• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Зміст та напрямки соціальної політики держави

Конституція нашої держави визначає, що Україна є соціальною державою. Це означає, що політика держави повинна бути спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Реалізацію цієї функції соціальна держава здійснює через соціальну політику.

Зміст соціальної політики складають заходи, що забезпечують зайнятість населення, соціальні гарантії, свободу підприємницької діяльності, умови адаптації населення до ринку праці, соціально справедливий розподіл національного доходу, у тому числі на користь незаможних та соціально незахищених, підвищення економічної та соціальної активності громадян тощо.

Зміст сучасної соціальної політики відбиває заходи, що властиві будь якому демократичному суспільству, а також такі, що характерні для перехідного періоду у стані кризового розвитку економіки Останні мають наступні характерні риси:

Þ Адресність соціальних виплат означає, що в умовах обмежених коштів у бюджеті на соціальні потреби ці виплати треба спрямовувати на підтримку населення з низькими доходами та соціально незахищених людей.

Þ Замовний принцип соціальної політики У відповідності з цим принципом громадянин особисто звертається до держави за певними послугами на пільговій або безкоштовній основі, якщо він має на те право (пільгова оплата комунальних послуг, проїзд у міжміському транспорті, отримання пенсії тощо).

Þ Розмежовування безкоштовності та доступності соціальних послуг. Перехід до ринкової економіки пов'язаний з розвитком комерційних видів послуг, особливо у сфері освіти, охорони здоров'я тощо. З другого боку, держава має бюджетні обмеження у безкоштовному наданні цих видів послуг. В цих умовах держава повинна, використовуючи обґрунтовані норми споживання, визначати, який набір послуг має соціальну значимість і залишається для населення безкоштовним, а за які послуги буде платити само населення.

Þ Підвищення ролі страхування від ризиків у соціальній політиці. З переходом до ринкової економіки держава перестає надавати соціальні послуги всім у рівній мірі та починає широко використовувати практику виплат у разі, коли настає страхова подія. При цьому розміри страхових виплат залежать від перерахованих внесків громадянином або роботодавцем на покриття ризиків.

Þ Муніципалізація соціальної політики означає, що суспільно обґрунтовані потреби населення конкретної території повинні задовольнятися на муніципальному рівні, де є можливість забезпечити адресність та доступність соціальних послуг, їх цільову спрямованість, визначити реальну необхідність громадянина у соціальній допомозі. Якщо деякі муніципалітети не мають необхідних фінансових можливостей, то через систему між бюджетних відносин державний бюджет повинен забезпечити гарантії у проведенні єдиної соціальної політики не нижче певного загальнодержавного рівня забезпеченості.

Основними напрямками соціальної політики держави є:

Þ У галузі праці та трудових відносин - створення економічних та соціальних умов для значного підвищення результативності праці, трудової активності, розвитку підприємництва та ділової ініціативи, а також впровадження надійних механізмів дотримання підприємствами усіх форм власності правових гарантій, що надані працівникам найманої праці, у тому числі з своєчасної й повної оплати праці, соціального страхування, охорони, умов та режиму праці.

Þ У галузі оплати праці - забезпечення зростання реальної заробітної плати працівників у тісному зв'язку з результатами їх роботи, кваліфікацією та професіоналізмом. Оплата праці повинна стати головним джерелом грошових надходжень населення; підвищення рівня державних гарантій оплати праці з метою виведення працюючих громадян із числа

бідного населення; досягнення такого рівня заробітної плати найманих працівників, який дозволив би забезпечити стійкий платоспроможний попит населення та економічні стимули для розвитку виробництва, а також активізувати особисту участь працівників у своєму соціальному забезпеченні та страхуванні, став би надійним джерелом інвестицій на цілі соціального розвитку.

Þ У галузі реформування системи охорони праці - підвищення відповідальності роботодавців за покращення умов та охорони праці, поступовий перехід від системи пільг та компенсацій, що надаються працівникам за несприятливі умови праці, до системи безпечної та комфортної праці. Досягненню цього можуть сприяти, з одного боку, покарання роботодавця за незабезпечення нормальних умов праці, з другого - заохочення його у разі істотного покращення умов праці на підприємстві.

Þ У сфері захисту трудових прав громадян - докорінне оновлення трудового законодавства; розвиток соціального партнерства.

Þ У галузі зайнятості населення та розвитку кадрового потенціалу - забезпечення раціональної структури зайнятості населення, досягнення збалансованої чисельності персоналу та робочих місць, запобігання масового безробіття, створення нових та підвищення ефективності існуючих робочих місць, розвиток кадрового потенціалу, вдосконалення системи навчання, перенавчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, зріст мобільності трудових ресурсів.

Þ У галузі міграційної політики - подолання стихійного розвитку міграції, виробіток важелів впливу на цей процес, зниження негативних наслідків для суспільства та держави, підвищення ефективності використання потенціалу мігрантів. Головним принципом міграційної політики є пріоритет державних інтересів у ході її реалізації та при розробці імміграційного законодавства.

Þ У галузі державного соціального страхування - створення фінансово стійкої системи, що забезпечує громадянам встановлені державні гарантії із захисту від соціальних та професійних ризиків. Важливо забезпечити реалізацію основних принципів соціального страхування:

Ø відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до особи;

Ø державні гарантії, пов'язані із забезпеченням соціального страхування;

Ø відповідальність страхувальника та страховика за забезпечення прав застрахованих осіб та особисту відповідальність працівників за охорону свого здоров'я та працездатності.

Þ У галузі реформування пенсійного забезпечення - створення умов для розвитку страхових принципів у пенсійному законодавстві, більш повного урахування результатів трудової діяльності працівника, підвищення особистої відповідальності за рівень матеріальної забезпеченості при його виході на пенсію.

Пенсійне забезпечення в Україні перебуває у стані реформування. Закон "Про обов'язкове державне пенсійне страхування", що прийнятий Верховною Радою, передбачає трьохрівневу систему пенсійного страхування. Першим рівнем є солідарна система пенсійного страхування, як та, що зараз діє. Зміст її у тому, що за рахунок внесків у Пенсійний фонд, які здійснює роботодавець у визначеному відсотку до суми, що пішла на оплату праці найманих працівників, виплачується пенсія поколінню працівників, які вже вийшли на пенсію .Другим та третім рівнем визначені системи накопичувального державного та недержавного пенсійного забезпечення, яке передбачає відкриття персональних інвестиційних рахунків кожного працівника. Кошти на майбутню пенсію будуть накопичуватись за рахунок внесків відповідно роботодавця та працівника, причому роботодавець перераховує на персональний рахунок працівника законодавчо визначений процент від суми отриманої заробітної плати. Суму внесків із власного доходу працівник визначає самостійно.

Необхідність переходу до накопичувальних систем визначається наступними обставинами.

По-перше, це дає змогу кожному працівникові особисто потурбуватися про своє матеріальне забезпечення у старості.

По-друге, розвиток демографічної ситуації на Україні може привести до банкрутства солідарної системи. Згідно з інформацією Мінпраці України за останні три десятиріччя кількість людей старшого та похилого віку у загальній структурі населення збільшилася на 6,5 % і складала (на 1 січня 2001 р.)20,5%. Згідно з демографічним прогнозом у 2015 р. їх кількість збільшиться до 22 %, а до 2026 р.—до 27%. Це означає, що діюча солідарна система пенсійного забезпечення не дасть можливості виплачувати пенсії теперішньому поколінню працівників навіть на рівні прожиткового мінімуму.

ð Державна соціальна політика відносно сім’ї, жінок та дітей передбачає:

Ø забезпечення необхідних умов для реалізації сім’єю її економічної, відтворювальної, виховної та культурно-психологічної функцій, підвищення якості життя сімей;

Ø створення сприятливих умов для повної та рівноправної участі жінок у політичному, економічному, соціальному та культурному житті;

Ø забезпечення прав дітей та молоді на повноцінний фізичний, інтелекту­альний, моральний та соціальний розвиток.

Þ Регіональні аспекти соціальної політики.

Метою регіональної соціальної політики є збалансований регіональний розвиток, який гарантує рівну якість та умови життя населення незалежно від регіону, у якому люди живуть і працюють.

Основними напрямками регіональної соціальної політики є:

Ø зрівняння міжрегіональних відмінностей у доходах населення, рівні зайнятості, соціальній інфраструктурі, транспортній мережі, комунікаціях, стані довкілля тощо; Р забезпечення на усій території країни державних стандартів та гарантій

Ø диференційованих з урахуванням об'єктивних особливостей регіонів;

Ø надання регіональним органам влади можливостей забезпечення мінімальних державних стандартів;

Ø зрівняння можливостей проведення соціальних реформ у регіонах із різними стартовими умовами.

13.3. Управління соціальною політикою

Стратегічні напрямки соціальної політики фіксуються у "Основах внутрішньої та зовнішньої політики України", які згідно з Конституцією України (ст. 85) визначаються Верховною Радою.Вони повинні обов'язково враховуватися при розробці соціальної політики на певному етапі розвитку, на певний термін часу. Верховна Рада приймає закони, які визначають соціальну політику у різних сферах життєдіяльності суспільства (зайнятість, соціальний захист населення, соціальні гарантії, охорона здоров'я, освіта, охорона праці тощо).

На основі Конституції України, прийнятих Верховною Радою законів, нормативних указів президента Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади безпосередньо розробляє та забезпечує реалізацію соціальної політики. У відповідності з наданими йому повноваженнями Кабмін здійснює державне управління та регулювання у соціально-економічній сфері; приймає державні програми (наприклад, "Комплексну програму реалізації стратегії подолання бідності"); прогнозує соціально-економічний розвиток країни; визначає джерела фінансування державних програм розвитку різних сфер суспільного життя, у тому числі і соціальної сфери.

Проведення у життя державної соціальної політики, управління соціальним розвитком забезпечується створенням та діяльністю відповідних органів виконавчої влади (міністерств, державнихкомітетів).

Механізм управління соціальною політикою включає багато економічних, політичних, організаційних, адміністративних морально-культурних важелів. Головнішими з них є державний та місцеві бюджети, податкова система, митне регулювання, соціальна стандартизація.

Розробка та впровадження соціальної стандартизації є об'єктивно необхідними та обумовлюються потребами підвищення рівня управління соціальними процесами. Механізм управління соціальними процесами в умовах переходу до ринкової економіки може ефективно працювати тільки на основі системи державних мінімальних соціальних стандартів (ДМСС). ДМСС - це соціальні гарантії на мінімальному рівні, які виходять з наявних можливостей. Механізм ДМСС дозволяє визначити важливіші напрямки фінансування соціального розвитку за рахунок бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, а також мінімально необхідний рівень гарантій соціального захисту у наступних галузях та сферах:

Ø грошових доходів населення,

Ø соціальної матеріальної підтримки громадян,

Ø освіти,

Ø охорони здоров'я,

Ø культури,

Ø житлово-комунальній сфері,

Ø юридичної допомоги громадянам.

На рівні підприємства соціальна сфера є предметом як стратегіч­ного планування (виробітку власної мікросоціальної політики на підґрунті державної та регіональної соціальної політики), так і оперативного (середньострокового) управління.

Соціальний розвиток організації означає досягнення бажаних перемін у її соціальному оточенні.

Управління соціальним розвитком підприємств уявляє собою специфічний вид менеджменту, який має свій об'єкт, свої методи, форми виробітку та реалізації управлінських рішень. У цьому виді управлінської діяльності використовується сукупність способів, прийомів, процедур, які дозволяють вирішувати соціальні проблеми на підґрунті наукового підходу,

знання закономірностей протікання соціальних процесів, точного аналітичного розрахунку. Більш докладно ці питання розглядаються у дисципліні "Управління персоналом".

Резюме

1. 1, Соціальна політика є відбиття у державному стратегічному плані економічного та соціального розвитку країни рішень із забезпечення громадянам конституційних прав та гарантій у соціальній сфері.

2. 2 Соціальна політика покликана забезпечити стимулювання економічного розвитку та споживання, посилення трудової мотивації, підприємництва, підвищення якості життя, соціального захисту, збереження цивілізаційної ідентичності населення.

3. Соціальна політика об'єктивно залежить від стану економіки
країни і, в той же час, є самодостатньою для дійового впливу на розвиток економіки

4. На соціальну політику вагомий вплив чинять політичні процеси, що охоплюють суспільство, а рівень політизації суспільства у вирішальній мірі визначається соціальною політикою, що проводить влада.

5. Зміст соціальної політики складають заходи, що забезпечують зайнятість населення, соціальні гарантії, свободу підприємницької діяльності, умови адаптації населення до ринку праці, соціально справедливий розподіл національного доходу, підвищення еконо­мічної та соціальної активності громадян тощо

6. Особливості сучасної соціальної політики в Україні відбивають економічні та соціальні процеси, що відбуваються в країні. Особливості полягають у адресності, замовному характеру (за звертанням громадянина) соціальних виплат, розмежуванні безкоштовності та доступності соціальних послуг, підвищенні ролі страхування від ризиків, муніципалізації прав та відповідальності.

7. Напрямки соціальної політики охоплюють життєво важливі боки соціальної сфери, визначають соціальні пільги та гарантії окремих категорій населення (жінки, діти, молодь, пенсіонери), відбивають регіональний аспект.

8. Управління соціальною політикою здійснюється на всіх стадіях її проведення (розробка, затвердження, організація, виконання рішень, контроль) шляхом розподілу функцій органів влади у цій сфері).

9. Міністерство праці та соціальної політики безпосередньо розроб­ляє соціальну політику та забезпечує її реалізацію, координує дії у цій сфері органів державної влади та органів виконавчої влади на місцях.

10. Основні важелі механізму управління соціальною політикою є державний та місцеві бюджети, податкова система, митне регулювання, соціальні стандарти.

11. Державний мінімальний соціальний стандарт - це соціальні гарантії на мінімальному рівні грошових доходів населення, матеріальної підтримки громадян, освіти, охорони здоров 'я, культури тощо.

12. Соціальний розвиток підприємства означає покращення стану справ у задоволенні соціальних потреб працівників. Управління цим процесом уявляє собою специфічний вид менеджменту.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Визначте поняття "соціальна політика".

2. Які задачі покликана вирішувати соціальна політика?

3. Розкрийте взаємозв'язок між соціальною політикою та станомекономіки держави.

4. Розкрийте зміст соціальної політики.

5. Які характерні риси притаманні соціальній політиці перехідного періоду?

6. Розкрийте основні напрямки соціальної політики держави.

7. Охарактеризуйте, які функції управління соціальною політикою виконує Верховна Рада.

8. Охарактеризуйте роль органів виконавчої влади у розробці та реалізації соціальної політики.

9. Розкрийте зміст діяльності Міністерства праці та соціальної політики України.

10. Яку роль у розвитку соціальної сфери виконують органи місцевого самоврядування?

11. Яку роль виконують ДМСС у механізмі управління соціальною політикою?

12. Охарактеризуйте управління соціальними процесами на рівні підприємства.

Література: [16; 20].

Глава 14

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА ПРАЦЮ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

14.1. Соціально-економічна суть зайнятості.

14.1. Основні принципи державної політики та державні

гарантії зайнятості.

14.3. Структура механізму реалізації політики зайнятості
населення.

14.4. Безробіття. Компенсації і гарантії привтраті роботи.

14.1. Соціально-економічна суть зайнятості

Конституція України передбачає право її громадян на працю. Праця - це цілеспрямована діяльність людей, що зайняті у процесі виробництва товарів та послуг. Отже зайнятість є неодмінною умовою забезпечення виробництва життєвих благ для функціонування всього суспільного організму. У цьому полягає економічна сутність зайнятості. В той же час, для окремої людини зайнятість є засобом забезпечення власного існування та існування своєї сім'ї, можливістю реалізації особистого потенціалу, що визначає її соціальну сутність.

Зайнятість — це діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить ш доход у грошовій або іншій формі

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, утому числі і не пов'язанні з виконанням оплачуваної роботи, а також з професією, місцем роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

До зайнятого населення належать громадяни, що працюють по найму на підприємствах, в установах і організаціях, не залежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном.

Зайнятими є також громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, деякі інші категорії громадян.

Право громадян на зайнятість виявляється у їх правах на:

Þ працевлаштування;

Þ професійну консультацію, підготовку, перепідготовку й одержання

Þ інформації у сфері зайнятості,

Þ професійну діяльність за кордоном,

Þ соціальний захист у сфері зайнятості;

Þ оскарження дій працівників служб зайнятості

Реалізація зазначених прав забезпечується шляхом розробки та проведення активної соціально-економічної політики.

Переглядів: 1155