Чому творчість Д. Веласкеса є вершиною іспанського живопису XVII ст.? Відповідь обґрунтувати.

«Дієґо Веласкес — вершина іспанського живопису XVII ст.»

Сучасники називали його «художником істини». Веласкес від 1623 року до кінця свого життя був придворним художником іспанського короля Філіппа IV. Головними в його творчості були портрети. Іспанська аристократія не вимагала, щоб її малювали красивішою, ніж насправді,— вона пишалася своїм походженням, тому іспанці на портретах живописця — холодні та врівноважені. Портрети, створені у 1630-ті—1640-ві роки, здобули йому славу майстра. Хоча у портретах Веласкеса зазвичай відсутні жести й рух, проте вони надзвичайно реалістичні. Тло максимально відтіняє фігуру, строга колірна гама пожвавлюється ретельно дібраними сполученнями кольорів. Веласкесу вдавалося у портреті передати характер людини, показати суперечливість рис її характеру.

Веласкес писав портрети членів королівської родини, іспанських дворян та їх дружин. Він ніколи не відступав від зображення правди, малював людину такою, якою вона була. Папа Інокентій, побачивши, яким його зобразив Веласкес, після роздумів промовив: «Занадто схожий». Захоплювався його портретами і король, кажучи, що на них він «як живий», не помічаючи, яким слабким та безхарактерним зобразив його автор.

Найвідоміші роботи Веласкеса — портрети дона Хуана Матеоса, генерала Олівареса, кінний портрет короля Філіпа III, Папи Інокентія X.

Портретам пізнього періоду творчості Веласкеса значною мірою властиві артистизм і психологічна завершеність (інфанта Марія Тереза, 1651; Філіп IV, 1655—1656; інфанта Маргарита Австрійська, бл. 1660).

Наприкінці життя митець створив картину «Прялі», у якій змалював красу простих жінок-робітниць, а поряд з ними — придворних дам, які розглядають готову роботу. Це було останнє полотно Веласкеса. «Меніни» («Фрейліни»; 1657, музей Прадо, Мадрид, Іспанія) — найвідоміша з картин Веласкеса і, на думку більшості критиків — кульмінація його генія. Епізод, зображений в «Менінах», відбувається в одній із палацових кімнат Алкасара, де було влаштоване ательє Веласкеса. Мабуть, церемонія піднесення пиття Маргариті, оточеній менінами, відбувається під час того, як Веласкес писав портрет королівського подружжя. Одна з менін — Марія Сармієнто, преклонивши коліно, подає королеві на срібній таці маленький глечик із червоної ароматизованої глини, наповнений водою. Цієї миті інша меніна присідає в шанобливому реверансі. За доньєю Ісавель видно фігури двох немолодих придворних. Нарешті, у глибині кімнати, на тлі освітленого отвору дверей, видно ще одного придворного, який здалека спостерігає всю сцену. Праворуч карлик намагається розштовхати великого сонного собаку, що розлігся на підлозі. Поряд із ними улюблена карлиця інфанти Маргарити також дивиться у бік короля й королеви, підтримуючи рукою якусь прикрасу на золотій стрічці, якою її, мабуть, нагородили — чи то за службу, чи то за потворну зовнішність, що забезпечує їй міцне становище при дворі.

У картині зображено побут королівської сім'ї; показано ту сферу життя іспанського двору, що за часів Веласкеса була абсолютно недоступною для сторонніх спостерігачів і до «Менін» не підлягала зображенню.

Для Веласкеса є реальними не тільки інтер'єр і людські фігури, але й денне світло та повітря, що заповнює кімнату. Якщо червону розетку, брошку і чорні мережива художник наносить швидкими, нервовими торканнями кисті, то в зображенні обличчя інфанти Веласкес використовує найделікатніші переходи світла і прозорих тіней, рефлекси від золотаво-лляного волосся, і за допомогою ніжного моделювання передає риси і вираз дитячого обличчя. Погляд темно-сірих очей Маргарити стежить з живим інтересом за тим, як карлик будить пса, який заснув, її рум'яні губи, починаючи посміхатися, злегка відкрилися, видно навіть край верхніх зубів. Затемнений інтер'єр анітрохи не зменшив психологічної та живописної виражальності образів. Так, обличчя маленького Ніколасіто, який штовхає собаку, потрапило у півтінь і трохи змазане, підкреслює динаміку його руху.

У «Менінах» дзеркало введено спеціально, щоб через нього вказати на простір, що існує перед картиною, де перебувають король і королева під яскраво-червоною драпіровкою; вони позують Ве- ласкесу, тоді як Маргарита та її почет і не думають про художника, зайняті своїм повсякденним життям.

Встановлене на мольберті полотно звернене до глядача навиворіт, модель нібито не в кадрі картини і про неї можна лише здогадуватися. Проте тим більшого значення набуває образ самого художника у момент творчості.

«Меніни» — картина не тільки про інфанта Маргариту, про її фрейлін, про побут королівської сім'ї або навіть про творчість придворного художника Дієґо Веласкеса. «Меніни» — це картина про могутність мистецтва живопису, це найкращий доказ безмежних можливостей реалістичної станкової картини; це затвердження прав художника відкривати у буденному красу та поезію.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Назвати характерні риси українського бароко в мистецтві архітектури.	\|	Розкрити особливості української народної пісні XIX ст. Назвати жанри пісенного репертуару та визначити причини, що зумовили тематику пісень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.