Вимоги до сучасного менеджера-адміністратора

Не тільки знання, але й особистісні якості, керівника сприяють (або перешкоджають) результам його роботи. Керівник, по Файолю, повинен бути лідером - людиною, яка своїм прикладом надихає підлеглих. Також, керівник повинен володіти такими психологічними якостями: здоров'я, розум та інтелектуальні здібності, моральні якості (стриманість, воля, почуття обов'язку, рішучість у прийнятті відповідальних рішень); хороша загальна освіта, здатність керувати людьми (передбачення, організаторські здібності, вміння впливати на людей для виконання поставлених завдань, комунікабельність та ін); знання всіх найбільш важливих функцій і напрямів діяльності підприємства; максимальна компетентність в діяльності конкретного підприємства. Менеджер, у якого присутні усі перелічені вище якості, являє собою поєднання інтелектуальної сили та емоційного впливу. Таким чином, ринкова економіка вимагає від менеджера-адміністратора: - здатності керувати собою; - розумних особистісних цінностей; - чітких особистих цілей; - постійного особистого зростання (розвитку); - навичок рішення проблем; - творчого підходу; - здатності впливати на оточуючих; - знання теорії управління; - організаторських здібностей; - здатності навчати підлеглих; - здатності формувати і розвивати трудовий колектив.

Сутність адміністративного планування

Планування - це процес формування місії та цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення та отримання необхідних ресурсів та їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації у майбутньому. Процес планування є інструментом, який допомагає в процесі прийняття управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень і змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. Залежно від тривалості планового періоду (горизонту планування) розрізняють короткострокові плани - до 12 місяців; середньострокові плани - від 1 до 5 років; довгострокові плани — від 5 до 10 років.

Для процесу планування можна визначити такі етапи: (1) аналіз проблем; (2) визначення мети; (3) розробка альтернативних можливостей вирішення проблем і їхньої оцінки; (4) ухвалення рішення щодо обраної можливості; (5) планування досягнення мети. Менеджмент у державних організаціях значно відрізняється від бізнес-менеджменту, що обумовлено рядом важливих чинників.

Професор Сиракузького університету (США) Джеффрі Страуссмен виділяє три етапи в розробці стратегічного державного менеджменту з урахуванням адаптації менеджера до обмежень політичного середовища. Перший етап - це оцінка стану. Політична влада - багатоаспектний феномен. Вона охоплює «офіційну» частину державного управління, яка складається із конституції, парламенту, виконавчої влади, правової системи, відносин між центральною і місцевою адміністраціями. Крім того, політична влада включає формальні та неформальні зв'язки між громадянами і державою, у тому числі права, якими перші наділяють останню. Другий етап - ідентифікація обмежень політичної влади. Ефективний державний менеджер повинен уміти уживатись з обмеженнями політичної влади і розробляти власну стратегію поведінки, враховуючи ці обмеження. Третій етап - визначення ролі менеджера в політичній грі. Державні менеджери, які правильно оцінюють стан, розуміють, що їхні рішення структуруються політичною владою.

Особливості стратегічного планування

Стратегічне планування передбачає постійну переоцінку і переробку початково розроблених концепцій розвитку господарської системи з урахуванням зовнішніх сигналів. Сьогодні більшість авторів дотримується точки зору, згідно якої процес розробки стратегії включає процес стратегічного планування та стратегічного управління. Вважається, що стратегічне планування стосується питань прийняття оптимальних управлінських рішень і представляє собою процес аналітичний. Стратегічне планування займає центральну позицію в системі стратегічного управління, яке забезпечує взаємодію двох інших елементів – розробки стратегії та реалізації стратегії. Стратегічне планування, будучи елементом системи стратегічного управління, само по собі виступає як система елементів, дія якої на виході забезпечує наявність алгоритму досягнення мети, комплекс ресурсів, необхідних для кожного кроку алгоритму, а також часові межі здійснення планових заходів. В основу стратегічного планування покладено стратегію. Для фірми стратегія — це детальний, всебічний, комплексний план, набір дій і рішень, які керівництво розробляє та приймає для досягнення цілей фірми.

Залежно від умов комерційної діяльності кожна фірма використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного планування. Стратегічне планування вносить суттєві корективи в методи управління, відкидаючи можливість управління діяльністю фірми виходячи з екстраполяції минулих тенденцій.

Залежно від класифікаційної ознаки розрізняють стратегії (табл. 3.1): за рівнем управління, на якому розробляють стратегію; за стадією «життєвого циклу» підприємства; за характером поведінки організації на ринку. Залежно від рівня управління, на якому розробляють стратегію, виділяють: корпоративну, ділову, функціональну, оперативну. Серед стратегій, які мають місце впродовж «життєвого циклу» підприємства, розрізняють: стратегії зростання, стратегії стабілізації, стратегії скорочення. За характером поведінки на ринку існують такі стратегії: активна, пасивна. Активна (наступальна, експансивна) стратегія характеризується: 1) диверсифікацією (постійним розширенням діяльності фірми); 2) технологічною орієнтацією (фірма розробляє нову продукцію, а потім оцінює можливості ринку); 3) наступальністю (бажанням випередити конкурентів у випуску та продажу нової продукції). Пасивна (реактивна) стратегія характеризується: 1) концентрацією діяльності фірми на визначеному сегменті ринку; 2) ринковою орієнтацією (фірма спочатку вивчає запити споживачів, потім визначає технологічні можливості для розробки товару, який може задовольнити ці запити); 3) оборонною стратегією (фірма захищає свою частку ринку, оновлюючи продукцію у відповідь на дії конкурентів). Пасивна стратегія може набувати двох форм: рецептивної та адаптивної. Для рецептивної стратегії характерне обмеження інновацій, використання вже перевірених управлінських рішень і методів. Адаптивна стратегія має на меті утриматися серед новаторських фірм, якнайшвидше використовуючи нові рішення, продукцію тощо.

На думку експертів, стратегічне планування повинне: - чітко визначати перспективи і цілі; - містити всі основні проблеми організації державного управління; - створювати межі для більш детального планування і прийняття поточних рішень; - надавати державному адмініструванню стрункість і внутрішню єдність; - змушувати вище керівництво мобілізувати державні структури для активної роботи.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність і значення процесу адміністративного менеджменту	\|	Сутність організування діяльності адміністрації та її роль в адміністративному менеджменті

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.