Показники доходності облігацій

1)показник середньої норми доходу, який розраховується як відношення середньоперіодного доходу до середньої ціни облігації:

де ММ— норма доходності облігацій;

FМ— номінальна вартість облігації;

С — купонний платіж за окремий період;

РV— вартість придбаних облігацій;

К —- кількість періодів нарахування та здійснення купонних платежів, що залишились до погашення облігації.

2)показник поточної доходності, який розраховується як відношення купонного доходу за відповідний період до фактичнихвитрат на придбання облігацій

СМ=С/РV*,

де СМ— поточна дохідність облігації;

С — купонний платіж за період;

РV— вартість придбаної облігації.

3)показник загальної дохідності облігацій до моменту її погашення, який розраховується як відношення суми купонного платежу за окремий період і частини різниці між номінальною вартістюі ціною придбання облігації, що припадає на відповіднийперіод, до вартості фактичних витрат на придбання облігацій:

GМ = (С+(FV- РV)/К) І РV*

4)Основним показником доходності безкупонних облігаційвиступає дохідність облігації до моменту погашення:

YТМ = (FV- РV)/РV* 365/n *

де п — кількість календарних днів до погашення облігацій.

Значний вплив на ефективність інвестиційних операцій з цінними паперами здійснюють ризики:

— фінансові, пов'язані з не передбачуваними змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів і пасивів;

— функціональні, пов'язані з використанням банками різноїтехніки й технологій, з діяльністю операційних підрозділів, з помилками в управлінні;

— системний — ризик понесення збитків від зміни умов функціонування фінансового ринку в цілому або окремих його сегментів (інфляційний, ризик відмови уряду від виконання своїхборгових зобов'язань);

— несистемний — ризик, пов'язаний з особливостями обігуконкретних фінансових інструментів, з діяльністю окремих учасників ринку;

— процентний — пов'язаний із мінливістю процентних ставок;

— кредитний, пов'язаний з можливістю невиконання боргових зобов'язань емітентом.

Тому банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб тільки на підставі письмового дозволу НБУ і в розмірі, що не перевищує 5 % регулятивного капіталу банку.

Банкам забороняється інвестувати кошти у підприємства, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства не повинна перевищувати 15 % від капіталу банку, а його сукупні інвестиції — 60 %. Вказані обмеження не застосовуються, якщо банки придбали акції та ін. ЦП у таких випадках:

— у зв'язку з реалізацією права заставодержателя (банкутримує ЦП не більше 1 року);

— з метою створення холдингової групи (банк придбав акції,емітентом яких є інший банк);

— у результаті андеррайтингу (придбані ЦП перебувають увласності банку не більше 1 року).

Інвестиції банків у акції і корпоративні боргові зобов'язання НБУ визначає як високоризиковані операції і застосовує до цих операцій коефіцієнт ризику 100%, що, у свою чергу, підвищує вимоги до розміру банківського капталу.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 — 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приноситьвеликих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методупов'язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, щоврівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10 % від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Термін окупності інвестицій	\|	Професійна діяльність банків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.