Радіаційна небезпека в Україні

В Україні є 5 атомних електростанцій (діючих 4) та понад 3 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини. Практично скрізь є радіоактивні відходи.

1. Чорнобильська атомна електростанція (ЧАЕС) — у м. Прип'ять (Київська обл.); на ній у квітні 1986 року сталась одна з найбільших в історії людства техногенна катастрофа (Чорнобильська аварія), внаслідок чого тривали і тривають досі значні трудоємні і капіталоємні аварійні роботи, заходи з реабілітації постраждалих територій (т.зв. Чорнобильська зона) і населення, яке на них проживало і проживає. Аварія на ЧАЕС спонукала людство переглянути райдужні перспективи зростання частки «мирного атому» у загальному видобутку електроенергії в світі; у більшості АЕС світу були прийняті додаткові заходи і системи захисту і безпеки, а в самій Україні до 22 жовтня 1993 року діяв мораторій на будівництво нових АЕС. Понад 20 років ЧАЕС лишалась діючою АЕС, а її закриття стало однією з вимог до України з боку ЄС, а також передумовою для вступу України до СОТ.
21 липня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про закриття ЧАЕС, яка, проте, і надалі функціонує (лише в черговому режимі).

2. Південно-українська атомна електростанція — у м. Южноукраїнськ (Миколаївська обл.; 3 атомних енергоблоки.

3. Хмельницька атомна електростанція — у м. Нетішин на Хмельниччині; 2 атомних енергоблоки.

4. Запорізька атомна електростанція — у м. Енергодар (Запорізька область); найбільша в Україні (і в Європі); 6 атомних енергоблоків.

5. Рівненська атомна електростанція — у м. Кузнецовськ 4 атомних енергоблоки.

Важливою проблемою ядерної енергетики України залишається заховання радіоактивних відходів — впродовж роботи ядерного реактора в ньому накопичується велика кількість радіоактивних ізотопів із значним періодом напівпрозпаду, які продовжуватимуть випромінювати ще тисячі років - це так зване відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП).

Українські АЕС з реакторами типу ВВЕР, як і інші АЕС у колишньому СРСР, створювалися виходячи з концепції тимчасового зберігання й подальшої переробки ВЯП у
м. Желєзногорську Красноярського краю РФ (для реакторів ВВЕР-1000) й переробки в
м. Озерську Челябінської області (для реакторів ВВЕР-440). До сьогодні Україна продовжує вивозити ВЯП до Росії. Щорічно на даний вивіз і зберігання в Росії, Україна витрачає 100—140 мільйонів доларів. Час від часу через нестабільні політичні відносини з Росією даний процес призупиняється, що призводить до накопичення ВЯП при АЕС. Крім того, перероблені відходи все одно повинні повертатися до України, оскільки за міжнародними угодами ядерні відходи мають бути захоронені на території країни, де утворилися. Через відмову Росії в 2001 році значна кількість палива була накопичена при Запорізькій АЕС на прийнятому в експлуатацію в 2001 році "сухому" сховищі відпрацьованого ядерного палива. Аналогічні сховища планується побудувати і при інших АЕС.

З 2001 року ведуться домовленості між Енергоатомом, українською владою, іноземними компаніями та інвесторами, щодо будівництва Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива у чорнобильській зоні відчуження. 9 лютого 2012 року було прийнято Верховною Радою України та підписано президентом Віктором Януковичем закон "Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР (водо-водяний енергетичний реактор) вітчизняних атомних електростанцій". Згідно з ним централізоване сховище розміщується на майданчику, розташованому між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка та Стечанка Київської області в зоні відчуження території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Загальна місткість централізованого сховища становить 16529 відпрацьованих тепловидільних збірок реакторів типу ВВЕР-440 та ВВЕР-1000.

Глобальної шкоди довкіллю і людству загалом завдала аварія, яка сталася 26 квітня 1986 року на ЧАЕС. За масштабами викиду радіоактивних речовин вона не мала аналогів у світі. Радіоактивний матеріал поширився в атмосфері, розсіявся і випав на поверхню майже всієї Північної півкулі, максимально забруднивши територію України, Росії, Білорусії. Внаслідок катастрофи на ЧАЕС була забруднена територія 74 районів в 12 областях України загальною площею 6,7 млн га с/г угідь.

У грудні 1991 року Верховна Рада прийняла закони України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» та «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи». Відповідно до цих законів, у межах забруднених площ виділяють 4 зони:

1. Зона відчуження – територія, з якої евакуйовано населення в 1986 році.

2. Зона безумовного (обов’язкового) відселення.

3. Зона гарантованого добровільного відселення.

4. Зона посиленого радіоекологічного контролю.

Найбільше забруднені були території Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Черкаської та Вінницької областей.

Специфіка радіологічної ситуації, що склалася на обширній території після Чорнобильської аварії, полягає в тому, що основною загрозою здоров’ю людини є не променева хвороба, а високі дози додаткового внутрішнього та зовнішнього опромінення, що призводить до розвитку різноманітних захворювань. Радіоактивні речовини, потрапляючи в організм людини з їжею, водою, повітрям, включаються в молекули кісткової тканини і м’язів і, залишаючись у них, продовжують опромінювати організм зсередини. Тому безпека людини в умовах радіоактивного забруднення місцевості досягається захистом від зовнішніх випромінювань, а також постійним виведенням радіоактивних речовин з організму. Населенню, що проживає на території радіоактивного забруднення, необхідно пам’ятати правила поводження у таких місцевостях.

1) Не можна вживати в їжу місцеві продукти рослинного і тваринного походження — харчові продукти необхідно доставляти з незаражених територій;

2) категорично забороняється вживати в їжу гриби, навіть їстівні, зібрані на території радіоактивного забруднення, тому що вони мають підвищену здатність усмоктувати радіоактивні речовини з ґрунту й атмосфери;

3) слід ущільнити віконні та дверні прорізи, щоб уникнути потрапляння радіоактивного пилу, якомога частіше робити вологе прибирання, не допускати скупчення радіоактивного пилу;

4) необхідно строго дотримуватися правил особистої гігієни, змивати із себе радіоактивний пил і радіоактивні атоми, що виділяються з організму через потові залози.

При хронічному надходженні невеликих доз радіоактивних речовин в організм рекомендується приймати такі препарати: адаптогени — рослинні засоби, що підвищують опірність організму до різних несприятливих впливів (елеутерококк, китайський лимонник, женьшень, ехінацея пурпурна); адсорбенти — речовини, що захоплюють на свою поверхню радіоактивні речовини, отрути та ін. (активоване вугілля, адсорбат, вакоцит); антиоксиданти — антиокиснювачі, що забезпечують захист організму від вільних радикалів (віт. А, С, Е).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.