Україна у 18 ст.

Визвольна боротьба народу України другої половини 18 ст.

План

1. Головні причини народних повстань другої половини 18 ст.

2. Гайдамацький рух.

3. Коліївщина - найвищий етап руху гайдамаків.

4. Рух опришків.

Масовий соціальний і релігійний гніт на фоні зростання політичної анархії та посилення впливу шляхти Речі Посполитій;

Крім 4-денної панщини, селяни повинні були ремонтувати і споруджувати панські будинки, утримувати в порядку дороги та мости. Брали з кріпаків і натуральні побори: птицю, мед, гриби тощо. Тих, хто не корився господареві, заковували в кайдани. Селяни в Польщі не мали ніяких прав, їх положення мало чим відрізнялося від становища рабів. Пан міг за своїм бажанням продавати селян, дарувати, жорстоко катувати. У другій половині

XVIII ст. правобережні міста втратили магдебурзьке право. Король і магнати втручалися в життя жителів, поступово ліквідували міське самоврядування. Посилилися гоніння на православних, відбувалися постійні процеси проти єретиків, яких нещадно катували і фізично винищували, спалюючи на вогнищі.

Посилення феодального гніту спричинив відчайдушний опір українського населення. На правобережній Україні цей опір проявився у формі гайдамацького руху (від тюркського «гайде» — чинити свавілля, турбувати), пік його припав на середину XVIII ст.. Гайдамацькі загони постійно здійснювали грабіжницькі напади на шляхетські маєтки, чим здобули значну підтримку серед населення і змушували польський уряд повсякчас звертати на себе увагу. Але явно виражена антифеодальна суть цього руху призвели до швидкої протидії проти нього можновладців Польщі і Росії.

Велике значення гайдамацького руху в тому, що він підірвав польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її входження до складу Росії. Він надовго зберігся у народній пам’яті й відіграв велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращіх своїх творів - поему “Гайдамаки”.

Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг на Правобережжі в другій пол. ХVІІІ ст., коли переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Його основною силою було селянство. Виступ розпочався навесні 1768 р. під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка. Вирушивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Ґонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята.

У другій пол. травня — на поч. червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської мали Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні - липні на Правобережжі діяло бл. 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоврядування. Об'єднаними силами польської шляхти і російського царату Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися. Багатьох ув'язнених стратили, серед них й І. Ґонту та його найближчих сподвижників. М. Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу в Сибір.

Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольної боротьби в Західній Україні.

У XVIII ст. на західноукраїнських землях боролися проти польської сваволі народні месники — опришки, які продовжили національно-визвольну боротьбу, розпочату ще Б. Хмельницьким. До них приєднувалися селяни, наймити, міська біднота. Найбільшого розмаху рух опришків набрав у 30— 40-х роках XVIII ст., коли його очолив О. Довбуш. Використовуючи тактику партизанської боротьби, невеликі мобільні загони опришків за підтримки місцевого населення десятиліттями воювали проти Речі Посполитої. Діючи на Гуцульщині, Північній Буковині, Закарпатті, сягаючи Перемишля і Кам'янця-Подільського, вони громили шляхту й орендарів, роздавали панське майно бідноті.

Незважаючи на поразку національно-визвольної боротьби на правобережних та західноукраїнських землях, підвалини Речі Посполитої були розхитані. Польщу роздирали внутрішні соціальні й національні суперечності, вона йшла до занепаду. Свідченням цього стали три поділи Речі Посполитої в останній третині XVIII ст. (1772, 1793, 1795), у результаті яких вона втратила державну незалежність, а всі українські землі були розділені між Росією та Австрією. Отже, Україна, остаточно втративши свою державність, завершувала століття як колоніальне надбання двох імперій.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.