Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Категорія слухачів: слухачі факультету заочного навчання

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

кримінально-виконавчого права

_______________В.А. Кирилюк

_______._____________ 20_____

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ОГЛЯДОВОЇ ЛЕКЦІЇ

Тема 1. Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України

Дисципліна: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: слухачі факультету заочного навчання

Дидактичні цілі:

Навчальна – сформувати у слухачів систему науково обґрунтованих знань щодо кримінально-виконавчої політики України, її цілей і завдань, функцій, суб’єктів, факторів, що на неї впливають; поняття, предмету, методу і принципів кримінально-виконавчого права, структури кримінально-виконавчого законодавства, норм кримінально-виконавчого права України, кримінально-виконавчих правовідносин.

Розвивальна - розвити у слухачів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу теоретичних і практичних основ кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчого законодавства України для використання їх у своїй роботі та науковій діяльності.

Виховна- сприяти розвитку у слухачів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Навчальний час:2 год.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави і права, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія.

Технічні засоби навчання –мультимедійні презентації.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ (навчальні питання)

Вступ (до 5 хвилин)

1. Кримінально-виконавча політика та її роль в боротьбі зі злочинністю.

2. Поняття, предмет, система та принципи кримінально-виконавчого права. Методи правового регулювання.

3. Поняття кримінально-виконавчих правовідносин та їх особливості.

4. Поняття науки кримінально-виконавчого права.

Вступ

Проведення реформи кримінально-виконавчої системи та розбудови нової системи установ виконання покарань в нашій державі розпочалось практично одночасно з процесом набуття Україною суверенітету та незалежності.

З метою приведення кримінально-виконавчої політики держави у відповідність із міжнародними нормами, визначення основних напрямів реформування кримінально-виконавчої служби, що має забезпечити в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах визначені законодавством порядок і умови виконання покарань та відбування покарання засудженими, запровадити європейські норми у цій сфері шляхом додержання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) та виконання рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, прийнята Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленаУказом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008, а згодом, Указом Президента України № 631/2012 схвалено Концепцію державної політики у сфері реформування ДКВС України.

У зв’язку з цим виникає нагальна потреба у підвищенні рівня правової підготовки працівників органів кримінальної юстиції взагалі та органів і установ виконання покарань зокрема. Саме тому, знання механізму функціонування кримінально-виконавчої системи України та правового регулювання виконання та відбування кримінальних покарань, шляхів практичного реформування кримінально-виконавчої системи України, її проблем та завдань є обов’язковою умовою підготовки юристів, майбутніх працівників правоохоронних органів.

Вивчення курсу кримінально-виконавчого права України не можливе без розгляду поняття та змісту кримінально-виконавчої політики, оскільки остання суттєво впливає на право, формує його філософію, ідеологію, спрямованість, принципи тощо.

Питання1. Кримінально-виконавча політика та її роль в боротьбі зі злочинністю

У словарних виданнях політикавизначається як діяльність органів державної влади і державного управління, що відображає суспільний устрій і економічну структуру країни, а також діяльність суспільних класів, партій і інших громадських організацій, суспільних угрупувань та визначається їх інтересами і цілями.

В основі формування і розвитку правової системи держави, її правових форм і напрямків діяльності лежить соціальна політика. Вона відображає принципи, стратегію, основні напрямки та форми досягнення соціальних цілей, що стоять перед суспільством, його політичними і владними структурами. Конкретні цілі соціальної політики мають складну ієрархію, яка залежить від характеру і спрямованості діяльності держави та її органів.

В структуру соціальної політики, в якості її складового елементу, входить правоохоронна політика. Вона спрямовує діяльність держави, її відповідних органів на профілактику злочинів та інших правопорушень, їх своєчасне відвернення і припинення, реалізацію відповідальності осіб, які вчинили злочини, виконання покарання щодо засуджених і досягнення його цілей.

Політика держави у цій сфері багатопланова, і в першу чергу, вона визначає основи кримінальної політики, яка являє собою заснований на об’єктивних законах розвитку суспільства напрямок діяльності державних і громадських органів з охорони інтересів суспільства від злочинних посягань, виконання заходів з попередження злочинів.

Кримінальна політика поділяється на кримінально-правову, кримінальнe процесуальну і кримінально-виконавчу.

Кримінально-правова політика визначає межі злочинного і покарання за нього, і, в той же час, є вихідною основою для інших напрямків політики, що протидіють злочинності;

Кримінально процесуальна політика визначає порядок провадження у кримінальних справах;

Кримінально-виконавча політика визначає порядок виконання та відбування покарань. Тобто кримінально-виконавча політика визначає основні напрями правотворчої діяльності держави і правозастосовної діяльності відповідних державних органів у сфері реалізації кримінальних покарань: цілі, принципи, стратегію і напрями функціонування кримінально-виконавчої системи, основні форми і методи реалізації кримінального покарання, реальний зміст і сутність конкретного виду покарання.

Кримінально-виконавча діяльність - це кінцевий етап правозастосування, який виглядає як своєрідний підсумок у функціональній системі кримінальної юстиції. Це державна діяльність примусового характеру, один із аспектів правоохоронного напряму політики, спрямований на забезпечення виконання покарань і протидію злочинності, зокрема, рецидивній. Отже, кримінально-виконавча політика не є особливою політикою, а є частиною єдиної політики держави, яка має свою спрямованість, закріплюється в нормах кримінально-виконавчого законодавства і впливає на формування його цілей, завдань, загальних положень і принципів виконання покарань, участь органів державної влади і органів місцевого самоврядування, інших організацій, суспільних об’єднань, а також громадян у виправленні і ресоціалізації засуджених тощо.

Сучасні проблеми кримінально-виконавчої політики України обумовлені відсутністю в українській науці і соціальній практиці адекватного уявлення щодо змісту цієї політики як соціально-правового явища. Щоб відповісти на ці запитання, з’ясуємо цілі, завдання, функції, суб’єктів і форми реалізації кримінально-виконавчої політики України. Якщо виходити з етимології поняття “політика” (від грецького polіtіke – мистецтво управління державою), під кримінально-виконавчою політикою слід розуміти самостійну галузь державно-правової діяльності уповноважених на те суб’єктів соціального управління щодо визначення обов’язкових для виконання керівних ідей, принципів, доктринальних положень, установок, вимог, цілей та завдань у сфері виконання покарання, виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів засудженими і іншими особами.

Цілями кримінально-виконавчої політики України є: захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

До найактуальніших завдань, що стоять сьогодні перед кримінально-виконавчою політикою, відносяться:

забезпечення всебічного контролю за дотриманням персоналом УВП вимог чинного законодавства, парламентських і урядових рішень з використанням можливостей суду, прокуратури, органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремих фізичних осіб у межах наданих їм законом повноважень;

стимулювання на державному рівні формування об’єднань громадян, які ставлять собі за мету сприяння удосконаленню діяльності кримінально-виконавчої системи України, надання їм допомоги та підтримки;

розгортання в засобах масової інформації широкомасштабного об’єктивного висвітлення ролі кримінально-виконавчої системи в житті суспільства і держави, яка забезпечує громадську безпеку та моральне відродження українського суспільства;

створення громадських фондів для УВП за рахунок добровільних внесків, відрахувань і пожертвувань підприємств, організацій, установ і окремих громадян;

втілення в практику діяльності УВП новітніх наукових досягнень і технологій, зокрема методик впливу на особистість;

створення в УВП умов, які стверджують загальнолюдські цінності, культуру людини, ідеали добра, справедливості та гуманізму, дають засудженим уроки моральності, милосердя, людяності, формують систему знань, умінь та навичок, можливість відчути себе особистістю, у долі якої зацікавлені суспільство і держава;

забезпечення соціального та правового захисту персоналу УВП з проблем загальноосвітнього, побутового, юридичного і методичного характеру виходячи з об’єктивних потреб якісного виконання ним своїх функцій та ресоціалізації засуджених;

створення державної системи опіки з метою надання допомоги і підтримки звільненим із місць позбавлення волі в адаптації до життя в умовах вільного суспільства.

Окремі напрямки кримінально-виконавчої політики називаються кримінально-виконавчими функціями. Взагалі, функція – це характерний рід діяльності, роль, призначення. Можна виділити ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну, захисну, регулятивну функції кримінально-виконавчої політики.

На стратегію, основні форми і методи кримінально-виконавчої політики, її формування і розвиток прямо чи опосередковано впливає комплекс соціальних факторів. До основних із них можна віднести наступні: соціально-політичний стан і структура суспільства, моральні цінності та правові уявлення, здоров’я людей, їх матеріальне благополуччя, робота системи соціальних служб, забезпечення людей пенсіями, допомогою і іншими гарантіями соціального захисту, створення умов для діяльності громадських формувань, стан і динаміка злочинності в країні, заходи по її попередженню, профілактика пияцтва, корупції, бюрократизму, вимоги міжнародних актів про права людини і поводження із засудженими, діяльність міжнародних організацій, розвиток фундаментальних суспільних наук тощо.

Суб’єктів та інших учасників кримінально-виконавчої політики, умовно можна розподілити на дві групи: тих, які формують кримінально-виконавчу політику, та тих що її реалізовують. До першої групи слід віднести систему суб’єктів вищої державної влади, які за своєю компетенцією і функціональним призначенням формують кримінально-виконавчу політику, такими є:

Верховна Рада України. Приймаючи кримінально-виконавче законодавство, інші закони, що стосуються питань виконання покарань, акти амністії, розглядаючи питання боротьби із злочинністю, Верховна Рада України офіційно формує кримінально-виконавчу політику.

Президент України. Згідно з Розділом 5 Конституції України має право законодавчої ініціативи, підписання законів, у тому числі щодо законопроектів та законів кримінально-виконавчого характеру, а також право вето щодо цих законопроектів; присвоює спеціальні звання, чини, ранги представникам кримінально-виконавчої системи України; здійснює помилування засуджених; видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на території України, затверджує концепції та стратегії щодо реформування кримінально-виконавчого законодавства та діяльності системи виконання покарань, що відповідає його статусу суб’єкта як формування так і реалізації кримінально-виконавчої політики держави;

Кабінет Міністрів України, як вищий орган виконавчої влади згідно з Конституцією України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики України, у тому числі кримінально-виконавчої; розробляє проекти законів, що регулюють кримінально-виконавчу діяльність, її бюджетні, матеріально-технічні засади, програми боротьби зі злочинністю, концепції реформування кримінально-виконавчої системи, координує роботу міністкрств та відомств, у тому числі у сфері виконання покарань.

До другої групи суб’єктів кримінально-виконавчої політики належать спеціальні суб’єкти, які безпосередньо її реалізують у відповідності до свого функціонального призначення, компетенції та суворого дотримання принципів і вимог, визначених суб’єктами першої групи.

Основним суб’єктом реалізації єдиної політики у сфері виконання кримінальних покарань є:

Державна кримінально-виконавча служба України, яка відповідно до Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. №2713-ІУ здійснює єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань, відповідно до якого ДПтСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції України.

Територіальні органи управлінняцентрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань - виконують завдання та вимоги центрального органу виконавчої влади та основоположні засади кримінально-виконавчої політики, що формуються суб’єктами вищих органів законодавчої та виконавчої влади.

Підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, установи виконання покарань, слідчі ізолятори - основні і найчисельніші суб’єкти реалізації кримінально-виконавчої політики, які у відповідності до законодавства та визначеної компетенції забезпечують виконання судових рішень та поставлених завдань.

До структури ДКВС відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» відносяться також воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, створені для забезпечення виконання завдань ДКВС України.

Органи державної виконавчої служби Міністерства юстиції виконують покарання у виді конфіскації майна, згідно з ст. 12 КВК України та Законів України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. і «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

Військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, арешт військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби.

До учасників, які в межах своєї компетенції мають причетність до реалізації кримінально-виконавчої політики не в повному обсязі, а частково, в межах своїх повноважень можна віднести:

органи внутрішніх справ України (здійснюють індивідуально-профілактичну роботу за місцем проживання засудених до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, деякі інші функції, пов'язані з виконанням покарань);

органи місцевого самоврядування, керівники підприємств та організацій на яких працюють засуджені(в межах своїх повноважень реалізують певні елементи кримінально-виконавчої політики щодо засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських та випрвних робіт);

спостережні комісії (приймають участь в діяльності органів і установ виконання покарань та процесі виправлення та ресоціалізації засуджених);

Органи правосуддя. Поряд із рішеннями вищих органів законодавчої та виконавчої влади судові рішення є одним із невід’ємних джерел формування та реалізації кримінально-виконавчої політики, є обов’язковими до виконання на всій території України. Суди мають право контролю за виконанням судових рішень і реального впливу на їх виконавців у разі порушення правових норм та відновлення справедливості в конкретних випадках правозастосовної, правоохоронної чи іншої діяльності суб’єктів, які безпосередньо реалізують кримінально-виконавчу політику.

Органи прокуратури - специфічна група суб’єктів (учасників) реалізації кримінально-виконавчої політики, на яку відповідно до Конституції України покладаються функції здійснення нагляду за додержанням законів при застосування судових рішень, інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (у тому числі кримінально-виконавчої системи під час фактичної реалізації кримінально-виконавчої політики).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Первый этап — 1860-1890 гг.	\|	Висновок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.