Коментар Голови Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів В.М. СУШКЕВИЧА стосовно передачі «Королівство глухих»:
«Ситуація, яку ми спостерігаємо на прикладі випуску ток-шоу «Про життя», присвяченому так званому «Королівству глухих», знову свідчить про те, що наші мас-медіа у погоні за сенсацією і піаром зовсім не рахуються з інтересами людей з інвалідністю. Йдеться не лише про глухих, а про людей з різними формами порушення здоров’я.
Такі випадки непоодинокі. Нещодавно я особисто мав справу з журналістами 5 каналу, які підготували сюжет про людину на візку. У тому сюжеті подали факти зовсім не так, як це належало зробити. І як я не наполягав, журналісти не вибачились, не дали доповнення до того сюжету.
Що стосується саме передачі стосовно «Королівства глухих», у якій глухі подаються як негативні асоціальні елементи, мафія, крадії тощо, то тут, на мою думку, мають місце стереотипи, застаріле й усталене уявлення про спільноту нечуючих. Почасти це відбувається через непоінформованість загалу стосовно справжнього життя нечуючих, проблем, які вони мають. Цьому сприяє і певна ізольованість глухих, до якої призводить відокремленість спільноти нечуючих від інших членів суспільства через проблеми у комунікації та в отриманні інформації. Не можна заперечувати і наявність у їхній спільноті відокремлення від суспільства чуючих людей за ознакою спілкування, адже вся їхня комунікація відбувається за допомогою жестової мови, яка для більшості співгромадян не є зрозумілою. Асоціація з мафією виникає й через те, що спільноті глухих притаманна певна корпоративна єдність. Ця корпоративність обумовлена єдиною для них, рідною їм усім жестовою мовою, єдиною для них культурою. Це ні в якому разі не мафія, а, краще сказати, — «Країна глухих».
Ізоляція нечуючих часто буває вимушеною, і саме ця ізоляція є наслідком проблем ставлення суспільства до цих людей, до спільноти глухих, тому що цивілізоване суспільство намагається інтегрувати нечуючих в чуюче середовище. Воно здійснює різні соціальні варіанти підтримки, щоб інтегрувати нечуючу людину в суспільство чуючих.
Але це робиться в цивілізованих країнах світу, до яких я поки що Україну не віднесу, знаючи реалії того, що робиться і не робиться в нашій державі по відношенню до людей з вадами слуху. І в цій ситуації телебачення і засоби масової інформації повинні бути дуже делікатними, дуже обережними. Вони мають, насамперед, слідкувати за тим, щоб не дискримінувати права людини, яка обмежена в сприйнятті інформації, особливо в прямому ефірі, особливо у варіантах, коли це є студія, і людина з вадами слуху просто через перекладача жестової мови не здатна сприйняти весь обсяг інформації. Вона губиться, вона втрачає весь сенс і тему дискусій; вона може бути поставлена в такі проблемні умови, що буде виглядати зовсім погано, неадекватно порівняно з тими, хто чує все, чує всі репліки, чує всі діалоги, чує аудиторію, де може говорити 3—4—5 людей одночасно, і це неможливо сприйняти глухому. І ви знаєте, я хочу сказати, що я над цією темою буду працювати із засобами масової інформації, і я над цим працюю, щоб у майбутньому вони сприймали та враховували ці моменти.
До речі, схожа ситуація і по незрячих, тому що коли на екрані в студії йде якийсь матеріал, якийсь студійний варіант показу, а сидить незряча людина, то вона теж виглядає обмеженою в сприйнятті інформації. Адже вона тільки чує те, що говорять, а те, що показали на екрані, вона не бачить. Всі ж інші глядачі сприймають всю повноту того, що відбувається в студії. Усе це потрібно розуміти і режисеру, і продюсеру, і всім тим, хто створює цю передачу.
Мені здається, що ми повинні повернутись до цієї теми. І я, знаючи ведучого передачі — пана Андрія Пальчевського, спеціально після вашого візиту до мене обов’язково особисто з ним переговорю, щоб було розуміння тої проблемності, яка виникла з обмеженням у правах нечуючих людей під час передачі. Я вважаю, що це все-таки хтось із режисерів, хтось із кореспондентів не врахував специфіку сприйняття глухої людини. І вийшло так, що бачення суспільством спільноти глухих вийшло проблемним, і це робить неадекватним сприйняття спільноти глухих з боку всього суспільства чуючих. Так не повинно бути.
Я вже не кажу про те, що стосується гуманності, просто людського ставлення і розуміння. Адже все те, що пов’язано з інвалідністю і тим, що людина бачить, чує, ходить — все це може бути дуже, дуже тимчасовим. Але ж питання в тому, що все те, що дав нам Господь Бог, доля і обставини людські можуть забрати в будь-яку хвилину, у тому числі і здоров’я. Це треба розуміти, спілкуючись, бачачи, відчуваючи цих людей в суспільстві, і розуміти, чим треба цих людей забезпечити. Головне — не ставитись до них, як до принижених, жаліючи їх чи нівелюючи їхню присутність у суспільстві, а відноситись до них так, щоб забезпечити їхню гідність, гідність усіх їхніх проявів серед чуючих, і головне, — пам’ятати про їх обмежені права і можливості, й зробити все, щоб ці права та можливості були рівними в українському суспільстві
|