Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Міжнародні відносини в період світової економічної кризи 1929 — 1933 рр.

• Особливості світової економічної кризи 1929 —1933 рр. та її вплив на міжнародні відносини • «План Юнга» й кінець репараційної системи • Загострення міждержавних суперечностей і посилення конфронтації західних країн з СРСР • зовнішньополітичні ініціативи Радянського Союзу

Особливості світової економічної кризи 1929 — 1933 рр. та її вплив на міжнародні відносини.Восени 1929 р. в капіталістичному світі розпочалася глибока економічна криза, яка справила величезний вплив на економіку багатьох країн і міжнародні відносини. По суті сталася економічна катастрофа в капіталістичному світі.

За причинами виникнення й характером це була типова криза відносного перевиробництва — результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним способом присвоєння його прибутків. Але світова економічна криза 1929 — 1933 рр. не являла собою просте циклічне повторення попередніх. Вона мала свої характерні особливості.

1. Це була найбільша й найглибша в історії економічна криза. Світове капіталістичне виробництво в середньому знизилося на 45%, торгівля — на 56 %. Такого всесвітнього економічного потрясіння людство не знало ні раніше, ні після того періоду.

2. Криза 1929 — 1933 рр. як ураган захопила всі капіталістичні та колоніальні країни. Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, відкинула його назад на зо — 35 років, призвела до зростання масового безробіття — роботу втратили понад 40 млн. чоловік, у тому числі 17 млн. у США, 7,5 млн. у Німеччині, 4 млн. в Англії, 3 млн. в Японії тощо.

3. Найсильніше криза вразила США — найбагатшу країну світу. Там вона почалася з вересня 1929 р. й тривала 44 місяці; обсяги втраченої через неї продукції оцінюються в більш ніж зо0 млрд. дол. Порівняно з 1929 р.

промислове виробництво під час кризи зменшилося в США на 46,2% (майже вдвоє), в Німеччині — на 40,6 , у Японії — на 36,7, у Франції — на 32,9 , в Англії — на 23,8%.

4. Промислова криза переплелася з кризою в сільському господарстві, особливо вразила тваринництво. Так, у США в 1933 р. з метою виходу з кризи було знищено 6,4 млн. свиней, 10,4 млн. акрів посівів, 10 тис. персикових дерев, зерно спалювали в топках локомотивів, молоко виливали в річки. Фрукти, свинину тощо обливали гасом. І все для того, щоб зберегти ціни на продукцію.

5. Криза не обмежилася сферою виробництва, вона вразила фінансову, кредитну систему, сферу грошового обігу, призвела до великої інфляції. Більшість країн відмовилася від золотого стандарту, проводила девальвацію своїх грошей (у тому числі США).

6. Криза розвивалася нерівномірно: в США почалася в 1929 р., у Франції - в 19зо р. і т. д. Найнижчою точка падіння в США була в липні 1932 р., коли їхня сталеливарна промисловість працювала на 15%, а автомобільна — на 5 % своєї потужності. В 1932 р. американська вугільна промисловість була відкинута до рівня 1904 р., виробництво сталі — до 1901 р., чавуну — до 1896 р. і т. п.

Економічна криза 1929 — 1933 рр. до краю загострила міжнародне становище. Вона справила значний вплив на розвиток міжнародних відносин, поглибила суперечності між великими державами, переможцями й переможеними країнами, метрополіями й колоніями. Посилилася боротьба за ринки збуту й джерела сировини. Загроза нової світової війни стала зловісно реальною.

«План Юнга» й кінець репараційної системи.Проблеми сплати репарацій Німеччиною і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії «плану Дауеса» закінчувався в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили «комітет експертів» на чолі з американським банкіром Юнгом, який виробив новий репараційний план. «План Юнга» після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 19зо р.

«План Юнга» встановлював загальну суму репарацій Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд. марок, тепер — 113,9 млрд. марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій зменшувався на 20 % — до 2 млрд. марок. Змінено порядок

збирання репарацій — тільки за рахунок непрямих податків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, засновано Базельський банк міжнародних розрахунків (замість репараційної комісії).

«План Юнга» становив продовження «плану Дауеса» й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом (як писала «Кьольніше цайтунг», « зі шкіри німецького народу робити батіг для боротьби з більшовиками»), сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.

Так було задумано, проте без урахування економічних та політичних обставин. Німеччина намагалася взагалі перекреслити Версальський договір. Франція вимагала, щоб репарації для неї перевищували її борги Америці. Англія, у свою чергу, збиралася анулювати свої борги. Світова економічна криза ще більше загострила міжімперіалістичні суперечності.

На прохання президента Німеччини П. Гінденбурга президент США Г. Гувер 20 червня 1931 р. запропонував усім державам оголосити загальний мораторій на борги — припинити на рік виплату репарацій і союзницьких боргів. З мораторієм Гувера, який діяв протягом року (до 20 червня 1932 р.), погодилися всі заінтересовані країни. Навіть Франція, яка на різниці репарацій і боргів Сполученим Штатам втрачала 2 млрд. франків щорічно, але не хотіла, щоб її визнали винною в загостренні труднощів.

Проте посилення економічної кризи змусило західні держави знову повернутися до проблеми репарацій. «План Юнга» не міг зупинити фінансову паніку. Розмах кризи й загроза економічної катастрофи Німеччини (щоб виплатити репарації за «планом Юнга», вона мала збільшити свій експорт до 5 млрд. марок, що викликало різкий опір інших держав) — усе це робило неможливим виконання задумів західної дипломатії.

Почалися нові консультації, нові конференції. Врешті-решт на міжнародній репараційній конференції в Лозанні (червень — липень 1932 р.) було ухвалено взагалі ліквідувати репарації. Німеччина мала сплатити за 15 років залишок у розмірі 3 млрд. марок через облігації й на 1 млрд. марок здійснити деякі поставки в натуральному вигляді, після чого вона офіційно звільнялася від репарацій.

Та й цього не сталося. Фактично з моменту оголошення мораторію Гувера (1931 р.) Німеччина припинила виплату репарацій. З установленої загальної суми репарацій

Франція, наприклад, загалом одержала 22,9 млрд. марок, хоча їй належало 52 % усіх репарацій. Між іншим, борг Франції Сполученим Штатам у 1932 р. становив 51 млрд. марок.

Отже, репарації практично були ліквідовані. Та й борги Сполученим Штатам, незважаючи на їх заперечення, союзники в кінці 1932 р. припинили сплачувати. Тільки Фінляндія сплачувала свої щорічні суми, до речі мізерні.

Загострення міждержавних суперечностей і посилення конфронтації західних країн з СРСР.Загострення міждержавних суперечностей в умовах економічної кризи причинило ряд спроб урядів і громадськості нормалізувати міжнародні відносини.

Деякі рухи й окремі діячі в Європі ще з 1929 р. пропонували створити «Сполучені Штати Європи» (без США та СРСР). Французький прем'єр, пізніше міністр закордонних справ А. Бріан гаряче підтримав ідею створення постійної Європейської конференції представників усіх європейських держав — членів Ліги Націй. Проте з 26 європейських країн лише Югославія й Болгарія в 19зор. беззастережно підтримали бріанівський проект «Європейського союзу». Інші висловили свої претензії й критичні зауваження. Бріана обвинуватили в односторонніх поступках Німеччині. Його проект, як і пропозиції створення різних блоків (Дунайської федерації, Прибалтійського блоку та ін.), зазнав цілковитої поразки.

Тим часом посилилися суперечності між великими державами за панування на морі. На Лондонській морській конференції (в січні — квітні 19зо р.), де головними учасниками були Англія, США, Японія, Франція та Італія (творці Вашингтонського договору 1922 р.), гостра боротьба розгорілася навколо проблем подальшого військово-морського будівництва та співвідношення тоннажів різних видів кораблів. Підписаний новий договір не зменшив суперечностей. У цілому він був дипломатичною перемогою США, військово-морський флот яких зрівнювався з британським. Франція та Італія відмовилися обмежити кількість своїх крейсерів та підводних човнів. Японська вояччина відкидала будь-які компроміси із США. Воєнні витрати в бюджеті Японії в ті роки становили 29 %, Італії та Англії — 24, Франції — 22, США — 21 % ( за розмірами вони тут були більшими, ніж в інших країнах).

Не пом'якшили міжнародну ситуацію ні Женевська конференція понад 60 держав з питань роззброєння (1932

— 1933 рр.), яка в цілому провалилася, ні Лондонська міжнародна економічна конференція в 1933 р., ні інші дипломатичні переговори. Західні держави намагалися розв'язати ті чи інші суперечності за рахунок СРСР. Саме в роки світової економічної кризи значно посилилася антирадянська спрямованість їхньої зовнішньої політики.

В чому полягала суть цієї політики? Які були її основні напрями? Насамперед вона проявилася в галасливих антирадянських кампаніях на Заході. Так, у січні 19зо р. О. Керенський виступив у французькому парламенті перед фракцією соціалістів, закликаючи допомогти білогвардійцям кількома дивізіями, щоб «у недалекому майбутньому» повалити радянську владу. Це широко пропагувалося в пресі.

У лютому римський папа Пій XI одержав позику від США на суму 1,5 млн. дол., після чого в усьому католицькому світі були організовані антирадянські молебні, папа закликав до «хрестового походу» проти СРСР.

У 1932 р. білогвардієць Горгулов убив президента Франції П. Думера, розраховуючи «примусити Францію» розірвати відносини з Радянським Союзом. Одночасно в Москві був здійснений замах на життя німецького посла фон Дірксена.

У США конгрес закликав ліквідувати Комуністичну партію США, припинити торгівлю з СРСР і вислати співробітників Амторгу. Президент Г. Гувер в інтерв'ю кореспондентові «Сан-Франциско ньюс» Джону Беррі розповів, як у бесіді з Маршем заявив: «Щиро кажучи, мета мого життя — знищити радянську Росію!».

Комісія палати представників конгресу на чолі з Гамільтоном Фішем розслідувала «документи Уоллена» (шефа поліції Нью-Йорка), де ніби на бланках Комінтерну та радянського уряду давалися вказівки американським комуністам повалити існуючу владу. Ліва преса вже довела, що «документи Уоллена» були грубою фальшивкою, а його бланки надруковані в одній з нью-йоркських друкарень (з характерною дореволюційною літерою «ять» у російській абетці). Проте комісія Фіша вирішила перевірити цей факт. З травня 19зо р. до січня 1931 р. вона допитала 275 свідків, витративши 25 тис. дол., і... визнала «документи Уоллена» брехнею. Тим часом член комісії Карл Бегманн записав дивовижний висновок: «Радянський уряд претендує на те, щоб Сполучені Штати стали частиною СРСР».

Ще одним прикладом розпалювання антирадянської істерії в США було слухання в нью-йоркському суді в 1931 р.

«справи про радянське золото». В 1928 р. радянський Державний банк переправив і здав на зберігання двом нью-йоркським банкам для оплати американського імпорту 406 золотих зливків загальною вагою 7,81 т. Французький банк пред'явив позов — ніби це було французьке золото, передане ще до революції Францією Петербургу на зберігання. Банк вимагав повернути йому золото на 5 млн. дол. Два місяці тривало слухання «справи». Але «сенсаційний процес» закінчився провалом: суд відхилив обвинувачення як безпідставне. В результаті радянський уряд відправив золото в Німеччину й передав їй свої замовлення.

Сам Гувер обвинувачував СРСР у демпінгу пшениці, сірників та ін., у «господарській агресії» на світовому ринку, у сприянні... економічній кризі та безробіттю в США. Це було безглузде обвинувачення. Частка СРСР у світовому експорті в 1929 р. не перевищувала 1,4%, в 1932 р. — 2,3%. Такий мізерний радянський експорт, звичайно, не міг розладнати економіку західних країн.

Більше того, Радянський Союз фактично сприяв пом'якшенню дії кризи в інших країнах, розширюючи свій імпорт. Так, у 19зо р. СРСР закупив 1/4 світового експорту машин, імпортував 70 % англійського експорту верстатів. У 1931 р. на СРСР припало 77 % експорту тракторів США, 57 % металообробних верстатів і т. п.

Проте західні політики й урядовці, нехтуючи економічною вигодою, закликали до бойкоту радянських товарів, до економічної блокади СРСР. У США з 1 січня 1932 р. ввійшов у дію § зо7 тарифного акта Хоулея—Смута. На його основі США значно скоротили торгівлю із СРСР з 1932р. Сенатор Одді, конгресмен Джонсон та інші вимагали накласти ембарго на всі радянські товари, їхній приклад наслідували уряди інших західних країн.

Після поїздки американського міністра фінансів Меллона у жовтні 19зо р. до європейських столиць згодом значно обмежила імпорт радянських товарів Франція, потім — Югославія, Румунія, Угорщина, Бельгія, Люксембург. У 1931 р. Канада наклала повне ембарго на радянські товари. Поступово складалася економічна блокада Радянського Союзу.

Поряд з цим західні держави в роки економічної кризи посилили свої воєнні готування. Генеральні штаби Франції, Англії, Польщі, Румунії тощо розробляли конкретні плани нападу на СРСР. Гувер закликав «мобілізувати почуття війни проти СРСР». Американський журналіст Пейтон Вертенбейкер писав: «Кожна країна одержала б тільки

полегшення від війни, ще довшої й кривавішої, ніж остання... Нам потрібна нова війна, яка б тривала довше, вбила б більше людей... і обійшлася б дорожче, ніж остання».

Комісія представників генеральних штабів Франції, Англії та Польщі під керівництвом французького генерала Жанена розробила детальний план нападу на СРСР, згідно з яким воєнні дії передбачалося почати на румуно-радянському кордоні, потім вступити у війну мали Польща та прибалтійські країни разом із французькими й англійськими військами. В Новоросійську планувалася висадка 20 тис. красновських козаків і врангелівських офіцерів з Югославії. Визначалися роль і місце в антирадянській інтервенції для Франції, Англії, Польщі, Румунії, Югославії, Чехословаччини, Болгарії, прибалтійських країн та білогвардійців. Загальне керівництво покладалося на російського емігрантського генерала Лукомського. Термін початку дій проти СРСР — літо 19зо р. Потім через провал антирадянської провокації на Китайське-Східній залізниці він був перенесений на літо 1931 р. Більшу роль тепер мали відіграти Франція та Польща.

Тим часом західні держави гарячкове озброювалися. Збройні сили Франції (найбільші в Європі) перевищили 1 млн. солдатів та офіцерів. У Польщі було зо3 тис. солдатів. Маршала Пілсудського оголошено головнокомандуючим збройних сил Польщі й Румунії, які терміново переозброювалися за рахунок французьких позик. Тільки в Югославії розміщалися 120 тис. колишніх російських солдатів і офіцерів. Білогвардійський генерал Міллер, який інспектував їх у 19зо р., заявив: «Ми готові почати війну. Чекаємо на фінансову допомогу».

Вперше після світової війни американські лінкори «Арканзас», «Флорида» та «Юта» відвідали Балтійське море. Американська військова авіаескадрилья розмістилася в Констанці (Румунія). Польща та Румунія оголосили часткову мобілізацію. Начальник генштабу США генерал Д. Макартур 7 вересня 1932 р. прибув до Варшави, за два місяці відвідав Польщу, Чехословаччину, Австрію, Угорщину, Румунію, Туреччину. У Волинській області Польщі та в Бессарабії побував на військових маневрах біля радянського кордону.

Японія, Німеччина та Італія в той час переходили до прямих воєнних дій, демонструючи свою агресивність. Ліга Націй виявилася абсолютно недійовою. Людство поступово втягувалося в нову світову війну.

Зовнішньополітичні ініціативи Радянського Союзу.Період кризи на Заході був для СРСР роками першої п'ятиріч-

ки, виконаної достроково. Радянський Союз перетворився в ці роки в могутню індустріальну державу. Вже в 1931 р. він посідав перше місце в Європі з випуску промислової продукції й друге у світі (після США). Рівень промислового виробництва в 4 рази перевищив довоєнний.

За роки першої п'ятирічки в СРСР було збудовано 1500 промислових підприємств. Серед них такі гіганти, як Харківський, Сталінградський і Челябінський тракторні заводи. Московський та Горьківський автозаводи, Ростсільмаш, Магнітогорська та Кузнецька домни, Дніпрогес тощо. З'явилися нові галузі промисловості — автомобільна, тракторна, авіаційна, комбайнобудівника та ін. Ряд заводів реконструйовано з метою виробництва нової військової техніки — артилерійської, танкової, авіаційної. В 1929 р. була створена Особлива Далекосхідна Червона Армія, в 1932 р. — Тихоокеанський флот. Поліпшилося технічне озброєння Червоної Армії.

Західні спостерігачі відзначали: «Те, що відбувається в СРСР, — найвизначніша подія в світі.... Росія будується: не відбудовується, а саме будується. В неї все нове з самого початку». Американський сенатор Бора після відвідування СРСР у 1931 р. іронічно зауважував: «Так званий радянський економічний вакуум тепер щорічно купує в Сполучених Штатах товарів на 150 млн. доларів». Журнал «Рипаблік» писав: «Подобається нам чи ні, але СРСР сьогодні являє собою величезну воєнну й економічну силу».

У відповідь на дискримінацію радянських товарів і спроби західних держав організувати економічну блокаду СРСР радянський уряд 20 жовтня 19зо р. прийняв постанову «Про економічні взаємовідносини з країнами, що встановлюють особливий обмежений режим для торгівлі з СРСР». В результаті Радянський Союз у 1931 р. втроє зменшив закупки у Франції, припинив імпорт з Канади, в 1933 р. перестав купувати товари в Англії. В 1932 р. порівняно з 19зо р. радянський імпорт тракторів зі США зменшився в зо9 разів, плугів — у 431 раз і т. п. Зате з Німеччиною торгівля зросла вдвоє. СРСР став найбільшим імпортером продукції німецької промисловості: з 353,9 млн. марок у 1929 р. німецький експорт в СРСР збільшився до 625,8 млн. марок у 1932 р. У Німеччині, Польщі, Австрії й Швеції в період кризи ряд галузей промисловості розвивалися за рахунок радянських замовлень. Англія й Франція змусили скасувати ембарго на радянські товари.

Іп

На міжнародній економічній конференції в червні 1933 р. Радянський Союз запропонував усім країнам економічне перемир'я. Він висловив готовність розмістити замовлення товарів на 1 млрд. дол., у тому числі щорічно закуповувати всі 100% світового виробництва кораблів, третину світового експорту машин. Мирні ініціативи СРСР у роки кризи справили, як писали в європейських газетах, «надзвичайне враження».

Французький уряд намагався не допустити СРСР до участі в Європейській комісії Ліги Націй з питань «об'єднання Європи». Того Радянського Союзу, який обіймав майже 45% території всієї Європи. В 1931 р. західні держави все-таки мусили запросити СРСР до участі в цій комісії.

В 1932 р. Радянський Союз був запрошений також на Женевську конференцію з питань роззброєння, де в лютому радянська делегація виступила з новою ініціативою — загальне й цілковите роззброєння всіх країн, знищення найагресивніших типів озброєнь.

У цей період радянська дипломатія багато зробила для нормалізації відносин з іншими країнами. Так, у 1929 і 1931 рр. були підписані з Туреччиною протоколи щодо продовження договору 1925 р. про дружбу і нейтралітет; у червні 1931 р. продовжений радянсько-німецький договір 1926 р. про нейтралітет.

Перетворення СРСР в могутню індустріальну державу і зростання реваншизму в Німеччині змушували сусідні європейські держави переглядати свої відносини з Радянським Союзом. З ініціативи радянської дипломатії в першій половині 1932 р. були підписані договори про ненапад з Фінляндією, Латвією та Естонією, в липні — з Польщею, в листопаді — з Францією. В радянсько-французькому договорі сторони зобов'язалися не перешкоджати розвиткові зовнішньої торгівлі й не втручатися у внутрішні справи одна одної, «не допустити існування на своїй території військових організацій, що мали б метою збройну боротьбу проти другої Сторони...»

Лише Румунія і Японія відхилили радянську пропозицію.

В липні 1933 р. радянська делегація в Лондоні уклала конвенцію про визначення агресора з Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Румунією, Чехословаччиною, Югославією, Туреччиною, Іраном та Афганістаном і пізніше — з Фінляндією.

Деякі країни ще продовжували ворожі дії проти Радянського Союзу. Так, наприкінці 1929 р. Китай, а в січні 19зо р. Мексика спровокували розрив дипломатичних відносин з радянською державою. Але дедалі нові й нові країни шукали шляхів нормалізації відносин із СРСР.

У жовтні 1929 р. Англія та в грудні 1932 р. Китай відновили дипломатичні відносини з Радянським Союзом. У липні 1933 р. встановилися дипломатичні відносини між СРСР та Іспанією. У США посилився рух за визнання Радянського Союзу. В 1931 р. в радянській промисловості працювали 2,5 тис. американських робітників та інженерів-добровольців. Деякі з них (наприклад, інженер Купер на будівництві Дніпрогесу) були нагороджені радянськими орденами. «Товариство друзів Радянського Союзу» в той час існувало в 20 штатах, утворивши 796 організацій. Восени 1929. літак «Країна Рад» здійснив переліт Москва — Нью-Йорк, його захоплено зустрічали.

В січні 1933 р. 800 професорів із 268 американських університетів звернулися з петицією до нового президента Франкліна Рузвельта, де наполягали на визнанні СРСР. Улітку 1933 р. був створений громадський «Комітет з американо-радянських відносин», який запропонував газетам і журналам США запитання: «Схвалюєте чи заперечуєте ви визнання Росії?» Відповіли редакції 1139 газет і журналів — 63% «за», 27% «проти», 10% — не визначилися.

Президент Рузвельт не міг ігнорувати бажання більшості американської громадськості й зростання могутності Радянського Союзу, та й сам симпатизував радянському народові. 16 листопада 1933 р. після 16 років «невизнання» США встановили дипломатичні відносини з СРСР.

Цим подіям сприяли зростання економічної та військової могутності, авторитету Радянського Союзу, його миролюбні зовнішньополітичні ініціативи, посилення агресивних дій Німеччини, Японії та Італії.

В березні 1932 р. в багатьох країнах Заходу пройшов «тиждень боротьби проти воєнної небезпеки». 25 серпня 1932 р. в Амстердамі відбувся перший міжнародний антивоєнний конгрес, який організували М. Горький, Р. Роллан та А. Барбюс (Горького й Шверника голландські власті не допустили у свою країну). В конгресі брали участь понад 2200 делегатів з 57 країн та організацій. Після нього відбулися масові мітинги й національні конгреси в найбільших країнах світу під гаслом: «Проти війни й фашизму».

Тим часом загроза нової світової війни наростала. Людство поступово підходило до кошмару нової всесвітньої бойні.

Глава 11

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ III	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.