Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Фінансовий потенціал

Для забезпечення ефективного виконання функцій органи місцевого самоврядування наділяються відповідними майновими та фінансово-бюджетними правами. Для цього формуються територіальні або регіональні фінанси, які включають місцеві (регіональні) бюджети АР Крим, областей, низових адміністративних районів, міст, селищ і сіл, а також прибутки підприємств комунальної форми власності, які використовуються для вирішення регіональних проблем. Крім того, до регіональних фінансів входять також цільові фонди, які утворюються поза бюджетом для фінансування деяких заходів, а також місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів. Регіональні фінанси забезпечують фінансування заходів, пов'язаних із соціально-культурним і комунально-побутовим обслуговуванням населення.

Формування регіональних фінансів є необхідною передумовою ефективного здійснення тут економічних та соціальних процесів. Поступово функції регулювання даних процесів переходять від центральних органів законодавчої і виконавчої влади до місцевої адміністрації та органів місцевого самоврядування. Ефективність використання місцевих фінансів значно залежить від наявності в регіонах бюджетоутворюючих підприємств, ринку праці, фінансової допомоги держави. Регіональним фінансам виділяються відрахування від державних податків, а також субвенції, тобто фінансові ресурси, які надаються з держбюджету на відповідні цілі ( наприклад, на розвиток охорони здоров'я й ін.). Тобто, чим більші обсяги місцевих фінансів, тим ефективніше можна їх використовувати, але за умови обов'язкового контролю за цим процесом з боку держави.

Територіальні (регіональні) фінанси можна охарактеризувати як сукупність фінансових (грошових) ресурсів, використовуваних для економічного і соціального розвитку територій. Основними джерелами формування регіональних фінансів є бюджетні кошти та кошти (прибутки) суб'єктів господарювання (підприємств, організацій).

Місцеві фінанси включають:

а) місцеві бюджети, які приймаються бездефіцитно;

б) прибутки підприємств комунальної форми власності;

в) цільові фонди, які утворюються поза бюджетом для фінансування деяких заходів;

г) місцеві позики, які здійснюються у підприємств, населення шляхом випуску, наприклад, цінних паперів.

Таким чином, регіональні фінанси — це система економічних відносин, що регулює розподіл і перерозподіл національного доходу, фонду грошових надходжень, які використовуються для економічного й соціального розвитку територій. За їх допомогою держава здійснює розвиток продуктивних сил, вирівнює рівні економічного і соціального розвитку територій, що склалися історично під впливом різних факторів. З цією метою розробляються регіональні програми соціально-економічного розвитку територій.

Основною частиною регіональних фінансів є місцеві бюджети. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Прийнято закон України «Про бюджетну систему України», де визначено бюджетний устрій та його принципи, порядок складання і виконання бюджетів.

Формування бюджетів залежить, у першу чергу, від розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей, податкової політики та розподілу фінансових ресурсів між центром і регіонами. Держава та органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти програми прискорених темпів розвитку в регіонах бюджетоутворюючих підприємств.

Регіональні бюджети — один з головних каналів доведення до населення кінцевих результатів виробництва. Через них суспільні фонди споживання розподіляються між окремими групами населення. З цих бюджетів значно фінансується і розвиток галузей виробничої сфери, зокрема харчової та місцевої промисловості, комунального господарства, продукції і послуги яких є важливою складовою забезпечення життєдіяльності населення. Регіональні бюджети мають важливе значення у здійсненні загальнодержавних економічних і соціальних задач, у першу чергу, в розподілі державних фінансових ресурсів на розвиток й утримання соціальної інфраструктури суспільства.

Через територіальні (регіональні) фінанси держава активно проводить соціальну політику. Зокрема, здійснюється фінансування в регіонах охорони здоров'я, освіти, комунального обслуговування населення, будівництва та утримання автошляхів місцевого значення. Коло підприємств, що фінансуються, постійно розширюється. Зокрема, за рахунок місцевих бюджетів фінансуються вищі і середні спеціальні навчальні заклади, заходи з внутрішньої безпеки та правопорядку, охорони навколишнього середовища тощо.

Бюджетні і майнові права, які надаються органам місцевої влади, дають їм можливість складати, розглядати, затверджувати й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підприємствами, які знаходяться в їх підпорядкуванні, та отримувати від них доходи.

В основу розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи закладені принципи самостійності територіальних бюджетів, державної фінансової підтримки їх, територіального формування джерел їх доходу. Виходячи з цих принципів, доходи регіональних бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходу.

Дохідна частина регіональних бюджетів включає в себе:

І. Власні доходи.

1. Податки на майно.

2. Платежі за використання природних ресурсів, у тому числі земельний податок і орендна плата за землю.

3. Податки, збори та мито, включаючи місцеві податки й збори.

II. Регулюючі доходи.

1. Податок на прибуток підприємств комунальної форми власності.

2. Податок з доходів фізичних осіб.

3. Дотації з державного і регіонального бюджетів.

4. Субвенції з державного бюджету.

5.Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами.

Основними податками, зборами та надходженнями, які включають місцеві податки і збори, є:

· надходження за адміністративні штрафи й санкції;

· збори за реєстрацію підприємств, громадських організацій, банків та їх філіалів;

· транспортний податок;

· податок на рекламу;

· збір за право на торгівлю;

· реєстраційний збір з фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

· збір від угод, що здійснюються на товарних біржах і при продажу та купівлі валюти;

· збір примусового стягнення коштів автомобільною інспекцією;

· ліцензований збір за право виробництва і торгівлі спиртовими напоями та пивом;

· надходження від ліцензування окремих видів діяльності;

· податок на майно, яке переходить у спадок або в подарунок;

· дохід від приватизації об'єктів муніципальної власності;

· дохід від продажу землі;

· дохід від продажу конфіскованих та безхазяйних квартир;

· земельний податок і орендна плата за землі сільськогосподарського призначення, включаючи сільськогосподарські угіддя в складі лісового фонду;

· земельний податок та орендна плата за землі ^сільськогосподарського призначення;

· доходи від централізації засобів земельного податку й орендної плати за землі сільськогосподарського призначення, землі міст та інших населених пунктів;

· платежі за користування надрами;

· лісові податки, в тому числі орендна плата і плата за землі лісового фонду;

· плата за воду, яку використовують промислові підприємства з водогосподарських систем;

· плата за нормативні та понаднормативні викиди і скиди шкідливих речовин, розміщення відходів.

Регіональні органи влади заінтересовані у власних джерелах доходів. Це вимагає від них проявляти господарську ініціативу, залучати внутрішні й зовнішні інвестиції для розвитку в регіонах бюджетоутворюючих галузей і виробництв, інновацій та сучасних технологій, створення робочих місць, добиватись збільшення доходів у бюджет.

Основними напрямами збільшення доходної частини бюджету є:

· розвиток бюджетотутворюючих галузей, тобто зростання ВВП і на підставі цього бази оподаткування;

· вихід з тіні виробництва й легалізація прихованого прибутку та його оподаткування.

Основними статтями видатків місцевих (регіональних) бюджетів є:

I. Фінансова підтримка галузей господарського комплексу:

1. промисловості і будівництва;

2. сільського господарства та рибальства;

3. транспорту та дорожнього господарства;

4. житлово-комунального господарства.

II. Фінансова підтримка соціально-культурних заходів:

1. освіти;

2. культури і мистецтва;

3. охорони здоров'я;

4. соціальної політики.

III. Управління.

IV. Правоохоронної діяльності.

V. Інших видів.

Провідне місце у видатках в більшості регіонів займає фінансування галузей господарства, в тому числі промисловості, будівництва, сільського господарства і рибальства, транспорту, дорожнього та житлово-комунального господарства, зв'язку. На другому місці знаходяться витрати на соціально-культурні заходи, зокрема на освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров'я та фізкультуру, соціальну політику. Видатки на управління й утримання правоохоронних органів займають менше 10 % і є найменшими.

Бюджетні ресурси — також важливе джерело фінансування інвестиційних проектів, але їх роль впродовж останніх років значно зменшилася. При цьому, економічне зростання в період 2000—2007 рр. підтримувалося переважно за рахунок бюджетних коштів. Скорочується частка коштів місцевих бюджетів у структурі інвестицій в основний капітал, яка не перевищує 3— 4 %. Дві третини капіталовкладень в економіку регіонів фінансується за рахунок власних коштів підприємств. Таким чином, економічне зростання в Україні профінансовано переважно за рахунок внутрішніх державних джерел, але цих інвестицій недостатньо.

Якщо внутрішніх регіональних інвестицій не вистачає, залучаються іноземні інвестиції. В інвестуванні української економіки беруть участь підприємницькі структури понад 100 країн. Найбільші інвестиції в економіку регіонів України мають розвинуті країни світу (США, Нідерланди, Німеччина, Велика Британія) та Росія. Високу питому вагу мають інвестиції з офшорних зон (Кіпру, Віргінських островів, Ліхтенштейну) та інших країн. Але розраховувати на прямі іноземні інвестиції, темпи приросту яких впродовж останніх років є нестабільними, як на рушійний фінансовий фактор економічного зростання в регіонах у найближчій перспективі, не варто. Вони здійснюються переважно в галузі, що динамічно розвиваються і мають суттєві темпи зростання чи відрізняються швидким обігом коштів.

Понад половина всіх інвестицій у 2007 р. вкладалася в підприємства промисловості, зокрема в харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції, машинобудування й металообробку, хімічну і нафтохімічну промисловість, паливну промисловість, будівництво та промисловість будівельних матеріалів. Серед непромислових галузей економіки активно інвестуються в регіонах внутрішня торгівля, транспорт і зв'язок, фінанси, кредит, страхування та пенсійне забезпечення.

Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є регіони з високим рівнем економічного розвитку та наявністю великих міст, зокрема Києва у Центральному районі, Дніпропетровська і Запоріжжя в Придніпровському районі, а також Одеси і Львова відповідно в Причорноморському та Карпатському районах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Науково-технічний потенціал	\|	Інноваційно-інвестиційний потенціал.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.