З БЛАГОСЛОВІННЯ БЛАЖЕННІЙШОГО ВОЛОДИМИРА, МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ

ВИДАННЯ БЛАГОДІЙНОГО ТОВАРИСТВА «СКОРОПОСЛУШНИЦЯ»

СКОРОПОСЛУШНИЦЯ

З БЛАГОСЛОВІННЯ БЛАЖЕННІЙШОГО ВОЛОДИМИРА, МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ

№ 1. 15 березня 2014 року.

_______________________________________________________________________________________________________________________

Притча про блудного сина.
Яка чудова і яка страшна ця притча про блудного сина, яку ми так добре знаємо, так добре пам'ятаємо і яка щороку повертається до нас з новою силою - з новою силою, що народжується і від більш важкого, болісного досвіду гріха, і від більш здивованої свідомості Божої милості і того, як нас приймає і возставляє Господь…

Ця притча про різноманітний гріх і одночасно про саму сутність гріха. Відкривається притча гріхом в його наготі, в його абсолютності, в його дикій нещадності . Молодший син приходить до батька: він сповнений сил, сповнений бажань , він сповнений жаги до життя , і не вміщається ця жага , це бажання , ця хіть життя в рамки звичайного домашнього життя. І не може він більше чекати , і батькові своєму він каже: Батьку, ти зажився; доки ти помреш, в мені зів'яне життя; за час, поки ти будеш жити і жити, а не вмирати, я зав’яну. Помри, для мене, будь як мертвий! Ти мені не потрібен, але те, що я від тебе можу отримати, я можу тепер отримати. Те, що ти потім назбираєш, мені не потрібно, а те, що ти досі накопичив працею, любов'ю, подвигом душі, то все мені розділи, дай мені мою частину; а потім, живий ти або не живий, - мені все одно; переді мною - життя...

Так говоримо і ми стосовно Бога; не так грубо, не так прямо, але так само жорстоко. Все від Бога беремо і відносимо на країну далеко, розтратити, прожити. Забуваємо навіть, що Він є, для нас Він немов мертвий в ті моменти, коли ми від Нього отримали все, що нам потрібно, щоб жити на цій далекій, винищуючій країні. І йдемо, і живемо, і багаті якийсь час; а потім бідніємо, виснажується вкрадене з Царства Небесного, винесене, прибережене, розкидане. Поки ми ще багаті тим, що Отець дав, нас оточують такі ж, як ми, яким до нас немає жодної справи, тільки б поживитися: любов'ю чи нашою, безпечністю нашою, людським нашим теплом, розумом, сердечністю, тим, що у нас є, що б це не було. А коли вичерпається, починає старіти все, що з батьківського дому, від Бога було отримано , тоді від нас відходять , бо той же закон , який ми застосували по відношенню до Отця, діє і для нас. Нам до Нього не було справи, аби отримати те, що Він може дати, - і іншим до нас ніякого немає справи, аби використувати те, що у нас є з домашнього, батьківського багатства. І як часто ми віддаємо найдорогоцінніше за безцінь, такі речі, які треба було зберігати в серці як саму святиню нашого життя, легко віддаємо, щоб порадувати, повеселити, втішити: ось гріх.

А далі ми бачимо іншу людину, вже не молодшого сина, а сина, який так і не зрозумів того, що було між ним і його батьком. Він завжди був добротний син, не відступався від волі батька, як він сам каже: все життя я був тобі рабом, як раб служив тобі, - тому що слово „робити” по- слов'янськи сильне слово, саме від слова "раб". Все життя він відчував, що він просто робітник свого батька, за дах , за їжу, за людське ставлення, за привілеї, які родинні зв’язки дають над рабами.
І от повертається молодший син у лахмітті; все втратив: радість втратив, право бути сином втратив, як ми часто говоримо - "все втратили". І в дверях його зустрічає батько, з любов'ю. А коли повертається старший син, той, який завжди належав дому, завжди був з батьком, ніколи не відступив від правди цього будинку, він чує, що в будинок прийшов чужий, голодний, холодний, позбавлений, який колись міг належати цьому дому, але пішов... І нехай би собі залишався на країні далече, - ні, повернувся, витратив половину власності, а тепер що? На інше зазіхає, відняти хоче?.. І каже він, як ми часто говоримо: "Цей твій син "; він не говорить "мій брат", ні, він йому не брат, він чужий: цей твій син, який все витратив з блудницями, повернувся, а ти свято влаштовуєш, радієш, що якийсь чужий повернувся, а мені менше від цього буде... І батько йому каже лагідно: Твій брат повернувся! Він був мертвий - тепер він живий; він зник - тепер він знайшовся: хіба нам не радіти, хіба нам не святкувати?..
От і подивимося на себе, на кого ми схожі: на блудного чи на праведного? І з горем можна помітити, що схожі і на блудного, і на праведника - у всьому, що неправедно. Чи є у нас праведність старшого сина і чи є у нас довірливе синівство молодшого? Молодший старшого прийняв би до себе, не відвернувся б, він йому був не чужий. А батько - він однаково приймає і того, й іншого. Горем приймає одного - праведного; і радістю приймає іншого, який зберіг у душі усвідомлення, що у нього є батько, що до батька він може повернутися, що є будинок, куди можна прийти. Він не подумав, що старший брат йому закриє двері в обличчя, він тільки подумав, що батько, який погодився померти для нього, дасть йому жити. Ось і нам пропонується: Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені , і Я заспокою вас ... Перед нами Батько, - але як моторошно, що так часто поруч з Ним стоїть кам'яний, черствий, як ніби померлий душею старший син, який завжди був у домі Отця, а тепер не хоче приймати чужого. Амінь.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Раздел IV.	\|	Кожен засуджений, це є блудний син, якій зібравши своє майно пішов на «страну далече» і від нас залежіть повернеться він, чи ні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.