Правове регулювання діяльності ПФГ в Україні

На впровадження в економічну практику ПФГ спрямовано Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні», введений в дію з 21 травня 1996 р. Принципово важливим є те, наскільки прийнятий документ про ПФГ в Україні відповідає своїй суті, чи відіграє він стимулюючу роль у процесах інтеграції та перегрупування промислового, банківського і торговельного капіталів.

Ринкову цінність визначеної цим законом структури не можна назвати досить високою, оскільки за своїми організаційними цілями вона набирає форми консорціуму, хоча, в принципі, за системою взаємовідносин між учасниками це має бути холдинг. Останній як одна з форм об´єднання підприємств реалізує право на управління на вищому рівні, ніж право на власність, і є динамічнішою структурою, ніж ПФГ-консорціум. Крім того, встановлення (згідно із законом) строків існування ПФГ наперед фактично означає приреченість цієї структури на ліквідацію після закінчення строку реалізації затвердженої виробничої програми. Таким чином, ПФГ не можуть скласти реальної конкуренції на світовому ринку.

Для цього, по-перше, необхідним є механізм узгодження експортної спрямованості ПФГ і державних програм при зміні ринкової кон´юнктури, а він сьогодні відсутній. Виходом з ситуації могло б стати встановлення своєрідної шкали державних пріоритетів тих чи інших сфер економічної діяльності.

По-друге, за цих умов взагалі здається недоцільним прийняття окремого закону щодо ПФГ. Добровільне об´єднання легальних підприємств не потребує спеціального закону. У законодавствах більшості країн такий закон відсутній, а натомість існують суворі антимонопольні закони, що обмежують монополію на ринку основної продукції. В юридичних законах повинні відображатися ті явища і процеси, які випливають з дії об´єктивних економічних законів, а не суб´єктивних факторів. ПФГ - це, в першу чергу, ознака економічної інтеграції суб´єктів підприємницької діяльності, а не їх особливого юридичного статусу. Інтеграційні процеси дістають своє вираження у формі холдингів, концернів і ФПГ, діяльність яких може регламентуватися іншими нормативними документами, положеннями та установчими договорами, а в разі транснаціональних ПФГ - і міждержавними угодами. З огляду на це, доцільно внести зміни до законів «Про підприємство» і «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність», «Про господарське товариство» — з тим, щоб створити для всіх організаційно-правових структур рівні умови економічної інтеграції.

По-третє, надто зарегламентованим є, на нашу думку, передбачений законом механізм державно-монополістичного регулювання процесів створення ПФГ. Зареєструвати її дозволяється лише за умови існування державної програми, затвердженої Верховною Радою України. Рішення про створення ПФГ приймає Кабінет Міністрів України, який затверджує генеральну угоду про спільну діяльність її суб´єктів по виробництву кінцевої продукції, вичерпний перелік її найменувань, строк функціонування групи та ін. Уразі закінчення строку дії державної програми, в рамках якої функціонувала ПФГ, Кабінет Міністрів України повинен своїм рішенням ліквідувати її.

По-четверте, як показує практика, міцними і ефективними стають переважно ті проекти великих реорганізацій, ініціатором яких виступає банк, а не група промислових підприємств, хай навіть і дуже потужних.

Участь банку в справах промислового підприємства автоматично підвищує рейтинг останнього. Як правило, іноземний капітал орієнтується саме на такі підприємства. А тому факт участі в їх роботі вітчизняного банку є умовою залучення іноземних інвестицій. У високорозвинутих країнах для інвестування у великі проекти створюються навіть об´єднання банків. Саме таке розуміння взаємодії банківського і промислового капіталів закладено і до законодавства Російської Федерації щодо формування ФПГ.

Український же закон з цього приводу передбачає збереження діючих технологічних зв´язків у промисловості та принижує роль банківського капіталу. З нього навіть не походить сама необхідність залучення банківського капіталу до промисловості, а наявність банку в складі учасників групи передбачається лише як можлива. Переставлення слів у назві «ПФГ» замість «ФПГ» має істотне значення: це дійсно приведення форми у відповідність із змістом.

Не можна визнати нормальним явище, коли держава заявляє про свою підтримку курсу ринкових перетворень і одночасно стримує розвиток такого важливого ринкового інструментарію, як банки. Проте саме від налагодження дій держави і банків залежить їх готовність переорієнтуватися з інфляційно-спекулятивного курсу на курс промислового інвестування, на обслуговування галузей, здатних до розширення виробництва товарів і надання послуг. Адже сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли при гострій нестачі фінансування промислових підприємств і катастрофічному скороченні інвестицій в економіку є величезна кількість вільних коштів, які вивозяться за кордон, обертаються у спекулятивних операціях і навіть резервуються у банках. Проведення активної політики інтеграції банківського і промислового капіталів у формі створення ПФГ і стимулювання виробничих інвестицій здатне було б подолати цей бар´єр.

Світовий досвід показує також, що подолання інвестиційної кризи можливе лише за умови концентрації капіталу - шляхом як злиття банків, так і створення об´єднань банків і промислових підприємств. За своєю потужністю український банківський капітал значно поступається не тільки перед Заходом і Росією, але й перед рядом інших країн СНД. Тільки 2 українських банки входять до сотні великих банків СНД. Але ж малопотужні банки, при обмеженні їх кількості у складі ПФГ неспроможні будуть реалізувати серйозні інвестиційні проекти. А відсутність умов для повноцінного входження банків до складу цих груп призведе до формування їх навколо індустріальних структур і появи звичайних промислових об´єднань.

По-п´яте, найгостріші дискусії в процесі обговорення цього законопроекту в парламенті стосувалися статей про надання суб´єктам ПФГ пільг (на думку значної кількості депутатів, економічно необґрунтованих). Дійсно, в міжнародній практиці пільги щодо оподаткування, зменшення ставки обов´язкових резервів для комерційних банків учасників ПФГ, а також надання пільгових кредитів і права, головної компанії як єдиного платника податків при фінансуванні аналогічних суб´єктів господарської діяльності не застосовуються. У ринкових умовах головне - це опора на власні сили, пошук внутрішніх резервів (і в тому числі - фінансових).

Але ж в Україні формування і діяльність ПФГ передбачаються за специфічних умов і в особливому режимі функціонування. Такі групи створюватимуться державою і виключно для виконання державних програм. Оскільки в цьому випадку до складу ПФГ входитимуть не тільки державні підприємства, але й підприємницькі структури, то взаємовідносини між ними і державою повинні були б регламентуватися договорами і що важливо, на взаємовигідних ринкових умовах.

З метою відповідного стимулювання створення ПФГ (тобто стимулювання реалізації державних програм) у законі доцільно було б передбачити окремі пільги для них у рамках чинного законодавства і загальної стратегії економічної реформи. Визначення загальнодержавних пріоритетів дозволило б створити для окремих таких груп спеціальні умови - згідно з потребами держави.

Для забезпечення інвестиційної привабливості проектів ПФГ варто було б запровадити:

• державне страхування таких проектів від некомерційних ризиків;

• надання податкових пільг на прибуток, який реінвестується в цих проектах;

• звільнення учасників ПФГ від податку на цінні папери, що випускатимуться під реалізацію їх проектів, якщо останні відповідають пріоритетам державної промислової політики;

• застосування прискореної амортизації основних фондів учасників ПФГ у разі направлення амортизаційних коштів на інвестиції.

Оцінюючи Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» в цілому, можна стверджувати: надії, що покладалися на нього як на нормативний акт, здатний відкрити шлях інтеграційним процесам в економіці України, не справдилися, його остаточний варіант значно звузив коло потенціальних суб´єктів ПФГ і передбачив жорсткі «правила економічної гри». Закон дозволяє залучити лише вузьке коло інтересів і можливостей, притаманних природі фінансово-промислових об´єднань. Взагалі, з точки зору господарських структур, зарегламентованість організаційної процедури створення ПФГ, обмеженість сфер їх діяльності та обсягу продукції, відсутність відповідних пільг роблять їх створення, тобто реєстрацію, недоцільною.

Не виключено ситуацію, при якій розвиток реальних фінансово-промислових об´єднань піде поза прийнятими законом нормами і правилами і без використання терміна «ПФГ».

На відміну від російського варіанта, коли як формальні, так і неформальні фінансово-промислові структури набирають великого розмаху, в Україні орієнтація на створення аналогічних структур виражена поки що слабо. Водночас як у засобах масової інформації, так і в ділових колах, широкого розголосу набувають процеси офіційного створення транснаціональних фінансово-промислових об´єднань, переважно - російсько-українських. Державні структури України розглядають створення спільних виробничо-технологічних комплексів як форму відновлення взаємовідносин між господарськими суб´єктами на новій правовій основі, яка б відповідала потребам взаємовигідного співробітництва в ринкових умовах. Активна участь України в економічному співробітництві з Росією та іншими країнами СНД стає одним з найголовніших зовнішньоекономічних пріоритетів нашої держави.

Проте відновлення технологічних зв´язків між господарськими структурами, які історично склалися на території колишнього СРСР, набуває характеру певної кампанії. Мабуть, на рівні не тільки підприємств, але й державних органів, недостатньо усвідомлюються як складність, так і непередбачуваність наслідків цих процесів. Адже відновлення коопераційних зв´язків між підприємствами не означає відновлення господарської ситуації та забезпечення благополуччя їх трудовим колективам.

По-перше, відновлення (так би мовити, суцільне) всіх зв´язків суперечить курсові структурної політики нашої держави, мета якої полягає в поступовій переорієнтації економіки з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР на високорозвинутий самостійний комплекс, який би відповідав сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання ресурсів, соціальної переорієнтації економіки і формування ефективної експортної бази.

По-друге, налагодження співробітництва між господарськими структурами відбуватиметься за інших соціально-економічних, політичних, ідеологічних та юридичних умов і не в рамках однієї держави, а на міждержавному рівні. Суспільна власність на засоби виробництва, суспільний характер виробництва, розподіл за працею, плановий характер соціалістичної економіки формували відповідні інтереси, серед яких провідна роль належала загальнодержавним (держави СРСР), і відповідну поведінку носіїв цих інтересів - суб´єктів державного управління (органів державного управління, службових осіб, трудових колективів).

Зміна умов, поява нових держав, зрушення у формах власності викликали поляризацію інтересів, відповідну поведінку суб´єктів господарювання і управління, ускладнивши процес узгодження їх інтересів.

Процес узгодження інтересів (а саме він є ключовим у створенні життєздатних структур) передбачає вихід на три можливі ситуації: повна гармонізація інтересів (досягти чого практично важко) і підпорядкування (повне або часткове) інтересів одного суб´єкта інтересам інших у випадку, коли одна з сторін намагається використати труднощі другої. Це типовіша ситуація. Саме її треба брати до уваги, вступаючи в партнерські відносини. А оскільки носіями інтересів завжди виступають люди та їх соціальні об´єднання, то процес узгодження інтересів і контроль за їх реалізацією повинні здійснюватися представниками всіх зацікавлених структур і рівнів управління. Особливо актуальним це є для рівня державного управління. Створюючи спільні російсько-українські ФПГ, треба подумати, чи варто це робити тільки заради того, щоб зберегти робочі місця і «запустити» виробництва. Перш за все, необхідно визначити міру задоволення інтересів усіх рівнів управління, кожного учасника групи; з´ясувати, в якій сфері діяльності доцільно поступитися своїми інтересами, а в якій - виграти; порівняти можливі варіанти комбінації груп господарських суб´єктів.

При формуванні спільних з Росією ПФГ необхідно також мати на увазі ту особливу роль, яку вона відводить таким групам. У їх створенні Росія вбачає зростання впливу на економіку інших країн. «Замкнувши» підприємства колишніх республік СРСР на свої головні підприємства, вона зможе не тільки контролювати їх діяльність, але й, використовуючи недосконале законодавство, «перекачувати» на себе прибутки від їх діяльності.

Таким чином, повертаючись до питання про ставлення владних структур нашої держави до розвитку банківської справи в Україні, можна констатувати: стримування інтеграції банківського і промислового капіталів створює умови, що ведуть до перетворення України на регіон дешевої робочої сили, до втрати ринків збуту і посилення її економічної залежності.

Для того, щоб ФПГ стали каталізатором реформ, місцем формування високотехнологічного і конкурентоспроможного комплексу, здатного забезпечити економічну незалежність і національну безпеку України, потрібна цілеспрямована державна політика. Особливо необхідним є кваліфіковане обгрунтування з боку держави створення транснаціональних ПФГ.

Тема 3: «Вибір інноваційної стратегії»

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функціонування ПФГ	\|	Сутність та розробка інноваційної стратегії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.