Концепція стратегічного управління

Як і у випадку із системним підходом, ситуаційний підхід використовується не сам по собі, а як основа тих або інших конкретних концепцій управління. Концепцією, що найактивніше розробляється в даний час, є концепція стратегічного управління, одним з основоположників якої е великий американський спеціаліст в галузі менеджменту Ігор Ансофф (народ. 1929).

У діловому житті під стратегією розуміють загальну концепцію досягнення цілі організації, вирішення проблем, які стоять перед нею, і розподіл необхідних для цього обмежених ресурсів. Така концепція містить кілька елементів. Насамперед до них належить система цілей, що охоплює місію, загальноорганізаційні і специфічні цілі.

Другий елемент стратегії — пріоритети, тобто головні принципи розподілу ресурсів. Останні можна передусім спрямовувати на вирішення найбільш важливих і насущних для організації проблем; можна виділяти пропорційно потребам, а в ідеалі — у повній відповідності з ними; їх можна надавати всім підрозділам порівну, якщо вони близькі за розмірами і займаються подібними видами діяльності.

Третім елементом стратегії є правила здійснення управлінських дій, наприклад оцінка роботи персоналу, регламентація внутрішніх відносин, виконання різноманітних спеціальних операцій, контактів із зовнішнім середовищем.

Звичайно організація має не одну, а кілька стратегій. Головна з них — генеральна стратегія, що відбиває засоби здійснення місії організації. Для особливих випадків розробляються спеціальні стратегії, наприклад стратегія поведінки у разі наближення банкрутства. Проте основними робочими стратегіями є так звані функціональні. Вони визначають способи досягнення специфічних цілей організації, що стоять перед її окремими підрозділами і службами.

Кожна функціональна стратегія має визначений об'єкт, на який вона спрямована. Якщо об'єкт являє собою щось шле, не розділене на окремі часіини, ги юворяіь про концентровану стратегію. Якщо такий поділ існує й у завдання стратегії входить забезпечення незалежного розвитку окремих частин об'єкта на основі збереження взаємодопомоги і взаємопідтримки, мова йде про диверсифіковану стратегію.

На думку одного з головних дослідників цієї проблематики шведського дослідника і консультанта у сфері стратегічного менеджменту, професора Стокгольмською університету Бенгта Карлофа (народ. 1937), існує ряд основних чинників, що впливають на стратегію будь-якої організації і надають їй специфічні властивості: місія організації, конкурентні переваги, організаційні чинники, розміри ресурсів, потенціал розвитку, культура і компетентність управління.

Крім моментів, що-перелічуються Карлофом, на стратегію впливає також ступінь ризикованості діяльності організації, рівень підготовки і досвіду кадрів, залежність організації від зовнішнього середовища і від раніше прийнятих на себе зобов'язань.

Процеси, в яких бере участь організація, розділяються на дві групи: процеси функціонування і процеси розвитку. Аналогічний підхід може бути застосований і до стратегії.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія загальних систем	\|	Стратегія функціонування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.