Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливе місце серед них посідають громадяни. Вони,

Суб’єкти та учасники судового адміністративного процесу

ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика суб’єктів адміністративно-процесуального права.

2. Класифікація суб’єктів адміністративно-процесуального права.

3. Права та обов’язки осіб, що беруть участь у справі.

4. Учасники судового адміністративного процесу.

Висновки

Література

ВСТУП

Одним з найважливіших питань організації адміністративного судочинства є встановлення складу та процесуального положення учасників адміністративного процесу. Розв'язання цього питання дозволить визначити роль кожного учасника процесу в розгляді адміністративної справи судом та реальний обсяг їхніх процесуальних прав і обов'язків.

Учасником адміністративного процесу є особа, яку чинним законодавством України наділено процесуальними правами та обов'язками в сфері розгляду адміністративних справ адміністративними судами. Тобто це особа, яка може вчиняти процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу, хоча б в одній зі стадій адміністративного процесу. Класифікацію учасників адміністративного процесу здійснюють за різними критеріями. Виходячи з положень коментованої статті та інших положень КАС України, можна дійти висновку, що законодавець провів поділ учасників адміністративного процесу за підставою наявності в них юридичної зацікавленості у результатах розв'язання адміністративної справи. Виходячи з цього, учасників адміністративного процесу можна поділити на дві основні групи: особи, які заінтересовані в результаті справи та особи, які не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи.

Перша група визначена законодавцем, як «особи, які беруть участь у справі». Особи, які беруть участь у справі, реалізують надані їм процесуальні права та обов'язки в адміністративному процесі для того, щоб досягти певного правового результату, в якому вони заінтересовані. Саме ознака наявності юридичного інтересу в результаті справи первісне відрізняє осіб, які беруть участь у справі, від інших учасників адміністративного процесу. Коментована стаття містить перелік осіб, які відносяться до першої групи учасників адміністративного процесу. Характер юридичної заінтересованості в адміністративній справі не є однаковим для всіх осіб, які беруть участь у справі. Деякі з них мають матеріально-правовий інтерес в результаті справи, це — сторони та треті особи; інші мають процесуально-правовий інтерес, це представники сторін та третіх осіб.

Коментована стаття, закріплює вичерпний перелік осіб, які беруть участь у справі.

Учасники адміністративного процесу повинні мати адміністративну процесуальну правосуб'єктність, яка складається з двох категорій: адміністративної процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності (див. ст. 48 КАС України та коментар до неї).

1. Загальна характеристика суб’єктів адміністративно-процесуального права (Стаття 48 КАСУ. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність)

У загальнотеоретичному розумінні суб’єктом визнається (від латинського subjectus – той, хто знаходиться у основі ) носій предметно-практичної діяльності і пізнання (індивід або соціальна група), джерело активності, яка спрямована на об’єкт.

В свою чергу, у теорії права, суб’єкт права – це особа (фізична або юридична), що за законом володіє здатністю мати і реалізовувати безпосередньо або через представника права і юридичні обов’язки (тобто правосуб’єктність).

Правосуб’єктністю, яка включає правоздатність та дієздатність, наділені, як суб’єкти матеріальних адміністративно-правових відносин, так і суб’єкти процесуальних адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-процесуальна правоздатність — це здатність мати юридичні права та обов’язки в адміністративному процесі. Вона визнається за всіма громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, а також за органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями, які є юридичними особами.

Адміністративна процесуальна правоздатність виникає у громадян з моменту їх народження і припиняється смертю. У юридичних осіб вона виникає з моменту їх створення та припиняється їх ліквідацією. Для участі в адміністративному процесі, крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності, необхідною є також наявність конкретної адміністративної процесуальної правоздатності, тобто по даній конкретній справі.

Для того, щоб особисто брати участь в розгляді адміністративної справи, недостатньо мати тільки адміністративну процесуальну правоздатність. Необхідним для учасника справи є також володіння адміністративною процесуальною дієздатністю.

Адміністративно-процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові.

Вона належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними. Також вона може належати фізичним особам до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Адміністративною процесуальною дієздатністю наділяються також органи публічної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, їх посадові та службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи).

Однією з особливостей процесуальних адміністративно-правових відносин є те, що в них можуть брати участь суб’єкти, які не беруть участі у матеріальних адміністративно-правових відносинах, наприклад, прокурор, суд.

Суб’єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесуальних функцій, поділяються на:

1) ті, які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто «лідируючі суб’єкти», їм держава надала широкі права та обов’язки;

2) ті, які мають «зацікавлену» позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі; та ті, які займають «пасивну» позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі, вони залучаються до участі у ній в зв’язку з тим, що це необхідно для з’ясування істини, найбільш повного і всебічного встановлення всіх обставин у справі. Причому цей розподіл суб’єктів процесу має місце у всіх видах адміністративних проваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретного провадження.

Характерною особливістю адміністративного процесу є те, що в окремих випадках вирішення конкретної справи може відбуватися без участі осіб, що сприяють суб’єктам, які наділені владними повноваженнями щодо відповідного адміністративного провадження. Таких суб’єктів прийнято поділяти на обов’язкових та факультативних суб’єктів адміністративно-процесуальних правовідносин.

2. Класифікація суб’єктів адміністративно-процесуальногоправа

На сьогодні інститут суб’єктів адміністративного процесу достатньо серйозно досліджений в теорії адміністративного процесу. Теоретиками адміністративного процесу запропоновані різноманітні класифікації суб’єктів процесуальних правовідносин залежно від того, що вкладається кожним з теоретиків у зміст адміністративного процесу. Наприклад, С. М. Махіна запропонувала таку класифікацію:

В управлінському процесі беруть участь три групи суб’єктів.

Перша група, – «наділені власними повноваженнями (сторона яка управляє) – Президент, вищі посадові особи, вищі органи виконавчої влади».

Друга група, – це суб’єкти, на яких поширюється власний вплив (керована сторона). До них належать фізичні та юридичні особи, які не наділені власними повноваженнями у сфері управління.

До третьої групи автор включає суб’єктів які одночасно володіють власними повноваженнями та перебувають під управлінським впливом. Це посадові особи, державні та муніципальні службовці, структурні підрозділи органів державної влади та ін.

Що стосується адміністративного процесу як форми примусового впливу, як зазначає Н.Г. Саліщева, то його суб’єктів можливо поділити на дві групи.

До першої групи належать суб’єкти, безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб’єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами та прийомами.

До другої групи належать лідируючі суб’єкти, які виконують свої функції в чужому інтересі, з метою законного та обґрунтованого рішення по справі, яка розглядається[1].

В. Д. Сорокін поділяє суб’єктів адміністративного процесу на індивідуальних – громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства; колективні – органи виконавчої влади, підприємства, установи, громадські об’єднання, державні та муніципальні службовці[2].

М. М. Тищенко визначає учасників процесу як громадян, інших осіб, колективи громадян і організації в особі їхніх представників, які наділені правами і несуть певні обов’язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, що представляються ними, колективів громадян чи організацій, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Організаторів же (лідируючих суб’єктів) він визначає як суб’єктів адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення в справі.

Група організаторів (лідируючих суб’єктів) неоднорідна. Істотне значення має стосунок того чи іншого органу (посадової особи) до правозастосування, тобто вирішення справи. Орган (посадова особа), що вирішує справу, лідирує не тільки на стадії вирішення. Він має достатньо процесуальних можливостей, щоб забезпечити провадження на інших стадіях: повноваження процесуального контролю, санкціонування процесуальних дій, що проводяться іншими лідируючими суб’єктами, забезпечення виконання рішення. Таких організаторів учений пропонує називати проводом. Тому інші лідируючі суб’єкти залежно від ступеня публічності юридичної справи (юрисдикційна, позитивна) більшою чи меншою мірою залежні від проводу. В юрисдикційних справах лідируючі суб’єкти наділені більшою свободою в примусовій реалізації владних повноважень щодо зацікавлених осіб. В інших провадженнях такі лідируючі суб’єкти звертаються до проводу за санкціонуванням владного впливу. В останньому випадку процесуальний статус лідируючих суб’єктів наближається до статусу зацікавлених осіб. Нарешті всіх лідируючих суб’єктів можна віднести до складу учасників, оскільки реалізація примусових процесуальних дій у переважній більшості випадків здійснюється із санкції проводу.

Тому суб’єктів провадження вчений пропонує розподілити на провід та учасників. А останніх – на лідируючих суб’єктів, зацікавлених осіб та осіб, що сприяють розгляду справи[3].

В. К. Колпаков виділяє п’ять груп суб’єктів адміністративного процесу[4]:

1) громадяни;

2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату;

3) об’єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб’єктність;

4) державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними правами та обов’язками;

5) інші державні органи та їх посадові особи.

Особливе місце серед них посідають громадяни. Вони,

по-перше, є носіями прав і обов’язків (у тому числі й адміністративно-процесуальних) в будь-якій галузі публічно-управлінської сфери (господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній);

по-друге, специфіка загальноправового статусу громадян породжує в усіх інших суб’єктів адміністративного процесу обов’язок забезпечувати додержання їхніх прав;

по-третє, на відміну від інших суб’єктів, громадяни не є компетентними вирішувати адміністративні справи (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але в цьому разі вони вже належать до іншої категорії суб’єктів);

по-четверте, громадяни не можуть вступати в адміністративно-процесуальні відносини безпосередньо один з одним.

Виконавчо-розпорядчі органи як суб’єкти адміністративного процесу характеризуються передусім тим, що вирішують індивідуально-конкретні справи. Проте, адміністративно-процесуальна правосуб’єктність виконавчо-розпорядчих органів при цьому неоднакова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.

Загальну правосуб’єктність мають ті органи, до компетенції яких входить вирішення широкого кола справ, незалежно від їх галузевої компетенції. До них належать, наприклад, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

Галузеву правосуб’єктність мають органи, до завдань яких входить вирішення справ у межах галузі. Це, наприклад, департаменти, служби, відділи міністерств .

Спеціальну правосуб’єктність мають органи, створені спеціально для вирішення вузького кола справ. Наприклад, адміністративна комісія районної державної адміністрації .

Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність об’єднань громадян закріплена в Законі «Про об’єднання громадян». Вона виникає в разі реалізації ними своїх прав, передбачених ст. 20 цього Закону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст. 27) та самих об’єднань громадян, коли до останніх застосовуються санкції, передбачені статтями 29, 30, 31 і 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий розпуск). Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність притаманна органам самоорганізації населення. Відповідно до чинного законодавства, вони розглядають звернення громадян, ведуть їх облік за віком, місцем роботи чи навчання.

Відповідними нормативними актами визначається адміністративно-процесуальна правосуб’єктність посадових осіб, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування^{^[5]}^. Її особливості зумовлені двома обставинами: по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної категорії керівників або спеціалістів (правосуб’єктність керівника ширша, ніж спеціаліста); по-друге, значну роль відіграє зміст посадових прав і обов’язків. Так, голова районної держадміністрації і начальник управління міністерства належать до однієї категорії – третьої, але, зрозуміло, що їх правосуб’єктність різна.

Спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб’єктністю володіють інші, передбачені законом державні органи та посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібно розглядають низку справ про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП), в органах прокуратури ведеться провадження за скаргами та заявами громадян. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і має право запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі^{^[6]}^. У літературних джерелах розглядається адміністративно-процесуальна правосуб’єктність таких державних органів, як Рада національної безпеки і оборони України, Центральна виборча комісія та інші ^{^[7]}^,.

Враховуючи сучасні тенденції розвитку адміністративно-процесуального законодавства та теоретичні дослідження вчених-адміністративістів найбільш повною та універсальною є класифікація суб’єктів адміністративно-процесуального права за функціональним призначенням:

1. Суб’єкти, що наділені правом вести справу, перевіряти на відповідність представлені документи та складати правові документи.

2. Суб’єкти, що наділені правом приймати владні акти.

3. Суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну від суб’єктів першої групи, ніхто з представників цієї групи не має владних повноважень).

4. Суб’єкти, що сприяють встановленню об’єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відомої їм інформації щодо обставин правопорушення.

5. Суб’єкти, які мають спеціальні знання та навички і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі.

6. Суб’єкти, що засвідчують важливі для встановлення об’єктивної істини факти, дії, обставини.

7. Суб’єкти, що сприяють виконанню постанови по справі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.