• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ФОРМУВАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ДОСВІДУ ПОЗИТИВНИХ СТОСУНКІВ МІЖ ДІТЬМИ

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.
Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для .розвитку дітей на основі доступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педа-гогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.
Значне місце відведено змісту роботи вихователя, спрямованої на розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до товаришів по групі, взаємодопомоги, в основі якої лежить прин-цип систематичного виховного впливу на емоційну сферу дитини, розкривається значення сімейного виховання у формуванні в дітей позитивної спрямованості на ровесників.
Аналіз роботи дошкільних закладів свідчить про те, що не всі вихователі приділяють достатню увагу формуванню позитивних взаємин дітей у процесі їх повсякденного спілкування, часто пускають їх на самоплив. Тоді в групі виникають стосунки, які не лише галь-мують розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до своїх товаришів, а навіть породжують відверто непри-язні прояви щодо однолітків -- черствість, байдужість, приниження гідності іншого тощо.
Висвітлення питань, які розкривають шляхи формуван-ня позитивних взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.
Гра у розвитку взаємин дітей
В українскій психолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра -- один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінуван-ня колективістичних проявів у поведінці людини). Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дити-на вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра -- найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.
Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність - дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви - чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важ-ливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд "творить” гру, по-своєму відобра-жає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього.

13ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Усучаснійдидактицідлярозкриттязмістуіндивідуальноїформинавчаннявживаютьсяпоняття "індивідуалізаціянавчання", "індивідуалізованенавчання", "індивідуальнийпідхід" таін.

Упедагогічнійенциклопедіїпоняття "індивідуалізаціянавчання" визначаєтьсяяк "організаціянавчальногопроцесу, коливибірзасобів, заходів, темпунавчаннявраховуєіндивідуальніособливостівнавчанні".

Зточкизорупсихології, можнасказати, щоіндивідуальнаформанавчання — цеформаорганізаціїнавчальноїдіяльності, якаповністюґрунтується: навивченнііндивідуальності; наврахуваннііндивідуальнихздібностей, нахилівівідмінностей; нарозвиткуособистості.

Новіорієнтаціїйцінностісучасноїосвітиобумовилинеобхідністьрозумітидитинуякіндивідуальнудійсністьіякіндивідуальнуможливість.

До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам’яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей та ін. Вона значною мірою обумовлює процес засвоєння знань, формування всіх якостей особистості.

Глибоке знання індивідуальних особливостей дитини необхідне для вирішення двох завдань, взаємопов’язаних між собою:

· індивідуалізації — підтримки й розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості;

· соціалізації — адаптації в соціальному середовищі і самореалізації особистості в ньому.

Індивідуалізація навчання — це система засобів, яка сприяє усвідомленню дитиною своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці й розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.

Педагогічна підтримка полягає в спільному з дитиною визначенні її інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають досягати позитивних результатів у навчанні. Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір’я між вихователем і вихованцем.

Індивідуалізація передбачає:

· індивідуально орієнтовану допомогу в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;

· створення умов для вільної реалізації наданих природою здібностей і можливостей;

· підтримку у творчому самовтіленні;

підтримку в рефлексії.

14.ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ, ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ У ДІТЕЙ ЛЮБОВІ ДО БАТЬКІВЩИНИ. ДОСЛІДЖЕННЯ ДАНОЇ ПРОБЛЕМИ

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грец. — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.

Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі «Дитина і навколишній світ» програми виховання «Малятко» окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають шати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто (село)», Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та ін.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім'ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.

Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.

Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.

15.ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Велике значення у моральному вихованні має формування у дітей культури поведінки.

Культура поведінки — сукупність корисних, стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

Норми, які повинні стати звичними формами культури поведінки дитини, мають у своїй основі такі моральні цінності, як гуманність, милосердя, доброзичливість, працелюбство, правдивість, чесність. З ранніх літ необхідно виховувати повагу дитини до народного етикету: вітатися, допомагати тим, хто цього потребує, відвідувати хворого, починати день доброю справою та ін.

Зміст культури поведінки дошкільників охоплює:

— культурно-гігієнічні навички (акуратність, охайність тіла, зачіски, одягу, взуття, культура вживання їжі, поводження за столом);

— культура діяльності (вміння тримати в порядку місце для роботи, ігор, навчання, звичка доводити до кінця і почату справу, бережливе ставлення до речей, іграшок, книг та ін.);

— культура спілкування (дотримання норм і правил спілкування з дорослими та однолітками на основі доброзичливості, поваги, ввічлива поведінка у громадських місця х тощо).

Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визнання у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження (бути гарною, охайною, здоровою). Потяг дітей до краси і гармонії необхідно використовувати для формування єдності їх зовнішньої і внутрішньої культури.

Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дитячого садка і сім'ї, забезпечити єдність іх вимог до культури поведінки дітей. Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує у їх доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливого ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне наслідувати її.

16.. СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ, ЙОГ ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ, МЕТОДИ

Безстатеве виховання негативно позначається на вихованні особистості хлопчиків і дівчаток, становленні їхньої самосвідомості, статевої диференціації. Часто зовні дівчатка і хлопчики не відрізняються ні одягом, ні зачіскою, ні поведінкою. Зникли, на жаль, сором’язливі ніжні дівчата і з’явився новий тип хлопчиків — неповороткі, боязкі, плаксиві. Ця статева неадекватна поведінка веде до руйнування сім’ї в майбутньому. Дівчинка, дівчина, жінка — згрубівша, сильна. Інколи не здатна господарювати. Хлопчик, юнак, чоловік — невпевнений, слабкий, несміливий, не здатний постояти за свою сім’ю. Така невідповідність навряд чи сприятиме довготривалим сімейним стосункам.
Особливостісоціальноїситуаціїрозвиткусучасноїдитиниполягаєвтому, щовідбуваєтьсязломтрадиційнихстереотипівчоловічоїіжіночоїповедінки, руйнуєтьсяжорсткастатево-рольоваполяризаціяфункційчоловікаіжінки. Різні сфери діяльності та суспільне виробництво все менше підкоряються розподілу на суто чоловічі і жіночі, все більше нівелюють норми й вимоги у відповідність із статевою приналежністю дитини. Певну роль у сучасних тенденціях відіграє «розмитість» статевої ролі в дитячих колективах, загубленість чітких статево-рольових меж в дитячих об’єднаннях, групах дитячого садка, класах школи. В цих умовах відбувається відповідна переорієнтація у формуванні психологічної статі зростаючої особистості. З жорстоко фіксованої статево-рольової моделі вона змінюється на більш м’яку, змішану модель.

У Базовому компоненті вперше визначено зміст статевого виховання у сферах «Люди», «Я сам». Узагальнюючи психологічну науку і педагогічну практику БК орієнтує на рішення основних завдань статевого виховання дитини перших семи років життя в умовах дитячого садка:
• формування у дітей статевої свідомості, уміння диференціювати оточуючих людей не лише за зовнішніми (не суттєвими), але за біологічними (провідними) ознаками;
• виховання позитивного ставлення до дітей ідентичної та відмінної статі;
• формування у дітей статево рольових уявлень, орієнтацій.

Виховання повинно бути гнучким: дівчаток доцільно залучати до участі у спортивних іграх, вчити користуватися елементарними інструментами; хлопчики можуть вчитися готувати їжу і допомагати рідним в домашніх справах. Помітили, що хлопчики більш рухливіші, збудливіші ніж дівчатка. У хлопчиків переважає орієнтація на високі досягнення і успіх. Дівчатка більш спостережливіші, більше уваги приділяють своїй зовнішності. Вони турботливіші: залюбки доглядають молодіжних дітей, терплячіші. Дівчатка раніше осмислюють світ по-дорослому, гостріше переживають самотність, більше схильні до виявлення страху, вередливіші й сльозливіші, схильні до нарікань і заохочень. Дівчатка краще ніж хлопчики, усвідомлюють відповідальність за будь-яку справу доручену до-рослими, але й порушення дисципліни у них «хитріші», вони переважно приховують негативні вчинки. У дівчаток переживає прагнення подобатись іншим, бажання одержувати позитивні оцінки в той час, коли в хлопців переважає ділова мотивація, здоровий глузд і орієнтація на самоствердження.
З молодшої групи систематично стежимо за ходою дівчат. Вчимося стояти. По тому, як стоїть дитина, судять про її виховання, культуру поведінки, відношення до того з ким стоїш і ще про багато іншого. І тут є свої правила. Не менш важливо вчити дівчаток тому, як сидіти і як сідати. Поза сидячої дівчинки говорить про її вихованість, стриманість, дівочість або навпаки недбалість.
Практичновсідослідникипідкреслюютьвинятковурольсім’їуформуванністатево-рольовихуявленьістатевоїдиференціації. Дитина щодня спостерігає за стосунками батьків, їхнім ставленням до дітей. Оскільки в дошкільників переважають механізми наслідування, відбувається інтенсивне засвоєння статево-рольових форм поведінки, нагромадження відповідного досвіду. Давно вже доведено, що для повноцінного, гармонійного розвитку дитини потрібно, щоб вона змалку й аж до повноліття спілкувалася з батьком і з матір’ю. Відсутність одного з батьків призводить до диспропорції в процесі становлення дитячої особистості. Особливо несприятлива ситуація неповної сім’ї для хлопчиків, адже вони позбавлені можливості постійно спілкуватися з основним об’єктом статевої ідентифікації. В таких хлопчиків виявлено два види порушень: одні пасивні, нерішучі та невпевнені; інші демонструють спотворений вульгаризований образ «чоловічої» поведінки — агресивність, конфліктність.
Відомий письменник і педагог Ж.-Ж. Руссо зазначав: як не можна вважати одну стать досконалішою за іншу, так не можна й порівнювати їх. Певні якості не можуть бути притаманні лише тій чи іншій статі, але жінки й чоловіки наділені ними по-різному, тому методики підходу до виховання хлопчиків та дівчаток мають бути різними.
У Базовий компонент дошкільної освіти закладено підхід до особистості як до частки природи, культури та носія душевного життя. Через відкриття власного «Я» дошкільня спостерігає за собою, виокремлює себе з навколишнього світу, вивчає простір власного «Я». Це спонукає хлопчиків і дівчаток цікавитися своєю біографією, зовнішністю, вчинками, результатами діяльності, замислюватися над питанням народження й смерті.

17.ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ, ЙОГО ЗАВДАННЯ ТА ЗАСОБИ

Оскільки в перші 7 років життя розвиток дитини знаходиться в особливо великої залежності від рухового режиму, фізичне виховання в дошкільному віці набуває першорядного значення. Несвоєчасність і низька ефективність вирішення завдань фізичного виховання в період дитинства призводять до порушення розвитку дитини і негативно впливають на його розумову сферу. Найбільш загальними специфічними завданнями фізичного виховання дітей дошкільного віку є:

1) охорона і зміцнення здоров'я дітей;
2) всебічний фізичний розвиток та загартовування організму;
3) своєчасне і різнобічний розвиток рухів і виховання рухових якостей.
У фізичному вихованні дошкільнят передбачений весь необхідний комплекс основних засобів фізичного виховання. До них відносяться перш за все фізичні вправи, гігієнічні та природні фактори, раціональне харчування, особиста гігієна, правильний режим.
Форми фізичного виховання дітей дошкільного віку досить різноманітні. Це заняття фізичними вправами, рухливі ігри, ранкова гімнастика, спортивні розваги, прогулянки. Крім того, і на музичних заняттях широко застосовуються фізичні вправи, танці, елементи танців, які також сприяють вирішенню завдань фізичного виховання. У дитячому садку всіх форм фізичного виховання відведене певне місце в режимі дня. Вони пов'язані між собою, доповнюють один одного і проводяться в обов'язковому порядку.
Заняття фізичними вправами.Навчання рухів на спеціально організованих заняттях - основна форма роботи з фізичного виховання з дітьми дошкільного віку. Саме на спеціальних заняттях діти вчасно оволодівають необхідним об'ємом знань і рухових умінь, які не можуть бути засвоєні в процесі ігор, повсякденного спілкування з дорослими, самостійних спостережень та ін Заняття фізичними вправами є обов'язковими для всіх практично здорових дітей. Вони проводяться цілий рік по два рази на тиждень.
Організатором і керівником педагогічного процесу в дошкільних установах є вихователь.
Рухливі ігри. Гра є найважливішою самостійною діяльністю дитини-дошкільника і займає велике місце в його житті. Гра у всіх її різноманітних формах - це одне з головних засобів фізичного і психічного розвитку дитини-дошкільника.
У виховній роботі дитячого садка велика увага приділяється рухливим іграм творчого характеру, однією з форм яких є ігри з різноманітними іграшками. Дія визначається характером іграшки: з обручами треба бігати, стрибати, візки возити, м'ячі кидати. Ці ігри мало регламентовані, прості за своєю структурою, допускають будь-яку кількість учасників і відносно велику самостійність дітей. Наявність широких можливостей діяти згідно зі своїми силами робить такі ігри найбільш доступними і привабливими для дітей. Часто діти самі намічають зміст гри: перестрибувати через скакалку до тих пір, поки не зачепиш ногами, кидати і ловити м'яч, поки не упустити його, і т. д.
Цікавою і досить ефективною для дошкільнят формою рухливих ігор є ігри-завдання, зміст яких складають доступні дітям дії (добігти перший до умовної риси, докотити обруч до кінця доріжки, не впало його, і т. п.).
Не маючи достатнього запасу рухових уявлень, діти у своїх самостійних іграх не відразу виявляють активність та ініціативу. У результаті цього основний задум гри часто буває обмеженим, руху одноманітними. В іграх ж із завданням завдяки контрастності змісту дії дітей набувають цілеспрямований, осмислений характер. Багаторазове повторення рухів в таких іграх сприяє вдосконаленню рухових умінь і розвитку відповідних якостей. Умовно їх можна назвати іграми-вправами.
Ігри організовує вихователь під час занять, а також під час ранкової та вечірньої прогулянок, не менше одного-двох разів на тиждень.
Ранкова гімнастика. Ранкова гімнастика передбачена в дитячому саду починаючи з першої молодшої групи (третій рік життя). Вона включена в режим дня як обов'язкове гігієнічне захід і проводиться вихователем щоденно, перед сніданком.
Систематичне і кваліфіковане проведення ранкової гімнастики відіграє істотну роль у системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, так як робить на них не тільки оздоровчий вплив, але частково виховний та освітній. Діти вперше дізнаються про значення ранкової гімнастики для здоров'я і привчаються змалку до регулярних занять.
Якщо для першої молодшої групи передбачається комплекс з 3-4 вправ ігрового і наслідувального характеру тривалістю до 5 хв., То для підготовчої до школи групи він вже збільшується до 6 вправ тривалістю до 12 хв. Крім вправ для різних груп м'язів широко застосовуються ходьба і легкий біг на початку заняття, різноманітні підскоки - в кінці. Використовуються також вправи з предметами: палицями, обручами, м'ячами і т. д.
Спортивні розваги. Порівняно недавно в практиці фізичного виховання дітей дошкільного віку почали застосовувати катання на санках, ковзанах, трьох-і двоколісному велосипедах, пересування на лижах, купання (як підготовче до плавання), елементи бадмінтону, настільного тенісу та ін Ці вправи з різних видів спорту умовно названі спортивними розвагами у зв'язку з своєрідністю їх застосування в заняттях з дітьми дошкільного віку: без установки на спортивний результат. Головне в них - розвага, задоволення, відносна свобода дій, відсутність суворої регламентації, наявність яскравих ігрових моментів.
Незважаючи на це, спортивні розваги можуть вважатися хоча і вельми елементарним, але дієвим видом самої початкової спортивної підготовки дітей і бути рекомендовані починаючи вже з другої молодшої групи (четвертий рік життя).
Не можна забувати, що спортивні розваги являють собою нові для дітей види рухової діяльності і тому їм необхідно послідовно навчати.
Прогулянки. Прогулянки займають дуже велике місце в режимі дня дошкільнят. Як правило, щодня їм відводять 1,5 - 2 години на першій і в другій половині дня. Основне призначення прогулянок - тривале перебування на відкритому повітрі, заповнене рухливими іграми та фізичними вправами. Зміст прогулянок тісно пов'язане з основними завданнями фізичного виховання дошкільнят. Головна з них - застосування дітьми рухових умінь у природних умовах, що відрізняються від навчальних. Організовують прогулянки так, щоб діти були весь час в русі, але не занадто перегрівалися.
У радянській системі фізичного виховання дорослого населення прийнято виділяти шість основних напрямків:
1. Фізичне виховання з оздоровчо-гігієнічної спрямованістю - для будь-якого контингенту населення.
2. Загальна фізична підготовка - також для всього населення, особливо для молоді.
3. Фізичне виховання зі спортивною спрямованістю для осіб, які бажають займатися спортом.

4. Фізичневихованнязпрофесійноюівійськовоїспрямованістю - длятрудящих, оволодіваютьпрофесією, атакождлявійськовослужбовців, службовціввоєнізованихорганізацій, призовників, допризовниківтаосіб, оволодіваютьвійськовоюспеціальністю.
5. Організація здорового і культурного відпочинку та дозвілля для всього населення, особливо для молоді.
6. Фізичне виховання з лікувально-профілактичною спрямованістю - для осіб, які мають відхилення у стані здоров'я, які потребують в лікуванні засобами лікувальної фізичної культури.
Всі ці напрямки випливають з трьох основних напрямів радянської системи фізичного виховання: оздоровчого, прикладного та спортивного.

18.ОСНОВНІ ОЗНАКИ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ. ЗМІСТ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ ВИХОВАТЕЛЯ ТА БАТЬКІВ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту «ІQ» (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.

Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.

Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така «талановитість» швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм «прихованої обдарованості» (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини.

До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто - самостійне опанування його.

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають:

— надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості;

— швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;

— сформованість навичок логічного мислення;

— багатство активного словника;

— швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань;

— розвиток логічного мислення й уяви;

— володіння основними компонентами уміння вчитися. Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом.

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей.

Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

- природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);

- природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);

- гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу).

У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей:

- уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);

- розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);

- розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації).

Ці ідеї дослідники реалізували у програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку «Розвиток» ( М., 1994) та «Обдарована дитина» (М., 1995).

У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

У дошкільних закладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовувати індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.

Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розпитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства.

19.ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ, ЙОГО МЕТА, ЗАВДАННЯ, ЗАСОБИ. ДОСЛІДЖЕННЯ ДАНОЇ ПРОБЛЕМИ

Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Трудове виховання дітей покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Формування мотивації (потреб, інтересу, почуття обов'язку і відповідальності), позитивно-емоційного ціннісного ставлення до праці як до форми буття і способу самореалізації людини.

2. Формування системи знань, необхідних для трудової діяльності, вибору професії, соціального, професійного і життєвого самовизначення.

3. Формування досвіду суспільно корисної виробничої діяльності, вміння використовувати теоретичні знання на практиці, здатності до творчості.

Вирішення цих завдань відбувається у процесі загальноосвітньої підготовки, трудового навчання, різноманітної за змістом і формою трудової діяльності.

Для того щоб праця стала засобом виховання, вона повинна бути змістовною, мати особистісну і суспільно корисну значущість, чітку організацію. Процес праці слід будувати на моральних засадах (мета, процес, результат). Моральна сутність її виявляється не лише в бажанні трудитися, діяти творчо, домагатися значущого для себе та інших результату, а й у колективному характері трудової діяльності, що вимагає узгодження мети і дій її учасників, взаєморозуміння і допомоги.

З огляду на особливості розвитку дітей дошкільного віку виокремлюють завдання трудового виховання, пов'язані з формуванням і розвитком мотиваційної сфери, навичок трудової діяльності, становленням особистості. У реальній педагогічній практиці воно покликане забезпечити:

1. Виховання інтересу до праці дорослих, бережливого ставлення до їх результатів, поваги до людини-трудівника.

2. Формування навичок трудової діяльності. Уже в дошкільному віці діти намагаються наслідувати працю дорослих. Слід допомогти їм усвідомити, що процес має певну послідовність операцій, потребує відповідних старань і вмінь

3. Виховання особистості дитини у процесі її трудової діяльності. Ця група завдань передбачає виховання відповідальності, самостійності, цілеспрямованості, ініціативи й витримки.

Розвиток особистості дитини обумовлений такими особливостями праці:

— результативність, яка сприяє вихованню цілеспрямованості, звички доводити почату справу до кінця, адже планування майбутнього результату, необхідність виконання запланованого, можливість використання результату спонукають дитину серйозно ставитися до роботи;

— творчий характер, що розвиває налаштованість дитини на пошук, удосконалення своєї праці і себе у праці; немає нетворчої праці, оскільки за будь-яких обставин дитина має змогу зробити щось по-новому, не так, як завжди, знайти нові форми взаємодії з однолітками.

Будучи спрямованим на особистісний розвиток дитини, трудове виховання дітей дошкільного віку пов'язане з фізичним, моральним, розумовим вихованням. Конкретні його завдання, форми організації трудової діяльності дітей зумовлені як виховними можливостями праці, так і віковими особливостями дошкільнят.

Переглядів: 2791