Українська політична думка першої половини ХХ ст.

Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М. Міхновський (1873-1924 рр). На його думку, "державна самостійність є головною умовою існування нації". Він пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме йому належить максималістське гасло: "Україна - для українців!". Як зазначає М. Горєлов, брошура М. Міхновського "Самостійна Україна" "була першою спробою оформити скривджені почуття українців у рамках політичної програми". У цій праці чітко поставлено питання про незалежну українську державу, публічно заявлено про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

У політичній думці 20-30-х pp. XX ст. фахівці виділяють кілька напрямків, зокрема:

1) державницький націоналізм (С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський, С. Рудницький),

2) інтегральний націоналізм (Д. Донцов, М. Міхновський, М. Сціборський, С. Бандера, Я. Стецько),

3) консервативний (В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський).

В. Липинський(1882-1931рр.) є одним із авторів доктрини українського консерватизму, суть якої зводиться до таких основних положень:

1) політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманом як символом української національної ідеї;

2) особливий політичний режим влади класократія є противагою до республіканської парламентської демократії;

3) суть класократії полягає у пануванні активної меншості (аристократії), що складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей;

4) реалізація доктрини консерватизму детермінується поширенням консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму;

5) в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія - це трудова держава, оперта на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

Політичне кредо В. Липинського - "до української нації через українську державу". Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.

Д. Донцов (1883 -1973 pp.) увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології "інтегрального" (чинного) націоналізму. Підставами українського націоналізму, на його думку, були:

1) вольовий принцип;

2) постійне прагнення до боротьби за незалежність;

3) романтизм і фанатизм у національній боротьбі;

4) синтез національного та інтернаціонального;

5) необхідність виховання нової політичної еліти;

6) орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

Опираючись на вчення Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та інших, Д. Донцов обстоював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.

Український правник, політолог С. Дністрянський (1870-1935 pp.) відомий як автор проекту конституції ЗУНР, а також праць "Загальна наука права й політики", "Погляд на теорії права і держави", "Нова держава'' та ін. Як представник державницького націоналізму, С. Дністрянський відстоював ідею національно-демократичної держави, право народу на самовизначення в етнічних кордонах. С. Дністрянський підкреслював значення природних умов для національного самовизначення. Він вказував на необхідність надання певних автономних прав анклавам національних меншин.

У Радянському Союзі до середини 60-х років негативно ставилися до політології. Вважалося, що політика вивчається в рамка історії КПРС, філософії, політичної економії, наукового комунізму. З середини 60-х років ставлення до науки про політику почало змінюватися. 5 січня 1965 р. в газеті "Правда" була опублікована стаття "Про політичну науку", в якій Ф.М. Бурлацький обґрунтував право вчених розглядати, формулювати нові ідеї реконструкції тодішньої держави на загальнолюдських цінностях, на принципах демократії і свободи. Вчені, які досліджували ці проблеми, об'єдналися в Асоціацію політологів Радянського Союзу, що створювало можливості для ширшого спілкування із зарубіжними колегами, формування вітчизняної політичної науки.

На сучасному етапі в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, відбувається інтенсивний процес становлення науки про політику. Окреслено предметне поле науки, визначено проблематику й методи досліджень. Політологія вивчається у вищих закладах освіти. Останнім часом вийшли друком окремі праці, навчальні посібники та підручники. Поряд із журналами "Політика і час", "Віче" з'явилися нові часописи відповідного профілю – "Політологічні читання", "Політична думка", "Розбудова держави", "Людина і політика" і "Нова політика". Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми: академічні – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут українсько-російських відносин, ряд суспільно-політичних центрів і кафедр політології вищих закладів освіти. Створено Українську академію політичних наук, Українську асоціацію політологів, Асоціацію молодих політиків і політологів.

Запитання для самоконтролю:

1. Як мислителі Стародавнього Світу визначали політичну сферу знань? Як вони підійшли до розуміння її специфічності?

2. Які уявлення Конфуція про зв’язок моралі й політики, про роль народу й верховного правителя в державі?

3. У чому суть платонівського проекту ідеальної держави?

4. Як Аристотель розумів державу й систему політичної влади?

5. Чому в епоху Середньовіччя суспільно-політична думка перебувала під величезним впливом церкви?

6. Хто такі гуманісти і які ідейно-політичні погляди вони відстоювали?

7. У чому суть політичної доктрини Н. Макіавеллі?

8. У чому суть ідеї створення держави на основі суспільного договору?

9. На чому обґрунтована уява Ш. Монтеск’є про розподіл влад?

10. Чи можна погодитися з думкою І. Канта про те, що справжня політика не може зробити й кроку, не віддавши належного моралі?

11. Як розумів Г. Гегель взаємовідносини держави і громадянського суспільства?

12. Які основні напрямки розробки політичної теорії у XX ст.

13. У чому особливість сучасних американських політологічних вчень?

14. Чи можна вважати, що у політичної науки попереду велике майбутнє?

15. Які характерні риси притаманні розвитку політичної думки в Україні часів Київської Русі?

16. Яку роль у поширенні політичних знань відіграла Києво-Могилянська академія?

17. Що принципово нового в розвиток української політичної думки було внесено Конституцією Пилипа Орлика?

18. Які політичні ідеї пропагували й відстоювали учасники Кирило-Мефодіївського товариства?

19. У чому суть ідейно-політичних поглядів М. Драгоманова та М. Грушевського?

20. Які основні положення політичної доктрини В. Липинського?

21. Яку роль у розвитку української політичної думки відіграли націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського?

ТЕМА 4

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українська політична думка ХІХ ст.	\|	Поняття політичної ідеології та класичні уявлення про неї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.