Принципи Червоного Хреста.

Принципи діяльності Червоного Хреста та Червоного Півмісяця знов і знов підтверджуються, вони не піддавались глибоким змінам з часів Анрі Дюнана. Цими принципами є: гуманність, безсторонність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність.

Чотири останні принципи являють собою організаційні основи Червоного Хреста. Це утворення, в повному розумінні цього слова, незалежне від будь якої державної влади. Воно не намагається отримати будь-який прибуток, в кожній державі, повинно бути не більше одного товариства, це всесвітній Рух, на всіх зустрічах в його рамках представникам всіх країн гарантовано повна рівність в правах. Перші три принципи є головним у всіх аспектах діяльності Червоного Хреста. Червоний Хрест абсолютно не цікавить, яка сторона в конфлікті права, а яка ні, і навіть хто є агресором. А хто - жертвою агресії. Він залишає рішення цих досить важливих питань таким організаціям, як Рада Безпеки та Генеральна Асамблея організації Об'єднаних Націй. У всіх випадках Червоний Хрест бачить тільки ЛЮДИНУ, яка страждає і потребує допомоги, іноді безкорисливої.

Міжнародний комітет Червоного Хреста діє, головним чином під час міждержавних або громадянських війн, внутрішніх заворушень і напруженості, захищаючи та надаючи допомогу жертвам конфліктів, як серед цивільного населення, так і серед військовослужбовців.

Як вже було зазначено, міжнародне гуманітарне право було започатковане в серпні 1864 року на міжнародній дипломатичній конференції в Женеві, прийняттям Конвенції про поліпшення долі поранених та хворих під час сухопутної війни.

Подальший розвиток та становлення міжнародного гуманітарного права (права війни) пов'язаний з формуванням принципу, який забороняє військове насильство, яке не є необхідним для цілей війни. Він знаходить відображення в Петербурзькій декларації про скасування використання вибухових та запальних куль 1868 року, в якій міститься:"... єдиною законною метою в ході війни - послаблення противника", в Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 рр. Про закони та звичаї сухопутної війни, про бомбардування морськими силами під час війни, про права та обов'язки нейтральних держав та осіб у випадку сухопутної війни, про права та обов'язки нейтральних країн у випадку морської війни та деяких інших. Усього в Гаазі було прийнято 13 конвенцій і Декларацію про заборону метання снарядів та вибухових речовин з повітряних куль.

Положення Гаазьких конвенцій мали подальший розвиток у чотирьох женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року («Про поліпшення долі пораненихта хворих у діючій армії», Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії зі складу збройних сил на морі", Про поводження з військовополоненими", "Про захист цивільного населення під час війни"). Вони поширювали дію правил ведення війни на збройні конфлікти, що не мають міжнародного характеру, визнавали за партизанами правовий статус комбатантів, забороняли не зумовлену військовою необхідністю знищення майна, що належить приватним особам, державним та громадським організаціям, був зроблений важливий крок у напрямку встановлення правового режиму цивільного населення в районах збройних конфліктів.

У 1977 році було прийнято два додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1949 року, які торкались захисту жертв міжнародних конфліктів (Додатковий протоколі №1) і збройних конфліктів не міжнародного характеру (Додатковий протокол № 2).

До важливих міжнародних угод про засоби і методи ведення війни також належать Женевський протокол 1925 року про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або будь-яких інших газів, застосування на війні бактеріологічних засобів, Гаазька конвенція 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічної) зброї 1972 року, Конвенція 1977 року про заборону військового або будь якого іншого ворожого використання засобів, що діють на природне середовище, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, яка може спричиняти надмірне пошкодження або, що має не вибірковий характер, 1980 року та чотири протоколи до неї.

1. Протокол про невиявлені осколки.

2. Протокол про заборону або обмеження використання мін, мін-пасток або інших пристосувань.

3. Протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї.

4. Протокол про лазерну зброю, що осліплює.

Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 року.

У грудні 1996 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 51/458, у якій закликала всі країни світу у найкоротший термін укласти нову угоду щодо повної заборони протипіхотних мін, 157 країн підтримали цю резолюцію, 10-утрималось, проти не було жодної. Уряд Австрії розробив проект договору, який став основою Оттавської конференції.

Конвенція була прийнята на дипломатичній конференції в Осло і відкрита для підписання в Оттаві 3 грудня 1997 року. В роботі конференції взяли участь близько 90 держав, ще 30, як спостерігачі. Серед ініціаторів створення даної конференції були: Канада, Австрія, Бельгія, Камбоджа, Колумбія, Естонія, Ірландія, Мексика, Швеція, генеральний Секретар ООН, МКЧХ і багато гуманітарних організацій.

Конвенція набрала чинності 1 березня 1999 року - через шість місяців після того, як вона була ратифікована 40 державами. Депозитарієм Конвенції виступає Генеральний Секретар ООН. На 6 листопада 1999 року Оттавську конвенцію підписали 135 країн, включаючи Україну, а 89 країни - ратифікували.

Таким чином, міжнародне гуманітарне право, як галузь міжнародного права, формувалась протягом усієї історії розвитку людства, історії, сповненої війнами та людськими трагедіями, жахливими руйнуваннями та ненавистю, що в свою чергу зумовлює високий рівень відповідальності кожної держави сучасного світу щодо приборкання такого жахливого соціального явища, як війна.

Український Червоний Хрест започаткував свою діяльність 18 квітня 1918 року в Києві, серед першочергових завдань, які постали тоді перед товариством, були допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів та дітей - сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, шпиталів та харчувальних центрів.

Подальшому розгортанню діяльності товариства сприяв Всеукраїнський тиждень Червоного Хреста, що відбувся наприкінці 1923 року. За ініціативою активістів товариства республіки невдовзі було збудовано 800 лазень та громадських пралень, у селах відкрито 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, організовано 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни, обладнано багато дитячих ясел та майданчиків. Помітною подією в житті Червоного Хреста став перший Всеукраїнський з'їзд Товариства Червоного Хреста, який відбувся у травні 1925 року. На цей час організації Товариства посилили свою роль у боротьбі за підвищення санітарної культури в побуті і на виробництві. Усюди розгорнулося навчання населення в гуртках першої допомоги, у лікарнях Українського Червоного Хреста почалися готувати медичних сестер та санінструкторів.

На початку 30-х років в товариствах Червоного Хреста України функціонувало 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверта частина всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 здравниць. Добру славу в республіці здобула санітарна ескадрилія Товариства. Широкомасштабну міжнародну діяльність здійснював Український Червоний Хрест, маючи свої представництва у Великій Британії, Німеччині, Франції, США, Швейцарії та Японії.

Іспитом милосердя для вихованців Червоного Хреста України стала Велика Вітчизняна війна. Саме в цей час Товариство підготувало та направило на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, санітарів.

У післявоєнні роки для республіканської організації товариства Червоного Хреста важливе значення набуло подальше зміцнення взаємодії з органами та установами охорони здоров'я та залучення широких мас трудящих до участі у заходах щодо ліквідації санітарних наслідків війни. Комітети товариства стали приділяти більше уваги підготовці санітарного активу, роботі з молоддю, розвитку донорства, формуванню здорового способу життя.

На сьогодні кількість членів товариства становить понад 7,3 млн. чоловік, об'єднаних в 27 регіональних та понад 33 тис, первинних організацій, через які товариство реалізує свої статутні завдання.

Важливим напрямком діяльності товариства є надання медико-соціальної допомоги самотнім непрацездатним громадянам похилого віку та інвалідам. З цією метою створена патронажна служба Червоного Хреста, функціонують 310 кімнат та центрів медико-соціальної допомоги, банки одягу. Працівниками патронажної служби, яких налічується понад 3000 чоловік, широко обслуговується вдома близько 200 тис. пацієнтів.

Одним із основних своїх завдань, товариство вважає надання допомоги органам та закладам охорони здоров’я в безкоштовному забезпеченні їх медичним обладнанням та медикаментами. За зверненням Національного комітету до Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, безпосередньо від національних товариств розвинутих країн, за останні 5 років в Україну надійшло по лінії Червоного Хреста медикаментів, медичного обладнання та продуктів харчування на суму 34 млн. доларів США.

Українське товариство надало гуманітарну допомогу біженцям із Придністров'я, населенню Абхазії, Чечні, Румунії, Ірану, Афганістану, о. Сахалін.

За ініціативою Товариства та сприянні Міжнародної Федерації з 1992 року діє Міжнародна Чорнобильська програма гуманітарної допомоги та реабілітації.

Потерпілим від Чорнобильської катастрофи направлено більше 4 тис. тон продуктів харчування по лінії національних товариств та понад 2 тис. тон обласним організаціям. В рамках цієї програми діагностичними лабораторіями Червоного Хреста щороку проводиться до 30 тис. дозиметричних обстежень жителів забруднених областей. Здійснюється радіаційний контроль із застосуванням дозиметрів, харчових моніторів, надається гуманітарна допомога у вигляді сухого молока, полівітаміни, тироксину та ін. Особливо увага при цьому приділяється дітям.

Не випадково з багатьох започаткованих у світі індивідуальних та групових гуманітарних програм вибірковий комітет Американського Червоного Хреста віддав перевагу саме Чорнобильській програмі Українського Червоного Хреста. Самовідданість та милосердя працівників і активістів Товариства у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи відзначено Міжнародною нагородою Американського Червоного Хреста за гуманітарні заслуги.

З 1994 року товариство, при фінансовій та матеріально-технічній підтримці національних товариств Німеччини, Голландії та інших країн розпочало реалізацію програми створення служби катастроф Червоного Хреста на випадок надзвичайних ситуацій. Здійснюється будівництво бази служби катастроф, організовуються рятувальні формування Червоного Хреста.

Під час ліквідації наслідків стихійних лих, аварій та катастроф у державі надавалась гуманітарна допомога потерпілому населенню різних регіонів України.

Важливим напрямком роботи товариства стало здійснення заходів із з'ясуванням долі осіб, які потерпіли внаслідок збройних конфліктів та стихійного лиха. З цією метою рішенням Уряду в Товаристві створено національну службу розшуку.

У 1993 році товариство стало повноправним членом Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, що свідчить про визначену його роль у Міжнародному русі Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Визнанням авторитету Товариства стало обрання його до найвищого органу Федерації - Виконавчої Ради.

Незважаючи на незвичний стан членства у Міжнародній федерації, товариство засвідчило себе організацією, що має тверді позиції та переконання. Це виявляється насамперед у його міжнародній солідарності. Ставлення до подій, які турбують світову громадкість, у сприянні тому, щоб додержуватись міжнародного гуманітарного права, яке застосовується під час збройних конфліктів, Товариство неодноразово зверталось до керівництва ряду країн (Росія, Молдова, Грузія, Абхазія, Румунія, Югославія) із закликами дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права. За ініціативою Червоного Хреста України у 1996 році в Алма-Аті і в 1997 році в Стамбулі, з метою координації спільних дій була створена Консультативна Рада резидентів національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця нових незалежних держав та країн Причорноморського басейну.

Одним із напрямків діяльності Товариства є міжнародне співробітництво, встановлення прямих контактів з національними товариствами зарубіжних держав. На сьогодні Національним комітетом товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця укладено 16 міжнародних договорів при співробітництво. Особливо плідне співробітництво започатковано з Голландським, Німецьким, Люксембурзьким та іншими національними товариствами.

8 липня 1999 року завдяки роботі товариства та допомозі регіональної організації Міжнародного комітету Червоного Хреста, Верховною Радою України був прийнятий закон "Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця". У 1996 році при співробітництві із Міжнародним Комітетом, національним товариством розпочато реалізацію нового напрямку діяльності - надання допомоги державним органам з імплементації в Україні Міжнародного Гуманітарного Права та поширення знань про Міжнародний Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, його основоположні принципи та міжнародне гуманітарне право.

Зараз, національним комітетом разом із Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, практикується регулярне проведення тижневих регіональних семінарів з розповсюдження знань з історії і основоположних принципів Червоного Хреста та міжнародного гуманітарного права, на які запрошуються працівники Червоного Хреста, працівники обласних та районних держадміністрацій, військових частин, науково-педагогічних працівників вузів, засоби масової інформації, молодіжних організацій та фахівців інших причетних установ та організацій. У регіонах, де вже такі семінари проведенні та працівники Червоного Хреста навчені, розпочато розповсюдження знань про Історію Руху, основоположні принципи та міжнародне гуманітарне право і в районах.

Міжнародне гуманітарне право є галуззю міжнародного права. Це право регулює відносини між членами міжнародного суспільства. А саме. - між державами. Міжнародне гуманітарне право має національний характер, і його основні положення завжди є обов'язковими для виконання всіма державами. Його мета - збереження миру, захист людей на основі справедливості та сприяння соціального прогресу в умовах свободи.

Міжнародне гуманітарне право, яке має також назву права збройних конфліктів, а раніше було відоме під назвою право війни, є особливим розділом права, що діє в умовах конфліктів, тобто в умовах війни. Міжнародне гуманітарне право, по-перше, обмежує вибір засобів і методів ведення воєнних дій, і, по- друге, зобов’язує воюючі сторони щадити осіб, які не беруть участь у бойових діях.

Статут ООН забороняє війну, більше того, він забороняє погрожувати застосувати силу проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави - країни мають за всіх обставин вирішувати будь-які розбіжності мирними засобами. Держава, яка намагається для досягнення своїх цілей використовувати силу проти іншої країни, порушує цим міжнародне право і здійснює акт агресії, навіть якщо це подається, як виправданий засіб.

Таким чином, існуюче міжнародне право забороняє ведення війни, за винятком випадків, здійснення державами права на захист від нападу.

Той факт, що міжнародне гуманітарне право вступає в дію з початком війни, не означає, що цим піддається сумніву загальний принцип заборони війни.

Міжнародне гуманітарне право нічого не каже з приводу того-чи правомірні дії держав із застосування сили. Саме воно не забороняє війну, а скоріше посилається на конституцію міжнародного суспільства - Статут ООН. Міжнародне гуманітарне право діє в іншій площині: воно вступає в дію тоді, коли збройний конфлікт вже фактично виник, незалежно від того, що його спричинило. Значення мають тільки ті дії, які мали місце, причини конфлікту не беруться до уваги. Іншими словами , міжнародне гуманітарне право вступає в дію тоді коли починається війна, незалежно від того, чи є виправдання цій війні та незважаючи на існування заборони на використання сили.

Минуле і сьогодення свідчать про те, що війни між державами виникають часто, не зважаючи на те, що міжнародне право забороняє використання сили. Очевидно також, що міжнародне гуманітарне право є важливою частиною системи підтримання миру і безпеки. Як зазначено в Статуті ООН, міжнародне товариство не може дозволити собі ігнорувати гуманітарне право.

Таким чином, міжнародне гуманітарне право є галуззю міжнародного публічного права, що застосовується під час збройних конфліктів, покликано забезпечувати повагу до людини в тому обсязі, в якому це поєднується з військовими вимогами і суспільним порядком, а також пом'якшує тягар війни.

Міжнародне гуманітарне право, в свою чергу, можна розділити на дві частини:

1. Женевське право.

2. Гаазьке право.

Женевське право в своїй основі стосується захисту жертв війни, військовослужбовців або цивільних осіб на землі і на воді. Женевське право захищає осіб, що вийшли із ладу; поранених, хворих, осіб що постраждали від корабельної аварії, військовополонених.

Гаазьке право більше стосується методів та засобів ведення бою і приділяє особливу увагу способам проводжання військових операцій. Тому гаазьке право є дуже важливим під час воєнних дій на землі, на воді та в повітрі.

Право третього типу - це так зване змішане право. Це поєднання Женевського і Гаазького прав, відбито головним чином у Додаткових протоколах 1977 року, Женевських конвенцій 1949 року.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.