Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СПОСОБИ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ

Розвиток громадянського суспільства невідворотно породжує ситуації, які вимагають від держави обмежити конституційні права і свободи. Питання, однак, полягає у тому, хто, з яких підстав, на який час, у яких межах та у який спосіб може чи зобов'язаний це робити. Проблема обмеження основних прав є об'єктом дослідження не тільки правознавства, але й багатьох інших суспільних наук. Окремі правові аспекти зазначеної проблематики були досліджені ще дореволюційними вітчизняними вченими, а згодом були розвинуті в роботах радянських дослідників-юристів. Проблеми обмеження основних прав загалом та окремих основних прав, а також деякі конституційні критерії припустимості цих обмежень знашли осмислення в дослідженнях сучасних конституціоналістів О. О. Бєлкіна, Л. Д. Воєводіна та інших.

Проте способи конституційного закріплення (формули) обмежень основних прав і свобод людини і громадянина розглядалися тільки побіжно, в межах загальної проблематики засад правового статусу особи, і ніколи не були предметом самостійного дослідження. В умовах розбудови демократичної, правової держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю, проблематика обмежень основних прав і свобод набуває особливої актуальності, оскільки від оптимальності цілей, підстав, способів, меж і строків обмеження основних прав і свобод значною мірою залежить загальний рівень забезпечення прав людини, рівень його убезпеченості та гарантованості. Означені обставини визначають актуальність даної теми, її теоретичну і практичну значущість на сучасному етапі Української державності.
скільки права і свободи людини реалізуються у суспільстві, що вимагає співробітництва між людьми, то ця обставина зумовлює необхідність певних обмежень прав і свобод. Обмеження диктуються насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави, так само як і будь-якого колективу.

Конституційні обмеження - це встановлені у конституційних (основних) нормах межі, в яких суб'єкти повинні діяти, використовуючи надані їм права і свободи. Ці обмеження виступають специфічним індикатором, що дозволяє визначити ступінь свободи і захищеності особи. Саме комплекс конкретно встановлених у Конституції обмежень у найбільшій мірі характеризує собою взаємовідносини між державою і людиною.

У сучасній політико-правовій практиці використовується три способи конституційного закріплення (формули) обмежень основних прав і свобод:
а) спосіб "генеральної клаузули";
б) відсильний спосіб (спосіб конкретних застережень);
в) комбінований спосіб, тобто поєднання "генеральної клаузули" і конкретних застережень.
В Україні, як і в інших країнах СНД, використовується останній, третій спосіб.

При відсильному та комбінованому способах конституційного формулювання обмежень основних прав і свобод можуть використовуватися дві форми застережень: а) застереження щодо закону; б) застереження щодо правового стану. У Конституції України 1996 р. використовуються обидві названі форми застережень.

Застереження щодо закону може бути абстрактним (загальним) або казуальним (конкретним). Обидва вони використовуються у Конституції України 1996 р.

В унітарній державі використання застережень щодо обмеження основних прав і свобод є способом розмежування відповідних сфер регулювання між конституцією та законами і підзаконними актами, тоді як у федерації - це може бути також способом розмежування сфер регулювання між федеральним законодавством та законодавством суб'єктів федерації.¹²

Концептуально узагальнюючи умови припустимості обмеження цих прав і свобод, а також враховуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та конституційних судів ряду інших держав, вбачається за доречне взяти до уваги низку таких — принципових у плані розглядуваних тут питань — моментів. По-перше, зміст та обсяг обмежень конституційних прав мають визначатися за принципом необхідності та співрозмірності з визнаними в Основному Законі цілями таких обмежень. В іншому разі останні цілком правомірно поставатимуть перед проблемою їх обґрунтованості та виправданості. По-друге, ці обмеження повинні спрямовуватися на досягнення правового балансу в суспільстві, оскільки всі суб’єкти права є конституційно рівними між собою. По-третє, ці обмеження не можуть бути нормативною підставою для такого регулювання, котре посягало б на сутність того чи іншого з прав людини та нівелювало б його реальний зміст. По-четверте, з метою виключення можливості неспівмірного обмеження прав і свобод людини і громадянина у конкретній правозастосовній ситуації, норма, що передбачає припустимість такого обмеження, має бути «формально визначеною, точною, чіткою, ясною, не припускаючи розширювального тлумачення встановлених обмежень і, відповідно, довільного їх застосування» [2, 46].¹³

¹² Стрекалов А.Є. Способи конституційного закріплення (формули) обмежень основних прав та свобод людини та громадянина. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2008р. – С. 72

¹³ Мінченко С.І. Конституційні основи дотримання та обмеження прав людини в оперативно-розшуковій діяльності. Журнал Право України №6. 2011р. – С. 14

3.МЕЖІ ПРАВ ЛЮДИНИ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ

Свободу людини визначають певні ознаки. Слід зазначити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їх природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріплюють демократичні конституції, у тому числі, й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки у системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. Треба пам'ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з другого - конкретизується у можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Отже, громадянські права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини. Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини.

Система прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної в основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи та обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду. Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується. ¹⁴

КСУ відіграє важливу роль у забезпеченні соціальних прав людини, зважаючи, зокрема, на безсистемність, суперечливість, дублювання, прогалини, які є типовими недоліками правового регулювання відносин у галузі соціального забезпечення. Рішення КСУ стосовно цих прав спрямовані на врівноважене, справедливе врегулювання суспільних відносин, вони зобов’язують державу гарантувати малозабезпеченим особам гідне існування і не спрямовані на усунення будь-якої нерівності в соціальних відносинах, на «зрівнялівку» в усіх випадках . Актуальність проблеми захисту соціальних прав людини підтверджує, наприклад, той факт, що станом на листопад 2009 р. принаймні 25 рішень КСУ (а це становить майже 12 % від усіх його рішень та 45 % від рішень щодо захисту усіх прав людини і громадянина) прямо стосуються питань тлумачення соціальних прав людини.¹⁵

Активна позиція КСУ виявилась у захисті соціальних прав, зокрема, тих громадян України, які: постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; відповідно до Конституції України потребують додаткових гарантій держави у соціальному захисті як посадові (службові) особи; отримують державну допомогу, пенсію і заробітну плату, розмір яких є нижчим від встановленого

¹⁴ Довженко В.О. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод . Наукова стаття. Журнал Лубнівського управління юстиції. 2010. – С. 3

¹⁵ Чубар Л.І. Проблеми реалізації соціальних прав на сучасному етапі та їх захист у конституційному судочинстві // Вісник Конституційного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 111-114

законом прожиткового мінімуму; належать до ветеранів органів внутрішніх справ і членів їхніх сімей; працюють у наукових установах або за контрактом; здобувають освіту; потребують медичної допомоги; отримують допомогу по безробіттю як звільнені за угодою сторін. Межі захисту соціальних прав людини Конституційним Судом України. У загальній теорії прав людини виокремлюють, зазвичай, такі варіанти вирішення питання про можливості правообмеження:

- принципова допустимість звуження змісту та обсягу таких прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;

- недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих (у тому числі соціальних) прав і свобод людини та громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів;

- виключна — строкова (тимчасова) — допустимість звуження змісту та обсягу таких прав і свобод .

КСУ у своїй діяльності вдається і до другого, і до третього варіантів правообмеження. Першим — принциповим — питанням, на яке має відповісти КСУ при розгляді правообмеження — це які конституційні принципи та норми уможливлюють обмеження певного права та до якої межі? Стосовно цього питання доцільно звернути увагу на таке. Згідно зі ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, а відповідно до ст. 22 права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. Водночас у ст. 64 Основного Закону передбачено, що конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод. Також відповідно до ч. 1 ст. 157 Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина.

Отже, права і свободи людини та громадянина за рівнем (засобом) їх закріплення можна розподілити на ті, що визначені: 1) Конституцією України; 2) чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 3) законами України.¹⁶

¹⁶ Рабінович П. М., Панкевич І. М. Здійснення прав людини : проблеми обмежування (загальнотео-ретичні аспекти). Серія І. Дослідження і реферати ред. кол. : П. М. Рабінович (гол. ред.) та ін. — Л., 2001.-Вип. 3. – С. 108

¹⁷Рабінович П. М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 6; Рабінович П. М. Межі прав людини // Права людини в Україні. Щорічник 1995. — К., 1997. – С. 55

Наприклад, у п. 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) він розтлумачив принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини, зокрема там було подано визначення ряду конституційних понять. Так, зміст прав і свобод людини — це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.

У наведених положеннях КСУ практично дослівно відтворено відповідні дефініції, сформульовані у попередніх загальнотеоретичних працях професора П. Рабіновича . І це є черговим свідченням неабиякого практичного значення загальної теорії права.¹⁷

У пункті 5.2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) визначено, що «скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».

В окремій думці судді КСУ Д. Лилака стосовно Рішення КСУ у справі № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 р. (справа про страхові виплати) внаслідок аналізу наведених вище норм Конституції України було зроблено висновок про те, що:

- терміни «скасування конституційних прав і свобод» і «звуження змісту та обсягу прав і свобод» (обмеження) не є однозначними, вони різні за юридичними наслідками;

- конституційні права і свободи, встановлені в Конституції України, не можна скасовувати й обмежувати (ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 64, ч. 1 ст. 157 Конституції України), а права і свободи, встановлені в законах України, не можна тільки обмежувати (ч. З ст. 22 Конституції України). Тому скасування права, встановленого законом, не суперечить Конституції.

Такий висновок є дискусійним з огляду, принаймні, на таке. По-перше, згідно з ч. 1 ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Це означає, що каталог прав людини і громадянина завжди може поповнюватись через прийняття змін до Конституції України (ч. 1 ст. 157 Основного Закону), надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів у галузі прав людини (ч. 2 ст. 9 Конституції України), визначення прав людини законами України (п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України). По-друге, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ч. 1 ст. 22 Конституції України). Тому видається, що законодавець, скасувавши право, встановлене законом України, прийнятим на підставі Конституції України та чинних міжнародних договорів у галузі прав людини, у будь-якому разі (з формально-юридичних підстав) приймає закон неконституційний. По-третє, важко погодитись із твердженням, що «скасування права» та «звуження змісту і обсягу» є різними поняттями. Вважаємо, що формально (de jure) скасування є граничним звуженням змісту та обсягу права, так би мовити, «до нуля». A de facto, можлива ситуація, коли звуження змісту й обсягу права людини призводить до фактичної його ліквідації (його нереальності, неможливості використати), що в розумінні КСУ є скасуванням (зокрема, у ситуаціях із Законом України «Про Державний бюджет»).

Таким чином, КСУ, встановлюючи межі захисту соціальних прав людини, має керуватися тим, що її права і свободи, встановлені Конституцією, чинними міжнародними договорами України та законами України, не можуть бути обмеженими (їх зміст та обсяг не можуть бути звуженими), а тим більше — скасованим.

Звичайно, крім звичних обмежень прав і свобод людини і громадянина, також треба врахувати обмеження при умовах надзвичайного та воєнного станів. Ці обмеження, судячи вже по назві, застосовуються тільки при надзвичайній потребі, тому їх часто не застосовують у практиці.

Відповідно до частини 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини “при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві”1. Конституція України, виходячи з міжнародно-правових документів встановила обмеження щодо реалізації деяких прав і свобод людини і громадянина. Так, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію обмежується законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, яка одержана конфіденційно, або для підтримки авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення, захисту прав і свобод інших людей (ст. 35). На таких самих підставах може бути обмежене право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36). Конституційно встановлюються обмеження щодо права на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39) тощо. Всі ці обмеження обґрунтовані необхідністю забезпечення охорони конституційного ладу, національної безпеки, прав і свобод людини і громадянина. Стаття 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 60, 62, 63, Конституції. Йдеться про право на: рівність громадян перед законом; громадянство і його зміну; життя; повагу до гідності людини; свободу та недоторканість; звернення до органів державної влади; житло; шлюб; рівність дітей в їх правах; захист прав і свобод; відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди; знання свої прав і обов’язків; незворотність дії законів та інших нормативних актів; правову допомогу; необов’язковість виконання явно злочинних розпоряджень чи наказів; неможливість подвійного притягнення до юридичної відповідальності

Згідно із Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року, надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону повноважень, які необхідні для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Водночас в умовах як воєнного, так і надзвичайного стану органи державної влади повинні діяти в межах Конституції і законів України. У цей період законом забороняється: зміна Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим; виборчих законів: проведення виборів Президента України, виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження повноважень народних депутатів України. На період дії надзвичайного стану продовжується, у разі закінчення, строк повноважень парламенту України, Верховної Ради АРК, представницьких органів місцевого самоврядування. Ведення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод Міжнародним пактом про громадянські і політичні права і законами України.

ВИСНОВКИ

Межі (обмеження) прав людини - це сукупність усіх явищ, які окреслюють зміст та обсяг прав людини. До складу цих явищ можуть входити, зокрема, юридичні норми, встановлені міжнародним чи національним правом. У такому разі певні межі прав людини є наслідком нормотворчої діяльності відповідно міжнародних чи державних органів.

Держава обмежує зазвичай основні права людей, які перелічені у конституції, яка має роль основного закону України. Тому, основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Також у процесі дослідження проблематики я виділив основні категорії прав людини, такі як: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні та соціальні.

Отже,права людини — це невідчужувані свободи і права особи, які людина отримує в силу свого народження, основне поняття природного чи будь-якого права в цілому.

Ознаками меж прав людини можна вважати дії, як пов'язані з несприятливими умовами для здійснення власних інтересів суб'єкта, бо спрямовані на їх стримування і, одночасно, на задоволення інтересів протилежної сторони і громадських інтересів (інтересів правопорядку). Також вони повідомляють про зменшення обсягу можливостей, свободи, а значить і прав особистості, зводять різноманітність у поведінці індивіда до певного "гранично допустимого" рівня. Та відрізняються від утисків, які теж є специфічними обмеженнями, але протиправними, протизаконними, довільними, тобто правопорушеннями.

У сучасній політико-правовій практиці використовується три способи конституційного закріплення (формули) обмежень основних прав і свобод:
а) спосіб "генеральної клаузули";
б) відсильний спосіб (спосіб конкретних застережень);
в) комбінований спосіб, тобто поєднання "генеральної клаузули" і конкретних застережень.
У нашій країні найчастіше застосовується третій спосіб. Варто зазначити, що саме способи обмеження прав людини найчастіше застосовується у законах, а межі встановлюються Конституцією України [р.2 ст.64].

Саме межі прав людини не зазначаються саме Конституцією та законами України, а також таким уповноваженим конституційним органом як Конституційний Суд України. Проте жодний з державних органів чи нормативно-правових актів не може обмежити всі права людини, тому що посилаючись на ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина не є вичерпними, а отже весь обсяг прав, який з часом все більше розширюється неможливо якось обмежити. Тільки деякі основні права, здебільшого методом запровадження надзвичайного чи воєнного стану. Особливо потрібно приділити увагу на те, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Тобто забрати їх держава їх не може, тільки обмежити, якщо це дозволяє народ, посилаючись на Конституцію України.

Та й обмежувати права людини заборонено не тільки державі, а й всім іншим людям. Це зазначає ст.23 , що люди мають право на вільний розвиток своєї особистості, тобто керуватись правилом «що хочу, те роблю» тільки в тому випадку, якщо не порушує права і свободи інших людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005

2. Данилюк С.І. Права людини: поняття та класифікація. Наукова стаття. Журнал Головного управління юстиції у Рівненській області . 2007. – С.1-2

3. Довженко В.О. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод . Наукова стаття. Журнал Лубнівського управління юстиції. 2010. – С. 3

4. Зайчук О.В. , Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2006 – С. 105

5. Кафедра державно-правових дисциплін КНУ. Реферат на тему: "Обмеження прав людини в зарубіжних країнах". Москва. 2010р. – С. 1-3

6. Лукашева Е.А. Права людини.Підручник. - М.: НОРМА - ИНФРА*М, 1999. – С. 133-136

7. Мінченко С.І. Конституційні основи дотримання та обмеження прав людини в оперативно-розшуковій діяльності. Журнал Право України №6. 2011р. – С. 14

8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. К.: Атіка. 2007. – С. 8

9. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. К.: Атіка. 2007. – С. 9-11

10. Рабінович П. М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 6; Рабінович П. М. Межі прав людини // Права людини в Україні. Щорічник 1995. — К., 1997. – С. 55

11. Рабінович П.М., Венецька О.Ю. Юридичний вісник України №49, 8-14 грудня 2012 – С. 3-5

12. Рабінович П. М., Панкевич І. М. Здійснення прав людини : проблеми обмежування (загальнотео-ретичні аспекти). Серія І. Дослідження і реферати ред. кол. : П. М. Рабінович (гол. ред.) та ін. — Л., 2001.-Вип. 3. – С. 108

13. Рабінович П.М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – С. 9

14. Римаренко Ю. І. - Приватне життя і поліція. Класифікація та межі здійснення прав людини. НАН України. - К. : Донецьк. 2006. – С. 16

15. Стрекалов А.Є. Способи конституційного закріплення (формули) обмежень основних прав та свобод людини та громадянина. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2008р. – С. 72

16. Чікіта І.В. Філософсько – правове обґрунтування соціально – економічних та культурних прав як невід’ємної частини прав людини. – Ст.2

17. Чубар Л.І. Проблеми реалізації соціальних прав на сучасному етапі та їх захист у конституційному судочинстві // Вісник Конституційного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 111-114

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.