Структура базового конкурентного законодавства

Існує безліч різних видів конкурентного законодавства і систем. Значні відмінності є навіть у назвах законодавчих актів. Першим законом з питань конкуренції став Канадський закон про картелі 1889 року, потім було прийнято антитрестівське законодавство в Сполучених Штатах Америки (Закон Шермана 1890 року). У Великобританії та країнах, що дотримуються її правової моделі, після 1947 року було прийнято закони про обмежувальну торгівельну практику і монополії. У категоріальному аспекті з 1970-х рр. почали говорити про законодавство в сфері обмежувальної ділової практики (ОДП), а пізніше - про конкурентне законодавство. У країнах з перехідною економікою останнє називається антимонопольним. Однак, незалежно від розходжень у назвах, всі закони з питань конкуренції мають в широкому сенсі однакову базову структуру і як правило включають такі складові:

1. Цілі

2. Визначення

3. Сфера застосування

4. Вилучення та виключення

5. Практика, що забороняється

6. Контроль за злиттями (горизонтальними та вертикальними)

7. Орган з питань конкуренції

8. Санкції

9. Апеляційна процедура

Хоча в останні роки спостерігаються певні тенденції до зближення правових норм, не слід забувати про те, що з самого початку конкурентне законодавство створювалося з урахуванням потреб кожної країни і його характер залежить від ряду факторів, в тому числі, існуючу судову систему, звичаї, культуру підприємницької діяльності, розмір ринку, рівень розвитку тощо.

Основні розходження наводяться нижче.

a) Цілі

На різних етапах перед законодавством в цій сфері ставилися найрізноманітніші цілі. Останнім часом в основному спостерігається тенденція до захисту власне конкуренції, сприяння її розвитку та максимальне підвищення економічної ефективності. Найпоширенішими цілями конкурентного законодавства зараз є :

a. сприяння конкуренції, що забезпечує ефективність і оптимальний розподіл ресурсів в інтересах споживачів, користувачів, що споживають проміжну продукцію, та економіки в цілому;

b. заохочення інноваційної діяльності;

c. контроль за рівнем концентрації економічної влади;

d. забезпечення справедливого розподілу доходу;

e. боротьба з інфляцією;

f. забезпечення повної зайнятості;

g. захист суспільних інтересів;

b) Визначення

Найчастіше в законодавстві не дається визначення обмежувальної ділової практики (ОДП). Як правило, наводиться далеко не вичерпний перелік окремих видів ОДП. В цілому термін “підприємство” за своїм визначенням включає всі компанії, ТНК, їхні філії, дочірні підприємства, малі і середні підприємства (МСП), а також державні підприємства, що займаються комерційною чи підприємницькою діяльністю.

Монополії звичайно визначаються як наявність на конкретному ринку єдиного постачальника. Разом з тим у законодавстві ряду країн поняття “монополія” чи “монополізація” використовуються в значенні, яке близьке за змістом з поняттям “домінуюча компанія”.

Домінуючі компанії, які займають пануюче положення на ринку по-різному визначаються в окремих країнах, однак головна ідея полягає в тому, що під домінуючою компанією розуміється фірма, здатна контролювати відповідний ринок, на якому вона здійснює свої операції. Це досягається у випадках, коли домінуюча фірма здатна диктувати свої ціни й умови продажу без протидії з боку конкурентів. На ринку присутні інші постачальники, але вони просто слідують ціновим рішенням домінуючої фірми. Остання є ціновим лідером. Законодавство деяких країн передбачає концепцію “спільного домінування”, згідно з якою панівне положення на ринку виникає в тих випадках, коли певна фірма самостійно чи разом з кількома іншими фірмами отримує контроль над ринком.

Разом з тим слід зазначити, що лише факт наявності пануючої компанії в більшості випадків сам по собі ще не є порушенням конкурентного законодавства. Конкурентне законодавство більшості країн спрямоване на те, щоб не допустити використання домінуючими фірмами своєї ринкової влади для зловживання пануючим положенням на ринку за допомогою обмежувальної ділової практики. Через загрозу можливого обмеження конкуренції домінуючими компаніями (монополіями) конкурентне законодавство звичайне забороняє злиття, або придбання створення спільних підприємств, що призводять до виникнення пануючого положення на ринку чи до створення монополій.

c) Сфера застосування

Як відзначалося вище, під дію сучасного конкурентного законодавства звичайно підпадають усі юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форми власності.

Це законодавство також поширюється на всі операції з товарами та послугами. Крім того, воно охоплює приватних осіб, наприклад осіб вільних професій (наприклад, у деяких країнах у даний час скасовані, як антиконкурентні, “етичні кодекси” лікарів і юристів, що забороняють рекламу діяльності осіб цих професій).

Конкурентне законодавство більшості країн діє на їх території і не виходить за межі національних кордонів. Іноді передбачається екстериторіальне застосування законів. Незважаючи на досить істотні обмеження, що накладаються вимогами дипломатичності та міжнародної доброзичливості (тобто в результаті врахування суверенних інтересів інших держав, в протиріччя з якими можуть вступати принципи екстериторіальності юрисдикції), екстериторіальне застосування законів нерідко призводить до виникнення проблем у відносинах з іншими країнами, що захищають свій національний суверенітет.

d) Вилучення і виключення

В результаті дерегулювання спостерігається тенденція до звуження рамок регулювання діяльності в окремих секторах, що є основою для вилучень і виключень з конкурентного законодавства. Однак до останнього часу існувало величезне число виключень і вилучень, причому деякі з них діють і понині:

· Конкурентне законодавство не поширюється на суверенні держави. Іншими словами, уряд завжди може прийняти закон, що призводить до антиконкурентних наслідків. Він може також підписати договір чи міжнародну угоду, що чинить антиконкурентний вплив. Практика останніх років, однак, свідчить про підвищення ролі органів з питань конкуренції, перед якими відповідно до сучасного конкурентного законодавства покладено завдання надання уряду консультативної допомоги з питань конкуренції з метою запобігання прийняття законів, що викликають непотрібні антиконкурентні побічні наслідки.

· Традиційно конкурентне законодавство не поширюється на питання ринків праці (профспілок), укладання колективних договорів і визначення умов зайнятості.

· До числа регульованих галузей і секторів економіки, що на даний час, незважаючи на лібералізацію, все ще виключаються зі сфери дії конкурентного законодавства, в багатьох випадках відносять сільське господарство, нафтодобування, гірничодобувну промисловість та “природні” монополії, такі, як поштові відомства і комунальні служби. В деяких країнах передбачається вилучення і стосовно оборонної промисловості. Однак в багатьох країнах дерегулювання серйозно звужує межі привілейованого положення деяких секторів послуг, наприклад, банківської справи, страхування, морських і повітряних перевезень тощо. Довгий час вважалося, що в деяких секторах, які є “природними” монополіями, (наприклад, поштова служба, електро-, газо- та водопостачання, міська автобусна мережа тощо) конкуренція неможлива. Однак під впливом технічного прогресу межі “природних” монополій стали також звужуватися, наприклад у випадку кабельного телебачення, мобільного телефонного зв'язку і т.д. У країнах, які далі за інших просунулися на шляху розвитку конкуренції в регульованих секторах, наприклад, у Великобританії, межі монополій максимально скорочуються, в тому числі засобами приватизації та роздержавлення таких "природних" монополій.

· Вилучення іншого роду стосуються малих і середніх підприємств (МСП) і часто припускають встановлення граничного рівня (звичайно в розмірі 5% відповідного ринку), нижче якого можливі антиконкурентні наслідки вважаються несуттєвими.

· У зв’язку з тим, що для створення деяких нових видів продукції необхідні гігантські обсяги інвестицій в проведення НДДКР, в багатьох країнах (наприклад, у США, ЄС) вилучення передбачаються і стосовно спільних підприємств, які займаються НДДКР;

· У Європейському Союзі при дотриманні певних умов і представленні в Комісію ЄС відповідних повідомлень передбачені “колективні виключення” щодо конкретних угод про розподіл продукції (автомобілів, парфумерних товарів);

· Законодавство багатьох країн нерідко містить вилучення – після представлення відповідного повідомлення в органи з питань конкуренції – стосовно експортних картелів, експортних спільних підприємств, які, як вважається, не чинять впливу на вітчизняний ринок. У багатьох країнах конкурентне законодавство взагалі не стосується експортних картелів у тих випадках, коли вони не породжують наслідків для вітчизняного ринку, і, відповідно, при створенні таких картелів повідомлення не потрібні, оскільки законодавство поширюється лише на вітчизняний ринок;

· За законами деяких країн (Німеччини, Японії) дозволяється створення картелів з метою раціоналізації та на період кризи або економічного спаду, причому очікується, що такі картелі будуть розформовані після зникнення причини, яка склала підставою для видачі відповідного дозволу.

e) Види практики, що забороняються; горизонтальне і вертикальне злиття.

Важливо зазначити, що в різних країнах заборони за своїм характером неоднакові. Найбільш жорстким є підхід, який передбачає заборону per se. Він застосовується, зокрема, у США стосовно горизонтальної обмежувальної практики, наприклад до угод про встановлення цін чи розподілі ринків, участі в торгах за таємною змовою, маніпулювання ринком. Горизонтальні угоди забороняються у всіх випадках і при виявленні автоматично стають предметом розгляду. У багатьох країнах такий підхід, як правило, застосовується по відношенню до таємних змов чи маніпулювання ринком.

Разом з тим, за винятком маніпулювання ринком, горизонтальна обмежувальна ділова практика не так жорстко забороняється в інших країнах, наприклад, у країнах - членах ЄС, які дотримуються підходу, що передбачає заборону в принципі. Іншими словами, положення статті 85 Римського договору забороняють угоди про встановлення цін і розподілі ринків, і в той же час передбачають можливість вилучень (стаття 85 (3)), якщо переваги обмеження переважують збиток, який наноситься конкуренції, і якщо значна частка переваг дістається споживачам (наприклад, з точки зору поліпшення каналів розподілу, підвищення якості продукції і розвитку технічного прогресу). В інших випадках закони можуть бути навіть ще більш м'якими. Наприклад, у деяких країнах необхідна лише реєстрація картелів із представленням відповідного повідомлення, а у випадку подання скарги корегувальні заходи приймаються лише в тоді, коли встановлено факт зловживань, які суперечать “суспільним інтересам”, що визначені в дуже розпливчастій формі. Після проведення розслідування рекомендації органа з питань конкуренції можуть бути прийняті (або відкинуті) відповідним міністром і останній може заборонити здійснення розглянутого виду практики. Штрафні санкції можуть потім накладатися у судовому порядку лише у випадку порушення такої заборони.

Існують і ще менш жорсткі правові норми, що не вимагають представлення повідомлення, однак, провівши розслідування факту зловживання, орган з питань конкуренції може рекомендувати компетентному урядовому відомству (міністру) накласти заборону на конкретний вид обмежувальної практики.

Досвід зміни національного конкурентного законодавства свідчить про тенденцію до того, що колишні більш м'які норми змінюються більш жорсткими за типом норм законодавства ЄС чи антитрестовського законодавства Сполучених Штатів Америки.

Вертикальні угоди звичайно регулюються менш жорстко, ніж горизонтальні угоди й участь у торгах за таємною змовою. Так, у США крім практики підтримки ціни при перепродажі товару, всі інші види в вертикальної ОДП дозволяють застосування правила “розумного підходу” і судові рішення по таких справах повинні прийматися з урахуванням конкретних обставин справи.

Практика підтримки ціни при перепродажі товару забороняється в більшості країн, однак стосовно “рекомендованих цін” точки зору суперечливі – в деяких країнах вони забороняються, в інших дозволяються. При цьому найчастіше передбачаються вилучення для деяких секторів, наприклад щодо видавничої справи та фармацевтичної продукції. В більшості країн інші види вертикальної практики, крім підтримки цін при перепродажі товару, забороняються лише в тому випадку, якщо вони нав'язуються монополіями чи пануючими фірмами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структурний контроль і контроль за діловою практикою	\|	H) Орган з питань конкуренції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.