• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи управління кредитним ризиком

кредитний ризик — це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань згідно з умовами кредитної угоди.

Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремого кредиту:

· нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

· ризик ліквідності застави;

· моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

· надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

· надмірна диверсифікація, котра призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

· валютний ризик кредитного портфеля;

недосконала структура портфеля, якщо його сформовано лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

недостатня кваліфікація персоналу банку.

Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості кредитів, з яких його сформовано, а тому для визначення портфельного ризику слід проаналізувати ризик усіх його складових.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи (рис. 5.1):

1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;

2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До методів управління ризиком окремого кредиту належать:

1) аналіз кредитоспроможності позичальника;

2) аналіз та оцінка кредиту;

3) структурування позички;

4) документування кредитних операцій;

5) контроль за наданим кредитом і станом застави.

Особливість перелічених методів полягає у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1) диверсифікація;

2) лімітування;

3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків;

4) сек’юритизація.

28. оцінювання фінансового стану позичальника

Отже, групування показників за їх економічним змістом доз­воляє сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника:

· аналіз грошових потоків — співвідношення чистих надход­жень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;

· платоспроможність — коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності;

· фінансова стійкість — коефіцієнти маневреності та незалеж­ності;

· рентабельність — коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.

· Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб’єктивні чинники, котрі не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі:

· ефективність менеджменту;

· ринкова позиція позичальника;

· залежність від циклічних та структурних змін в економіці та в галузі;

· ділова репутація;

· наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

· професіоналізм керівництва.

Для аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп:

· інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

· внутрішньобанківська інформація;

· зовнішні (ринкові) джерела інформації.

До першої групи належать:

1) фінансова звітність;

2) документація, що підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу і т. ін.;

3) документація, пов’язана з кредитним заходом — техніко-еко­номічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо- і довгострокових кредитів — бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів щодо реалізації заходу, зобов’язання із забезпечення своєчасного повернення кре­диту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво і т. ін.);

інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, його заступників, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та росту, виявити специфічні особливості та деталі даного кредиту, сформувати думку про клієн­та.

4) додаткова інформація, яка подається на вимогу банку, — довідки про наявність рахунків в інших банках, виписки з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація з деяких видів застави тощо.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері як кредитних, так і некредитних відносин. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, видані клієнтові раніше, про затримки та порушення під час погашення позики.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли від:

1) департаменту банківського нагляду;

2) інших банків, які обслуговували даного клієнта;

3) ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;

4) засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення тощо);

5) статистичних агенцій та статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;

6) відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, мож­ливості експорту, залежність від джерел сировини і т. ін.

Переглядів: 1054