістичним прийомом Кирила Туровського була ритмізована антитеза, зокрема протиставлення божої і людської природи в образі Христа:

Пан наш Ісус Христос розп 'ятий, як людина, — але як Бог — сонце затьмарив, місяць зробив кривавим, і було темно по всій землі. Як людина, він крикнув та віддав дух, — але як Бог — струсив землю, і каміння розпалося. Як земного царя, стерегла його сторожа та лежав він запечатаний у могилі, — але як Бог — з ангельськими воїнами в твердині пекла бісівським силам наказував... тому він з небес зійшов і втілився, і став людиною, — щоб трухляве оновити і на небеса вивести. Списом пробито йому ребра, — щоб він відвернув полум 'яну зброю, яка забороняє людині вступити до раю. Кров свою виточив із ребер, —та тим очистив тілесні плями й душу людську освятив, зв 'язано його і тернами увінчано, — щоб від кайданів диявольських людей звільнити та терня омани бісівської викорінити. В гріб покладено його, як мертвого, — щоб він усі віки померлим життя дарував. Камінням з печаткою його заперто, — щоб він пекельні ворота та вереї дощенту розбив. Для всіх, видно, стерегла його сторожа, але незримим зійшов він до пекла і зв 'язав сатану...¹.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У пустинній бо й пересохлій землі нашій, висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело євангельське, напуваючи всю	\|	Мовотворчість Івана Вишенського

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.