Вибори та виборчі системи

Виборча система — це сукупність правил і прийомів, які І забезпечують участь громадян у формуванні представницьких органів влади. Вона базується на виборчому праві — сукупності юридичних норм, які регулюють участь громадян у виборах органів влади, організацію і проведення виборів, відносини між виборцями і представницькими органами.

Ідея виборності покликана забезпечити народний суверенітет і представництво всіх заінтересованих соціальних спільностей й груп населення в системі влади через політичні партії. Вибори є одним із провідних інститутів легітимізації політичної системи і політичного режиму. Становленню сучасних виборчих систем передувала тривала боротьба громадян багатьох країн світу за надання їм виборчих прав на демократичних умовах та скасування різноманітних станових, майнових й освітніх обмежень — цензів. Сукупність осіб, які користуються виборчими правами в даній країні, складає її електорат. Боротьба за підтримку електорату визначає стратегію і тактику політичних партій у виборчих кампаніях. Тільки вигравши на виборах та завоювавши виборні посади, партія та її керівництво можуть використовувати владу для досягнення своїх цілей.

Результати виборів, які визначають переможців і переможених, значною мірою залежать від типу виборчої системи. Багатоманітність виборчих систем, за якими проводяться вибори до представницьких органів влади, може бути зведена до таких трьох типів: мажоритарна, пропорційна і змішана.

Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система. За такої системи переможцем на виборах вважається той кандидат, який набрав більшість голосів. Більшість може бути абсолютною або відносною, залежно чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і відносної більшості. За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем вважається такий кандидат, який набрав не менше, аніж 50 відсотків плюс один голос усіх голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому випадку, коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, де беруть участь лиш ті два кандидати, що зібрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі же переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник. За мажоритарної системи відносної більшості перемагає такий кандидат, який отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо.

За мажоритарною системою вибори можуть проводитись як в одномандатних, так й у багатомандатних виборчих округах. При одномандатних округах територія країни поділяється на таку кількість виборчих округів, що збігається з числом членів парламенту, котрих обирають. Від кожного округу обирається по одному депутату, який отримав на виборах більшість голосів. При багатомандатних округах кількість виборчих округів збігається із кількістю адміністративно-територіальних одиниць країни. У заданому разі в кожному окрузі обирають кількох депутатів, а виборці в різних країнах мають або один голос, або кілька. В Японії, наприклад, при виборах депутатів нижньої палати парламенту виборець має більше одного голосу, та менше, ніж потрібно обрати депутатів.

Різновидом багатомандатної системи є преференційна система, коли виборець виводить рейтинг кандидатів. Якщо жоден із них не отримує абсолютної більшості «перших місць», то із списку кандидатів під час підрахунків поступово вилучаються ті, хто набрав найменше даних місць. Їхні «перші місця» перерозподіляються серед інших кандидатів доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів. Ця система досить складна й на практиці використовується рідко.

Той чи інший різновид мажоритарної виборчої системи діє у США, Канаді, Великобританії, Франції, Японії, Австралії, Новій Зеландії, Південно-Африканській Республіці, Індії, багатьох інших. Мажоритарна система абсолютної більшості діє на виборах президента України. В 1990 і 1994 рр. використовувалась для формування українського парламенту.

У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За заданої виборчої системи виборці голосують за політичні партії й виборчі блоки, тому меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.

Пропорційна система має кілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію й виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого — не лиш партію чи виборчий блок, а зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає (як преференційний принцип). За пропорційної системи вибори проводяться в одному загальнодержавному окрузі або ж в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, котрі територіально збігаються із адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу щодо загальної кількості населення або виборців країни.

Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборчий метр, або виборча квота — це найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Застосовуються різні способи визначення виборчого метра (квоти). Найпростіший спосіб полягає в тому, що квота визначається діленням загальної кількості поданих у заданому окрузі голосів на кількість мандатів, котрі розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки раз квота вкладається у кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує.

Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона є поширена у країнах із парламентськими традиціями та високим рівнем політичної культури населення — Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін. В 2006 і 2007 рр. пропорційною системою формувався український парламент.

Поширеною є змішана виборча система, яка поєднує елементи мажоритарної і пропорційної систем: одна частина парламенту обирається мажоритарною системою – а друга пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним із яких він голосує за особу, а другим — за партію. Характерним прикладом змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту) обирається за мажоритарною системою, а друга — за пропорційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються партіями. У деяких країнах із двопалатним парламентом одна палата обирається саме за мажоритарною системою, а друга — саме за пропорційною. В заданому разі мажоритарна система найчастіше застосовується для формування тієї палати парламенту, яка складається з представників адміністративно-територіальних одиниць, а друга палата обирається за пропорційною системою.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Партійні системи. Типологія	\|	Групи інтересів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.