Соціальна ситуація розвитку у немовлячому віці

КОМПЛЕКС ПОЖВАВЛЕННЯ НЕМОВЛЯТИ

Комплексом пожвавлення називають набір наступних реакцій:

· використання звуку для залучення до себе уваги (крик, плач). Таким чином, новонароджений проявляє якусь ініціативу у спілкуванні;

· моторне збудження як реакція на наближення дорослої людини;

· реакція посмішки;

· активне використання мовного апарату для твору звуків при спілкуванні з матір'ю.

Саме наявність комплексу пожвавлення на певних етапах розвитку психіки малюка свідчить про правильність його розвитку. Доведено, що комплекс пожвавлення формується раніше у тих дітей, батьки яких не просто задовольняють життєво важливі потреби малюка, але і активно з ним спілкуються, граються – словесно і тактильно.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну реальність на суб’єктивному рівні у вигляді думок, емоцій, відчуттів, уяви та інших суб’єктивних образів об’єктивної реальності.

Особистість– є декілька теорій особистості. Рубінштейн зазначив, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє ій свідомо курувати власною поведінкою і діяльністю. Особистість – це сукупність вироблених звичок і уподобань,психічний настрій і тонус, соціокультурнй досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, що визначають її повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою.

2. соціальна ситуація розвитку немовляти.Особливості спілкування та когнітивного розвитку в немовлячому віці. «індивід» «психічні процеси»

Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). У неї розвивається потреба в спілкуванні, немовля оволодіває різноманітними рухами І діями з предметами, з'являються здатність до розуміння людського мовлення і перші самостійні слова. Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності. Закладаються передумови формування особистості.
^

Соціальна ситуація розвитку у немовлячому віці

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав "Ми". За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту - дорослий.

За словами Д. Ельконіна, пустушка і погойдування - своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: "Усе спокійно!", "Усе гаразд", "Я - тут!". Звичайно, дитина зовсім не може існувати без дорослого, який забезпечує все її існування, виживання і спрямування активності. Вона не здатна самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Не мас вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має засобів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби сподівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий ніби приписує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої поведінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.
^Роль спілкування з дорослими у психічному розвитку немовляти

Життя немовляти цілком залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини - годує, купає, перевертає з одного боку на інший. Задовольняє він і потребу у враженнях: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Рухаючись у просторі за допомогою дорослого, воно має змогу бачити більше предметів, доторкатися до них, схоплювати їх. З ініціативи дорослого виникають основні слухові і дотикові враження.

Позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, очевидне задоволення від спілкування з ним виявляються уже в комплексі пожвавлення. Таке ставлення посилюється впродовж усього немовлячого періоду. Емоційне спілкування з дорослим відчутно впливає на настрій дитини. Своєю появою він піднімає настрій дитини, спонукає до дій, до яких перед тим вона ставилася байдуже. До кінця 4-б-місячного віку спілкування з дорослим набуває вибіркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих: знайомому дорослому радіє, незнайомий може викликати в нього переляк.

Потреба в емоційному спілкуванні, яка має важливе значення для розвитку дитини, може спричинити і негативні прояви. Якщо дорослий постійно перебуває з дитиною, вона звикає безперервно вимагати уваги, не цікавиться іграшками, плаче, якщо її хоча б на хвилину залишають саму.

За правильного застосування методів виховання характерне для початку немовлячого періоду безпосереднє спілкування (спілкування заради спілкування) поступається місцем спілкуванню з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорослий ніби вводить дитину у предметний світ, привертає увагу до предметів, демонструє можливі способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, спрямовуючи її рухи.

Спільна діяльність дорослого і дитини полягає як у керівництві з боку дорослого діями дитини, так і в тому, що немовля, не маючи змоги виконати якусь дію, звертається за допомогою та сприянням дорослого. Велике значення у їх спільній діяльності має здатність наслідувати дії дорослого, яка відкриває широкі можливості для навчання. У 7-10 місяців дитина уважно стежить за рухами і мовленням дорослого. Найчастіше вона відтворює показану їй дію не відразу, а через деякий час, навіть через декілька годин. Іноді наслідування виникає після багаторазового показу. До кінця немовлячого віку діти виявляють велику здатність до наслідування, повторюючи за дорослим різноманітні дії.

Дії, якими дитина оволодіває під керівництвом дорослого, створюють основу для її психічного розвитку. Уже в немовлячому віці яскраво проявляється загальна закономірність її психічного розвитку - психічні процеси і якості формуються у неї під вирішальним впливом умов життя, виховання і навчання. У зв'язку із залежністю від дорослих ставлення немовляти до дійсності і до себе завжди переломлюється через призму стосунків з іншою людиною. Тобто ставлення дитини до дійсності е соціальним ставленням.

Відразу після народження немовля ще не має потреби у спілкуванні з оточуючими людьми, вона виникає під впливом таких умов:

1) об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуванні дорослих. Тільки завдяки постійній допомозі близьких людей дитина може вижити в цей період, оскільки ще не здатна самостійно задовольняти свої органічні потреби. Зацікавленість у дорослому зовсім не є потребою в спілкуванні. У перші дні після народження дитина навчається використовувати дорослих для подолання дискомфорту й отримання того, що їй необхідно, за допомогою різноманітних криків, хникання, гримас. Немовля в цей період не адресує своїх сигналів конкретній особі, воно ще не спілкується;

2) звернена до дитини поведінка дорослого. З перших днів появи дитини на світ дорослий поводиться з нею так, ніби вона може включатися в спілкування: розмовляє з нею, шукає знаків, за якими можна вважати, що дитина включилася у спілкування.

Спочатку дитину залучає до спілкування дорослий, пізніше в неї самої виникає потреба у цьому. Найважливішим засобом спілкування в немовлячому віці є експресивні ДІЇ (усмішки, вокалізація, активні рухові реакції).

"Дорослий не тільки задовольняє потреби дитини і вчить її діяти з предметами. Він оцінює її поведінку, заохочує усмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо вона поводиться не так, як потрібно. Завдяки цьому дитина поступово засвоює позитивні звички, вчиться правильно себе поводити.

Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією з головних передумов успішного розвитку дитини і соціалізації її у людському середовищі.

Індивід-це людина, яка характеризується з боку своїх суспільно – значущих відмінностей від інших людей; це своєрідність психіки і особистості індивіду, її неповторність. От же індивідуальність може проявлятися інтелектуальній, емоційній і вольовій сферах.

Психічні процеси- це специфічна форма відображення об’єктивної реальності на суб’єктивному рівні.Специфіка відображення полягає в тому що ту функцію яку можне виконати психічний процес не може виконати жодний інший процес.(тільки увага може зосереджувати).(увага, відчуття, сприймання, пам'ять, уява, мислення, мовлення).

3.Криза першого року життя. Основні досягнення дитини першого року життя.»особистість» «методи психології»

Будь-яка криза в дитячому розвитку зумовлена суперечністю між новоутвореннями, які виробляються до кінця певного вікового періоду і певною соціальною ситуацією розвитку. На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).

Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з матір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби е першим моментом у змісті цієї кризи. Наступний її момент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як правило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці*

Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву ефектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повертається до більш раннього періоду життя, але використовує це інакше.

Криза 1-го року не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують ЇЇ перебіг.

Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто "мотивуючих уявлень" (С. Божович), які е центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що потрібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'язане з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими можливостями дитини (свободою пересування) і першими заборонами дорослого.

У цей період розривається первинний зв'язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка різко підвищує її власну активність. Однак ця автономність досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити сам, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, навіть ходити самому йому ще важко. Дорослий ще потрібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не лише хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і їх реалізації - Без оцінки і підтримки дорослого він не може відчувати своєї самостійності й активності. Цим зумовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і ганьби, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним перетворенням, яке відбувається в період кризи першого року життя.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дитина вимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).

За Л. Виготським, мовлення однорічної дитини стає автономним. Воно слугує містком між пасивним і активним мовленням. За формою є спілкуванням, за змістом - емоційно безпосереднім зв'язком з дорослими та ситуацією. Поява і зникнення автономного мовлення знаменує початок і закінчення кризи 1-го року життя.

Отже, упродовж немовлячого періоду відбувається інтенсивний розвиток дитини. Провідне значення у психічному розвитку набуває задоволення її зростаючих потреб у спілкуванні з людьми, нових враженнях.

10 — 12 місяців. Ближче до 1 року дитина вже вільно переміщається по квартирі, вимовляє свої перші слова(мама, тато, дай та ін.) Малюк прагне якомога швидше вивчити навколишній світ, досліджувати всі предмети, які знаходяться в полі його зору.

Метод психології— це спосіб наукового пізнання людської психіки. Від розробки методів значною мірою залежить науковий потенціал психології.

4.Соціальна ситуація розитку в ранньому віці.Особливості розвитку пізнавальної сфери в ранньому віці. «методологічні принципи психології» « індивідуальність»

Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві є ситуацією спільної діяльності дитини з дорослим на правах співробітництва і розкривається у відносинах: дитина-предмет-дорослий (Д. Б. Ельконін, Л. Ф. Обухова). Зміст спільної діяльності становить освоєння малюком соціально вироблених способів вживання предметів. Наприкінці дитинства дитина виділив предмети як щось постійне, має стійкі властивості. Тепер він прагне навчитися діяти з ними.
У віці 1-3 років маля як би цілком поглинений предметом і не може від нього «відірватися». Занурений у предметне дію, він не бачить той факт, що за предметом завжди стоїть дорослий. Дорослий створює предмети з певним призначенням та володіє способом їх вживання. Малюк не може самостійно «відкрити» функції предметів, тому що їх фізичні властивості прямо не вказують на те, як їх треба вживати. Таким чином, соціальна ситуація розвитку містить у собі суперечність. Способи вживання предметів належать дорослому, тільки він може показати їх малюкові. Дитина ж виконує індивідуальну дію. Але воно має виконуватися відповідно до зразка, який дає дорослий, інакше неможливо досягти правильного результату. Тому провідною діяльністю стає предметна, а ситуативно-ділове спілкування виступає засобом її здійснення. Предметна діяльність спрямована на те, щоб дитина опанувала призначенням предметів, навчився діяти з ними так, як прийнято в суспільстві, тобто у відповідності з власною логікою предмета, прихованої в ньому функції.
На думку Д. Б. Ельконіна, предметне дію дитини розвивається у двох напрямках. По-перше, це перехід від спільного з дорослим виконання до самостійного, що призводить до виділення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати. По-друге, розвиток Засобів і способів орієнтації самої дитини в умовах здійснення предметного дії.
Друга лінія призводить до оволодіння специфічним способом вживання предмета, а потім до перенесення дії з одного предмета на інший і з однієї ситуації в іншу, а в підсумку до узагальнення дії і виникнення ігрової дії. У результаті розпадається соціальна ситуація розвитку, виникає предметне відношення до дійсності, коли дитина не тільки освоїв призначення предметів, а й знає їх функцію, а також до виникнення особистого дії, усвідомлення «Я сам».
Ведучі досягнення в ранньому дитинстві в сферах діяльності, пізнання й особистості:
— Складається предметна діяльність, розвивається спілкування з дорослими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігровий і продуктивної діяльності;
— Формується предметне сприйняття як центральна пізнавальна функція, освоюються наочні форми мислення (наочно-дійове і наочно-образне), виникає уява і знаково-символічна функція свідомості, дитина
переходить до активної мови;
— Виникає особисте дію і особисте бажання, складається предметне відношення до дійсності, головним новотвором виступає гордість за власні досягнення, свідомість «Я сам».

Індивідуальність - це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від іншого. Ці особливості обумовлені особливостями обставин життя і діяльності людини.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.