Практичні заняття з усного мовлення (з основним спрямуванням на розвиток монологічного мовлення)

На практичних заняттях з усного мовлення з основним спрямуванням на розвиток монологічного мовлення основними засобами навчання є списки лексики, тексти, ілюстрації, аудіо- та відеозаписи тощо, що мають слугувати як опоридля забезпечення ходу роботи над монологічними висловлюваннями студентів на данному занятті.

Основними методами роботи викладача заняттях з усного мовлення з основним спрямуванням на розвиток монологічного мовлення є

- повідомлення викладача про зміст, структуру та інші особливості монологів, які мають бути опрацьовані студентами, вимоги до цих монологів і критерії оцінювання; інструктаж викладача про порядок підготовки, виконання, корекції і оцінювання монологів;

- подання зразків монологів в аудіо- чи відеозаписі або у виконанні попередньо підготовлених студентів чи самого викладача;

- організація тренувальних вправ репродуктивного і продуктивного характеру на складання мікровисловлювань, що є елементами повного монологічного висловлювання;

- організація вправ на складання підготовлених і виконання непідготовлених (імпровізованих, вільних, відкритих) повних монологів;

- спостереження за ходом і змістом роботи групи, контроль змісту, повноти і тематичної відповідності монологічного мовлення студентів;

- підведення підсумків роботи, аналіз типових помилок, висновки на майбутнє, повідомлення оцінок і (якщо потрібно) домашнього задання.

Типова структура заняття з усного мовлення з основним спрямуванням на розвиток монологічного мовлення така:

1. Бесіда у режимі "викладач – група" з метою актуалізації вже відомої студентам лексики (переважно за матеріалами попереднього домашнього завдання), яка може бути використана і при роботі над монологічним мовленням на поточному занятті. Певну увагу можна зосередити також на актуалізацію деяких фактичних знань, що стосуються вивчуваної теми і використання котрих бажано у майбутніх монологічних висловлюваннях за цією темою.

2. Ознайомлення з новим лексичним матеріалом, його семантизація і первинне закріплення в репродуктивних вправах діалогічного і монологічного спрямування.

3. Показ одного чи більше монологів-зразків в усному або письмовому варіанті.

4. Виконання переважно репродуктивних вправ на усвідомлення особливостей того виду монологів, який опрацьовується на даному занятті (наприклад, монолог-опис, монолог-повідомлення про подію в минулому з її хронологією, монолог-коментар, монолог-рецензія, монолог-міркування, монолог-переказ тощо).

5. Вправи на складання, тренування і виконання продуктивних (імпровізованих, вільних, відкритих) монологів під керівництвом і за диференціюваної допомоги викладача але з переважанням самостійної роботи аж до повної самостійності студентів.

6. Підведення підсумків роботи над монологічним мовленням, оцінювання, повідомлення домашнього завдання.

Ефективні прийоми роботи на заняттях з усного мовлення (з основним спрямуванням на розвиток монологічного мовлення):

1. Викладач сам або за допомогою студентів визначає і пише на дошці певне тематично центральне слово-поняття (наприклад, „Весна”), обводить його колом і накреслює значну кількість відгалужень від цього кола. Студенти мають називати одним словом ті різноманітні асоціації, що спадають їм на думку у зв‘язку з цим словом. Ці слова-асоціації записуються на кінцях відгалужень. Приймаються навіть дуже віддалені асоціації. Коли всі відгалуження заповнені, починається колективне формулювання висловлювань за кожною асоціацією (можна кількома реченнями). На другому етапі кілька студентів почергово озвучують свої індивідуальні монологи. Викладач схвалює оригінальність і творчість висловлювань. Може мати місце і третій етап, на якому студенти в парах або підгрупах повідомляють свої власні варіанти монологу.

2. Жартівлива вправа „Хвилина швидкоговоріння”: за 1 хвилину студент повинен втигнути вимовити максимальну кількість речень іноземною мовою за названою викладачем темою, підтемою чи словом. Послідовність, логічність і абсолютна граматична правильність цих речень не обов‘язкові. Головне у цій вправі темп, кількість і зрозумілість висловлювань, відсутність пауз.

3. Студентам пропонується відеофрагмент, у якому коментується якась подія, пригода або розгортається якийсь сюжет. Переглянувши відеофрагмент, студенти переповідають побачене і почуте від імені учасників подій або від себе симих (варіант: розповіді про аналогічні чи подібні історії, свідками яких або учасниками були самі студенти). Аналогічно можна працювати і за запропонованими студентам ілюстраціями або фотознімками із зображеннями, наприклад, побутових сценок, пригод чи суспільних подій.

4. Викладач роздає невеличкі опорні тексти ситуативного змісту. Кожен студент готує за цими текстами розгорнуту розповідь за заданою у тексті темою і його стислим змістом.

Формування, розвиток і контроль умінь і навичок говоріння. Складання комплексів мовленнєвих вправ

Ідеал ефективного навчання мовленню можна сформулювати так: викладач тільки подає зразки мовлення, а переважну частину часу заняття займає говоріння студентів. Проте “розговорити” студентів іноземною мовою зазвичай буває дуже непросто. Тому в першу чергу викладачеві треба добре потурбуватися про мотиви говоріння для студентів, тобто про те, щоб студентам хотілося говорити на даному занятті при виконанні завдань і вправ. Стійкі мотиви виникають переважно лише тоді, коли завдання, матеріал і методи роботи цікаві для студента, а зміст і цілі роботи важливі для нього самого, наприклад, для його майбутньої професійної діяльності, для особистого самоутвердження, для підтримання або завоювання престижу в очах товаришів по навчанню, для отримання бажаної оцінки від викладача і т.п. Зрозуміло, що ці мотиви виникають і працюють не завжди і не автоматично, а лише тоді, коли для їх появи складаються відповідні обставини. У процесі навчання мовленню цими обставинами є організація виконання такого комплексу завдань і вправ на занятті, який дозволяє не лише охопити і опрацювати відповідну лексику і певні граматичні і фонетичні явища чи теми, але й добре стимулює студента до цієї роботи, причому без особливого тиску і спонукання з боку викладача. Ще до складання цих комплексів вправ викладач повинен спробувати зрозуміти ситуацію в групі і, перш за все, наявне ставлення групи до вивчення іноземної мови, навчальну і морально-психологічну атмосферу в ній, рівень знань і умінь на даний момент, ступінь активності і працездатності групи, рівень навчальної дисципліни, характер стосунків між студентами у групі і т. ін. і добре продумати свій стиль спілкування з групою в цілому і іноземною мовою зокрема. Справа, звичайно, в тому, що мовленню, а значить виконанню мовленнєвих вправ, викладач має вчити переважно через своє спілкування з групою, а тренувати комунікативні уміння студентів - через спілкування студентів між собою. А тому налагодити постійну звичку до навчального спілкування іноземною мовою в групі треба обов‘язково. Простіше кажучи, усна робота групи має відбуватися як щось неминуче і звичне, але неодмінно посильне, доступне, можливе, прийнятне і навіть приємне для студента, незалежне від його попереднього ставлення до цієї роботи. Зважаючи на те, що навчальна атмосфера у кожній групі суто індивідуальна, викладач може або навіть повинен створювати свій власний досвід чи певні особливі технології ефективної роботи над розвитком усного мовлення у даній групі. Наведемо приклад такої індивідуальної технології, елементи якої (або і вся ця “тактична” технологія) можуть бути безпосередньо застосовані при навчанні нової групи, коли ситуація складається так, що студенти мають слабкий рівень володіння іноземної мови, погано мотивовані, неохоче і повільно працюють над завданнями з мови, а вам треба швидко вирівняти групу, привчити її до інтенсивної роботи на заняттях і вдома і цим поступово прилучити їх до виконання вимог відповідної діючої програми навчання. Але основне призначення цього прикладу полягає в тому, щоб продемонструвати, що за його зразком можна і треба вибудовувати аналогічні “мікротехнології”, які крок за кроком будуть надійно просувати студентів у вивченні предмету “іноземна мова” стосовно не лише говоріння, а й інших видів мовленнєвої діяльності. Наш приклад такої мікротехнології, яка охоплює приблизно два сусідні заняття, названо як “Технологія Quіck Start (Швидкий старт”):

1. Складання "візитних карток"

2. Діалоги "знайомство"

3. Введення великої кількості лексики по темі "Житло"

4. "Сеанс одночасної гри в граматику" (навчальна гра)

5. Коротка лекція з граматики (на матеріалі утруднень під час гри)

6. Завдання: твір "Житло" (4 с.)

7. Перевірка робіт (виправлення помилок і їхній підрахунок)

8. Запис виправленого тексту твору начисто

9. Переказ твору без опори, з контролем часу (2 хв.)

10. Навчальна гра "У гостях" (парна робота): розповісти якнайбільше про своє житло. "Господарі" фіксують кількість сказаних фраз.

11. Листки з прізвищами і кількістю речень вручаються викладачеві. Викладач оголошує оцінки за встановленими ним критеріями. На "дуже добре" має бути вжито, наприклад, не менше 30 речень.

Додамо, що технології треба виконувати точно, а тому, наприклад, змінювати параметри вказаної технології у бік їх зменшення не варто, бо технологія тоді суттєво втрачатиме свій закладений у ній навчальній і організаційний ефект. Пояснимо також, як проводяться діалоги “Знайомство” і гра "Сеанс одночасної гри в граматику".

Діалоги “Знайомство”: після заповнення “візиток”, тобто розданих викладачем для заповнення аркушиків зі словами іноземною мовою в стовпчик: прізвище, ім‘я, по-батькові, вік, день народження, адреса, місце навчання, курс, спеціальність, улюблені заняття (хобі), група виходить на вільну частину аудиторії, всі стають в два кола (внутрішнє і зовнішнє) , студенти у внутрішньому колі повертаються лицем до тих, хто стоїть у зовнішньому колі і починають попарно спілкуватися з ними, спираючись на дані “візитки” (монолог або діалог-розпитування). Закінчивши діалог з одним партнером, студенти у внутрішньому колі переходять за годинниковою стрілкою до наступного партнера, що стоїть у зовнішньому колі. Так продовжується, поки кожен із студентів, що знаходиться у внутрішньому колі не поговорить з кожним студентом, що стоїть у зовнішньому колі.

Гра "Сеанс одночасної гри в граматику": ця гра побудована за прикладом сеансу одночасної гри сильного шахіста проти кількох або навіть багатьох рядових гравців у шахи. Викладач роздає кожному студентові чиспий аркуш паперу, просить студентів написати на цих аркушах прізвища, підходить до кожного студента і пише в його аркуші перше слово майбутнього речення іноземною мовою, яке за умовою гри має містити певне граматичне явище, наприклад, дієслово у певному часі. Ці початкові слова, написані викладачем, обов‘язково повинні бути різними у кожного студента. Обійшовши всіх, викладач повертається до першого студента і той (обов‘язково у присутності викладача) дописує своє слово до слова викладача так, щоб воно узгоджувалось з цим словом і продовжувало майбутнє речення, яке, звичайно, ще не відоме ні викладачеві, ні студентові, але про структуру і зміст якого вже можна потрохи здогадуватися. Викладач пише третє слово продовження і переходить до другого студента, щоб зробити те ж саме і т.д. Перемагає той, хто напише останнє слово у осмисленому закінченому і, найголовніше, граматично правильному реченні і поставить в ньому крапку (або, відповідно, знак оклику чи знак питання). Як правило, у першій такій грі перемагає викладач, а якщо студенти вимагають “реваншу”, то зазвичай перемагають вони.

Навчити мовленню іноземною мовою можна лише тоді, коли все заняття проводиться іноземною мовою, бо лише при цій умові має місце максимально можлива мовленнєва практика студентів. Те, що у навчання іноземної мови можна успішно обходитися без рідної мови, свідчить хоча б "Метод Робінзона Крузо", відомий із знаменитого твору Джонатана Свіфта. Наведений нижче уривок з цього твору співпадає з процесом навчання так званим “прямим методом”, у якому застосування рідної мови виключено повністю або майже повністю:

"Незабаром я почав давати йому уроки мови. Спочатку я йому пояснював, що його ім'я повинне бути П'ятниця, тому що я врятував йому життя саме в цей день. Потім я навчив його звертатися до мене "Сер", говорити “Так” і “Ні”, розуміючи зміст цих слів.

П'ятниця почав добре учитися говорити і зрозумів назви всіх предметів і всіх місць, куди я його посилав. Він безупинно базікав зі мною. Після того, як П'ятниця став розуміти усе, що я йому говорив, і швидко, хоча і ламаною англійською, став говорити і сам, я розповів йому свою історію"

Резюме: Аналогічним чином побудоване викладання здійснюється в умовах безпосередньої комунікації віч-на-віч (face to face communіcatіon). Навчання відбувається однією мовою і спочатку читання і письмо не грають ніякої ролі. Тільки тоді, коли говоріння є цільовим умінням, ми досягаємо того, що називається комунікативною компетентністю.

Складаючи комплекси вправ для навчання мовленню треба завжди мати на увазі поділ на підготовчі і власне мовленнєві вправи. І ті, і інші вправи мають бути якомога конкретніше зорієнтовані на тих, хто буде їх виконувати, і на те, що в цих правах має відпрацьовуватися. У цьому сенсі розрізняють функціонально-орієнтовані і структурно-орієнтовані вправи. У першому випадку вправи орієнтують на опанування певними мовленнєвими актами, наприклад, висловлення сумніву, подиву, власної оцінку, запит додаткової інформації, запрошення до бесіди і т.п., а в другому випадку - на опрацювання певних граматичних і лексичних утворень. При цьому для роботи над граматичними структурами особливо ефективними є ситуативно-граматичні вправи, для яких дається не пряме завдання, наприклад, побудувати речення, використавши певне правило чи форму, а ситуація-посередник (побутова, віртуальна чи реальна), розв‘язуючи яку студент не може пройти мимо використання того ж самого правила чи форми.

У комплексі вправ для навчання мовлення мають право бути респонсивні вправи (питально-відповідні, реплікові, умовна бесіда), а також вправи ситуативні, репродуктивні, описові, дискутивні і, звичайно ж, ігрові вправи. Зауважимо, що навіть такі нецікаві види роботи як усна передача змісту прочитаного або прослуханого можна перевести в ігрову форму, наприклад, організувати вправу “Переказ хвилина в хвилину”, при якому студенти послідовно отримують за суворим хронометражем рівно по одній хвилині для переказу з фіксацією кількості вимовлених речень або навіть і слів. Оцінювання відбувається за визначеними викладачем кількісними критеріями (кількість речень або слів за 1 хв.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.