Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства

Розвиток ринкової економіки та вільної конкуренції супроводжується кардинальними змінами в рамках умов діяльності господарюючих суб’єктів. Для того, щоб ці зміни проходили упорядковано, потрібно відповідне регулювання підприємницької діяльності із застосуванням правових норм, які можуть бути орієнтиром для добросовісної поведінки на ринку та основою для переслідування зловживань. Лише таким шляхом можна запобігти перетворенню свободи у свавілля, а конкуренції у піратство по відношенню до слабкіших ринкових партнерів.

В правовому забезпеченні переходу від централізованої економіки до ринкових відносин важливу роль відіграє конкурентне (антимонопольне) законодавство. Воно здійснює вплив на прийоми та засоби конкурентної боротьби, на форми монополістичних зв’язків між підприємцями, а також орієнтовано на введення правового механізму обмеження монопольної політики.

Одним із заходів впливу, механізмів застосування конкурентного законодавства є відповідальність. Беручи до уваги юридичну природу даного законодавства, як господарсько-правового інституту, можна впевнено стверджувати: відповідальність за порушення конкурентного законодавства є різновидністю господарсько-правової відповідальності.

Відповідальність у господарському праві – це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання – господарські правопорушення, окрему групу яких складають монополістичні правопорушення. Адже конкурентне законодавство як господарсько-правове явище регулює відносини, які складаються в сфері здійснення антимонопольного регулювання.

Питанню відповідальності за порушення конкурентного законодавства присвячений розділ VІІІ Закону “Про захист економічної конкуренції”, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону.

Як різновидність форм державного примусу, відповідальність за монополістичні правопорушення має всі ознаки, що притаманні юридичній відповідальності в цілому. По-перше, вона застосовується до осіб, які вчинили правопорушення. По-друге, вона застосовується до правопорушників тільки уповноваженим на це державним органом. По-третє, відповідальність полягає в застосуванні до правопорушників передбачених законом санкцій.

Відповідальність за монополістичні правопорушення пов’язана із застосуванням відповідних санкцій, спрямованих на відновлення порушених прав та стимулювання нормальних ринкових відносин. “Відповідальність – як правильно зазначає Б.С. Антимов, - це спосіб спонукання, а у випадку необхідності – і примусу боржника до виконання приписів норм права”[133].

Джерелом формування відповідальності за монополістичні правопорушення є, зокрема, адміністративне право, цивільне право. Це обумовлено комплексним характером конкурентногозаконодавства, в якому органічно поєднані норми різних галузей права. В залежності від цього антимонопольні санкції мають адміністративно-правове та цивільно-правове коріння.

Правова природа санкцій за монополістичне правопорушення визначається змістом об’єкту юридичного захисту та регулювання, а саме захист інтересів підприємців та споживачів шляхом запобігання та припинення порушень конкурентногозаконодавства.

В юридичній літературі санкції в більшості випадків пов’язують з відповідальністю, хоча поняття відповідальності використовується не тільки в праві. Існує поняття відповідальності моральної, економічної, політичної тощо.

Дослідження проблеми юридичної відповідальності знайшло своє місце в роботах ряду вчених. Наприклад, О.Е. Лейст під відповідальністю розуміє реалізацію правових санкцій. На його думку санкції правових норм є основою всіх видів відповідальності. Вони також є нормативним визначенням заходів державного примусу, що застосовується у випадках правопорушення та містять його підсумкову оцінку. Головна ж ціль санкцій – попередження правопорушення, а якщо останнє здійснено – застосування та реалізація санкцій, спрямованих на виконання загальної та приватної презумпції.

Відповідальність – це вид санкцій, який характеризується специфічними ознаками, а санкції – вся система засобів примусу, і тільки в іншу чергу елемент правової норми, в якій формально закріплені державно-правові наслідки неправомірної поведінки. Санкції – це лише засіб, що забезпечує реалізацію юридичної відповідальності.

Санкції та відповідальність – взаємопов’язані між собою поняття. Це з одного боку. З іншого, дані поняття не можна ототожнювати, оскільки не можна ототожнювати санкції із самими мірами відповідальності. Погоджуючись із останнім положенням, вважаю що санкція є лише певною мірою юридичної відповідальності. Міри юридичної відповідальності мають певні правові форми та закріплені правовими нормами.

Санкція випливає із відповідальності, так як служить мірою впливу, яка застосовується до правопорушників. В санкції відображається конкретний результат впливу відповідальності.

Найважливіші конституційні положення у сфері захисту конкуренції закріплені в частині 3 статті 42 Конституції України, а саме: „ Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом». Усе конкурентне законодавство України виростає із цих положень.

Суспільна небезпечність порушень законодавства про захист економічної конкуренції полягає у тому, що вони посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринкових відносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих його суб’єктів. Незаконні дії завдають руйнівного впливу на одну з важливих сфер суспільного життя – господарську. й вплив загрожує умовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. Тому за порушення конкурентних правових норм чинне законодавство встановлює юридичну відповідальність – цивільно-правову, адміністративну та кримінальну, а також встановлює до суб’єктів господарювання організаційно-правові заходи та фінансові санкції.

Відповідальність за порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції закріплена в таких нормативно-правових актах і Кодексах України: Закон України „Про захист економічної конкуренції”, Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, Закон України “ Про природні монополії”, Кодекс України про адміністративні правопорушення , Кримінальний кодекс України.

На відміну від багатьох державних органів Антимонопольному комітету України та його органам надано право без звернення до суду за власними рішеннями накладати штрафи на порушників конкурентного законодавства. Система санкцій постійно удосконалюється, вона стає більш всеохоплюючою, потенційно більш жорстокою до порушників, а значить - більш дієвою.

З прийняттям Закону України "Про захист економічної конкуренції" склад санкцій дещо змінено, а відповідальність за порушення суттєво збільшено.

По-перше, розширилось коло осіб, на яких Антимонопольний комітет України може накладати штрафи. Надано право накладати штрафи не тільки на юридичних, а й на фізичних осіб чи групу підприємців, якщо вони можуть бути визнані суб'єктами господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

По-друге, удвічі збільшилися суми потенціальних штрафів. Якщо раніше міг бути застосований максимальний штраф до 5% виручки від реалізації продукції суб'єкта господарювання за рік, то тепер максимальна межа за деякі порушення становить 10%. Штраф за порушення порядку подання інформації Антимонопольному комітету України збільшився від 0,5% до 1,0% річної виручки від реалізації.

По-третє, у разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, накладається штраф у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом[134].

В удосконаленому вигляді система санкцій за порушення конкурентного законодавства тепер складається з таких заходів впливу:

· штраф;

· адміністративна відповідальність;

· кримінальна відповідальність;

· відшкодування завданих збитків;

· скасування реєстрації новоствореного суб'єкта господарювання;

· примусовий поділ монопольних утворень;

· блокування цінних паперів;

· усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, що заборонені Законом;

· оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення, стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення.[135]

Штрафи.

Характер штрафних мають санкції, що передбачені статтею 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Підставою для накладання штрафів є положення статей 50, 52 Закону, що передбачають застосування такого виду санкцій, їх розмір, а також вказані правопорушення, на які вони розраховані.

Фактичною ж підставою для застосування штрафних санкцій є встановлення наявності факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбаченого ст.50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Необхідно зазначити, що одним з найбільш дискусійних питань юридичної відповідальності в сфері економічної конкуренції є проблема правової природи штрафів, що застосовуються до порушників конкурентного законодавства органами Антимонопольного комітету України[136].

Зазначимо, що саме штрафні санкції є основним і найбільш поширеним заходом юридичного примусу, що застосовується до порушників конкурентного законодавства. В літературі сформувалися дві основні позиції з цього питання: одні вважають ці штрафні санкції проявом цивільно-правової відповідальності, інші - адміністративної відповідальності[137].

Ця проблема має велике теоретичне і практичне значення, зокрема тому, що розміри штрафів, які накладаються на порушників конкурентного законодавства - юридичних осіб в декілька разів перевищують розміри адміністративних стягнень, що накладаються на порушників - фізичних осіб. Цим самим створюється ситуація, при якій суб’єкт господарювання та громадянин за одне правопорушення несуть різну відповідальність, що звичайно дискримінує юридичних осіб.

Враховуючи те, що законодавчі засади застосування економічних санкцій за порушення законодавства в сфері конкуренції закладені Законом України «Про захист економічної конкуренції», ін., вони безсумнівно є проявом юридичної відповідальності. Проте, при визначенні видів відповідальності в Законі України «Про захист економічної конкуренції», зокрема в ст. 51 Закону визначено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом, а також в інших нормативних актах конкурентного законодавства. Проведення різниці між економічними (фінансовими) санкціями і іншими видами відповідальності призводить до того, що окремі вчені вважають фінансові санкції окремим видом юридичної відповідальності[138], а інші - атрибутом адміністративної відповідальності[139]. Цікавим є підхід І. Зуба, який вважає, що «питання про фінансові та інші санкції як новий вид відповідальності правомірно ставити лише у тому разі, якщо не вдається їх ідентифікувати в рамках існуючих видів».[140] Варта також уваги позиція вчених, які спираючись на положення ст.92 Конституції України зазначають, що в Україні існує лише чотири види відповідальності (цивільна, адміністративна, кримінальна, дисциплінарна), а «існування інших видів відповідальності, крім передбачених Конституцією неможливе». Проте, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. (Справа № 1-22/2001, № 7 -рп/2001: справа про відповідальність юридичних осіб) в п. 1.1. зазначено: « Положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним не встановлюються види юридичної відповідальності., за цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами».[141]

В той же час, визначаючи свою позицію стосовно правової природи фінансових санкцій за порушення законодавства, зокрема валютного та податкового, Конституційний суд України підкреслив, що зазначені порушення посягають на правопорядок в публічних сферах. І одночасно визнав непереконливим віднесення фінансових санкцій до заходів адміністративної відповідальності.

На нашу думку, штрафні санкції за порушення конкурентного законодавства є проявом адміністративної відповідальності юридичних осіб. Це підтверджується тим, що штрафні санкції за порушення конкурентного законодавства стягуються спеціальним юрисдикційним органом - Антимонопольним комітетом України його територіальними органами в межах повноважень, визначених ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Відповідні стягнення накладаються в спеціальному, оперативному порядку, визначеному «Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 р. № 5 (з наступними змінами і доповненнями) та ін. Крім того, в законодавстві надано виключний перелік діянь, за які застосовуються штрафні санкції. Зауважимо, що штрафи, які накладають антимонопольні органи, є основним видом відповідальності юридичних осіб за вчинення конкурентних правопорушень і мають репресивний, а не компенсаційний характер, характерний для цивільно-правової відповідальності.

Головним теоретичним каменем спотикання у цій проблемі, вважає Лилак Д.Д., є відсутність в КУпАП прямої норми про те, що юридичні особи можуть бути суб’єктами адміністративного проступку. Зокрема, Стефанюк В. зазначає, що: «...уважно проаналізувавши норми щодо віку, після досягнення якого настає відповідальність, щодо обставин, які виключають адміністративну відповідальність, неосудності особи, мети адміністративного стягнення, тощо можна дійти висновку, що КУпАП встановлює адміністративну відповідальність лише фізичних осіб»[142].

Перехід до ринкових відносин, поява господарюючих суб’єктів різних організаційно-правових форм звичайно відродили адміністративну відповідальність у вигляді штрафу.[143] Варто зауважити, що розширення кола суб’єктів адміністративної відповідальності за рахунок юридичних осіб не є новим для теорії і практики права. В попередні роки, зазначає О.П.Альохін, колективні суб’єкти адміністративної відповідальності, в тому числі у вигляді штрафу, були відомі адміністративному праву. Зокрема, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21.07.1961 р. «Про подальше обмеження штрафів, що накладаються в адміністративному порядку» було скасовано накладання штрафів в адміністративному порядку на підприємства, установи, організації і встановлено їх накладення на посадових осіб. Таким чином підсилювалася особиста відповідальність посадових осіб та усувалося безособове покладання відповідальності на підприємство.

Аналіз конкурентного законодавства дає можливість зробити висновок про те, що суб’єктами правопорушень в сфері конкуренції частіше за все виступають саме юридичні особи.

На нашу думку, визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності на законодавчому рівні створить підстави для розгляду штрафних санкцій, що застосовуються органами Антимонопольного комітету України до порушників конкурентного законодавства як прояв адміністративної відповідальності. Це в свою чергу допоможе врегулювати та взаємоузгодити механізми застосування заходів адміністративної відповідальності, забезпечити рівні умови застосування заходів адміністративного впливу до порушників конкурентного законодавства, створити спеціальні адміністративні процедури припинення антимонопольних правопорушень, які б враховували всі їх особливості[144], значно підвищити ефективність адміністративної відповідальності за конкурентні правопорушення.

Найжорсткіші санкції передбачено за антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним становищем та за невиконання рішень органів Комітету або виконання їх не в повному обсязі. Відповідно до статті 52 штраф за такі дії чи бездіяльність може досягати 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. При цьому слід звернути увагу на те, що за основу, нарахування цих процентів, береться виручка не лише від частини діяльності підприємця, у межах якої відбулося порушення, а від усієї виручки суб'єкта господарювання[145].

Якщо суб'єкт господарювання працював менше року, розмір штрафу обчислюється від доходу за весь час роботи до моменту прийняття рішення про накладення штрафу. Якщо ж виручки зовсім немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України не повідомив розмір доходу (виручки), штраф може бути накладений у розмірі до 20 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо суб'єкт господарювання в результаті порушення отримав незаконний прибуток, який перевищує 10% доходу від реалізації, штраф може бути значно більшим. Проте він усе ж таки не повинен перевищувати потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. У разі потреби розмір доходу (виручки) може бути визначений органами Антимонопольного комітету України на підставі адміністративної інформації, отриманої з інших джерел.

За порушення порядку подання інформації Антимонопольному комітету України , схилення до вчинення порушень, створення обмежень підприємцю за факт звернення до Антимонопольного комітету України і за створення перешкод працівникам Комітету у здійсненні їх діяльності передбачено штраф у розмірі до 1% відповідного доходу. А у випадках відсутності інформації про виручку штраф може становити до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян[146].

Решта порушень, які становлять найбільшу кількість у переліку їх видів, караються штрафом у розмірі до 5% доходу, а у випадках, коли доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України не надав інформацію про розмір доходу, штраф накладається у розмірі до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 52 Закону "Про захист економічної конкуренції" рішення про накладення штрафів у розмірах понад 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 тис. грн.) приймаються тільки Антимонопольним комітетом або його адміністративною колегією на їх засіданнях. Якщо порушником є суб'єкт господарювання, який складається з кількох юридичних чи фізичних осіб, то для розрахунку доходу (виручки) від реалізації підсумовуються відповідні показники всіх цих осіб, що входять до складу групи. Відповідно до зазначеного, штраф, по суті, теж накладається не на основного відповідача, а на групу юридичних та фізичних осіб, які пов'язані з ним відносинами контролю і можуть у результаті порушення дістати переваги в конкуренції. Інша справа, що сплачувати цей штраф вони можуть як солідарно, тобто кожен свою частку, так і відразу всією сумою, якщо її візьме на себе один учасник.

Штраф має бути сплачений у двомісячний строк з дня одержання рішення про його накладення. За кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі 1,5% від суми штрафу. При цьому розмір пені не може перевищувати розмір самого штрафу. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання. Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Крім того, нарахування пені припиняється на час розгляду судом справи про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України щодо накладення штрафу або відповідного рішення суду в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами. Якщо сплата штрафу надто обтяжлива для порушника, то за його заявою органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.

Протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Зокрема у період з січня по жовтень 2008 року сума накладених штрафів дорівнює 10566,14 тис. грн., за цей період порушниками всього сплачено 15407,13 тис. грн[147].

Адміністративна відповідальність. Система санкцій, крім штрафів, які безпосередньо накладаються органами Антимонопольного комітету України, включає в себе також адміністративну відповідальність посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання і органів влади за порушення порядку надання інформації Комітету, а також за створення перешкод його працівникам при проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи або інші носії інформації. Посадові особи зазначених органів, крім того, можуть нести адміністративну відповідальність за невиконання рішень органів Комітету.

Адміністративна відповідальність посадових осіб за невиконання рішення Антимонопольного комітету України певною мірою компенсує відсутність штрафу за антиконкурентні дії органів влади, делегування владних повноважень підприємствам та схилення до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень, обмежувальну діяльність об'єднань. Законодавець мав на увазі, що у випадку вчинення цих порушень органи Антимонопольного комітету України проводять розслідування, надають рекомендації щодо припинення дій, які мають ознаки порушення, рекомендації щодо усунення причин їх виникнення або вжиття заходів для усунення наслідків. Якщо ж ці заходи не допомогли, приймається рішення про необхідність припинення дій, які кваліфікуються статтею 50 як порушення. І лише у разі невиконання такого рішення Антимонопольного комітету України має бути застосована адміністративна відповідальність посадової особи органу влади[148].

У чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення є ряд статей, які стосуються порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Це ст.164-3 "Недобросовісна конкуренція", ст.165-2 "Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів", ст.166-1 "Зловживання монопольним становищем на ринку", ст.166-2 "Неправомірні угоди між підприємцями", ст.166-3 "Дискримінація підприємців органами влади і управління", ст.166-4 "Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень". Ці статті внесені в Кодекс в 1994-1995 роках після створення в Україні Антимонопольного комітету.

Відповідно до цих статей незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені тягне за собою накладення штрафу від 30 до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця карається штрафом від 5 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або обману іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Різні види зловживань монопольним становищем для керівників підприємств закінчуються штрафом у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для осіб, які займаються підприємницькою діяльністю - до 30 неоподатковуваних мінімумів[149].

Антиконкурентні узгоджені дії у вигляді укладання угод, спрямованих на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців тягне за собою накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств, об'єднань, господарських товариств у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дискримінація підприємців органами влади і управління у вигляді заборони створення нових підприємств, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності примушування підприємців до вступу в об'єднання, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище, що призводить до монополізації ринку, обмеження прав підприємців, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неподання, несвоєчасне подання, або подання завідомо недостовірної інформації органам Антимонопольного комітету України тягне за собою накладення штрафу у розмірі до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю - до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо посадові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, і керівники (розпорядники кредитів) підприємств ухиляються від виконання рішень органів Антимонопольного комітету України вони караються штрафом до 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Особи, які займаються підприємницькою діяльністю несуть відповідальність у розмірі до 16 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначеним Кодексом (стаття 255) надано права уповноваженим посадовим особам органів Антимонопольного комітету України складати протоколи про адміністративні правопорушення, визначені статтями 164-3,166-1,166-2,166-3,166-4. Водночас справи про такі порушення посадові особи Комітету розглядати не можуть. Ці протоколи подаються до суду. Але об'єктивні обставини, що складаються при проходженні цих протоколів, часто унеможливлюють ефективне вирішення питань.

З метою удосконалення практики застосування адміністративної відповідальності за порушення конкурентного законодавства Комітетом у 1999 р. був підготовлений проект змін до Кодексу, яким запропоновано надати можливість посадовим особам Комітету не тільки складати протоколи про адміністративні правопорушення, але й розглядати відповідні справи та накладати адміністративні стягнення. Цей проект 16 листопада 2000 р. було прийнято Верховною Радою України у першому читанні. Паралельно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" внесено зміни, якими надано право державному уповноваженому Антимонопольного комітету України та голові територіального відділення не тільки складати протоколи про адміністративні правопорушення, але й розглядати відповідні справи та накладати адміністративні стягнення за порушення конкурентногозаконодавства. (Це положення набере чинності з дня внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, які ще не внесено).

Проте в редакції Кодексу, затвердженій 5 квітня 2001 p., Антимонопольний комітет так і не було включено до складу органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, як це передбачалося проектом. Після цього Комітет знову подав відповідні пропозиції для внесення змін до Кодексу, але до їх прийняття процедура накладення адміністративних стягнень поки що передбачає лише складення державним уповноваженим Антимонопольного комітету або головою територіального відділення відповідних протоколів і надсилання їх органам, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 221 Кодексу, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 164-3, 166-1, 166-2, 166-3, 166-4, розглядають судді районних (міських) судів. Отже, протоколи, складені посадовими особами Антимонопольного комітету України, надсилаються до відповідного суду. Важливо тільки стежити за тим, щоб не прострочити час, протягом якого може накладатися зазначена санкція. Згідно зі статтею 38 Кодексу адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше 2 місяців з дня вчинення порушення, а при триваючому порушенні - 2 місяців з дня його виявлення. Слід зазначити, що органи Антимонопольного комітету України з метою всебічного з'ясування обставин справи зобов'язані досліджувати регіональні та загальнодержавні ринки, одержувати від сторін письмові та усні пояснення, складати подання з попередніми висновками і виносити їх на розгляд органів чи посадових осіб, яким підвідомча справа. В окремих випадках для з'ясування обставин, що мають значення для справи і вимагають спеціальних знань, провадиться експертиза. Усі ці заходи, як правило, неможливо здійснити за два місяці, встановлені Кодексом для підготовки прийняття рішення[150].

У результаті адміністративні санкції накладаються судами вкрай рідко порівняно з кількістю виявлених порушень. Навіть у тих випадках, коли органами Антимонопольного комітету України протоколи до суду надсилалися своєчасно, іноді термін притягнення до відповідальності минав у зв'язку із з'ясуванням у судах обставин, що мали важливе значення для вирішення питання. І якщо в кінцевому підсумку підтверджувалася наявність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності, то суд уже не міг нічого зробити.

Крім встановлення терміну давності можливість накладення адміністративного стягнення ускладнюється ще й тим, що статтею 17 Кодексу передбачене звільнення від відповідальності, якщо порушення було скоєно в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або порушник був у стані неосудності чи не підлягав адміністративній відповідальності. Наведене доповнюється також можливістю звільнення від адміністративної відповідальності при малозначущості правопорушення (стаття 22 Кодексу). За таких умов орган, уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитися усним зауваженням. Усе це практично зводить нанівець намагання працівників Комітету якнайшвидше обґрунтувати порушення і скласти протокол, не виходячи за межі терміну давності.

За 9 місяців 2008 року органами Комітет було складено та надіслано на розгляд судів 5 протоколів про адміністративні правопорушення – порушення законодавства про захист економічної конкуренції (за аналогічний період 2007 року – 14 протоколів)[151].

Кримінальна відповідальність. У нинішній редакції Кримінального кодексу України є кілька статей щодо покарання за порушення конкурентного законодавства. Це статті:

228 - " Примушування до антиконкурентних узгоджених дій ";

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

Статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що в разі відмови у порушенні або закритті кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття на звинуваченого може бути накладене адміністративне стягнення.

Протягом січня-жовтня 2008 року органами Комітету подано до правоохоронних органів 17 матеріалів щодо ознак злочину (за аналогічний період 2007 року – 39 відповідних матеріалів)[152].

Відшкодування шкоди. Санкції компенсаційного характеру виконують функцію відновлення майнової бази потерпілого за рахунок правопорушника.

Вони реалізуються шляхом відшкодування збитків, заподіяних внаслідок зловживання монопольним становищем (стаття 55 Закону). Відшкодування збитків – одна із форм відповідальності за порушення конкурентного законодавства. Склад та поняття збитків стаття 55 Закону не розкриває. Тому, при вирішенні питань, пов’язаних із заподіянням шкоди в результаті порушення законодавства про захист економічної конкуренції слід керуватись нормами Цивільного кодексу України.

Крім наведених видів відповідальності, які є обов'язковим етапом в процедурі розслідування та припинення порушень, слід назвати і відшкодування шкоди, яка здійснюється в судовому порядку але за ініціативою постраждалої особи. Законом України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення конкурентного законодавства можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування.

А от відшкодування шкоди постраждалому це справа цілком добровільна. Постраждалий сам вирішує чи доцільно йому звертатись до суду з цією метою. З урахуванням всіх обставин справи та платоспроможності порушника суд визначає можливу компенсацію завданої ним шкоди. Тобто рівень відшкодування в принципі може бути різним в залежності від ситуації, що складається в процесі судового розгляду. Але при цьому статтею 55 визначено, що за порушення, які визначені пунктами 1, 2, 5, 10, 12. 18, 19 статті 50 збитки відшкодовуються у подвійному розмірі. Тобто якщо шкода була нанесена в результаті:

антиконкурентних узгоджених дій;

зловживання монопольним становищем;

здійснення без дозволу узгоджених дій, які можуть бути дозволені згідно зі ст.10;

недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 22;

концентрації, здійсненої без згоди органів Антимонопольного комітету;

обмеження підприємця за звернення до Антимонопольного комітету;

невиконання учасниками концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу - то потерпіла особа має право отримати суму вдвічі більшу, ніж вона втратила в результаті нанесеної їй шкоди.

Подвійне відшкодування збитків є принципово новою вимогою закону. Раніше в Законі "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" такої жорсткої вимоги не було. Збитки відшкодувались у порядку, передбаченому цивільним законодавством, тобто визначались суддею з урахуванням всього спектру обставин справи.

У непоодиноких випадках порушники конкурентного законодавства відшкодовують потерпілим збитки без розгляду судами відповідних позовів. Зрозуміло, що це відбувається не з їх власної ініціативи, а за активного сприяння фахівців Антимонопольного комітету. Розуміючи всю безперспективність спростування факту порушення, порушник не хоче втягуватись у судову тяганину і тому погоджується сплатити санкції добровільно. Найчастіше це має місце за результатами розгляду справ про зловживання монопольним становищем на ринках житлово-комунальних послуг. Типовою тут є ситуація, коли порушник замість того, щоб повертати переплачені споживачем кошти певний період надає свої послуги безоплатно, тобто сума боргу перед споживачем зараховується у рахунок майбутніх його платежів.

Сума відшкодованої шкоди за 9 місяців 2008 року склала 6935,35 тис. грн. ( за аналогічний період 2007 року - 46326, 97 тис. грн.[153].

Скасування державної реєстрації. Для випадків концентрації можна назвати ще один специфічний вид санкцій - скасування державної реєстрації. Якщо концентрація призвела чи може призвести до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на ринку, орган Антимонопольний комітет України відповідно до "Положення про порядок подання заяв до Антимонопольний комітет України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання" може звернутися до суду із заявою про визнання недійсними актів про створення суб'єкта господарювання та про скасування його державної реєстрації. У деяких випадках скасування реєстрації є відчутнішою проблемою для підприємців, ніж будь-які штрафи та інші санкції.

Доречно зазначити, що Антимонопольний комітет України має право вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов'язаних з зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання. Крім застосування штрафних санкцій до порушників конкурентного законодавства Закон України «Про захист економічної конкуренції» передбачає можливість застосування Антимонопольним комітетом України цілої низки специфічних додаткових заходів примусу в сфері економічної конкуренції, які на нашу думку мають адміністративний характер: застосовуються спеціально уповноваженими органами - Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями, спеціально уповноваженими особами цих органів, застосовуються в позасудовому порядку з метою забезпечення ефективного захисту економічної конкуренції та стабільного функціонування економічної системи України.[154]

До заходів адміністративної примусу в сфері економічної конкуренції можна віднести: примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю; блокування цінних паперів; скасування дозволу на узгоджені дії у разі неправомірного використання суб’єктом господарювання ринкового становища; вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця), спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей, оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень в повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначений цим рішенням або законодавством та ін.

Примусовий поділ монопольних утворень. Певною мірою санкцією можна вважати примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. При цьому доцільно розрізняти поняття "примусовий поділ" і "поділ монополіста у процесі демонополізації". Якщо примусовий поділ здійснюється лише у випадку зловживань монопольним становищем, то поділ у процесі демонополізації має на меті поліпшити стан монополізованих ринків і може здійснюватися за рішенням відповідних органів.

Якщо поділ суб'єкта господарювання здійснюється для припинення зловживань монопольним становищем, то необхідними етапами в процедурі його проведення є підтвердження факту наявності монопольного становища і факту наявності систематичних порушень конкурентного законодавства. З цією метою при виявленні ознак порушень проводиться ретельне розслідування, з'ясовуються всі обставини справи і, якщо підтверджується монопольне становище та є вагомі підтвердження порушень, приймається рішення про примусовий поділ. При цьому законом визначено, що примусовий поділ не може бути застосований у разі неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також за наявності тісного технологічного зв'язку структурних підрозділів. Ці винятки із закону характеризуються певною невизначеністю, що може суттєво ускладнювати застосування процедури примусового поділу на практиці[155].

Специфічним заходом адміністративного примусу в сфері економічної конкуренції є примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище на ринку.

Варто зауважити, що примусовий поділ як захід відповідальності лише у тому випадку, коли монопольний суб’єкт зловживає монопольним становищем на ринку, тобто примусовий поділ монополіста є додатковим заходом примусу, що застосовується до порушників законодавства про захист економічної конкуренції. Законом України «Про захист економічної конкуренції» визначаються також випадки, за яких застосування такого примусового заходу як примусовий поділ неможливо при: а/ неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; б/ наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). Форма та порядок здійснення примусового поділу суб’єкта господарювання в Законі не визначений. Таким чином, приймаючи рішення про застосування до порушника конкурентного законодавства такого примусового заходу як примусовий поділ, антимонопольні органи не втручаються в процеси реорганізації суб’єкта господарювання, встановлюючи лише умову про усунення монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку та термін, протягом якого такий поділ повинен відбутися. Відповідно до ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення антимонопольних органів про примусовий поділ монополіста підлягає у термін не менший шести місяців.

В процесі здійснення державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства антимонопольні органи можуть прийняти рішення про застосування до суб’єкта господарювання такого примусового заходу як блокування цінних паперів. Зауважимо, що блокування цінних паперів як захід адміністративного примусу, відповідно до змісту Закону, застосовується на стадії прийняття попереднього рішення по справі.

Законодавством України передбачається, що такий захід примусу як блокування цінних паперів застосовується відносно іменних цінних паперів та акцій, тобто корпоративних цінних паперів, які дають право певним чином впливати на діяльність окремих підприємств та структуру ринку в цілому. Заблокувати акції або іменні цінні папери, відповідно до законодавства, може лише реєстратор або реєстроутримувач під час реєстрації переходу права власності на ці папери. Тому механізм використання цього запобіжного заходу Антимонопольним комітетом України вимагає додаткового врегулювання.

У разі прийняття органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і контролю рішення, яке суперечить нормам конкурентного законодавства, або обмежує чи усуває конкуренцію на ринку, або негативно впливає на конкурентну ситуацію на ринку, органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про зобов’язання зазначеного органу змінити або скасувати рішення, яке негативно впливає на розвиток конкуренції. Варто зауважити, що не зважаючи на те, що рішення антимонопольних органів має обов’язковий характер, Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що скасування або зміна антиконкурентного рішення здійснюється органом, який його прийняв. Таким чином, Антимонопольний комітет України, визначаючи певне рішення органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю таким, що суперечить конкурентному законодавству, в той же час не втручається в управлінську діяльність зазначених органів. Крім того, у разі укладання органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і контролю угод, які визнаються Антимонопольним комітетом України, як антиконкурентні, антимонопольні органи зобов’язують органи влади, місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю розірвати такі угоди. Таким чином, антимонопольні органи не втручаються в господарську діяльність зазначених суб’єктів, надаючи їм можливості для припинення договірних відносин з найменшими втратами. На нашу думку, надання органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і контролю можливості самостійно скасовувати або змінювати неправомірні рішення, а також самостійно розривати антиконкурентні угоди з одного боку підвищує відповідальність зазначених органів при прийнятті відповідних рішень та укладанні угод, з іншого - вказує на початок нового цивілізованого етапу відносин між антимонопольними органами та органами влади, місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і контролю. Аналіз положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» дає підстави вважати цей захід примусу в сфері економічної конкуренції, як додатковий, який застосовується лише у разі визнання певного рішення або угоди з участю органів влади, місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю антиконкурентними.

Специфічним проявом позбавлення спеціального права, як заходу юридичної відповідальності в сфері економічної конкуренції, є скасування дозволу на узгоджені дії у разі неправомірного використання суб’єктом господарювання ринкового становища. Антимонопольний комітет України або Кабінет Міністрів України надають дозвіл на узгоджені дії, якщо учасники цих дій доведуть, що ці дії сприяють:

* вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

* техніко-технологічному, економічному розвитку;

* розвитку малих або середніх підприємств;

* оптимізації експорту чи імпорту товарів;

* розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

* раціоналізації виробництва (ч.1 ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), або, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції (ч.3 ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

В той же час будь-яке неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового становища, отриманого внаслідок здійснення дозволених узгоджених дій, суперечить меті узгодження, на яке надавалася згода, а таким чином підриває умови конкурентного змагання ринку.

Виходячи з цього органи Антимонопольного комітету України, встановлюючи факт неправомірного використання суб’єктом господарювання ринкового становища, яке відбулося внаслідок отримання дозволу на узгоджені дії, приймають рішення про скасування такого дозволу, тому що неправомірне використання ринкового становища внаслідок здійснення узгоджених дій само собою може становити загрозу системі ринкової економіки.

Таким чином, скасування дозволу на узгоджені дії у разі неправомірного використання суб’єктом господарювання ринкового становища є важливим заходом адміністративного примусу, що застосовується до порушників конкурентного законодавства. Скасування дозволу на узгоджені дії є частіше за все додатковим заходом впливу на правопорушників. Метою його застосування є припинення узгоджених дій, які завдають шкоди всій ринковій структурі країни.

Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена можливість застосування антимонопольними органами такого примусового заходу як оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень в повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначений цим рішенням або законодавством. Законом не передбачено, за яких умов може бути застосовано такий примусовий захід. На нашу думку, офіційне оприлюднення матеріалів по справі може застосовуватися антимонопольними органами в тих випадках, коли вирішення справи має велике значення для розвитку конкуренції в країні, рішення по справі має прецедентний характер і може мати вплив на практику припинення аналогічних правопорушень, якщо в процесі розслідування справи органами Антимонопольного комітету України використовувалися нові засоби виявлення і припинення правопорушень та ін.

Принципово, що у порушників є можливість звільнення від відповідальності, оскільки органи Антимонопольного комітету України (відповідно до ст. 46 Закону «Про захист економічної конкуренції») мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням, стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено – щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. За умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а розпочате провадження закривається.

Рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. Рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем прописки, юридичної адреси відповідача).

Застосування компенсаційних санкцій можливе лише за наявності певних умов: наявності майнової шкоди; протиправної поведінки правопорушника; причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою; вини, якщо інше не передбачено законом. Тільки сукупність зазначених умов, що утворюють склад монополістичного правопорушення, є підставою для стягнення заподіяної шкоди.

Презумпція вини у цивільному праві встановлено законодавцем, виходячи з міркувань доцільності, найповнішого захисту інтересів громадян чи організацій. Заподіювач шкоди краще обізнаний з такими обставинами, в яких йому доводилось діяти і які так чи інакше впливають на заподіяння шкоди, ніж потерпілий. Тому їм легше довести свою невинність, ніж потерпілому їхню вину.

Вина, як психічне ставлення господарюючого порушника до своєї неправомірної поведінки та її наслідків, може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Але форма вини за загальним принципом, є лише умовою, а не мірою відповідальності. Тому при будь-якій формі вини, як правило, збитки повинні відшкодовуватись в повному обсязі.

Підставою для стягнення компенсаційних санкцій є наявність об’єктивних та суб’єктивних елементів складу монополістичного правопорушення, які виступають як органічне ціле в умовах винної відповідальності.

Напроти, при розгляді справ, пов’язаних із стягненням присікальних санкцій та штрафів, антимонопольні органи мають справу з так званим “незалежним” складом монополістичного правопорушення: для накладання відповідальності достатньо встановити факт монополістичного правопорушення.

Розгляд антимонопольними органами справ, пов’язаних із застосуванням санкцій, переслідує як правоохоронну, так і профілактичну мету. Важливо не тільки вирішити справу по суті, але й прийняти заходи щодо попередження правопорушень в сфері господарської діяльності. А саме: узагальнити практику розгляду монопольних справ; з’ясувати причини невиконання або неналежного виконання антимонопольних вимог; забезпечити усунення правопорушення шляхом рекомендації здійснити певні правомірні дії тощо.

Конкурентне законодавство повинно демонструвати, що відповідальність за монополістичні правопорушення буде більш вагомішою у порівнянні з перевагами, які одержують суб’єкти господарювання внаслідок монополістичного правопорушення. Привабливість одержання прибутку сильно знижується при наявності ризику накладання санкцій в якості покарання за порушення норм конкурентного законодавства.

Контрольні питання

1. Що таке монополістична діяльність? Які існують види монополістичної діяльності?

2. Як співвідносяться понять "монополістична діяльність" і "свобода підприємництва"?

3. Що представляє собою монополістичне утворення? Які існують види монополістичних утворень? Які особливості їх правового статусу?

4. Чи завжди монополістична діяльність є правопорушенням? Що означає зловживання монопольним становищем? Які види зловживання монопольним становищем передбачені чинним законодавством України?

5. Які дії вважаються антиконкурентними узгодженими діями?

6. Чому деякі антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені? Який орган надає згоду на вчинення антиконкурентних узгоджених дій?

7. Хто такі малі та середні підприємці? Чому до них не застосовуються норми ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

8. Які дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю можуть вважатися дискримінацією суб’єктів господарювання?

9. Що таке обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання та об’єднань? Чи є така діяльність монополістичним правопорушенням?

10. Яка відповідальність передбачена чинним законодавством України за порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.