Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Активне використання дидактичної гри на уроках образотворчого мистецтва – важливий фактор в становленні особистості школяра.

ВСТУП

Актуальність дослідження. Спостереження, сприймання, і вивчення навколишнього світу – важливі компоненти, що впливають на успішне засвоєння завдань програми. Практична робота ставить метою дослідження розкрити перед учнями багатогранність художніх можливостей відображення дійсності. Актуальність теми пояснюється тим, що на заняттях присвячених розвиткові творчості, необхідно передусім створити вільну ігрову атмосферу, спрямовану на забезпечення комфортності спілкування впевненості в своїх силах, творчих потенціях. Дослідження розвитку дітей показує, що в грі ефективніше ніж в інших випадках діяльності розвиваються всі психологічні процеси.

Творча образотворча діяльність учнів початкової школи результативно, успішно проходить в умовах грамотного, добре постановленого навчання. Керівна роль залишається за вчителем, та повинен використовувати в роботі з дітьми найрізноманітніші прийоми і методи та повинен зробити уроки творчості, творчого спілкування радісними, невимушеними. Цьому процесу неабияк сприяє активне використання педагогом дидактичної гри.

Гра – найбільш засвоєна дітьми діяльність. З нею вони черпають образи для вирішення нових життєвих „завдань”, які виникають в пізнанні, в праці, в художній творчості. Тому опора на гру(ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми) – це важливий шлях включення дітей в навчальну діяльність.

Об’єкт дослідження: дидактична гра як метод активізації творчої діяльності на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження: педагогічні умови використання дидактичної гри як методу активізації творчої діяльності на уроках образотворчого мистецтва 1- 4 класах.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати доцільність використання дидактичних ігор в системі занять з образотворчого мистецтва для формування творчої активності, розумового, духовного, морального, естетичного, фізичного розвитку учнів, використовуючи авторитетну думку науковців психологів та художників, розкрити зміст термінів „гра”, „етнопедагогічні гра”, „рольова гра”, „дидактична гра”, і вказати основні шляхи розвитку різнобічних здібностей школярів засобами різноманітних форм та прийомів дидактичної гри в умовах сучасної школи.

Об’єкт, предмет та мета дослідження обумовили такі завдання:

1) на основі глибокого аналізу психологічно-педагогічної та методичної літератури і узагальнення досвіду роботи вчителів уточнити сутність ігрової діяльності учнів, розкрити її психолого-педагогічні основи, розкрити вплив організованої педагогами ігрової діяльності на заняттях образотворчого мистецтва на формування всебічно розвиненої особистості дитини;

2) обґрунтувати необхідність активного використання дидактичних ігор художньо-естетичної спрямованості як засобу організації діяльності з метою формування фізичної, психічної та творчої активності учнів школи;

3) теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити педагогічні умови організації ігрової діяльності на уроках образотворчого мистецтва в навчально-виховному процесі школи.

Методи дослідження:

- теоретичні: ретроспективний та структурний аналіз, порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація, моделювання, аналітико-синтетичний розгляд форм, методів, засобів ігрової діяльності на уроках образотворчого мистецтва;

- емпіричні: анкетування, бесіда,інтерв’ю, спостереження, планується дослідження реального педагогічного досвіду організації процесу ігрової діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва.

Структура курсової роботи.Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 34 сторінки, основної частини – 29 сторінок. Для розкриття змісту викладених теоретичних положень та методичних аспектів роботи запропоновано 8 додатків загальним обсягом 13 сторінок.

РОЗДІЛ 1.НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНОЇ ГРИ ЯК МЕТОДУ СПІВТВОРЧОСТІ СУБ’ЄКТІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА ЗАНЯТТЯХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Гра як основна форма активності дитини, значення гри в житті підростаючого покоління. Народна гра в етнопедагогічних традиціях українців та її зв’язок з дидактичною грою у сучасній школі України

Гра старша за культуру, бо культура припускає наявність людського суспільства, а тварини зовсім не чекали появи людини, щоб він навчив їх грати.

Психологія і фізіологія давно займаються спостереженням, описом і поясненням гри тварин, дітей і дорослих. Які ж біологічні функції гри? Це: вихід надмірної життєвої сили; підпорядкування природженому інстинкту наслідування; потреба у відпочинку і розрядці; тренування перед серйозною справою; вправа в самовладанні; прагнення до верховенства; компенсація шкідливих спонук; заповнення монотонної діяльності; задоволення нездійсненних в реальній обстановці бажань [15, 44].

Жодне з приведених пояснень не відповідає на питання „Але в чому ж, все-таки „сіль” гри?”. Ми не знаємо точно, чи відомо комусь, чому немовля вищить від захоплення, чому гравець, захоплюючись, забуває все на світі, чому публічне змагання повергає в шаленство тисячоголовий натовп. Інтенсивність гри не пояснити ніяким біологічним аналізом. Та все ж якраз в цій інтенсивності, в цій здатності приводити в несамовитість криється суть гри, її відвічна якість. Логічний розум говорить нам, що Природа могла б дати своїм дітям всі ці корисні біологічні функції розрядки надмірної енергії та ін. у формі чисто механічних вправ і реакцій. Але вона дала нам гру, з її напругою, з її радістю, з її жартом і забавою. Можна заперечувати майже всі абстрактні поняття: право, красу, істину, добро, Бога... Гру - не можна [23,11].

Гра - основна форма активності дитини[6,3]. Перетворення в підлітка багатьом не приносить зміни місця і ролі в сім'ї і суспільстві. Індустріальне суспільство надовго вимикає з сфери життєвої активності своє підростаюче покоління. Воно живе в ізоляції і зіставленні „дорослого” життя з її матеріальними і сімейними турботами, вимушеним конформізмом. Одночасно підліток повинен сам йти на конформізм, жити в умовах підлеглості батькам, педагогам і іншим дорослим. З другого боку, по біоантропологічних і психологічних параметрах це вік великої активності, шукаючий форми і шляху розрядки. Кінець кінцем, виявляється, що гра, як і в дитинстві, залишається провідною формою життєдіяльності, компенсуючи обмеженість і недоліки життя реального. Тільки гра ця стає іншою. Йде гра як вид діяльності, але зберігається ігровий тип поведінки і свідомості. Якщо дитина відтворювала форми поведінки, то підліток приміряє на себе відносини, ризик і боротьбу реального життя [6, 8].

Іноді дитина не здатна певним чином сформуватися у початкових класах, не набула впевненості у собі, не визначила для себе приоритетних захоплень. Це проявиться гостріше трохи пізніше, у критичний підлітковий період тут все, що тихенько томило дитячу душу, починає вибухати як вулкан. Через своє невміння, непідготовленість і часто малу активність, підліток не в змозі увійти до „дорослого” світу. Тоді він як би вирішує про себе: „Я все одно поступатиму як дорослий, або хоча б пограю в дорослого”. І переймає те, що простіше і доступніше, тобто зовнішні форми дорослості (куріння, алкоголь, одяг). Оскільки підліток виключений із загальнолюдської культури - з'являється контркультура, де всі символи міняються на зворотні. Епатується те, що заборонене суспільством - наркотики, асоціальна поведінка, неохайний або підкреслено специфічний одяг. З'являється бажання об'єднатися з собі подібними в якийсь альтернативний колектив, де можна серед своїх однолітків знайти притулок від незадоволеності, нотацій, загроз дорослих [13, 63].

У дитячій субкультурі є сусідами радикалізм і інфантильність, бажання розкрити вічні питання буття і прихована мрія про вічну гру. Інстинктивна упевненість в своєму праві на гру, тоді як турботи і відповідальність надана іншим. Зі всього вищевикладеного висновок напрошується сам собою: якщо учень хоче грати свідомо або підсвідомо - так дамо йому гру, рольову гру. Навіщо підлітку тягнутися в дорослий світ, коли він в міфічному змодельованому світі зможе випробувати, програти те що йому хочеться з відносин дорослого миру. Він хоче бути дорослим - буде королем і понесе відповідальність за свій народ. Хоче відповідати тільки за себе - теж будь ласка, будь-які бажання і фантазії можуть реалізуватися [26, 81].

Гра дає вихід в інший стан душі. Підкоряючись лише правилам гри, людина вільна від усіляких станових, меркантильних і інших умовностей. Гра знімає ту жорстку напругу, в якому перебуває підліток в своєму реальному житті, і замінює його добровільною і радісною мобілізацією духовних і фізичних сил.

Гра дає порядок. Система правил в грі абсолютна і безперечна. Неможливо порушувати правила і бути в грі. Це якість порядок, дуже цінно зараз в нашому нестабільному, безладному світі.

Гра дає захопленість. У грі немає часткової вигоди. Вона інтенсивно залучає всю людину, активізує його здібності.

Гра дає можливість створити і згуртувати колектив. Привабливість гри така велика і ігровий контакт людей один з одним такий повний і глибокий, що ігрова співдружність знаходить здатність зберігатися і після закінчення гри, поза її рамками. Гра дає радість спілкування з однодумцями.

Гра дає елемент невизначеності, який порушує, активізує розум, настроює на пошук оптимальних рішень.

Гра дає поняття про честь. Вона протистоїть корисливим і вузьким груповим інтересам. Для неї не істотно, хто саме переможе, але важливо, щоб перемога була отримана за всіма правилами, і щоб в боротьбі були проявлені з максимальною повнотою мужність, розум, чесність і благородство. Гра дає поняття про самообмеження і самопожертвування на користь колективу, оскільки тільки „зіграний” колектив доб'ється успіху і досконалості в грі.

Гра дає компенсацію, нейтралізацію недоліків дійсності. Протиставляє жорсткому світу реальності ілюзорний гармонійний світ - антипод. Гра дає романтизм.

Гра дає фізичне вдосконалення, оскільки в активних своїх формах вона припускає навчання і застосування в справі ігрового фехтування, уміння орієнтуватися і рухатися по перетнутій місцевості, причому в зброї і з ігровою зброєю.

Гра дає можливість проявити або удосконалювати свої творчі навики в створенні необхідної ігрової атрибутики. Це зброя, зброя, одяг, різні амулети, обережи і інше. Гра дає розвиток уяви, оскільки воно необхідне для створення нових світів, міфів, ситуацій, правил гри.

Гра дає стійкий інтерес до хорошої літератури, оскільки ролева гра створюється методом літературного моделювання. Щоб створити свій світ потрібно прочитати заздалегідь про інших.

Гра дає можливість розвинути свій розум, оскільки необхідно збудувати інтригу і реалізувати її. Гра дає розвиток дотепності, оскільки процес і простір гри обов'язково припускають виникнення комічних ситуацій, шуткувань.

Гра дає розвиток психологічній пластичності. Гра далеке не одне тільки змагання, але і театральне мистецтво, здатність вживатися в образ і довести його до кінця.

Гра дає уміння орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, програючи їх неодноразово і як би навмисно в своєму вигаданому світі. Дає психологічну стійкість. Знімає рівень тривожності, який такий високий зараз у батьків і передається дітям. Виробляє активне відношення до життя і цілеспрямованість у виконанні поставленої мети [6, 33-34].

Слово „гра” багатозначне й історично мінливе. Воно служить для створення уявлень про різні дії, явища. Гра як елемент культури - явища соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил.[13, 64]

У кожного народу свої ігри, в яких, як у дзеркалі, відбиваються традиції, особливості його культури й побуту, географічне положення та кліматичні умови місцевості. Недаремно геніальний Юліус Фучік зауважив, що „ігри дітей -дзеркало суспільства”[26, 99].

Перші записи народних ігор в Україні припадають на кінець 17 - початок 19 століття. До того часу вони протягом віків передавались з покоління в покоління усно. Корінням своїм народні ігри, хороводи, веснянки сягають, звичайно, у глибоку давнину. Народні ігри мають багатовікову історію. Вони дуже різноманітні бо відображають різні сфери матеріальної та духовної творчості.

Кожний народ з покоління в покоління передає народні ігри, через які діти, граючись і бавлячись, пізнають навколишній світ, удосконалюють свої здібності, оволодівають багатьма сферами людської діяльності. Суспільство різними шляхами впливає на зміст дитячих ігор (через вибір іграшок, осуд чи схвалення ігор тощо). Народна гра багатьма народами, в тому числі і українцями, використовується як засіб виховання. Разом з іншими засобами вона забезпечує передачу накопиченого народом соціального досвіду від одного покоління іншому, забезпечує розвиток особистості [25, 36].

Яку забаву не взяти, у кожній є своє національне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднується спритність, фізичне загартування, вправність, кмітливість, гнучкість і винахідливість., наполегливість івитривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки [14, 20]

Вчений-педагог Г.М.Волков пише: „У процесі гри діти з раннього віку залучаються до самовиховання... це перша школа для дитини. Не випадково й сьогодні представники старшого покоління - бабусі й дідусі, які мають великий життєвий досвід, застерігають дуже суворих батьків: „Не заважайте дітям гратись!” [6, 200].

У давнину народні ігри були дуже популярні. Деякі з них, скажімо такі як піжмурки (гра в хованки), відомі як твердять дослідники, ще з докиївських часів.

Проте притягальна сила народних ігор, інтерес до них не зникли й донині.

Видатний вітчизняний педагог Антон Семенович Макаренко писав: „Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох: поглядів вона буде в роботі, коли виросте...”, „хороша гра схожа на хорошу роботу, погана гра схожа на погану роботу” [3, 66].

Народні ігри, крім усього, просто цікаві і по-своєму захоплюючі, мудрі й поетичні, як і народна пісня. Часто гра сама переходить у пісню або в хоровод і, без перебільшення, може претендувати на таку саму роль у нашому емоційно-художньому збагаченні як і справжнє мистецтво не межують із мистецтвом ігри „Дрібушечки”, „Яструб і курчата”, „Маківочка”, „Місяць”? По всій Україні дитячі побутові ігри та забави мають територіальні різновиди. Так, „Опанас”, „Сліпий пан”, „Куці-баба” - різновиди однієї гри На відміну від обрядових, в побутові ігри грають будь-де, будь-коли і за будь-яких обставин. Вони використовуються найчастіше в зимовий період, коли надворі холодно і більшість розваг проходить в приміщенні. Найпоширенішою (хатньою) грою є „Опанас” [14, 21] (Додаток А).

Елементи народних ігор широко використовуються під час проведення великих масових заходів.

Види українських ігор дослідники народної гри визначають по-різному.

В цілому українські народні ігри поділяються на дівочі, парубоцькі, і змішані, дитячі. Крім того визначаються рухливі і малорухливі, сезонні і повсякчасні; за видом діяльності: хліборобські, мисливські військові та інші, обрядові і побутові; жмурилкові ігри; ігри-пісні; дитячі народні ігри малих форм (примовки, заклинки, веснянки, скоромовки, лічилки) тощо [14, 21].

У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим цементом української національної культури. Свої корені вони мають у стародавніх фольклорних: обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони впираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, кози тощо. Це є знаковим для української культури. Фольклорні образи традиційно відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і, нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор. Наприклад, гра „У сірого вовка”, „Вовк і гуси” [14, 21] (Додаток Б).

В обрядових та святкових іграх знаходили своє відображення господарські роботи, поетичне ставлення до природи. Відповідними жестами, рухами учасники гри ілюстрували або імітували трудові процеси - сіяння проса, льону, маку тощо. Наприклад, „А ми просо сіяли” [14, 22] (Додаток В).

Протягом віків народні ігри шліфувалися, народжувалися нові засоби виразності, у них заявилися елементи театралізації, які найчастіше використовувалися під час проведення традиційних свят.

Під час народних ігор учасники виступали в масках або просто фарбували обличчя. В разі потреби наклеювали бороди, вуса з паклі або кожушини.

У народних іграх, зокрема хороводних, трудових піснях тощо, де зображувалися різноманітні сільськогосподарські роботи, були зародки балету, комедійного дійства, пантоміми, народної драми. Сюжет гри поступово ускладнювався - від ілюстрації до використання елементів театральності. Наприклад, гра „Перепілка” (Додаток Д).

Народні ігри малих форм - це скоромовки, заклички, примовки, небилиці, мирилки, дражнилки, звуконаслідування, загадки, лічилки, жеребкування, забавлянки та інші. Це часто твори невеликого розміру, зручні для оперативного використання дитиною у відповідних їх функціональному призначенню обставинах. Вони якнайбільше відповідають психологічним можливостям дитини. Динамічні за змістом невеликі твори діти швидко запам'ятовують і тому активно застосовують у години дозвілля. Традиційні ігри малих форм значно поширені в дитячому середовищі і сьогодні.

Вивчаючи методику народної гри, варто згадати поради А.С. Макаренка, який засуджував як невтручання батьків і педагогів у гру дітей, так і зайву допомогу їмв іграх. Перебільшена опіка над дітьми призводить до розвитку у них невпевненості у своїх силах, до виникнення страху перед поразкою [3, 66].

Працюючи в школі, важливо сформувати розуміння значущості використання народних дитячих ігор у вихованні підростаючого покоління і озброїти методикою їх використання. Коли вчитель зрозуміє глибинний зміст народних ігор, коли він навчиться їх організовувати та проводити, він активно, без зайвого страху буде впроваджувати у навчальний процес молодших школярів дидактичні ігри, тим більш, що дидактична гра, як вказувалося вище дуже пов’язана з народною, створеною у етнопедагогічних традиціях [14, 19].

Одна і друга мають великий вплив на розвиток моральних якостей дитини. Вони навчають дитину, але дидактична гра часто розрахована на умови шкільного приміщення вона рідко включає в себе високу динаміку фізичних рухів. Дидактична гра теж часто буває рольовою. Головне завдання дидактичної гри – виховувати та навчати дитину у процесі гри (Додаток Ж). Тобто це своєрідна інтеграція розважальної гри з її комплексом яскравої стимуляції до активних дій, до перемоги та навчального процесу [6, 264].

Активне використання дидактичної гри на уроках образотворчого мистецтва – важливий фактор в становленні особистості школяра.

З приходом до школи починається важливий етап в житті дитини. Виникає нова соціальна позиція особистості - учень, тобто безпосередній учасник однієї з форм суспільно-значущої діяльності - навчальної, що вимагає великої напруги сил. Для формування особистості дитини неоціненне значення мають різноманітні види художньо - творчої діяльності: малювання, ліплення різноманітних конструкцій з природних матеріалів. Такі заняття дарують дітям радість пізнання творчості. Переживши, це відчуття, дитина буде намагатися в своїх малюнках, аплікаціях, розказати про те, що дізналась, побачила, пережила [22, 4].

Зображувальна діяльність - це специфічне образне пізнання дійсності, яке розвиває творчість особистості.

На заняттях, присвячених розвиткові творчості, необхідно передусім створити вільну ігрову атмосферу, спрямовану на забезпечення комфортності спілкування, впевненості в своїх силах, творчих потенціях. На цій базі вже можна продовжувати роботу щодо тренінгу спеціальних творчих моментів в ігрових та інших умовах.

Перехід дитини від шкільного дитинства, де домінує гра, до шкільного життя, де основне - навчання, повинен бути педагогічно обдуманим. Дослідження розвитку дітей показує, що в грі ефективніше, ніж в інших випадках діяльності, розвиваються всі психологічні процеси. Л.С. Виготський, аналізуючи роль гри в розвитку дітей, визначив, що в зв'язку з переходом до школи гра не тільки не зникає, а навпаки, вона пронизує всю діяльність учнів. „В шкільному віці, - казав він, - гра не вмирає, а проникає у відношення до дійсності”[8, 11].

Гра - найбільш засвоєна дітьми діяльність. З нею вони черпають образи для вирішення нових життєвих „завдань”, які виникають в пізнанні, в праці, в художній творчості. Тому опора на гру (ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми) - це важливий шлях включення дітей в навчальну діяльність. Серед багатьох ігор, які використовуються в роботі з дітьми на заняттях образотворчого мистецтва, розпізнають сюжетно-рольові ігри, дидактичні і рухові ігри, ігри-забавлянки та ігри - розваги. Сюжетно - рольовими називаються ігри, в яких на основі життєвих чи художніх вражень, самостійно чи з допомогою дорослих, творчо відтворюється дітьми соціальні відношення чи матеріальні об’єкти [13, 63].

Дидактичні ігри спеціально створюються педагогікою (в тому числі і народною) в навчально - виховних цілях. По характеру використаного матеріалу дидактичні ігри поділяються на : предметні - в основному це дидактичні іграшки і матеріали; настільні - печатні, логічні ігри, типу „важка подорож”, „лабіринт”; словесні - ігри - загадки, ігри – подорожі [3, 51].

Дитяче образотворче мистецтво може успішно розвиватися тільки при умові цілеспрямованого керівництва зі сторони педагога.

Сутність художньо - ігрової діяльності, спрямованої на розвиток емоційно - почуттєвої сфери школярів, полягає в можливості безпосередньо детермінувати художньо-уявні процеси і події імпровізувати і творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки для насолоджування вільним виявленням фізичних сил і всіх сфер духовного життя особистості. В ієрархічній системі дитячих ігор художня дидактична гра, гра уяви, гра - фантазування - це специфічний вид дитячої діяльності, що займає проміжне місце між власне грою, з одного боку, і дитячою художньою творчістю, з другого. Як тільки в естетичній свідомості дитини художній результат гри набуває самоцінної значущості, художньо - ігрова діяльність закінчується і починається дитяча художня творчість [28, 23]

Художня дидактична гра - це оптимальна форма життєдіяльності, яка забезпечує корекцію становлення і розвиток розвинути на уроках образотворчого мистецтва і художньої праці [3,44]

Заняття образотворчого мистецтва та художньої праці важливий засіб розвитку особистості школярів. Вони сприяють розширенню інтересів, вихованню естетичних потреб дітей, розвитку мислення, творчої уяви, пам'яті, художніх здібностей, на цих заняттях формуються такі якості як наполегливість, цілеспрямованість, охайність, працелюбність. Уроки малювання є ефективним засобом пізнання та розвитку здібностей, допомагають формуванню здорового сприймання, просторового уявлення, пам'яті, відчуття та ін. психологічних процесів [11, 75]. Відображення дійсності починається з відчуття.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, які діють на органи відчуття. Але пізнання не закінчується лише відчуттям і сприйманням. Воно здійснюється за участю мислення тобто в процесі аналізу і синтезу зрівняння, узагальнення, абстрагування і конкретизації.

Аналіз - це мисляче роз'єднання цілого на частини, тобто роз'єднання предмета чи явища на окремі сторони, ознаки, властивості.

Синтез - це мисляче з'єднання окремих частин ознак. Учні аналізують конструктивну будову, просторове розміщення, розміщення світла і тіней. Аналізуючи форми предметів одночасно проводяться аналіз просторових, взаємо-відносних частин і положень предмета в цілому. Велике значення і зображувальній діяльності учня є зрівняння. Воно являє собою мислячу схожість або різниці предметів і явищ оточуючого світу. Особливо велика роль порівняння під час малювання з натури. Постійне зрівняння малюнка з натурою є загалом успішним процесом зображення.

Узагальнення - це мисляче об'єднання схожих по будь-яких ознаках і якостях предметів і явищ дійсності. Узагальнення образотворчого мистецтва припускає цілісне сприйняття об'єктів чи явищ дійсності.

Абстрагування - це пізнання реальності, яка заключається в узагальненні предметів і явищ уникнення загального в них, не звертаючи уваги на інші властивості і сторони цих предметів і явищ.

Протилежний абстрагуванню процес конкретизації - це фіксування думки на будь - якій ознаці чи стороні, ознаки предмета чи явища і цілому. Одна з важливих умов успішного навчання в образотворчому мистецтві – розвиток.

Увага - є необхідною умовою для успішного вивчення малювання з натури, на тему декоративне малювання, тому що увага забезпечує повноту і глибину зорового прийняття, активного вивчення, зосередження учнів на вивчення будь-якого об'єкта чи явища. Заняття образотворчого мистецтва розвивають в учнів зорову пам'ять за допомогою якої відбувається закріплення, пізнавання, відображення пізнавальних предметів і явищ.[22, 13]

Відображення використання цих психологічних процесів ми знаходимо в книзі видатного українського педагога, письменника В.О.Сухомлинського „Сто порад учителеві”. Зокрема в сорок третій пораді „Виховуйте в дітей любов до малювання”. Василь Олександрович, виховуючи дітей у початковій школі, побачив у малюванні один із засобів, які розвивають творче мислення, уяву. Він твердо переконаний, що дитячий малюнок є необхідною сходинкою на шляху до логічного пізнання, не говорячи вже про те, що малювання допомагає розвивати естетичне бачення світу [9, 11].

При активному використанні дидактичної гри, вчитель образотворчого мистецтва має обов’язково спиратися на названі психологічні основи, розвивати їх, підбирати такі ігри, що здатні охопити як можна більше даних етапів сприймання та відтворення реального та фантазійного світу школярами.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЗАСТОСУВАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Количественное описание	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.