Міжнародні відносини Індонезійської Республіки в період парламентської «скерованої демократи»

В перші роки існування незалежної унітарної індонезійської держави її зовнішня політика мала прозахідну орієнтацію. В цей період наочно виявилися переорієнтація Індонезії на СІЛА та її відхад від Нідерландів. У лютому 1952 р. уряд Сукимана таємно ви

37*

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ Я МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

парламенту зробив спробу укласти зі СІЛА угоду «взаємне забезпечення безпеки», яка передбачала отримаї американської економічної й військової допомога. Кол американо-індонезійський договір про «взаємне забезї чення безпеки» набув широкого розголосу, уряд } мусив піти у відставку. В той період найінтенсивніші к£ такти Індонезія встановила з Індією. В 1950 р. презйде А. Сукарно і прем'єр Д. Неру обмінялися державними зитами. В серпні того ж року в Індонезію прибув посол ]

У середині 50-х років основні напрями міжнароді діяльності Індонезії полягали в боротьбі за мир і безпеї в Азії, в неучасті у військово-політичних блоках і сої Неприєднання було однією з відправних точок індоне зійської зовнішньої політики в 1955—1965 pp., хоча тягом цього десятиріччя вона проводилася не зава послідовно. Прийняття Індонезією проголошених у Бані дунзі принципів мирного співіснування і співробії сприяли здійсненню країною активної й незалежної зов нішньої політики.

Після Бандунга потреби соціально-економічного рс витку країни дедалі настійніше підштовхували керівниці тво Індонезії до розширення зовнішньоеконо» зв'язків. У пошуках можливих зовнішніх союзників вирішення внутрішніх проблем правлячі кола Індонез активізували контакти з державами обох протилеэ суспільно-політичних систем. Що стосується країн Ази| то відносини співробітництва й взаєморозуміння з продовжували становити одну з основ зовнішньополітич-| ної діяльності індонезійського уряду. І

Індонезія активно розвивала зв'язки з Індією. 29 груд-4 ня 1955 р. дві країни підписали договір про дружбу, а) невдовзі — угоду про культурне співробітництво термі-1 ном на 10 років. 28 лютого 1956 р. була підписана індоне-І зійсько-індійська угода про взаємну допомогу у сфері! військово-повітряних сил, яка передбачала підготовку! індонезійських офіцерів в Індії й обмін військовим спо-І рядженням.

Особливу лінію зовнішньополітичної діяльності Індо-І незії після Бандунзької конференції становили відносини! з КНР.Протягом 1955—1957 pp. були закладені основи! тісного співробітництва між двома країнами. Слід підкреслити, що, розвиваючи відносини з КНР, індонезійці

т_ема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

ська сторона передусім прагнула виключити втручання Китаю в її внутрішні справи та поставити відносини з ним на рівноправну основу.

Гостра політична боротьба в Індонезії в середині 50-х років навколо програм соціально-політичного розвитку висвітлила нездатність правлячих кіл вирішити такі важливі питання, як стабілізація внутрішньополітичного становища в країні, успішний розвиток економіки, поліпшення умов життя населення та ін. На початку 1957 р. президент А. Сукарно висунув тезу «скерованої демократії», тобто управління державою шляхом концентрації законодавчої й виконавчої влади в руках президента. Зовнішньополітичним завданням першочергової ваги для Індонезії в цей час залишалося завершення боротьби за Західний Іріан, що перебував під управлінням Нідерландів відповідно до рішення конференції «круглого столу» від

2 листопада 1949 р. У зв'язку з тим, що черговий розгляд питання про Закідний Іріан на XII сесії ГА ООН у листопаді 1957 р. завершився безрезультатно, в урядових колах Індонезії визріло рішення про визволення Західного Іріану без сприяння ООН. Відносини з Нідерландами дедалі більше погіршувалися, в серпні 1960 р. уряд Індонезії розірвав з ними дипломатичні відносини. Загострення відносин з колишньою метрополією супроводжувалося поглибленням внутрішньополітичної кризи в Індонезії, що вилилося в один з найнебезпечніших антиурядових заколотів. Під загрозою опинилася єдність держави, її безпека. В цій обстановці індонезійський уряд звернувся по підтримку до всіх дружніх країн. З моральг но-політичною підтримкою Індонезії виступили СРСР, КНР, Індія, КНДР, ДРВ, ОАР.

У цей період зазнали змін відносини з Індією. Сукарно явно претендував на лідерство в регіоні й ревниво ставився до успіхів Індії на міжнародній арені. Правлячі кола Індонезії почали інакше розцінювати незбіг поглядів

3 Індією з ряду питань, зокрема з проблем, пов'язаних з поверненням Індонезії Західного Іріану, з питань відносин із КНР. Коли в 1959 р. різко загострились індійсько-китайські відносини, Індонезія зайняла позицію мовчазного спостерігача.

Із завершенням у 1960 р. формування державної системи «скерованої демократії» Індонезія почала претенду-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ а! МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

вати на роль провідної держави регіону. Першочерг завданням країни в галузі зовнішньої політики

лась боротьба проти світового імперіалізму й __„,

лізму, за визволення Західного Іріану. В умовах прої нення індонезійських збройних груп на західноіріаі територію розпочалися індонезійсько-нідерландські: говори, які закінчилися підписанням 15 серпня 15 двостороннього договору про передання з 1 жоі 1962 р. до 1 травня 1963 р. Західного Іріану під ління Тимчасового виконавчого органу ООН. З 1 ^ 1969 р. над усією територією мав майоріти прапор незії.

Після визволення Західного Іріану Індонезія сі„,™ вує свою зовнішню політику на проблему утворення дерації Малайзії. В середині 50-х років Індонезія праї до розширення традиційних зв'язків з Малайською' рацією і Сінгапуром, хоча колоніальний статус перешкоджав налагодженню відносин по всіх ліні політичного й економічного життя. На початку 1963 індонезійське керівництво оголосило Малайзію noj женням неоколоніалістських задумів імперіалісти^ Великобританії й проголосило боротьбу проти держаї що створювалась. Постання нового державного утвої ня на північних кордонах Індонезії, на яке мали ширитися особливі військово-політичні відносини Ма лат з Великобританією, розглядалось урядом Сукарно. закріплення і розширення позицій Великобританії Швденно-Схіцній Азії. Джакарта побоювалася, що пов'^ зана з Заходом Малайзія стане містком для його втручай*! ня у внутрішнє життя Індонезії, місцем зосереджеі підривних елементів, які загрожуватимуть безпеці кра На підхід керівництва Індонезії до майбутньої Федеі справляли вплив і його великодержавні амбіції. У ноі державі вбачався можливий суперник у боротьбі за відні позиції в регіоні. На курс опору планам утвор^_ш^ Федерації Малайзії Індонезію підштовхувало й керівниці тво КНР, яке прагнуло використати націоналістичні нам строї індонезійської правлячої верхівки у своїх інтерес ^;

Після утворення 16 вересня 1963 р. Федерації Мала,..*, уряд Сукарно проводив політику конфронтації під racnos», «розтрощити Малайзію». Індонезшсько-малайзійськийІ конфлікт ще більше загострився, коли в травні 1964

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

Сукарно закликав добровольців розпочати активні дії проти Малайзії, надати «революційним народам» Малайї, Сінгапуру, Сараваку й Сабаху підтримку, щоб ліквідувати «маріонеткову державу Малайзію». Проте демонстрація Індонезією сили щодо Федерації Малайзія не здобула широкої підтримки в афро-азіатському світі. Джакарта опинилася в ще скрутнішому становищі, коли 7 січня 1965 р. президент Сукарно зробив заяву про вихід Індонезії з ООН у відповідь на обрання Федерації Малайзія непостійним членом Ради Безпеки ООН.

Співробітництво Індонезії з КНР розвивалось на основі збігу їхніх інтересів. З 1960 р. відбувалося послідовне встановлення контактів із КНР у багатьох сферах політичного, економічного та культурного життя. У квітні 1961 р. сторони підписали договір про дружбу й угоду про культурне ствробітництво, а в жовтні того ж року — угоду про економічне й технічне співробітництво. Керівництво КНР підтримало ідею Сукарно про скликання «другого Бандунга». Дедалі більше орієнтуючись на КНР, правляча верхівка Індонезії зайняла недружню позицію щодо СРСР. Разом з китайською делегацією на конференції Комітету афро-азіатської солідарності індонезійські представники намагалися заблокувати пропозиції Індії та інших країн про участь у її роботі радянської делегації.

Розбіжності між Індонезією і Індією стосувалися не тільки питання скликання «другого Бандунга». У вересні

1961 р. на Белградській конференції країн, що не приєдналися, суперечності між двома країнами переросли у відкритий розрив. Загостренням двосторонніх відносин і посиленням орієнтації Джакарти на Пекін можна пояснити мовчання Індонезії в період китайської агресії

1962 р. проти Індії. Роль стороннього спостерігача вибрала для себе індонезійська делегація і на конференції в Коломбо, скликаній наприкінці 1962 р. для вирішення спірних питань ішцйсько-китайських відносин.

Такі тенденції в зовнішній політиці Джакарти відповідали планам керівництва КНР, яке прагнуло використати напруженість в Азії у своїх інтересах. Індонезія опинилася на спільній із КНР платформі відмови від принципів мирного^півіснування держав. Саме з цих позицій індонезійська делегація виступила в Каїрі в жовт-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ні 1964 р. на другій конференції країн, що не прі налися. Індонезія фактично продемонструвала перехід ] політики неприєднання до рівняння на авантюрне курс Китаю, який підтримав концепцію А. Сукарно те, що мирне співіснування «нових сил, що ся» і «старих, сформованих» неможливе.

Прокитайська орієнтація дедалі більше Індонезію від країн Азії, завдавала шкоди її позиціям! Азії як миролюбної країни, як активного провії принципів Руху неприєднання. Важливо підкреслити, нові тенденції в зовнішній політиці Індонезії набї_ сили в обстановці ускладнення внутрішньої ситуації країні, спричиненого кризовими явищами в еконо* зростаючим погіршенням становища широких нapo^ мас. Криза в економіці, авантюризм у зовнішній політ призвели до різкого загострення соціально-економічних j політичних суперечностей у країні. Наслідком цього гострення стало падіння наприкінці 1965р. уряду на президентом А. Сукарно.

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лаоська криза. Женевська угода 1962 р. з Лаосу та її наслідки	\|	Міжнародні відносини режиму «нового порядку»

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.