Коментар

Вірш Є. Гребінки «Українська мелодія» розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину.
Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.

Микола Костомаров
Соловейко

Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенько!

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині...

Один біля могили сам

Співає на ялині.

Щебече він: не то співець

Віршами люб'язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

Затьохка він — не то біди

Оплакує людськії;

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк...

Терликнув — вп'ять залився...

Не то співець в останній раз

Із миром розпростився!

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странний спів його людей

Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець — ніхто йому

З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало;

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава,

Де дівчина сиділа.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.