Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

ПЕРЕДМОВА

 

Генетика – наука про спадковість i мінливість живих організмів i методи управління ними. Як й інші біологічні науки, вона має свою специфічну лексику i послуговується певною термінологією. Молекулярно-хiмiчна природа генетики, як порівняно молодої науки, спричинила появу суто нових спеціальних термінів, які або не розшифровані в загальнодоступних словникових виданнях, або ж одержали в них трактування дещо відмінне від прийнятого у сучасній генетиці.

Водночас, успішне вивчення студентами генетики як спеціальної дисципліни неможливе без чіткого знання i засвоєння основних генетичних термінів i понять. Тому у даний словник включено близько 600 найбільш поширених i часто вживаних спеціальних термінів i понять генетико-бiологiчного профілю та їх сучасне визначення. Необхідність створення генетичного словника зумовлена також i тим, що дотепер недостатньо аналогічних видань державною українською мовою. Для спрощення видавничого процесу етимологія (мовне походження) слів наведена без традиційного позначення іноземних слів латинськими буквами та їх прямого перекладу. Терміни i поняття наведені за алфавітом, причому деякі з них включають дослівний або багатослівний варіант. Їх першочерговість залежить від специфіки вживання словосполучення. Як правило, першим стоїть смисловий підмет. З метою економії місця введена система скорочень слів – у тексті терміни i поняття позначені початковими буквами (наприклад, "Мiнливiсть"– М., "Домiнантна ознака" – Д.о. i т.д.).

Словник призначений для студентів агрономічного факультету денної та заочної форм навчання, які вивчають навчальні дисципліни "Генетика рослин”, ”Загальна генетика”, ”Спеціальна генетика”, “Прикладна генетика з основами цитології”. Може бути корисним i для студентiв-бiологiв, аспірантів, а також спеціалістів сільського господарства.

 


А

АБЕРРАЦІЇ– хромосомні перебудови, хромосомні мутації . Це зміни структури хромосом, які виникають при їх розривах з наступною втратою генетичного матеріалу, його частковим подвоєнням або наступним з’єднанням фрагментів хромосом у новому поєднанні. Причиною А. є дія факторів середовища, і зокрема мутагенів.За типом порушень розрізняють наступні види А. : делеції, інверсії, дуплікації, транслокації.



Интернет реклама УБС

АВТОГАМІЯ – самозапилення й самозапліднення у вищих рослин. Полягає у потраплянні пилку на приймочку тієї ж квітки й наступному злитті статевих клітин (гамет),що належать одній i тій самій особині. А. властива гороху, квасолі, ячменю, пшениці, вівсу та iн.

АВТОПОЛIПЛОЇД – організм, у якого збільшено число хромосом, кратне гаплоїдному набору. Виник на основі автополіплоїдії.

АВТОПОЛІПЛОЇДІЯ – збільшення гаплоїдного набору хромосом одного i того ж виду.

АВТОРАДІОГРАФІЯ– метод дослідження, який дозволяє визначити розподіл в клітинах речовин, мічених радіактивними ізотопами. Використовується в цитології і генетиці для вивчення нуклеїнових кислот, поділу клітин, розподілу генетичного матеріалу та ін.

АВТОСТЕРИЛЬНІСТЬ (САМОСТЕРИЛЬНІСТЬ) – нездатність до самозапліднення, яка є наслідком найрізноманітніших причин – біологічних механізмів i генетично зумовленої самонесумісності.

АВТОТЕТРАПЛОЇД – організм, у якого число хромосом соматичних клітин збільшене вдвічі (2x х 2=4x).

АВТОФЕРТИЛЬНІСТЬ (САМОФЕРТИЛЬНІСТЬ) – здатність рослин формувати нормальне насіння при самозапиленні.

АДАПТАЦІЯ – виникнення ознак i властивостей, які в умовах даного середовища є корисними для особи або популяцій в цілому; еволюційний процес, при якому організм стає пристосованим до оточуючого середовища.

АДАПТАЦІЯ ГЕНОТИПIЧНА – різновид онтогенетичної адаптації, при якій проходить відбір спадково детермінованого (зміна генотипу) підвищеного пристосування до змінених умов зовнішнього середовища.

АДАПТАЦІЯ ОНТОГЕНЕТИЧНА – здатність організму пристосовуватися в своєму індивідуальному розвиткові до зовнішніх умов, які змінюються.

АДАПТАЦІЯ ПРОСПЕКТИВНА (преадаптація) – адаптація, при якій в організмів виникають ознаки, які не мають значення для їх життя в умовах даного середовища, але є пристосованими до умов, що з часом змінилися.

АДАПТАЦІЯ ФЕНОТИПІЧНА – різновид онтогенетичної адаптації, при якій мінливість обмежена нормою реакції, яка визначається стабільним генотипом.

АДАПТИВНIСТЬ ОРГАНІЗМУ– пристосування організму чи його окремих органів до певних умов середовища. А.о. виникає й розвивається під дією основних чинників еволюції – мінливості, спадковості, відбору (природного, штучного). А.о.залежить від норми реакції організму.

АДДИТИВНІ ГЕНИ –взаємодіючі гени, які не проявляють домінінтності (якщо є алель ними) або епістазу(у випадку неалельних генів).

АДДИТИВНИЙ ЕФЕКТ ГЕНІВ – властивість однозначно діючих полімерних генів проявляти сумарну дію. Кожний ген вносить однакову частку своєї дії у виявлення кодованої ним ознаки.

АДЕНІН- 6-АМIНОПУРИН, С5Н5N5 – пуринова азотиста сполука, яка входить до складу нуклеїнових кислот як нуклеотид. Комплементарною основою до А. в молекулі ДНК є тимiн, у молекулі РНК – урацил.

АЗОТИСТІ ОСНОВИ – хімічні сполуки, які входять до складу нуклеотидiв нуклеїнових кислот. Є похідними органічних азотовмісних гетероциклічних сполук – пурину i пiримiдину. В молекулах ДНК вони представлені пуриновими основами – аденіном i гуаніном, пiримiдиновими основами – цитозином i тимiном. В молекулах РНК замість тимiну є урацил.

АЛЕЛI – форми стану одного i того ж гена, які знаходяться в одному й тому ж місці (локусі) гомологічних (парних) хромосом i контролюють розвиток протилежних (альтернативних) ознак. Є домінантні i рецесивні А.

АЛЕЛЬ ДИКОГО ТИПУ (НОРМАЛЬНА) – нуклеотидна послідовність гена, яка забезпечує його нормальну роботу.

АЛЕЛЬ ДОМІНАНТНА – алель, наявність якої проявляється у фенотипі.

АЛЕЛЬ РЕЦЕСИВНА – алель, яка фенотипічно проявляється тільки у гомозиготному стані і маскується у присутності дом інантної алелі.

АЛЛОГАМIЯ – чужозапилення; запилення, при якому приймочка запилюється пилком іншої квітки того ж виду рослин. Те саме, що перехресне запилення.

АЛЛОПОЛIПЛОЇД – органiзм, особина, яка виникла на основі аллополiплоїдiї. Містить структурно різні (від різних видів) подвоєні або почетверенi набори хромосом.

АЛЛОПОЛIПЛОЇДIЯ – полiплоїдiя на основі об'єднання i багаторазового збільшення двох або декількох цілих геномів, які належать різним видам або родам.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ОЗНАКИ – якісні, виключаючі одна одну ознаки, детерміновані алельними генами. Наприклад, зелений і жовтий колір насіння гороху, округла і зморшкувата форма насіння, високорослість і низькорослість рослин та ін. А.о. є моногенними.

АМІНОАЦИЛ-тРНК –молекула тРНК, яка ковалентно зв’язана з амінокислотою через ацильний зв'язок між карбоксильною групою амінокислоти і 3′-ОН групою тРНК.

АМІНОАЦИЛ-тРНК-СИНТЕТАЗА –фермент, який каталізує утворення молекул специфічних аміноацил-тРНК. Наприклад, при використанні амінокислоти аланіну, відповідної їй тРНК (тРНКAla) і АТФ утворюється аланін-тРНКAla .

АМIНОКИСЛОТА – органiчна кислота, у складі якої є одна або дві аміногрупи (-NH2) та карбоксильнi групи (-COOH). Входять до складу всіх білків, ферментів, деяких гормонів. Білок всіх організмів складається з 20 основних видів А., але кожен білок характеризується їх певним набором i кількісним співвідношенням.

АМIТОЗпрямий поділ iнтерфазного ядра шляхом його перешнурування без спіралізації хромосом, тобто без виникнення структур, характерних для мітозу. Зустрічається переважно в клітинах високоспецiалiзованих тканин тимчасового характеру (ендосперм, перисперм, паренхіма, нуцеллус та iн.), а також при поділі патологiчно змінених клітин (наприклад, ракових).

АМНІОЦЕНТЕЗ –метод пренатальної діагностики генетичних аномалій плоду людини.

АМПЛІФІКАЦІЯ ГЕНІВ– процес вибіркового збільшення кількості копій генів, що програмують синтез рРНК,який проходить в деяких клітинах, де йде активний синтез білка і тому необхідне дуже велике число рибосом. А.г.забезпечує формування рибосомного апарату клітин.

АМПЛІФІКАЦІЯ ДНК– вибіркове копіювання певної ділянки ДНК.

АМФIДИПЛОЇДИ (АЛЛОТЕТРАПЛОЇДИ) – полiплоїди, які виникли в результаті з'єднання i наступного подвоєння хромосомних наборів двох різних видів або родів (ААВВ).

АМФIМIКСИС – спосiб статевого розмноження рослин i тварин, при якому зародок утворюється внаслідок запліднення жіночої i чоловічої гамет. Явищем протилежним до А.є апоміксис.

АНАЛОГИ-ВIДНОВНИКИ – лінії або сорти, за комплексом ознак повністю подібні з вихідними для них лініями або сортами, але мають домінантні гени-вiдновники фертильності.

АНАЛОГИ СТЕРИЛЬНI – лінії або сорти, подібні за всіма ознаками з вихідними формами (аналоги фертильні), але мають властивість цитоплазматичної чоловічої стерильності (ЦЧС).

АНАЛОГИ ФЕРТИЛЬНI – вихiднi лінії або сорти, для яких створюються стерильні аналоги.

АНАФАЗА – одна із фаз мітотичного i мейотичного поділу клітин, що характеризується розходженням хромосом до протилежних полюсів.

АНДРОГЕНЕЗ – форма розмноження організмів, при якій зародок, а потім i нащадок розвиваються тільки з ядра чоловічої гамети. При цьому ядро жіночої гамети (яйцеклітина) гине ще до запліднення i елімінується.

АНДРОЦЕЙ – сукупнiсть чоловічих органiв - тичинок у квітці. Часто А. називають чоловічим статевим апаратом.

АНЕУПЛОЇДИ – клiтини або рослини, які мають зменшене або збільшене число хромосом в одній або декількох гомологічних парах.

АНЕУПЛОЇДIЯ – зменшене або збільшене число хромосом, некратне основному числу хромосом виду (одна або декілька цілих хромосом із звичайного набору або відсутні, або представлені додатковими копіями)..

АНТИГЕНИ – чужорідні для даного організму білки, зокрема білки мікробів. При попаданні в живий організм викликають утворення захисних речовин (антитіл).

АНТИКОДОНтриплет (тринуклеотид) транспортної РНК (тРНК), який на рибосомі в момент синтезу білка комплементарно з'єднується з кодоном інформаційної РНК (iРНК).

АНТИМУТАГЕНИ– фактори, які можуть знижувати частоту спонтанних та індукованих мутацій. А.можуть бути деякі ферменти ( наприклад, каталаза) і фізичні фактори – низька температура, видиме світло.

АНТИПОДИ – гаплоїднi клітини, які знаходяться в халазальнiй частині сформованого зародкового мішка покритонасінних рослин. Переважно їх три, але іноді буває менше або більше трьох.

АПАРАТ ГОЛЬДЖI – органоїд клітини, який складається з системи взаємопов'язаних плоских цистерн, трубочок, малих i великих пухирців, обмежених тришаровими мембранами. Розміщується здебільшого поблизу ядра. Містить лiпiди, лiпопротеїди, фосфолiпiди, ферменти. Бере участь у секреторній діяльності клітини, лiпiдному та білковому обміні, а також у синтезі полісахаридів. Уперше описав (1898 р.) італійський гістолог К.Гольджі. При поділі А.Г. розпадається на окремі диктiосоми, які випадково розподіляються між дочірніми клітинами.

АПОГАМІЯ – спосiб нестатевого розмноження деяких вищих рослин. Полягає в розвитку зародка без запліднення із синергiд або антипод, клітин нуцеллуса або iнтегумента. Залежно від числа хромосом у вихідних клітинах розрізняють гаплоїдну i диплоїдну А. Один з видів апоміксису.

АПОМIКСИС – один із способiв нестатевого розмноження рослин, який не супроводжується статевим процесом, тобто без злиття чоловічої та жіночої гамет. Організм може розвиватися із незапліднених яйцеклітин (партеногенез), клітин синергiд i антипод (апогамія), соматичних клітин нуцеллуса, iнтегументiв.

АРХЕСПОРIЙ – клiтини внутрішнього шару мікроспорангію пиляка, які інтенсивно діляться i утворюють материнські клітини мікроспор, кожна з яких в процесі двох поділів мейозу утворює тетраду мікроспор.

АСИНАПСИС (АСИНДЕЗ) – повна відсутність або знижена активність кон¢югації хромосом у мейозі .

АСИНХРОННІСТЬ ПОДIЛУ – один із типів порушень (аберрацiї) нормального ходу мейозу, які спостерігаються у віддалених гібридів.

АСТРОСФЕРА – "промениста" зона, яка формується системою мікротрубочок центрiолей на полюсах клітини при її поділі. Є ділянкою ущільненої цитоплазми, позбавленої будь-яких включень.

АТТЕНАУТОР– послідовність нуклеотидів, яка локалізована в лідерній ділянці між промотором і структурними генами оперона; викликає зупинення транскрипції в лідерній ділянці.

АТФ – аденозинтрифосфорна кислота - унiверсальне джерело енергії для всіх процесів, які перебігають в клітині із затратою енергії. До її складу входять: пуринова основа аденін, вуглевод рибоза i три залишки фосфорної кислоти. Енергія в АТФ акумулюється у формі хімічних зв'язків між киснем i фосфором. При розриві цих зв'язків звільняється 8000 кал/моль енергії, i АТФ переходить в АДФ.

АУКСОТРОФИ – біохімічні мутанти бактерій і грибів, що внаслідок мутації втратили здатність рости на мінімальному живильному середовищі. А. розвиваються лише після того, як у мінімальне живильне середовище додати речовини, синтез яких у них блокується мутацією.

АУТБРИДIНГ – схрещування неродинних осіб. При А. зростає ймовірність збільшення гетерозиготності, оскільки гетерозиготи за багатьма біологічними параметрами переважають гомозиготи i це може призвести до виникнення гетерозису.

АУТОСОМА –будь-яка нестатева хромосома.

АУТОСОМИ – всi хромосоми в клітині за винятком статевих хромосом. Позначаються як А. Хромосомна формула людини: жiнки – 44А+ХХ, чоловiка – 44А+ХУ.

АХРОМАТИН – речовина, яка не зафарбовується характерними для хромосом фарбниками. Є складовою хромосом.

 

Б

 

БАКТЕРІОФАГ (ФАГ) – вірус бактерій; складається з ДНК або РНК, запаковану у білкову оболонку. Фільтрується, паразитує на бактеріях і зумов- лює їх розчинення.

БАТЬКІВСЬКІ ПАРИ – вихiднi жіноча i чоловіча форми, які беруть участь у схрещуванні (гібридизації). Жіноча форма позначається символом ♀ (дзеркало Венери), чоловiча (щит i спис Марса). При записі схеми гібридизації на першому місці розміщують материнську форму.

БЕЗПЛІДНІСТЬ ВІДДАЛЕНИХ ГIБРИДIВ – нездатнiсть віддалених гібридів розмножуватися генеративним шляхом.

БЕКРОС– див. схрещування зворотне.

БIВАЛЕНТ – комплекс із двох гомологічних хромосом після кон'югації їх у стадії зигонеми. Зберігається до анафази І мейозу. Число бiвалентiв, як правило, дорівнює числу хромосом у гаплоїдному наборі. В Б. між гомологічними хромосомами утворюються хіазми, що утримують хромосоми в комплексі, а також може відбуватися обмін дiлянками – кросинговер.

БІОМЕТРИЧНА СТАТИСТИКА – наука, яка використовує статистичні методи для аналізу біологічних явищ.

БIОМЕТРIЯ – наука про статистичний аналіз групових біологічних явищ. Основу Б. становлять методи теорії ймовірності та математичної статистики. Б. допомагає у вивченні спадковості та мінливості.

БIОТИП – група особин в межах виду або підвиду, що не мають різних морфологічних відмінностей від інших особин того ж виду або підвиду, але відрізняються деякими особливостями способу життя або поведінки (у тварин).

БIОЦЕНОЗ – iсторично складена сукупність живих організмів, що населяють певну місцевість з більш-менш однотипними умовами існування.

БЛИЗНЯТА ДИЗИГОТНІ – близнята, які розвиваються з двох незалежно запліднених яйцеклітин; двояйцеві близнята. Можуть бути одностатеві і різностатеві.

БЛИЗНЯТА МОНОЗИГОТНІ (ІДЕНТИЧНІ)– близнята, які розвинулися з однієї і тієї ж заплідненої яйцеклітини, що дала початок двом ембріонам на ранній стадії розвитку. Завжди одностатеві – або хлопчики, або дівчатка.

 

В

 

ВАКУОЛЬ – невелика, переважно куляста порожнина в цитоплазмi, заповнена клiтинним соком. Може виконувати видiльну функцiю, пiдтримує тургорний стан (тиск) у клітині.

ВАРIАНСА –міра мінливості ознаки, розрахована як сума квадратів відхилень між значеннями ознаки в кожної особини і середнім значенням цієї ознаки в популяції, розділеної на число проаналізованих особин (без одиниці).

ВАРIАНТА – значення будь-якого члена варiацiйного ряду, складеного за певною кiлькiсною ознакою.

ВАРIАЦIЙНА КРИВА – крива, яка характеризує модифiкацiйну мінливість у популяцiї за будь-якою кiлькiсною ознакою. В.к. – це графiчне зображення ранжованого варiацiйного ряду за даною ознакою. На осi абсцис вiдкладається шкала кiлькiсного вираження ознаки, на осi ординат – частота особин.

ВАРIАЦIЯ– модифiкацiйнi або генотипiчнi вiдмiнностi мiж одиницями, які складають деяку сукупнiсть. У випадку кiлькiсної мінливості – вiдмiнностi мiж вираженнями ознаки у варіант варiацiйного ряду.

ВЕРЕТЕНО ПОДІЛУ – зібрані в пучок еліпсовидної форми нитки в еукаріотичних клітинах, які приймають участь в розходженні гомологічних хромосом або сестринських хроматид в процесі мейозу і мітозу. В.п. формується у прометафазі і розпадається в телофазі.

ВЗАЄМОДIЯ ГЕНIВ АЛЕЛЬНА– взаємодiя генiв, локалiзованих на гомологічних дiлянках гомологічних хромосом, тобто генiв однiєї й тієї ж алельної пари. В. г. а. – вiдношення домiнантностi та рецесивностi алелей у випадку як повного, так i неповного домiнування.

ВЗАЄМОДІЯ ГЕНІВ ЕПІСТАТИЧНА (ЕПІСТАЗ)– пригнічення домінантним алелем одного гена (епістатичний ген-супресор) дії другого, не алельного першому гена (гіпостатичний ген) – домінантний епістаз (А>В), або пригнічення рецесивним алелем епістатичного гена в гомозиготному стані дії домінантного та рецесивного алеля гіпостатичного гена – рецесивний епістаз (аа>В, чи аа>вв).

ВЗАЄМОДIЯ ГЕНIВ КОМПЛЕМЕНТАРНА– взаємодiя двох домiнантних генiв з різних алельних пар, яка виявляється у їх спiльнiй дiї на прояв певної ознаки. При цьому кожен з комплементарних генiв окремо не здатний спричиняти розвиток ознаки i лише поєднання їх в одному генотипi в гомо- або гетерозиготному станi зумовлює її розвиток.

ВЗАЄМОДIЯ ГЕНIВ НЕАЛЕЛЬНА– розвиток ознаки пiд спiльним впливом двох або декількох неалельних генiв (генiв різних алельних пар). Виявляється у формі комплементарної, епiстатичної, полiмерної i модифiкуючої взаємодiї.

ВЗАЄМОДIЯ ГЕНIВ ПОЛIМЕРНА – однозначна аддитивна дiя ряду неалельних генiв на розвиток однiєї й тієї ж ознаки. Вiдповiднi гени називаються полiмерними або множинними. Полiмерно детермiнується розвиток бiльшостi господарсько важливих кiлькiсних ознак у рослин.

ВИБIРКА – частина одиниць (варіант) генеральної сукупностi, вiдiбрана для сумiсного вивчення з метою характеристики генеральної сукупностi.

ВИБIРКОВА СУКУПНIСТЬ– те ж саме, що i вибiрка.

ВИД БIОЛОГIЧНИЙ – основна систематична одиниця, яка реально iснує в природi i займає певний ареал. В. б.є сукупнiстю морфологiчно подiбних особин, родинних за походженням i комплексом спадкових ознак, однак якiсно вiдмiнних від ознак iнших видів.

ВИРОДЖЕНIСТЬ КОДУ – код, у якому одиничний елемент однiєї мови визначається бiльше, ніж одним елементом iншої мови. Наприклад, одній із амiнокислот – iзолейцину – вiдповiдає три різних кодони.

ВIДНОВНИКИ ФЕРТИЛЬНОСТI – лiнiї або сорти, які при схрещуванні з формами із ЦЧС мають здатність вiдновлювати в останнiх фертильнiсть пилку.

ВІДПАЛЮВАННЯ – процес, який називається також гібридизацією нуклеїнових кислот, при якому два одноланцюгові полінуклеотиди формують дволанцюгову молекулу в результаті утворення водневих зв’язків між комплементарними нуклеотидами двох ланцюгів. В. може проходити або між комплементарними ланцюгами ДНК (або РНК) з утворенням дволанцюгової молекули, або між ланцюгом ДНК і ланцюгом РНК з утворенням гібридної молекули: РНК-ДНК.

ВIДСТАВАННЯ ХРОМОСОМ – один із типів порушень (аберрацiї) нормального ходу мейозу, якi спостерігаються у віддалених гібридів.

ВІРУЛЕНТНИЙ ФАГ –бактеріофаг, здатний тільки до літичного розвитку, який завершується загибеллю клітини, і нездатний до лізогенії.

ВІРУСИ – інфекційні агенти неклітинної природи, які здатні в процесі реалізації генетичної інформації, закодованої у їх геномі, перебудовувати метаболізм клітини, направляючи його у напрямку синтезу вірусних частин. В. можуть мати білкову оболонку, а можуть і складатися лише з ДНК або РНК.

ВСТАВКА (ТРАНСПОЗИЦIЯ) – різновид структурних змін хромосом, хромосомна аберрацiя за типом однобічної транслокацiї, коли сегмент однiєї хромосоми, який вичленився в результаті двох розривiв, транслокується на мiсце розриву в другiй, негомологiчнiй першiй хромосомi. В наслідок цього перша хромосома несе делецiю, друга – вставку.

 

Г

 

ГАМЕТА – зрiла чоловіча або жіноча статева клiтина (у рослин спермiй i яйцеклiтина), яка має гаплоїдне (внаслiдок редукцiї в мейозi) число хромосом. Злиття ядер гамет в процесі запліднення призводить до утворення зиготи.

ГАМЕТИ КРОСОВЕРНI – гамети з хромосомами, у яких пройшов кросинговер.

ГАМЕТИ НЕКРОСОВЕРНI – гамети з хромосомами, у яких не пройшв кросинговеру.

ГАМЕТОГЕНЕЗ – процес розвитку i формування статевих клiтин-гамет. Чоловiчi гамети утворюються внаслiдок мiкрогаметогенезу, жіночі –макрогаметогенезу.

ГАМЕТОФIТ – гаплоїдне статеве поколiння в життєвому циклi рослин. Утворюється із спори, має гаплоїдний набiр хромосом i утворює гамети в гаметангiях. Г. чергується в циклi розвитку з нестатевим поколiнням – спорофiтом. У покритонасiнних рослин Г. редукований до зародкового мiшка i пилку.

ГАМЕТОФІТ ЖІНОЧІЙ– зародковий мішок у покритонасінних рослин. Має гаплоїдне число хромосом.

ГАМЕТОФІТ ЧОЛОВІЧИЙ– пилкове зерно у насінних рослин, утворене з мікроспори.

ГАПЛОЇД – органiзм (клiтина, ядро) з одинарним (гаплоїдним), удвічі меншим числом хромосом, ніж у вихідних форм. Позначається буквою n.

ГЕКСАПЛОЇД – органiзм, клiтини якого мiстять шiсть основних наборів хромосом (6х). Гексаплоїднi форми можуть бути авто – (АААААА), алло-(ААВВСС) або автоаллоплоїдами (ААААВВ).

ГЕМIЗИГОТНIСТЬ – стан генотипу, при якому один ген з пари алельних генiв вiдсутнiй. Г. спостерiгається у гетерогаметної статi у випадку, коли гени зчепленi зi статтю. Явище Г. характерне для всіх гаплоїдних, а також анеуплоїдних організмів, деяких внутрiшньохромосомних мутантiв (делецiї).

ГЕМІЗИГОТНИЙ СТАН– явище, коли ген є в особини не у формі пари алелей, а в одиничному числі. Г.с.характерний для генів, локалізованих у статевих хромосомах в осіб гетерогаметної статі.Чоловіки є гемізиготнимиза генами, розташованими в Х-хромосомі. Тому рецесивні спадкові хвороби, зумовлені такими генами (гемофілія, дальтонізм), частіше зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок.

ГЕМОФІЛІЯ– порушення згортання крові внаслідок випадання 0 однієї із ланок цього процесу. Г.маєгенетичну природу і успадковується за аутосомно-домінантним і аутосомно-рецесивним типом.

ГЕН – структурна i функцiональна елементарна частинка генетичного матерiалу; дiлянка молекули ДНК (у деяких вiрусiв – РНК), яка кодує первинну структуру молекули полiпептида. Ген – основний матеріальний елемент спадковості, відрізок молекули ДНК, що входить у склад хромосом. Має фіксований розмір, що визначається кількістю нуклеотидів, які входять до нього. Від кількості нуклеотидів залежить розмір молекул білка, синтезованого під контролем даного гена. Г.контролює певний ступінь обміну речовин в організмі, тим самим визначає специфічну дію на прояв однієї чи декількох ознак. Г. дискретний, він складається з окремих одиниць, що так чи інакше відрізняються за своїми функціями, мають здатність рекомбінувати при кросинговері та в них незалежно одна від одної можуть виникати мутації.

ГЕНА ЕКСПРЕСИВНІСТЬ– сила дії гена, що характеризує ступінь фенотипового прояву ознаки, контрольованої даним геном. Залежить від взаємодії генотипів із зовнішніми умовами та генотиповим середовищем (для інших генів) .

ГЕНА КОНЦЕНТРАЦІЯ – відносна частота, з якою ген зустрічається в популяції. Частота відповідних генотипів при вільному схрещуванні в популяції визначається за законом Харді – Вайнберга.

ГЕН ГЕМІЗИГОТНИЙ– ген, який представлений у генотипі в одному екземплярі.

ГЕН ГIПОСТАТИЧНИЙ– ген з пари неалельних епiстатично взаємодiючих генiв, прояв яких пригнічується дiєю iншого (епiстатичного) гена пари.

ГЕН ДОМIНАНТНИЙ – один із пари алельних генiв, який пригнічує в гетерозиготному станi прояв iншого (рецесивного) гена, А >а.

ГЕН ЕПIСТАТИЧНИЙ – ген з пари неалельних епiстатично взаємодiючих генiв, який своєю дією пригнічує прояв iншого (гiпостатичного) гена пари.

ГЕН РЕГУЛЯТОРНИЙ – в широкому розумінні будь-який ген, який модифікує або регулює активність інших генів. У вузькому розумінні – ген, що кодує алостеричний білок, який (самостійно або в комбінації з корепресором) регулює транскрипціюструктурних генів в опероні шляхом зв’язування з оператором.

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНIСТЬ – сукупнiсть всіх одиниць або членiв, які до неї можуть бути вiднесенi. Загальна сума членiв генеральної сукупностi називається її об’ємом i позначається буквою N. З Г. с. вiдбирають певну частину її для статичного вивчення, яку називають вибiркою. Обсяг вибiрки позначають буквою n.

ГЕНЕТИКА – наука, що вивчає дві основні властивості організмів – спадковість і мінливість. Термін ввів у науку в 1906 р. англійський вчений В.Бетсон.

ГЕНЕТИЧНА ПОПУЛЯЦIЯ– сукупнiсть певним чином подiбних за фенотипом i генотипом особин, які заселяють конкретний географiчний ареал i характеризуються однаковим способом розмноження, однаковою спадковою мiнливiстю i пiдлягають дiї вiдбору i зовнішнього середовища.

ГЕНЕТИЧНА РIВНОВАГА ПОПУЛЯЦIЇ – стан рiвноваги частот різних алелей у панмiктичнiй популяцiї. Виражається законом Хардi – Вайнберга.

ГЕНЕТИЧНА СТРУКТУРА ПОПУЛЯЦIЇ – наявнiсть у популяцiях тих чи iнших генотипiв із вказуванням числа осіб – носiїв цих генотипiв.

ГЕНЕТИЧНI КАРТИ ХРОМОСОМ – графiчнi зображення хромосом (переважно прямi лінії), на яких показанi гени, локалiзованi в данiй хромосомi вiдповiдно вiддалi мiж ними, встановленими за частотою кросинговеру. Один кiнець хромосоми приймається за нульовий i від нього вiдраховується вiддаль в морганидах до кожного гена даної групи зчеплення.

ГЕНЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ – дослідження спадковості та мінливості організмів. Основоположником Г.а. є Г.Мендель. Основний методГ.а.гібридологічний аналіз, що грунтується на різних схрещуваннях і кількісному обліку вищеплених форм у потомств цих схрещувань. За допомогою, Г.а.визначають число діючих генів, характер їхньої взаємодії, а також виявляють, гомозиготною чи гетерозиготною є форма генів, які цікавлять нас, зчеплені дані гени чи ні, частоту кросинговера в разі зчеплення.

ГЕНЕТИЧНИЙ ВАНТАЖ – наявнiсть у популяцiї летальних та iнших негативних мутацiй, які зумовлюють при переходi в гомозиготний стан загибель осіб або зниження їх життєздатностi.

ГЕНЕТИЧНИЙ ЕФЕКТ ВIДБОРУ – генетично зумовлена частина селекцiйного диференцiалу при вiдборi за кiлькiсними ознаками. Визначається як :

R = H х S,

де R - генетичний зсув, прирiст;

S - селекцiйний диференцiал;

H - показник успадкування.

ГЕНЕТИЧНИЙ ЗСУВ – зміна генетичного складу популяцiї внаслiдок природного або штучного відбору.

ГЕНЕТИЧНИЙ КОД – система запису спадкової iнформацiї в нуклеїнових кислотах (ДНК, РНК); послiдовнiсть розташування нуклеотидiв у молекулах нуклеїнових кислот, яка визначає послiдовнiсть розташування амiнокислот в молекулi бiлка. Г.к. має триплетну природу: одну амiнокислоту кодують три нуклеотиди ДНК.

ГЕНИ АДДИТИВНI – гени, які дiють однозначно на певну ознаку (полiмернi).

ГЕНИ АЛЕЛЬНI – парнi гени, які знаходяться в одному i тому ж локусi гомологiчних хромосом.

ГЕНИ КОДОМІНАНТНІ – алелі, кожний із яких проявляє свої ознаки незалежно від іншого в гетерозиготах.

ГЕНИ КОМПЛЕМЕНТАРНІ – домінантні гени, що при спільному знаходженні в генотипі (А+В) зумовлюють розвиток нової ознаки порівняно з дією кожного гена окремо.

ГЕНИ-МОДИФIКАТОРИ – гени, які змiнюють прояв ознаки, що контролюється, в основному, iншим, неалельним їм головним геном. Г.м. самостiйно не проявляються, а лише пiдсилюють або послаблюють (гени-супресори) дiю головного гена.

ГЕНИ МУТАТОРИ – гени, біохімічна активність яких може в декілька разів збільшувати частоту мутування інших (але не всіх) генів.Внаслідок цього частота спонтанного мутування одного й того ж гена в різних генотипових середовищах може змінюватись.

ГЕНИ ПОЗАЯДЕРНІ– одиниці спадковості, які локалізовані поза ядром – у цитоплазмі.

ГЕНИ ПОЛIМЕРНI (МНОЖИННI) – неалельнi гени, які дiють однаковим чином i кумулятивно (аддитивно) на одну i ту ж ознаку. Г.п. контролюють розвиток кiлькiсних ознак, а в деяких випадках – i якiсних.

ГЕНИ СТРУКТУРНІ – гени, що несуть інформацію про послідовність амінокислот у білковій молекулі, тобто визначають структуру білків. Г.с. із геном-оператором складають оперон.

ГЕН -МОДИФІКАТОР – ген, який при взаємодії з іншими генами змінює їх фенотипічний прояв.

ГЕН -МУТАТОР – ген, який підвищує швидкість мутування іншого гена.

ГЕННА ІНЖЕНЕРІЯ – сукупність прийомів, методів і технологій одержання рекомбінантних РНК і ДНК, виділення генів з організму (клітин), здійснення маніпуляцій з генами і введення їх в інші організми.

ГЕННА ТЕРАПІЯ – введення генетичного матеріалу (ДНК або РНК) в клітину для відновлення нормальної функції.

ГЕНОІНЖЕНЕРІЯ – цілеспрямована зміна генетичних програм клітин з метою надання вихідним формам нових ознак або створення принципово нових форм організмів. Г.охоплює методи створення штучних гаплоїдів, автополіплоїдів чи аллополіплоїдів, заміщення в даному геномі окремих генів, хромосом або хромосомних сегментів, додання хромосом чи їхніх сегментів та ін.

ГЕНОМ – 1) вся сукупнiсть спадкових елементiв, локалiзованих в ядрi; 2) основний гаплоїдний набiр хромосом з локалiзованими в ньому генами (повний одинарний набiр). Позначається як n.

ГЕНОМНІ МУТАЦІЇ – див. мутації геномні .

ГЕН-ОПЕРАТОР – дiлянка ДНК, ген, який несе функцiї включення i виключення структурних генiв. У системi з структурними генами утворює оперон.

ГЕНОТИП – сукупнiсть всіх локалiзованих у хромосомах генiв органiзму, його спадкова матерiальна основа. Г. контролює розвиток, будову i життєдiяльнiсть органiзму; взаємодiючи з умовами зовнiшнього середовища формує фенотип особини.

ГЕНОТИПІЧНА ВАРІАНСА (ДИСПЕРСІЯ) – частина фенотипічної варіанси, яка зумовлена відмінностями генетичної структури особин в популяції.

ГЕНОФОНД ПОПУЛЯЦIЇ – сукупнiсть генiв популяцiї, яка характеризується певною їх частотою. Мiнливiсть Г.п. є основою еволюцiї.

ГЕН-ПІДСИЛЮВАЧ (ЕНХАНСЕР) – короткий сегмент ДНК, який впливає на рівень прояву (експресії) певних генів, збільшуючи частоту ініціаціїітранскрипції.

ГЕН-РЕГУЛЯТОР – ген, який управляє синтезом молекул репресора, які, з'єднуючись з геном-оператором, ''виключають'' його, зупиняючи роботу структурних генiв. Робота Г.-р. визначається концентрацiєю вiдповiдних метаболiтiв у цитоплазмi та зовнiшнiми умовами.

ГЕН РЕЦЕСИВНИЙ– ген, дiя якого пригнічується домiнантним алельним геном.

ГЕН СУПРЕСОР(IНГIБIТОР)– ген, який в гомо- або гетерозиготному стані пригнічує дію неалельного йому іншого гена. Ген епiстатичний.

ГЕРМАФРОДИТ– наявність органів чоловічої i жіночої статі в однієї i тієї ж особи, в якої утворюються i чоловічі, i жіночі статеві клітини.

ГЕТЕРОГАМЕТНА СТАТЬ– особини цієї статі утворюють гамети, які відрізняються за складом статевих хромосом.

ГЕТЕРОДУПЛЕКСНА ДНК – дволанцюгова ДНК, у якій ланцюги мають різне походження. Г. ДНК може бути утворена in vivo на проміжній стадії рекомбінації, а також in vivo в результаті відпалювання комплементарних одиничних ланцюгів з різних молекул ДНК.

ГЕТЕРОЗИГОТА – клiтина або організм, у яких гомологічні хромосоми несуть різні алелi (Аа) одного i того ж гена, тобто одна алель домiантна, а друга – рецесивна. Г. утворюються в результаті злиття гамет, які несуть домінантний i рецесивний гени, а також як результат мутації. Гетерозиготність лежить в основі гетерозису.

ГЕТЕРОЗИГОТНІСТЬ – наявність різних алелей в диплоїдній клітині.

ГЕТЕРОЗИГОТНИЙ ОРГАНІЗМ – організм, який має дві різні форми даного гена (різні алелі) в гомологічних хромосомах.

ГЕТЕРОЗИС (ГІБРИДНА СИЛА) – збiльшення сили росту, життєздатності й продуктивності гібридів першого покоління порівняно з вихідними батьківськими формами.

ГЕТЕРОЗИС АДАПТИВНИЙ – підвищення пристосувальної здатності гібридних організмів до умов середовища, які змінюються, та їх конкурентоспроможності у боротьбі за існування.

ГЕТЕРОЗИС ГIПОТЕТИЧНИЙ – переважання гібридів над середнім значенням за обома батьківськими формами.

ГЕТЕРОЗИС IСТИННИЙ – переважання гібридів за окремими ознаками над кращими батьківськими формами.

ГЕТЕРОЗИС КОНКУРСНИЙ – показує, на скільки відсотків рослини гібриду F1за значенням даної ознаки перевищують районований сорт або гібрид. Розраховують за формулою:

Гконк. = (F1 – K ) : К,

 

де F1-середнє значення показника ознаки у рослин F1;

K -показник даної ознаки у кращого районованого сорту або гібрида.

ГЕТЕРОЗИС МОНОГIБРИДНИЙ (ОДНОГЕННИЙ) – проявляється при схрещуванні двох гомозиготних ліній, вiдмiнностi між якими полягають тільки в генах однієї алельної пари. ААВВССДД х ааВВССДД = АаВВССДД.

ГЕТЕРОЗИС РЕПРОДУКТИВНИЙ – бiльш потужний розвиток у гібридів репродуктивнихорганів, підвищення фертильності, що призводить до формування високого врожаю насіння, плодів.

ГЕТЕРОЗИС СОМАТИЧНИЙ – бiльш потужний розвиток у гібридних організмів вегетативних органів.

ГЕТЕРОКАРІОН – багатоядерна клітина, що містить ядра більш, ніж одного генотипу; часто зустрічається у грибів.

ГЕТЕРОПЛОЇДIЯ – те ж саме, що й анеуплоїдiя.

ГЕТЕРОХРОМАТИН – дiлянки хромосом, які знаходяться в конденсованому (щільно упакованому) стані протягом усього клітинного циклу. Інтенсивніше зафарбовуються ядерними барвниками, реплiкуються пізніше еухроматинових i не транскрибуються, тобто генетично дуже інертні. Ділянки Г. містять мало генів i багато сателітної ДНК.

ГЕТЕРОХРОМАТИНОВА ЗОНА– зона локалізації гетерохроматину, яка є переважно в центромерi, теломерi, ядерцевому організаторі.

ГIАЛОПЛАЗМА – основна речовина (внутрішнє середовище) цитоплазми клітини, в якій міститься ядро i всі органоїди та продукти внутрішньоклітинного метаболізму. Г. є однорідною безструктурною прозорою масою, складається з розчинних білків, амінокислот, ферментів гліколізу, АТФ, нуклеотидiв. Визначає буферні та осмотичні функції клітини.

ГIБРИД – гетерозиготна особина, одержана внаслідок схрещування генетично відмінних батьківських форм.

ГIБРИДИЗАЦIЯ – схрещування мiж собою двох або більше вихідних батьківських форм, які спадково відмінні за однією або комплексом ознак.

ГІБРИДИЗАЦІЯ ВІДДАЛЕНА– схрещування рослин, які належать до різних видів (міжвидова гібридизація ) або родів (міжродова гібридизація).

ГІБРИДИЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОВИДОВА– схрещування між формами рослин, які належать до одного виду.

ГІБРИДИЗАЦІЯ IНТРОГРЕСИВНА– проникнення генетичного матеріалу одного виду в інший при віддаленій гібридизації. Має місце в природних умовах при заходженні ареалу одного виду в ареал іншого близькоспорідненого виду при відсутності повної генетичної ізоляції.

ГІБРИДИЗАЦІЯ МІЖВИДОВА– схрещування батьківських форм, які належать до різних видів.Г.м. належить до віддаленої гібридизації.

ГІБРИДИЗАЦІЯ МIЖРОДОВА – схрещування батьківських форм, які належать до різних родів. Г.м. належить до віддаленої гібридизації.

ГІБРИДИ ЛIНIЙНО-СОРТОВI – гібриди від схрещування сорту з константною самозапильною лінією – (А х сорт), або простого міжлінійного гібриду з сортом – (А х В) х сорт.

ГІБРИДИ МIЖЛIНIЙНI – гiбриди, які одержують при схрещуванні двох або декількох самозапильних лiнiй.

ГІБРИДИ МІЖЛІНІЙНІ ПОДВІЙНІ– гібриди, які одержують від схрещування двох простих міжлінійних гібридів (А х В) х (С х Д).

ГІБРИДИ МІЖЛІНІЙНІ ПРОСТІ– гібриди, які одержують від схрещування двох самозапильних лiнiй.

ГІБРИДИ СОРТОЛІНІЙНІ – гібриди, які одержують від схрещування сорту з інцухт-лiнiєю (сорт х А)або простим міжлінійним гібридом, наприклад [сортх (А х В)].

ГІБРИДИ ТРИЛIНIЙНI – гібриди, які одержують від схрещування простого міжлінійного гібриду із самозапильною лінією [(А х В) х С)].

ГІБРИДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ – точний статистичний облік розподілу за фенотипом нащадків, одержаних від схрещування спеціально підібраних форм. Дає можливість розшифрувати генотипiчну структуру схрещуваних форм та їх нащадків за певними ознаками. Один із основних методів генетичного аналізу. Родоначальником Г.а. є Г.Мендель.

ГІНАНДРОМОРФ– особина, у якої одна частина тіла має чоловічий фенотип, а інша – жіночій.

ГIНЕЦЕЙ – сукупність маточок квітки, жіночий статевий орган вищих рослин. Розрізняють Г. простий i складний. Простий Г. складається з однієї маточки, складний - з кількох маточок. У більшості рослин Г. простий.

ГІНОГЕНЕЗ – розвиток зародка виключно за рахунок ядра яйцеклітини та її цитоплазми в результаті стимуляції спермієм, який проникнув в неї, але не злився з ядром яйцеклітини. Одна з форм партеногенезу.

ГIСТОНИ – білки, які мають лужнівластивості, знаходяться в ядрах клітин рослин i тварин i утворюють так звані нуклеосоми, на яких ''вкладена'' молекула ДНК. Таким чином вони виконують роль стабілізатора, є однією з ланок регуляції синтезу нуклеїнових кислот, підвищують проникність клітинних мембран.

ГОМЕОСТАЗ ГЕНЕТИЧНИЙ (ПОПУЛЯЦІЙНИЙ) – підтримання під впливом природного відбору частоти генів в популяції на певному відносно постійному рівні.

ГОМОЗИГОТА – особа (організм), яка містить в клітинах тіла однакові гени даної аллельної пари (АА або аа). Г. утворюється в результатi злиття гамет, якi несуть однакові аллельнi гени - А i А або а i а. При розмноженнi Г. розщеплення ознак не проходить.

ГОМОЗИГОТНІСТЬ – наявність однакових алелей в диплоїдній клітині.

ГОМОЗИГОТНИЙ ОРГАНІЗМ – організм, який має дві ідентичні копії даного гена в гомологічних хромосомах.

ГРУПИ ЗЧЕПЛЕННЯ – сукупність всіх генів, локалiзованих в однiй хромосомi, внаслiдок чого вони успадковуються спiльно - зчеплено. В Г.з. гени розташованi лiнiйно в певнiй послiдовностi, що створює можливість генетичного картування хромосом. Число Г.з. відповідає гаплоїдномучислу хромосом.

ГУАНІН – 2-амiно- 6-оксипурин, одна з пуринових азотистих основ, якi входять до складу нуклеотидiв нуклеїнових кислот – ДНК i РНК. Як комплементарну основу має цитозин.

ГяРНК ( ГЕТЕРОГЕННА ЯДЕРНА РНК)– первинні транскрипти РНК, які виявляються в ядрі еукаріотичної клітини. Сплайсинг екзонів і елімінація інтронів в цих транскриптах призводить до дозрівання мРНК (і РНК).

Д

ДАЛЬТОНІЗМ– порушення кольорового зору, кольорова сліпота, яка викликається рецесивним геном, що локалізований в негомологічній ділянці Х-хромосоми.

ДАУНА СИНДРОМ– див. синдром Дауна.

ДЕЗОКСИРИБОЗА – моносахарид з групи дезоксицукрiв. Входить до складу ДНК. З азотистими основами в нуклеотиді зв’язаний глюкозидним зв’язком, з фосфорною кислотою-ефірним, утворюючи вуглецево-фосфатний скелет ДНК.

ДЕЛЕЦІЯ – різновидність структурних змін хромосом (нехватки), коли внаслідок двох розривів втрачається внутрішній хромосомний або хроматидний сегмент. Д. – тип хромосомної мутації.

ДЕНАТУРАЦІЯ ДНК –порушення просторової структури молекули ДНК в результаті розриву внутрішньо- або міжмолекулярних нековалентних зв’язків.

ДЕНАТУРОВАНА ДНК– ДНК, перетворена з дволанцюгової в одноланцюгову форму в результаті розриву водневих зв’язків, які втримують разом два комплементарні ланцюги.

ДЕТЕРМІНАЦІЯ– генетичний напрямок розвитку окремої клітини, органу чи цілого організму , що залежить від дії генів і навколишнього середовища, в якому проходить онтогенез.

ДЕФІШЕНСІ – різновидність структурних змін хромосом (нехватки), коли відбувається втрата одного або двох термінальних (кінцевих) ділянок хромосоми.

ДИГАПЛОЇД – особина, яка походить від тетраплоїдної форми, але має порівняно з нею в два рази менше число хромосом – 2x замість 4х, або це гаплоїд (x), у якого подвоєне число хромосом – .

ДИГЕТЕРОЗИГОТА – клітина або організм, гетерозиготні за обома парами генів (АаВв).

ДИКТІОСОМИ – клітинний органоїд, окремі структурно-функціональні елементи комплексу Гольджі. Мають вигляд округлих, серповидних або паличковидних тілець, не сполучених одне з одним. Їх функції пов’язані з процесами нагромадження та перетворення білкових речовин і вуглеводів. При поділі клітини випадково розподіляються між дочірніми клітинами.

ДИНАМІКА ПОПУЛЯЦІЇ – зміна в популяції частот алелей і генотипів внаслідок відбору, мутації, міграції осіб, випадкового дрейфу генів, ізоляції, а також вибіркового схрещування.

ДИПЛОЇД – організм, клітини якого містять подвійний набір гомологічних хромосом. Позначається як 2n.

ДИПЛОНЕМА – передостання стадія профази І мейотичного поділу, на якій крім спіралізації хромосом, що продовжується, починається процес відштовхування гомологічних хромосом біля центромер.

ДИСОМІК – клітина або особина, яка містить пари гомологiчних хромосом.

ДИСОМІЯ – наявність двох структурно ідентичних наборів хромосом у клітині.

ДИСПЕРСІЯ– в математичній статистиці i тeopiї ймовірності – мipa розсіювання (відхилення від середнього). В біології дисперсійний аналіз дозволяє встановити частку впливу певного чинника на ступінь мінливості ознаки.

ДІАДА – 1) – хромосома в анафазі Імейозу, яка складається з двох хроматид, які з’еднані однiєю загальною центромерою. З двох Д. складається анафазна тетрада хроматид; 2) – двi клiтини з гаплоїдним числом хромосом, якi виникають пiсля першого подiлу мейозу.

ДІАКІНЕЗ – кінцевa стадія профази І мейозу, протягом якої закінчується процес спiралізації (вкорочення i потовщення) хро­мосом. Ядерце, продовжуючи зменшуватись в розмiрах, вiддiляється від SАТ-хромосоми i щезає; бiваленти вiдособлюються i розташовуються по периферії ядра.

ДІЯ ГЕНІВ КУМУЛЯТИВНА – аддитивна (сумуюча) дія домінантних генів різних алельних пар на будь-яку ознаку.

ДІЯ ГЕНІВ МОДИФІКУЮЧА – дія генів модифікаторів.

ДНК (ДЕЗОКСИРИБОНУКЛЕЇНОВА КИСЛОТА) – складні високомолекулярнi сполуки; являє собою основний генетичний матеріал вcix клітин, є ноciєм спадкової інформації усіх живих організмів. Складається з трьох класів хімiчних сполук: азотистих пуринових (аденін, гуанін) i піримідинових (тимін, цитозин) основ; вуглеводного комплексу дезоксирибози (цукру); залишку фосфорної кислоти. Молекула ДНК складається з двох полiнуклеїнових ланцюгiв, закручених один навколо одного в спіраль (подвійну спіраль).

ДНК ДЕНАТУРОВАНА– ДНК, яка перетворена з дволанцюгової в одноланцюгову форму у результаті розриву водневих зв¢язків, які утримують разом два комплементарні ланцюги.

ДНК-ЛІГАЗА–фермент, який "зшиває" полінуклеотиди шляхом утворення фосфодиефірного зв¢язку між кінцевим залишком 5¢-РО4 одного полінуклеотиду і кінцевим залишком 3¢-ОН іншого полінуклеотиду, в результаті чого утворюються єдиний полінуклеотид значно більшого розміру.

ДНК НАТИВНА– дволанцюгова ДНК, яка виділена з живого організму і зберегла водневі зв¢язки між ланцюгами.

ДНК-ПОЛІМЕРАЗА– фермент, відповідальний за синтез ДНК із дезоксирибонуклеотидтрифосфатів. З допомогою ДНК-п.здійснюється редуплікація (самоподвоєння ) ДНК. Подвійна спіраль спочатку розділяється на два полінуклеотидні ланцюги,потім на кожному з них у відповідності з правилом комплементарності із нуклеотидів добудовуються нові ланцюги.

ДОВЖИНА ХРОМОСОМИ АБСОЛЮТНА – фактична лінійна довжина метафазної хромосоми при її найбільшій спіралізації. Визначається безпосередньо під мікроскопом або на мікрофотографії, збільшення якої відоме. Позначається якLa.

ДОВЖИНА ХРОМОСОМИ ВІДНОСНА – відносна частка (в %) довжини конкретної хромосоми від сумарної довжини всiх хромосом каріотипу. Позначається як Lr.

ДОМІНАНТНА ОЗНАКА – ознака з пари протилежних ознак, яка проявляється в гетерозиготних oci6 внаслiдок пригнічення домінантним алелем (А), який визначає розвиток Д.о.,рецесивного алеля (а), відповідального за прояв протилежної ознаки.

ДОМІНАНТНИЙ –алель або відповідна ознака, яка проявляється вгетерозиготі.

ДОМІНУВАННЯ (ДОМІНАНТНІСТЬ) – переважання, пригнічення у гiбридних організмів одних ознак (генів) іншими. Переважаючі гени називаються домінантними i при написанні схем або генотипів позначаються прописними буквами (А, В, С i т.д.).

ДОМІНУВАННЯ НЕПОВНЕнапівдомінування або часткове домінування; коли домiнантний алель не повністю пригнічує прояв рецесивного алеля, внаслідок чого фенотипiчне вираження гетерозиготи Аа є проміжним між вираженнями гомозигот АА i аа.

ДОМІНУВАННЯ ПОВНЕ – коли гетерозигота Аа фенотипічно не вiдрізняється від гомозиготи АА.

ДРЕЙФ ГЕНІВ – зміна генетичної структури чисельно обмеженої популяції, яка викликана дією випадкових причин (подіями мітозу, запліднення і розмноження).

ДУПЛІКАЦІЯ – різновиднiсть структурних змін хромосом, коли деяка ділянка хромосоми в гаплоїдному нaбopi представлена два рази.

 

Е

 

ЕКВАТОРІАЛЬНА ПЛАСТИНКАметафазна пластинка, згромадження хромосом, розташованих у вигляді пластинки в екваторiальнiй площині клiтини під час метафази мітозу або мейозу. Подвійне розташування хромосом на piвнiй відстанi від полюсів зумовлене так званими центричними реакціями.

ЕКЗИНА – зовнiшній товстий i щiльний шар клітин (оболонка) пилкового зерна рослин – мiкроспори.

ЕКЗОН – кодуючі послідовності в структурних генах еукаріот. Представленi в зрілих молекулах i-PHK, тобто після видалення iнтpонів з гетерогенної ядерної РНК.

ЕКЗОНУКЛЕАЗА–фермент, який гідролізує кінцеві фосфодиефірні зв¢язки (на 3¢- або 5¢- кінці) полінуклеотиду.

ЕКСПРЕСИВНІСТЬ – ступінь фенотипічного прояву ознаки, яка контролюється даним геном. Е.залежить від взаємодії даного гена з генотипічним середовищем (дією інших генів) і від впливу зовнішніх умов.

ЕКСПРЕСІЯ ГЕНА – реалізацiя генетичної iнформації, закодованої в ДНК, шляхом її транскрипцiї інформаційною РНК (i-PHK).

ЕЛІМІНАЦІЯ – виключка, втрата зародкових клітин або зигот з генами та структурними змінами хромосом, внаслідок чого знижується життєздатність. При розщепленні веде до порушення.

ЕМБРІОГЕНЕЗ – процес розвитку зародка iз зиготи в результатi зaплiднeння.

ЕМБРІОН – зародок.

ЕНДОМІТОЗ – внутрiшній мітоз, збiльшення числа хромосом, що відбувається всередині клiтинного ядра без його поділу iз збереженням ядерної оболонки i без утворення веретена поділу. Такі ядра стають поліплоїдними. Якщо хромосомні нитки, які виникли ендомiтичним шляхом, не розходяться, то утворюються політенні хромосоми.

ЕНДОНУКЛЕАЗА–фермент, який гідролізує внутрішні фосфодиефірні зв¢язки в полінуклеотиді.

ЕНДОПЛАЗМАТИЧНА СІТКА – органоїд клiтини, система сполучених між собою канальцiв, вакуолей i цистерн, обмежених тришаровими мембранами з розташованими на них рибосомами. Е.с. є єдиною регуляторною системою клітини, через яку здiйснюються вci процеси обміну речовин. Бере участь в синтезi бiлка, виконує транспортну роль, забезпечує зв’язок між внутрiшньоклiтинними структурами.

ЕНДОСПЕРМтриплоїдна тканина в наciннi голонасiнних i більшостi покритонасiнних рослин, яка виконує трофічну функцію при диференціації зародка i проростанні насiння. Е. утворюється вiд злиття одного зі сперміїв з вторинним ядром в ході подвiйного заплiднення.

ЕНДОТЕЦІЙ – фiброзний шар клітин пiд епiдермісом у пиляка покритонасiнних рослин. Його клітини мають своєрідні потовщення оболонок, містять хлоропласти, комплекс Гольджі, рибосоми, сферосоми, ендоплазматичну ciткy з численними каналами, цистернами.

ЕПІСОМА – генетичний елемент (молекула ДНК), яка існує або як інтегрована частина молекули ДНК господаря, або як незалежно реплікуюча молекула ДНК (плазміда), що не зв¢язана з хромосомою клітини.

ЕПІСТАЗ – пригнічення домiнантних алелей одного гена (епiстатичний ген, супресор) дії іншого гена, який неалельний першому.Ген,що пригнічується – гiпостатичний ген.

ЕУКАРІОТИ – організми, клiтини яких мають чітко виражене ядро i цитоплазму. До них вiдносять всі одноклiтинні i багатоклітиннi органiзми, за винятком бактерій, актиноміцетів, синьо-зелених водоростей i вipyciв. Відмінна ознака всіх Е. – концен­трація генетичного матеріалу в ядрі у вигляді складних полімерів з нуклеїнових кислот i білкiв. Для них характерний iстинний статевий процес на основі мейозу або мітозу хромосом.

ЕУПЛОЇДІЯ – будь-яке кратне збільшення основного числа хро­мосом. Якщо основне число хромосом (х) збiльшується в парне чис­ло paзiв (2х, 4х, 6х, 8х). Е. оназивається ортоплоїдною або ортоплоїдією, якщо в непарне (Зх, 5х, 7х, 9х) – анортоплоїдією. Явищем протилежним Е. є анеуплоїдія.

ЕУХРОМАТИНОВА ЗОНА – ділянки хромосом, які пiддаються декомпактизації в інтерфазних ядрах. Через малу забарвленiсть стають невидимими при світловій мiкроскопії. В Е.з. локализованi всі головнi гени або олігогени, тобто зона складається в основному з функціонально активного генетичного матеріалу.

 

З

ЗАКОН ЛІНІЙНОГО РОЗТАШУВАННЯ ГЕНІВ В XPOMOCOMI – один з основних у хромосомній тeopiї спадковостi, розробленій Т.Морганом i його співробітниками (1911-1915). Зводиться до наступного: в хромосомі генирозташовані лінійно.

ЗАКОН ОДHOMAHITHOCTI F1– встановлений Г.Менделем (1865), згiдно з яким гібриди F1, якi походять від гомозиготних батьків, є повнiстю генотипічно i фенотипiчно однорідними (одноманітними) i одноманiтнiсть ця не залежить вiд напрямку схрещування ( А х Вабо В х А).

ЗАКОН РОЗЩЕПЛЕННЯ – встановлений Г.Менделем (1865), згідно з яким у другому поколіннi F2, яке походить вiд самозапилення F1або від схрещування в F1 сестринських ociб, проходить розщеплення на особини з ознаками вихiдних батькiв в чистому вигляді i на особини гібридні. Залежно вiд типу схрещувань iснують piзнi числові вiдношення розщеплення за генотипом i фенотипом (1:2:1, 3:1, 9:3:3:1i т.д.).

ЗАКОН ХАРДІ-ВАЙНБЕРГА – закон рівноваги генних концентрацій в панміктичнiй популяції. Популяційна рiвновага позначається фор­мулою: p2АА + 2р Аа + q2аа = 1,

де p - частота домінантного алеля А;

q - частота рецесивного алеля а.

ЗАКОН "ЧИСТОТИ" ГАMET – встановлений Г.Менделем, згідно з яким у диплоїдних гiбридних opгaнiзмiв (Аа) гамета може нести тільки один з двох алелей даного гена (А або а), які привнесенi при заплідненні різними батьками (АА i аа). Тобто гамета не може бути гібридною, в неї попадає лише один ген з пари алельних одно­го з батькiв в чистому вигляді – в такому вигляді, в якому вiн був привнесений гаметою батька в гібридну зиготу. Матеріальною основою чистоти гамет є процес мейозу.

ЗАКРІПЛЕННЯ ГЕТЕРОЗИСУ – одержання гетерозису не тільки в F1, але i в F2i в наступних поколіннях. З.г. легше вирiшувати у рослин, які розмножуються вегетативно, при розмноженні насінням важче.

ЗАКРІПЛЮВАЧІ СТЕРИЛЬНОСТІ – фертильні лiнії або сорти, схре­щування яких з формами iз цитоплазматичною чоловічою стерильністю збepiгaє стерильність останніх.

ЗАПИЛЕННЯ – процес переносу і попадання пилку на приймочки квітів.

ЗАПЛІДНЕННЯ ПОДВІЙНЕ – заплiднення у покритонасiнних рослин, коли яйцеклiтина заплiднюється одним (генеративне запліднення), а диплоїдне ядро центральної клітини зародкового мішка (вегетативне запліднення) – другим спермієм пилкового зерна. В результаті генеративного запліднення (n+n)виникає диплоїдна зигота (2n),яка дає початок зародку. Наслідком вегетативного заплiднення (2n+n або n+n+n) є виникнення початкової клiтини (3n) триплоїдного ендосперму. З.п. відкрив в 1898 р. український вчений С.Г.Навашин.

ЗАРОДКОВИЙ МІШОК – жіночий гаметофіт у покритонасінних рос­лин. Утворюється в насінному зачатку, що розвивається в зав’язі. Складається з яйцеклiтини, синергiд, центральної клітини i анти­под. У З.м. вiдбувається подвійне запліднення, в результатi якого утворюється зародок i ендосперм.

ЗАРОДОК – комплекс диференцiйованих клітин i тканин, який ділиться i дає початок новій особині.

ЗАТРАВКА– субстрат, необхідний для ініціації реакції полімеризації (наприклад, синтезу ДНК); структурно подібний до продуктів цієї реакції.

ЗВЕРХДОМІНУВАННЯ(теорія)– теорія, яка пояснює явище гетерозисувзаємодією алель них генів в гетерозиготномустані. При цьому домінантна ознака у гетерозиготи фенотипічно сильніше виявлена, чим у домінантної гомозиготи,тобто АА > Аа .

ЗИГОНЕМА – друга стадія профази І редукційного поділу клітини (мейозу). Характеризується зближенням i початком кон’югації (синапсису) гомологiчних хромосом з утворенням бівалентів. Внаслідок спіралізації хромосоми поступово потовщуються.

ЗИГОТА – клiтина, яка утворюється в результатi злиття жіночої i чоловічої статевих клiтин (гамет). Половину спадкового ма­теріалу З.одержує від батька, половину – від матері. При утвоpeннi З.ядра гамет зливаються, формуючи одне ядро, але хромосоми зберігають свою самостійність.

ЗЧЕПЛЕНА ГРУПА – сукупність усіх генів, локалізованих в одній хромосомі, внаслідок чого вони успадковуються сумісно (зчеплено).

ЗЧЕПЛЕНЕ УСПАДКУВАННЯ – сумісна перед

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Рецензенти: доктор сільськогосподарських наук, | Г Е Н Е Т И К А

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.028 сек.