Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Суть підходу до вивчення лідерства на основі особистих якостей

Підхід з позиційособистихякостей.ХХ ст., О. Беніс, Дж. Велч(GeneralElectric), Дж. Максвел.
Теорія лідерських якостей є найбільш раннім підходом до вивчення та пояснення лідерства. Перші дослідники намагалися виявити ті якості, які відрізняють "великих людей" в історії від мас. Дослідникивірили, щолідерималиякийсьунікальнийнабірдостатньостійких та постійнихякостей, яких не малиінші. Виходячи з цьогопідходу, вченінамагалисявизначитилідерськіякості, навчитисяїхвимірювати. Підхідгрунтувався на вірі в те, щолідераминароджуються, а не стають.

Згідно з цим підходом, лідером може бути людина, яка володіє певним набором якостей особистості. Однак завдання складання їх повного переліку виявилося дуже складним. Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, усе ж встановлено, що деякі якості є обов’язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

Концепція лідерських якостей являється найбільш раннім підходом у вивченні та визначенні лідерства. У цьому напрямку були проведені сотні досліджень, які визначили занадто довгий список виявлених лідерських якостей. Була змога узагальнити і згрупувати всі раніше виявлені лідерські якості. Були висунуті основні п’ять якостей, які характеризують лідера: розум та інтелектуальні здібності; панування та домінування над іншими; впевненість в собі; активність та енергійність; знання справи.

Однак, ці п’ять рис повністю не пояснюють виникнення лідера. Багато людей з цими якостями

так і залишались послідовниками. Більш пізнє вивчення привело до виділення чотирьох груп

лідерських якостей: фізіологічні, психологічні чи емоціональні, розумові чи інтелектуальні та

особистісно-ділові.

До фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, статура, зовнішній вигляд чи

показність, енергійність рухів та стан здоров’я. Звичайно, в якійсь мірі може існувати зв’язок між

наявністю цих якостей та лідерством. Однак бути фізично вище та крупніше, ніж середня людина в

групі, ще не дає ніякого права бути в ній лідером.

Ті, хто ще вірить у пріоритет фізіологічних якостей, покладаються в своїх судженнях у значній мірі на використання сили щодо зайняття лідерської позиції, що не є характерним для ефективного лідерства.

Психологічні чи емоційні якості проявляються на практиці головним чином через характер

людини. Вони мають як спадкоємну, так і виховну основи. Вроджені задатки – це першооснова

психічних якостей, які, у свою чергу, бувають двоїстого характеру:

- психічні якості, які не або слабко піддаються

корекції (прагнення до лідерства, схильність

до ризику, темперамент);

- психічні якості, які піддаються вдосконаленню

(рівень та структура інтелекту, довільна

пам’ять, адаптабельність).

Удосконалюються психологічні якості під впливом досвіду, що його набуває людина в

процесі свого життя і діяльності.

Вивчення розумових чи інтелектуальних якостей і їх зв’язки з лідерством проводилось багатьма вченими, і загалом їх результати співпадають у тому, що рівень цих якостей у лідерів вище, ніж у не лідерів. Основними інтелектуальними здібностями для лідера повинні бути:

- прагнення до постійного самовдосконалення,
- схильність до сприйняття нових ідей і досягнень,
- панорамність мислення (системність, широта, комплексність) і професійна предметність (знання - - - деталей і тонкощів управління),

- здатність до самоаналізу.

Особистісно-ділові якості носять в основному характер набутих та розвинутих у лідера навичок

та вмінь у виконанні своїх функцій. Сюдиможна віднести діловитість, постійний вияв ініціативи,

підприємливість, мистецтво приймати нестандартні рішення.

Теорія лідерських якостей зазнає ряд недоліків. Перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично безкінечним. З цієї причини стало неможливим створити «єдиний вірний» образ лідера, а отже – закласти якісь основи теорії. Підхід, який вивчає лідерські якості цікавий, але на жаль, не приніс користі практиці. Він, однак, послужив поштовхом до виникнення й розвитку інших концепцій лідерства, наприклад, концепція лідерської поведінки.

Якості лідера за Максвелом:

1. Характер, «твердий як скеля», 2. Харизма, 3. Відданість справі, 4. Вміння спілкуватись, 5. Компетентність, 6. Мужність, 7. Проникливість, 8. Сфокусованість, 9. Щедрість.

10. Ініціативність, 11. Вміння слухати людей, 12. Пристрасть до життя, 13. Позитивна установа, 14. Рішення проблем, 15. Взаємостосунки з людьми, 16. Відповідальність, 17. Впевненість в собі, 18. Самодисципліна, 19. Готовність слухати інших, 20. Здатність до самонавчання, 21. Далекоглядність.

59. Суть поведінкового підходу вивчення лідерства
Представник:КуртЛевін

Поведінковийпідхід. Згідно поведінкового підходу до лідерства результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування.(х-ка див. пит. 63)

Автократично-демократичний континуум стилів керування. В основу автократично-демократичного континууму стилів керування покладено теорію Х та теорію Y Дугласа МакГрегора, який виокремив дві системи уявлень щодо мотивів виробничої діяльності людей.

Згідно “теорії Х” працівники за своєю природою є лінивими, безвідповідальними, такими що при першій ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже для досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання буде наслідком постійного контролю.

“Теорія Х” характеризує основи автократичного керування. Автократ має достатньо влади, щоб нав’язати свою волю виконавцям, і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво ґрунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих беззастережно коритися наказам та інструкціям.

Характерні риси автократичного стилю керівництва:

· висока централізація повноважень;

· висока структурованість роботи підлеглих;

· різке обмеження свободи підлеглих щодо прийняття рішень;

· численні правила поведінки;

· апеляція до потреб низького рівня у підлеглих (за Маслоу).

За “теорією Y”, навпаки, менеджер бачить своїх підлеглих працьовитими, відповідальними, такими що прагнуть до схвалення та підтримки. Цією теорією визнається, що зовнішній контроль та загроза покарання не є єдиним засобом, який спрямовує зусилля людей. Людина і сама здатна себе контролювати, якщо вона прямує до мети, у досягненні якої вона зацікавлена. “Теорія Y” характеризує основи демократичного керування.

Для демократичного стилю керування характерними є:

· високий ступінь децентралізації повноважень;

· активна участь підлеглих у прийнятті рішень;

· добре налагоджена система комунікацій керівник - підлеглий;

· апеляція до потреб більш високого рівня у підлеглих.

Результати теоретичних досліджень МакГрегора знайшли відображення й отримали розвиток у моделі автократично-демократичного діапазону стилів керування Танненбаума-Шмідта (рис. 9. 2)

Рис. 9.2. Континуум стилів керування Танненбаума - Шмідта

Ліберальний стиль керування. Ліберальне керівництво характеризується мінімальною участю керівника. Підлеглі при цьому мають майже повну свободу визначати цілі, приймати рішення та контролювати свою роботу.

Порівняння ліберального стилю з автократичним, які проводив К. Левін, дозволили йому зробити такі висновки:

1) автократичне керування порівняно з ліберальним домагалося виконання більших обсягів роботи, проте призводило до:

· низької мотивації;

· меншої оригінальності;

· більшої агресивності членів групи;

· більшої залежності та покірної поведінки щодо керівника;

2) наслідки ліберального керування:

· зменшення обсягів роботи;

· зниження її якості;

· недостатнє задоволення підлеглих стилем керування.

Діапазон стилів керування Р. Лайкерта. Інші критерії континууму стилів керування були запропоновані Р. Лайкертом. За граничні позиції континууму були взяті принципово нові стилі керування:

1) стиль керування зосереджений на роботі;

2) стиль керування зосереджений на людині.

Керівники, що зосереджені на роботі (орієнтовані на задачу), піклуються (дбають) перш за все про виконання завдання, про систему винагородження за виконання роботи, про підвищення продуктивності праці.

Керівники, що зосереджені на людині (орієнтовані на працівника) прагнуть підвищити продуктивність праці перш за все шляхом удосконалення людських відносин (участь підлеглих у прийнятті рішень, допомога у вирішенні проблем тощо).

Р. Лайкерт запропонував 4 базові системи стилів керування:

1. експлуататорсько-авторитарна;

2. прихильно-авторитарна;

3. консультативно-демократична;

4. партисипативно-демократична.

На думку Р.Лайкерта четверта система є найбільш дієвою.

Двомірне трактування стилів керування. Вчені університету штату Огайо запропонували принципово нову класифікацію стилів керування. За результатами своїх досліджень вони дійшли висновку, що хоча автократичний керівник не може одночасно бути демократичним, але він здатний, приділяючи багато уваги роботі, піклуватися і про людські відносини (можна бути водночас вимогливим та уважним, дбайливим до людей). Іншими словами, керівник може поводити себе так, що буде одночасно орієнтований і на роботу, і на людей.

З’являється можливість класифікувати стилі керування одразу за двома критеріями. Розвиваючи цю концепцію, Р. Блейк та Дж. Моутон побудували сітку (ГРІД), яка містить 5 основних стилів керування.

Вертикальна ось схеми ранжуєтурботу менеджера про людину за шкалою від 1 до 9, а горизонтальна – турботу менеджера про роботу за такою ж шкалою. Стиль керування визначається за обома критеріями одночасно. Блейк та Моутон визначили чотири граничних та одну середню позиції ГРІД (рис. 9. 3).

Рис. 9.3. Решітка стилів керування Р. Блейка та Дж. Моутон

Блейк та Моутон вважали, що найефективнішим стилем є поведінка керівника у позиції 9. 9.

Дев’ятибалова шкала у теорії Блейка та Моутон пов’язана з розумінням, що існує декілька проміжних варіантів стилів керування. При цьому, як відзначали Блейк та Моутон: “Будь-які переваги, що можна отримати з проміжних варіантів, не варті тих зусиль, які необхідні для ідентифікації їх характеристик”.

Крім того, Блейк та Моутон виокремили три додаткових стилі керування, які розглядаються як певні сполучення п’яти “чистих” стилів:

1. патерналізм - сполучення стилю 9. 1 (управління та контроль) із стилем 1. 9 (система заохочення). Патерналізм як тип поведінки керівника асоціюється з фігурою батька родини. Він не скупий на похвали за виконану роботу, заохочує, підтримує, але створює середовище, у якому працівники не діють без його ухвали. Винагородження та підтримка надаються підлеглим в обмін на слухняність та лояльність;

2. опортунізм – сполучення будь-яких або усіх стилів управління, які здатні закріпити позицію керівника або надати йому певні особисті переваги. Кожний крок опортуніста здійснюється з тактичних міркувань і є засобом досягнення особистого успіху (внесок в успіх організації на другому плані відносно до особистої вигоди);

3. фасадизм або зовнішнє благополуччя – імітація ситуації 9. 9 з метою приховати дійсні мотиви власної поведінки керівника.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лідерство – це одночасно процес і властивість.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.