Історико-правові аспекти становлення та розвитку державної служби зайнятості в Україні

У багатьох країнах світу державні служби зайнятості визнані як одні з життєво необхідних установ сучасної держави. У 1919 році член Британського Кабінету міністрів Уінстон Черчиль відкрив першу національну мережу бірж праці у Великобританії та заявив, що ці біржі були «частиною соціального механізму, абсолютно необхідного для добре організованого суспільства» [2].

Пріоритетність теоретичного підходу до проблеми зайнятості населення у 1920-х – 1980-х роках була обумовлена соціальними та економічними наслідками безробіття, так як у зв’язку з проголошенням курсу на повну зайнятість перестали існувати біржі праці і програми соціального страхування на випадок безробіття. Як відомо в цей період історії в колишньому СРСР безробіття офіційно перестало існувати.

Пізніше – 1990-х роках з’явилась значна кількість наукових публікацій, присвячених питанням регулювання зайнятості та ринку праці. Обсяг досліджень правового характеру був, в основному, присвячений питанням тенденціям організації зайнятості, визначення безробіття в умовах існування сучасного суспільства, вивченню соціально-економічних наслідків безробіття та матеріальної підтримки безробітних. В цілому система державного трудового посередництва була розглянута у дослідженнях Ю. М. Маршавіна, А. В. Казановського, окремі аспекти його функціонування дослідили – В.М. Галицький, А. Грабелько, А. Комаренко, Е.М. Лібанова, І.М. Львовська, О.Г. Огородник, В.М. Петюх, М.М. Руженський, Л.В. Самарай, М.В. Туленков.

Першу в Україні біржу праці, яка отримала назву Бюро праці, було відкрито в Києві у жовтні 1915 року Київським Воєнно-Промисловим комітетом разом із Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського Земського Союзу.

Можна виділити основні етапи розвитку сучасної державної служби зайнятості України.

1-й: 1991–1995 рр. – період інституційного облаштування: нормативна база, кадри, координаційні комітети сприяння зайнятості населення, матеріально-технічна база. Прийняті основні нормативно-правові акти, які регулюють діяльність ДСЗУ, а саме: Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991р. № 803-XII, Постанова Кабінету Міністрів Кабінет Міністрів УРСР «Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР «Про зайнятість населення» вiд 24.06.1991р. №47, в яких визначені основні завдання та функції ДСЗУ та її права і обов’язки.

2-й: 1995–2000 рр. – етап набуття досвіду виконання центрами зайнятості елементарних функцій, зокрема, реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю, направлення незайнятих громадян на профнавчання. У цей період також впроваджується методологія МОП щодо аналізу економічної активності населення та визначення рівня безробіття. Прийнято Закон України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» вiд 14.01.1998р. №16/98-ВР, Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» вiд 2 березня 2000р. №1533-III, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» вiд 05.10.2000р. №2017-III, Закон України «Про соціальні послуги» вiд 19.06.2003р. №966-IV, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій» від 8 лютого 1997р. №167, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних» від 14 лютого 2007р. №219 та інші.

3-й: 2001–2004 рр. – впровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Розробка і впровадження інноваційних технологій – ЄТОНН і ЄІАС. Прийнято Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних» від 10.01.2001р. №1.

4-й: 2004–2006 рр. – зміцнення матеріально-технічної бази. Прийнято Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статті 18¹ Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 27 грудня 2006р. №1836, що спрямована на розширення можливостей у працевлаштуванні інвалідів, підвищення рівня їх зайнятості.

5-й: 2006-2010 рр. – удосконалення технологій активного сприяння зайнятості населення шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 року №799-VI , Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» від 08.04.2009р. №322, Наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку та строків надання дотації роботодавцю для забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем» від 25.02.2008р. №82.

6-й: 2010-2015рр. – Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законами № 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712; № 1221-VII від 17.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.886;№ 1556-VII від 01.07.2014, ВВР, 2014, № 37-38, ст.2004; № 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40; № 245-VIII від 05.03.2015.

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» №5067–VI від 5 липня 2012 року. Державна служба зайнятості продовжує безоплатно надавати весь спектр передбачених законодавством соціальних послуг громадянам і роботодавцям. Були внесені такі зміни і доповнення: реєстрація та виплата допомоги по безробіттю; стажування під час навчання – набуття досвіду і стажу роботи для молодих фахівців; державна підтримка молодих працівників для сільської місцевості; ваучери на навчання як засіб підвищення конкурентоспроможності на ринку праці для громадян категорії «45+»; додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню окремих категорій громадян; нові стимули для роботодавців до працевлаштування безробітних; стимулювання самозайнятості населення і підприємницької ініціативи; організація громадських робіт; професійна орієнтація; професійне навчання; допомога по частковому безробіттю; можливість дострокового виходу на пенсію для окремих категорій безробітних

Підводячи підсумок історико-правових аспектів формування органів державного трудового посередництва до періоду розбудови в Україні незалежності, слід підкреслити, що структура, форма та повноваження зумовлювалися чинниками соці ально-економічного, політичного, організаційно-технічного характеру. З точки зору компетенції Державний комітет по праці УРСР був органом управління, однак його управлінська діяльність зводилась, в основному, до нагляду за дотриманням встановлених правил, нормативів і стандартів, що відносилися до працевлаштування, перенавчання і профорієнтації населення.

Історико-правовий аналіз організації, становлення і розвитку органів трудового посередництва показав необхідність формування у системі державних органів спеціального органу, до основних повноважень якого належить реалізація державної політики зайнятості.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ	\|	Теоретичні основи адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.