СХІДНОЇ ЄВРОПИ В «СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НОВОГО ТИПУ»

Ф «Система міжнародних відносин нового типу»

• Сателітизація країн Східної Європи. Становлення режимів «народної демократії»

• «План Маршалла» та східноєвропейські країни. Створення Комінформу та РЕВ

• Радянсько-югославський конфлікт. Подальша сталінізація країн Східної Європи

• Польські та угорські події 1956 р. Реакція СРСР

• РЕВ і ОВД наприкінці 50-х — в 60-ті роки

• «Празька весна» 1968 р. «Доктрина Брежнєва»

• Особливості міжнародних відносин країн Східної Європи в 70-ті роки

«Система міжнародних відносин нового типу»

Після другої світової війни жодна з європейськ країн не зазнала таких докорінних змін, країни Східної Європи, визволені від оі фашистської Німеччини або від союзу з нею Радянської Армією ціною жертв сотень тисяч її солдатів та офіцерів, і

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

Війна була завершена в центрі Європи. За спиною радянських солдатів залишилися Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія, Болгарія та держави Прибалтики, включені напередодні другої світової війни, як і українські та білоруські території, що потрапили до Польщі, територія колишньої Бессарабії, у склад СРСР. Тільки Югославія й Албанія визволилися від фашистської окупації здебільшого власними силами, під проводом комуністичних партій, що належали до Комінтерну. Таким чином, унаслідок перемоги антигітлерівської коаліції низка країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) відновила державність.

Принципова позиція союзників (СРСР, США, Великобританії) відносно визволених країн Західної й Східної Європи (тут термін Східна Європа використовується так, як його вживали в перші повоєнні роки, в тому числі в Організації Об'єднаних Націй. За сучасною термінологією ці країни належать до регіону Центральної й Східної Європи) була викладена на конференції в Ялті (1945) у «Декларації про визволену Європу». В Декларації підкреслювалося, що три держави проводитимуть взаємні консультації з питань створення демократичних режимів у визволених країнах, викорінення нацизму й фашизму, вільного вибору народами форми правління, демократичних установ. Формулювання Декларації, підготовлені американськими дипломатами, виходили із західного розуміння демократії. Американський учасник конференції в Ялті Ч. Болен пізніше дивувався, чому СРСР погодився на цей текст. В. Молотов («права рука» Сталіна в зовнішніх справах) згадував, що текст видався йому «надмірним». Але Сталін наказав погодитися, бо «ми зможемо виконувати його згодом по-своєму. Справа у співвідношенні сил». І справді, повоєнна політика СРСР у регіоні свідчила, що там, де співвідношення сил складалося на користь СРСР, Сталін невідхильно нав'язував свою волю. Так постали державні структури, відносини яких з Москвою дуже нагадували модель «старшого брата» у відносинах між республіками і центром СРСР. Більшість керівників комуністичних партій країн ЦСЄ прийняли «правила гри» й, принаймні на початку існування європейської соціалістичної системи, неухильно виконували накази з Москви.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Намагаючись посилити принадність «реального соціалізму», відносини між країнами «соціалістичного табору», І або «співдружності», на Сході стали називати «міжнародними відносинами нового типу», основою яких вважалися адейна єдність, принцип пролетарського та соціалістичного інтернаціоналізму, інші принципи діяльності комуністичних партій в той час. Насправді нового в цих відносинах практично нічого не було порівняно з аналогічними багатосторонніми відносинами капіталістичних країн.

• Сателітизація країн Східної Європи. Становлення режимів «народної демократії»

У перші повоєнні роки в зовнішній політиці СРСР, інших країн ЦСЄ та західноєвропейських країн зберігалася інерція союзних відносин у боротьбі з фашистською Німеччиною. Провідною лінією політики було запобігання відродженню німецького мілітаризму. В 1943—1949. pp. СРСР уклав із країнами ЦСЄ низку договорів, які передбачали співробітництво у справі відвертання «німецької загрози». Країни регіону підписали аналогічні договори між собою, що створило мережу угод, які зобов'язували країни-учасниці до взаємних консультацій з питань зовнішньої політики, а також до розвитку всебічного співробітництва. Загалом країни регіону підписали понад 35 договорів, що визначали їхні взаємини після другої світової війни.

На продовження союзів воєнного часу в 1947— 1948 pp. велися переговори про підписання договорів, спрямованих проти загрози відродження німецького мілітаризму, між Францією і Чехословаччиною, Францією і Польщею. Початок «холодної війни» завадив завершенню цих переговорів.

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

Країни ЦСЄ у зовнішній політиці дедалі більше почали орієнтуватися на Радянський Союз і погоджувати з ним свої зовнішньополітичні кроки. Йдеться передусім про країни—члени ООН: Чехословаччину, Польщу, Югославію. Вони, наприклад, домагалися, щоб до ООН були прийняті інші країни регіону — Албанія, Болгарія, Румунія, Угорщина. До речі, в групу країн Східної Європи в ООН з 1945 р. входили й представники України та Білорусії. Під час сесій учасники групи проводили взаємні консультації з порядку денного. СРСР відігравав на цих консультаціях провідну роль. Постійний представник Чехословаччини в ООН Я. Папанек, який змушений був піти у відставку, на засіданні Ради Безпеки ООН у травні 1948 р. розповів, що радянські представники примушували його виступати з питань, які «безпосередньо не торкалися Чехословаччини», не дозволяли внести пропозицію про обрання Чехословаччини в Раду Безпеки, про скликання сесії Генеральної Асамблеї ООН у Празі тощо.

В 1948 р. відбулася перша спільна консультаційна нарада країн регіону. 23—24 червня у Варшаві зібралися міністри закордонних справ Албанії, Болгарії, Чехословаччини, Польщі, Югославії, Румунії, Угорщини та СРСР, щоб обговорити німецьке питання. Такі консультації практикувалися понад 40 років, у тому числі в межах створеної 1955 р. Організації Варшавського договору.

Але на міжнародні відносини країн ЦСЄ в другій половині 40-х років більше вплинули внутрішні процеси в країнах регіону, ніж наради з метою узгодження зовнішньої політики. В 1945—1949 pp. у цих країнах за підтримки СРСР багатопартійна система поступово замінялася на однопартійну. З урядів під різним приводом витіснялися представники буржуазних партій, хоча під час другої світової війни вони брали участь в опорі фашистським окупантам і вважалися, згідно з Ялтинською декларацією, «антифашистськими». Справа в тому, що в Радянському Союзі взяла гору точка зору, що «дружніми» країни на сході Європи можуть бути тільки тоді, коли ними керують комуністичні партії. Такими з самого початку були Албанія і Югославія, в партизанські уряди яких представники буржуазних партій не входили. Але в

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Румунії буржуазні партії мали досить вагомий вплив, а в Румунії до* 31 грудня 1947 р. навіть зберігалася монархія.

Перші повоєнні роки продемонстрували також, що країнах ЦСЄ крім прорадянських сил існували зна прошарки населення, прихильні до західних демо* кратичних порядків і занепокоєні створенням між Захо дом і Сходом «залізної завіси», тобто системи, що пере шкоджала виїздові громадян країн ЦСЄ в Західну Європу,' а також насадженням чужих цим суспільствам порядків культури.

«Витіснення» представників некомуністичних партій урядів і парламентів країн ЦСЄ проходило часто-густо шляхом проведення показових судових процесів над ними, обвинувачень їх у «змові», у прислужництві «імперіалістам СІЛА та Англії» або у шпигунстві на їхню користь. У цих методах проглядувалося засвоєння горезвісного досвіду Радянського Союзу, який привнесли численні радянські радники.

Так, на початку 1947 р. в Угорщині був заарештований лідер партії дрібних селянських господарів Б. Кован, восени 1947 р. розкрито «змови» буржуазних партій у Румунії, в Словаччині, лідера селянського руху в Болгарії Н. Пешкова. В лютому 1948 р. в Празі був сформований уряд у складі виключно представників компартії Чехо-словаччини, яка спромоглася організувати масові демонстрації у свою підтримку і примусила президента Е. Бене-ша віддати їй владу. Представники некомуністичних партій не чинили опору й емігрували з країни, наполохані повідомленнями про стягування радянських військ в окупаційних зонах сусідніх Австрії й Німеччини. Згодом Бенеш пішов у відставку.

Однак у перші повоєнні роки, навіть за умов комуністичного наступу, в країнах Центральної й Східної Європи переважала тенденція до збереження певних рис парламентаризму, визначення національного шляху розвитку, не копіюючи радянський досвід. Ряд керівників компартій регіону висунули ідею назвати новий лад «народною демократією», щоб підкреслити його відмінність від радянської моделі. Спочатку радянське керівництво з цим погодилося, адже йшлося лише про зовнішнє офор-

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

млення статусу країн регіону. Насправді вони вже стали сателітами СРСР і слухняно прямували у фарватері його політики. Цей курс спирався не тільки на присутність Радянської Армії в регіоні, а й на прихильність до комуністичних ідей досить значної частини населення. В кожній з країн чисельність комуністичних партій зросла. Сателітизація уявлялася їм реалізацією марксистсько-ленінської ідеї, вони вважали її необхідною, щоб створиш міцний центр для просування справи комунізму в усьому світі, чинити опір імперіалізмові СІЛА та Англії й будувати за прикладом СРСР соціалізм.

«План Маршалла» та східноєвропейські країни. Створення Комінформу та РЕВ

У 1946—1947 pp. Сполучені Штати Америки були серйозно занепокоєні розрухою в країнах Західної Європи. Спеціально виряджений у Європу для з'ясування стану речей В. Клейтон повідомив американський уряд, що на континенті зруйновані традиційні економічні зв'язки, немає джерел інвестицій, збільшується безробіття. І все це навіть у країнах, які не зазнали втрат через воєнні дії на їхній території, не кажучи вже про Німеччину, Нідерланди та Бельгію, що потерпіли від боїв і бомбардувань. До того ж виснажила себе під час війни Великобританія. У СІЛА побоювалися зростання впливу комуністичних партій у Західній Європі та здобуття ними контролю над урядами, особливо у Франції та Італії. США надавали політичну підтримку антикомуністичним силам на виборах, але очевидною була й потреба в серйозній економічній допомозі Західній Європі.

Проблема, проте, полягала в тому, що США не наважувалися відмовити Радянському Союзові, країнам Східної Європи в участі у програмі повоєнної реконструкції. Тому у виступі державного секретаря СІЛА Д. Маршал-

9 9-302 ²⁵⁷

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 1 Країни Східної Європи в «системі міжнародних відносин нового типу»

ла 5 червня 1947 р. йшлося про готовність США ні допомогу Європі в цілому, тобто коло країн—оде жувачів допомоги не уточнювалося. Але, як свід американські джерела, головною метою «плану Маршал ла» залишалася допомога Західній Європі. Ч. Боле співробітник державного департаменту, який у той відповідав за підготовку документів, що стосуються аме риканської ініціативи, запевняв Маршалла, що СРС відмовиться від участі. Сам Маршалл уважав, що зго, СРСР на участь у плані означатиме його «кінець». Запрот шення на міжнародну конференцію, присвячену плано: Маршалла, були все ж таки надіслані СРСР, Польщі Чехословаччині, які їх прийняли. Згодом, проте, в Мое: вирішили, що на досвідченість польських і чехословацьких представників «не можна розраховувати», і в; досить грубій формі наказали їм відмовитися. По' тільки делегація СРСР. В. Молотов у своєму виступі назвав план Маршалла «планом поневолення Європи» й залишив конференцію. Надії Маршалла здійснилися. Західна Європа одержала близько 17 млрд доларів СІЛА і стала економічно незалежною від США. Невдовзі Західна Європа почала конкурувати зі Сполученими Штатами на' світових ринках, помітно підвищився життєвий рівень більшості західноєвропейського населення.

Щодо країн Центральної й Східної Європи, то во не могли розраховувати на радянську допомогу, яка дорівнювала обсягові допомоги СІЛА Західній Європі.] СРСР щойно почав відбудову зруйнованої під час економіки. Все ж в окремих випадках, коли це давал негайні політичні дивіденди, така допомога надавалас Так, у 1947 р. у зв'язку з катастрофічною посухою Чехо Словаччина, Румунія та деякі інші країни одержали зерні з СРСР, і Москва не упустила нагоду використати це факт для пропаганди успіхів колгоспного ладу.

Серйозні надії покладалися на створення Ради еко помічної взаємодопомоги (РЕВ). Згідно з порівняно ю ротким повідомленням у радянській пресі, 5—8 січ, 1949 р. в Москві відбулася нарада представників Болгарії Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини та СРСР, яка ухвалила рішення про створення РЕВ. її завда передбачали: обмін господарчим досвідом, розвиток тор

говельних відносин, надання взаємної технічної допомоги, розгортання економічного співробітництва;, обмін сировиною, продовольчими товарами, машинами, обладнанням тощо. Про нехтування організаційним боком справи свідчить унікальність РЕВ у тому відношенні, що, на відміну від інших міжнародних організацій, вона почала свою роботу без затвердження Статуту або підписання основоположного договору. Практична діяльність РЕВ почалася з квітня 1949 р. РЕВ проголошувалася відкритою для інших країн Європи організацією.

В серпні 1949 р. в Софії були погоджені принципи безоплатної передачі технічних і наукоьих винаходів, з 1950 р. здійснено перехід від річних до довгострокових угод у межах РЕВ. 9 серпня 1952 р. Болгарія, Румунія, СРСР, Чехословаччина та Польща уклали угоду про будівництво мосту через Дунай.

Перший період діяльності РЕВ характеризувався розвитком двосторонніх відносин між його членами. Істотного піднесення економік країн-членів, яке можна було б порівнювати з результатами реалізації «плана Маршалла», досягти не вдалося.

У вересні 1947 р. нарада компартій, що проходила в невеличкому польському містечку Шклярська Поремба, ухвалила рішення створити Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій. Західна преса коментувала цю подію як відновлення Комінтерну й на підтвердження аналогії одразу назвала Інформбюро Комінформом. (Подібна доля спіткала й РЕВ: на Заході її стали називати Комеконом.) Створення Комінформу позначило новий етап у протистоянні Заходу й Сходу. У виступі голови делегації ВКП(б) А. Жданова констатувався розкол світу на два протилежні блоки й підкреслювалася необхідність об'єднання всіх сил для боротьби з -імперіалістами й підпалювачами нової війни. В Комінформ із самого початку входили комуністичні й робітничі партії країн Східної Європи (крім Албанії), а також дві найчисленніші партії в Західній Європі — французька й італійська. Кожна з партій у Східній Європі закликалася очолити трудящих для будівництва соціалізму. Югославські представники, зокрема, гостро критикували КПФ і КПІ за невикористання можливостей для революційних перетворень у

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Франції та Італії. В січні 1948 р. було вирішено створ: друкований орган Комінформу — газету «За тр: мир, за народну демократію!» і розмістити її редакцію Белграді. В комуністичному русі існувала версія, що довгу назву придумав Сталін, аби буржуазні газети, наво дячи цю назву, пропагували таким чином «високі комуністичного руху». Насправді, проте, в газетах по силалися, як правило, на «орган Комінформу»...

Створюючи цю організацію, СРСР мав на меті дисциплінувати своїх союзників у Східній Європі й реставрувати принципи Комінтерну саме тоді, коли майже всюди в регіоні комуністи монополізували політичну владу. На думку ВКП(б), настав час для прискорення темпів «соціалістичних перетворень» — колективізації, індустріалізації й культурної революції. Остання, як свідчили події 1946—1948 pp. в СРСР, означала не тільки поширення освіти та масової культури, а й посилення боротьби зі «згубними впливами Заходу», з «космоши літизмом», що особливо болісно сприймалося в країнах, які століттями поділяли культурні традиції Західної Європи.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 6 Активізація діяльності ООН у період розрядки міжнародної напруженості	\|	Радянсько-югославський конфлікт. Подальша сталінізація країн Східної Європи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.