Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поранені, хворі та особи, які зазнали корабельної аварії.

Захист поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, присвячені статті Женевських конвенцій 1949 року про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях, про поліпшення долі поранених, хворих, та осіб які постраждали від корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі, про захист цивільного населення під час війни, та в першому Додатковому протоколі 1977 року.

У відповідності до Женевських конвенцій., правила поводження з пораненими, хворими та особами, які зазнали корабельної аварії, були поставленні в залежності від належності до збройних сил чи цивільного населення.

Прийняття додаткового протоколу 1 у 1977 році поклало край розмежуванню цих категорій осіб. Тепер існують єдині поняття "хворий " або "поранений", незалежно від того. Є ця особа військовослужбовцем або цивільною особою.

Стаття 10 Протоколу зобов'язує сторони, що знаходяться у конфлікті здійснювати наступні дії по відношенню до поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії:

- ставитись з повагою: із беззахисними людьми слід поводитись так, як потребує їх стан, але завжди гуманно;

- захищати: вони повинні бути захищені від несправедливості та небезпеки, від наслідків військових дій, а також від можливостей посягання на недоторканність їхньої особистості. Для забезпечення такого захисту слід вживати відповідних заходів;

- надавати медичну допомогу та догляд.: цим особам належить надати медичну допомогу, їх не можна залишати напризволяще, навіть якщо вони належать до сторони противника.

Все це відноситься до права поранених, хворих осіб, які зазнали корабельної аварії, як цивільних, так і військовослужбовців, на догляд та медичну допомогу та, щоб мати можливість надати таку допомогу, особи, які надають її на полі бою, теж повинні мати якийсь захист.

Конвенція 1864 року надавала нейтрального статусу польовим шпиталям та медичному персоналу при виконанні службових обов'язків. Зараз, у відповідності з Женевськими Конвенціями та Додатковим протоколом 1, медичний персонал та санітарно-транспортні засоби користуються статусом обов'язкового захисту.

Медичні формування знаходяться під захистом, їх не можна використовувати не за призначенням і вони не можуть бути об'єктом нападу. Сторона противника зобов'язана в будь-який час поважати медичні формування і не заважати їх роботі. Захист закінчується лише в тому випадку, якщо такі формування використовуються з метою нанесення шкоди противнику.

Наявність збройної охорони не позбавляє їх права на захист, тому, що медичному персоналу не лише можна, але і треба захищати поранених та хворих від насильства та пограбування. Таке застосування зброї дозволено.

Однак медичні формування не повинні захищатися від захоплення збройними силами противника. Вони повинні бути передатні противнику у гарному стані. Бо польовий шпиталь нейтральний.

Потрапивши до рук противника, медичне формування повинно мати можливість продовжити роботу.

На морі функцію сухопутних шпиталів виконують шпитальні кораблі. Вони теж знаходяться під захистом.

Вперше в історії міжнародного гуманітарного права у Додатковому протоколі 1 містяться положення, які стосуються характеру медичних обов'язків. "Ні за яких обставин жодна особа не може підлягати покаранню за виконання медичних функцій, сумісних з медичною етикою, незалежно від того, на користь якої особи виконують ці функції".

Аналогічно до статуту медичного персоналу, захистом користуються військовий та цивільний персонал, особовий склад національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та інших добровільних товариств допомоги, належним чином визнаних та уповноважених своїм урядом, а також цивільне населення, яке надає допомогу пораненим, хворим та особам, які зазнали корабельної аварії.

Жодна людина, яка приймає участь в таких гуманних діях за особистою ініціативою або за проханням конфліктуючої сторони, неповинна піддаватися засудженню чи покаранню., милосердя завжди повинно поважатися.

Далі розглянемо ще одну проблему, яка пов'язана з особами, які зникли безвісти під час збройного конфлікту. Стаття 32 Додаткового протоколу 1 встановлює право "знати про долю своїх родичів" під час збройного конфлікту. Це означає, що під час збройного конфлікту, як тільки дозволяють обставини, кожна сторона зобов'язана розшукати поранених та померлих, і звернути особливу увагу на розшук осіб, про яких повідомлено як про тих, що зникнули без вісти. З початку війни сторони повинні швидко організувати Довідкове бюро для збирання інформації про осіб, що знаходяться під захистом.

Запити про розшук від однієї сторони до іншої та відповіді за звичай передаються через Центральну агенцію з розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста, яка і забезпечує збереження усієї інформації.

У зв'язку з цим необхідно зазначити, що останки військовослужбовців та цивільних осіб противної сторони повинні користуватися повагою, а місця поховання утримуватися у порядку та позначатися на місцевості. Сім'ям загиблих, як тільки це дозволять обставини, повинна бути надана можливість відвідати могилу родичів.

Звернемось до правил, які стосуються санітарно-транспортних засобів.

Для захисту санітарного перевезення на суші, на воді чи повітрям також потрібно було прийняти норми. В текстах Женевських конвенцій та Додатковому протоколі 1 ці норми знайшли своє відображення.

Цивільні та військові транспортні засоби, що застосовувалися для перевезення поранених та хворих, користуються всеосяжним захистом. На ці транспортні засоби заборонялося нападати, вони не можуть використовуватися з іншою метою, ніж як для санітарних перевезень.

На морі для перевезення поранених, хворих та врятованих осіб, що зазнали корабельної аварії, можуть бути використані кораблі будь-яких типів за умови, що такі кораблі будуть мати відповідні позначення.

Крім того, треба було вирішити питання з використанням санітарної авіації, що десятиріччям вимушена була залишатися на землі, чекаючи на правовий захист від високо розвинутих систем протиповітряної оборони. Були розроблені точні норми, завдяки яким стало можливим використовувати санітарні літальні апарати під час війни. Ці норми встановлювали правила, яких слід було дотримуватись при виконанні гуманітарних функцій (завчасне порозуміння з представниками зацікавлених властей, повідомлення про маршрути, плани польотів та інше). До того ж, для ефективного розпізнавання санітарних літальних апаратів повинні бути зарезервовані під час війни такі електронні засоби, як сигнальні допоміжні оглядові РЛС та радіосигнали для виключного використання їх санітарним транспортом. Ці положення мають особливе значення з огляду на те, що зараз засоби виявлення досягли такої досконалості, що захист у вигляді червоного хреста, який наноситься фарбою на фюзеляж літака (чи борт корабля) є досить ілюзорним, бо удар по цим транспортним засобам може бути завданий ще до того, як стали видимими.

Технічна підкомісія, що засідала протягом двох сесій Дипломатичної конференції, розробила норми, які містять тепер у технічному додатку до протоколу. Згідно з цим положенням, санітарно-транспортні засоби загалом мають можливість використовувати під час війни світовий сигнал, тобто миготливе синє світло. Окрім цього, для санітарних кораблів та літальних апаратів резервується радіосигнал, який передує сигналу пріоритету, а також сигнал допоміжної оглядової РЛС.

Ці міжнародні норми мають велике значення, оскільки вони мають на меті уникнути у майбутньому помилкового нападу на санітарні літальні апарати та судна.

Таким чином, у відповідності до права збройних конфліктів усі військовослужбовці повинні керувати наступними правилами:

- забороняється піддавати нападу військові та цивільні медичні заклади противника;

- необхідно підбирати поранених, хворих осіб, що зазнали корабельної аварії та надавати медичну допомогу, незалежно від їх приналежності;

- перевага в наданні допомоги може здійснюватися тільки за медичними ознаками;

- взяті в полон поранені та хворі військовослужбовці повинні утримуватись як військовополонені і при перший нагоді повинні бути евакуйовані в тил;

- медичному персоналу повинно бути дозволено виконувати свій обов'язок по наданню медичної допомоги за будь-яких обставин;

- слід захищати поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, незалежно від їх приналежності;

- слід дозволяти цивільному населенню та товариствам надавати допомогу пораненим, хворим та особам, що постраждали від корабельної аварії, незалежно від їх приналежності;

- ніхто не може бути покараний за надання допомоги пораненим та хворим.

Аналогічним захистом користуються особи медичного персоналу, військовий та цивільний духовний персонал, особовий склад національних товариств Червоного Хреста та інших добровільних товариств допомоги, належним чином визнаних та уповноважених своїм урядом, а також цивільне населення, яке надає допомогу пораненим, хворим особам, які зазнали корабельної аварії.

Військовополонені.

Комбатанти, що потрапили до рук противника, є військовополоненими з моменту захоплення. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими досить детально розглядає питання про поводження з особами, що потрапили у полон до противника.

Стаття 12 Конвенції встановлює дуже важливий принцип: "військовополонені знаходяться під владою ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, що взяли їх у полон". це означає, що держава, під владою якої вони знаходяться, несе відповідальність за все, що з ними відбувається. Ця відповідальність держави не зменшує індивідуальну відповідальність осіб, у випадку порушення ними вимог III Конвенції.

Головний зміст цієї Конвенції викладений у статті 13, де записано: "З військовополоненими слід завжди поводитися гуманно", військовополонені повинні завжди користуватися захистом, "особливо від будь-яких актів насильства або залякування, від образ та цікавості натовпу". Застосування військових репресалій забороняється. Крім того, вони "за будь- яких обставин мають право на повагу до їх особистості та гідності".

Як показує досвід війн, військовий, перш за все викликає інтерес, як потенційне джерело інформації. З цією метою військовий може бути допитаний. Однак, при цьому забороняється застосування "фізичних і моральних тортур" або будь-яких "інших заходів примусу". Кожний військовополонений зобов’язаний повідомити лише такі відомості: "своє прізвище, ім'я та звання, дату народження та особистий номер або, якщо такої немає, іншу рівноцінну інформацію".

Військовополонені, що були захоплені у зоні бойових дій, повинні у короткий строк бути евакуйовані у табори, що знаходяться на достатній відстані від небезпечної сторони (зони). Умови розташування в цих таборах повинні бути не менш сприятливими, ніж умови, якими користуються війська, що утримують їх у полоні, розташовані в цій самій місцевості.

Конвенція про поводження з військовополоненими детально регламентує порядок їхнього утримання: розміщення, забезпечення їжею та одягом, вимоги гігієни та надання медичною допомоги, релігійну, інтелектуальну та фізичну діяльність та інше.

Стаття 49 дозволяє країні, що тримає у полоні, «використовувати працездатних військовополонених, як робочу силу». Однак, з цього правила є винятки: офіцери ні в якому разі не можуть бути примушені до роботи, а від полонених унтер-офіцерів можна тільки вимагати здійснення нагляду за роботами; також забороняється використовувати військовополонених на небезпечних роботах без їхньої згоди.

Військовополоненим дозволяється підтримувати зв'язок з зовнішнім світом. Вони повинні мати можливість повідомляти своїх родичів про те, що потрапили у полон, про стан здоров’я, про переведення до іншого табору тощо. Для цієї мети передбачене використання "карток-повідомлень про захоплення в полон", які за звичай пересилаються через Центральну агенцію з розшуку Міжнародного комітету Червоного Христа. Крім того, військовополоненим дозволяється відправляти індивідуальні та колективні посилки.

Особи, що перебувають у полоні, підкоряються законам, що діють у збройних силах країни, що тримає їх у полоні. Згідно статті 82 Конвенції, у випадку протиправних дій до військовополоненого можуть бути застосовані судові та дисциплінарні заходи. Однак, віддані до суду військовополонені мають право на належне судочинство. Їх репатріація може бути відкладена до закінчення строку покарання.

Перебування у полоні завершується, в принципі "по закінченню військових дій", коли військовополонені "визволяються та підлягають репатріації".

Утримання у полоні за деяких обставин може завершитись раніше. Тяжкопоранені та тяжкохворі військовополонені повинні бути відправленні на батьківщину або госпіталізовані у нейтральних країнах, як тільки вони будуть у стані, що дозволяє їхні перевезення. Не чекаючи закінчення війни, конфліктуючі сторони, з гуманних міркувань, можуть домовитися про обмін військовополоненими.

І ще один випадок, коли визволення з полону може бути здійснене до закінчення бойових дій. Це визволення під слово честі та зобов’язання не брати участь у бойових діях до закінчення збройного конфлікту. Ця можливість гарантується за старим лицарським звичаєм - звільнення під слово честі.

Закінчуючи розгляд цього питання, хочу повернутися до того, з чого, мабуть треба було почати, на кого розповсюджується статус військовополоненого.

Крім особового складу Збройних Сил, в конвенції перераховані категорії осіб, які мають такий самий статус:

1. партизани - відповідають наступним умовам: знаходяться під командуванням відповідальної особи, мають певний та явно видимий здаля розпізнавальний знак, відкрито носять зброю під час битви, дотримуючись законів та звичаїв війни. Недотримання цього правила може спричиняти позбавлення статусу військовополонених;

2. це - особи, що слідують за збройними силами, але не входять безпосередньо до їхнього складу (військові кореспонденти, цивільні особи, що входять до складу екіпажів військових літаків та кораблів);

3. це - особи з числа місцевого населення, які добровільно беруться до зброї для організації опору військами противника, що наближають до їх місцевості. Шпигуни та найманці ні в якому разі не мають права на статус військовополоненого у випадку їх захоплення. Але це ми розглянемо пізніше.

Таким чином, військовослужбовець повинен дотримуватись наступних норм по відношенню до військовополонених:

- забороняється наруга над людською гідністю, принизливе та образливе ставлення до військовополонених;

- забороняється вбивати військовополонених або застосовувати до них тортури усіх видів, будь-то фізичні або психічні;

- військовослужбовець, що здається у полон або покинув на парашуті літальний апарат, що зазнав аварії, не повинен піддаватися нападу, якщо він немає ворожих намірів;

- взятого в полон супротивника слід роззброїти та забрати в нього предмети й документи, противнику, що потрапив у полон, слід залишати документи, що посвідчують його особу, предмети верхнього одягу та особистого користування, продукти харчування та медикаменті, а також засоби індивідуального захисту (шолом, протигаз);

- військовополонений для встановлення своєї особи має право подати такі відомості про себе: а) прізвище, ім'я, по батькові; б) військове звання; в) дату народження; г) особистий номер;

- військовополонені повинні, як тільки це дозволяє обстановка, бути евакуйовані в тил. В разі, якщо це неможливо зробити, вони повинні бути відпущенні;

- не слід направляти військовополонених у райони бойових дій, де вони можуть стати об'єктами нападу. Забороняється використовувати військовополонених для прикриття бойових дій;

- за будь-який обставин військовополоненим повинна бути надана медична допомога;

- відомості про військовополоненого повинні бути надані відповідній владі його держави для інформування його родини.

Захист цивільних осіб від наслідків військових дій.

Прийняття 4-ї Конференції про захист цивільного населення під час війни стало великим досягненням міжнародної спільноти. Ця Конвенція проголошувала, що особи, які потрапили до рук противника, знаходять під захистом міжнародного права. Додатковий протокол 1 зробив цей захист більш повним.

Якщо ми звернемось до історії війн, то побачимо, що найбільш вразливою категорією, яка страждає від тягаря війни є цивільне населення. Тому міжнародне товариство і приділило велику увагу відпрацюванню правил захисту цивільного населення.

Цивільні особи - це ті особи, ще не входять до складу збройних сил. Виходячи з цього, цивільні особи не мають права брати участь у військових діях. Порушення цієї заборони тягне за собою втрату захисту та застосування проти них сили.

4 Конвенція забороняє використовувати цивільне населення для прикриття від нападу певних районів та споруд, які мають військове значення.

Спочатку ми розглянемо загальні положення, які стосуються "всього населення країн, що знаходиться в конфлікті".

По-перше, це створення "санітарних та безпечних зон та місцевостей " та "демілітаризованих зон " для захисту цивільного населення або особливо уразливих осіб (поранених, хворих, інвалідів, осіб похилого віку, дітей, жінок, та інше) за згодою обох сторін можуть створюватись безпечні зони, або під час конфлікту чи ще в мирний час демілітаризовані зони. Такі зони забороняється піддавати військовому нападу, але, з іншого боку, їх не можна захищати від противника, що наближається. Єдине призначення цих зон - забезпечення виживання населення, яке знаходиться там.

По-друге, це захист біженців та осіб без громадянства, які знаходяться на території сторони, що беруть участь у конфлікті. Ці особи користуються захистом.

По-третє, це положення, які стосуються жінок та дітей. Зокрема, заборонено призов до збройних сил дітей, що не досягли 15-річного віку, крім того, вони не повинні брати безпосередньо участь у військових діях. Смертний вирок стосовно молодих людей, що не досягли 18 річного віку під час вчинення злочину, не виконується.

Іноземці на території сторони, які знаходяться у конфлікті.

В момент початку війни між двома країнами, громадянини однієї з них можуть з будь-яких причин знаходитись на території іншої. Внаслідок цього. вони потрапляють під владу держави противника, залишаючись без дипломатичного або консульського захисту. До прийняття 4-ї Конвенціїції вони залишалися без будь-якого захисту. Зараз вони стали особами, яким надається покровительство. Згідно статті 35, стверджується право іноземців покинути територію противника, якщо це не буде суперечити інтересам держави, яка їх утримує. Це правило розповсюджується і на інших іноземців. Особам, що добровільно чи примусово залишилися під владою противника, влада повинна гарантувати мінімальний захист, передбачений угодами про права людини.

Особи, які проживають на окупованій території.

Гаазьке положення про закони України та звичаї сухопутної війни 1907 року містить класичне визначення військової окупації. Це визначення стало частиною звичаєвого права і звучить так: "Територія визначається зайнятою, якщо вона дійсно знаходить під владою ворожої армії. Зайняття розповсюджується лише на ті області, де ця влада встановлена та в змозі проявити свою діяльність".

Населення окупованої території користується захистом, і, згідно статті 47 4-ї Конвенції, права цього населення повністю захищаються міжнародним правом.

Завданням законодавства про військову окупацію є збереження на окупованій території попереднього становища. Військова окупація розглядається як тимчасовий стан, і у зв'язку з цим національне законодавство продовжує діяти, а окупаційна держава не може його скасувати. Місцева влада повинна мати можливість продовжувати свою діяльність. Окупаційній державі забороняється висилати, індивідуально або колективно, осіб, які проживають на окупованій території, на не-окупованій території частини країни або депортувати їх на територію держави-окупанта. Примусова праця у тому вигляді, як вона застосовувалась під час другої світової війни, забороняється. Забороняється переселення, (що повинно сприяти запобіганню анексії або колонізації), знищення особистого та нерухомого майна, якщо це не є абсолютно необхідним з військової точки зору під час бойової операції.

Окупаційній державі заборонено примушувати осіб, що продовжують на окупованій території, до служби у своїх збройних силах для підтримання суспільного порядку на окупованій території, але вона може використовувати місцеві поліцейські сили.

Крім того, що міжнародне право забороняє окупаційній державі багато що робити, воно й накладає на неї деякі обов'язки по відношенню до населення, що потрапило під її владу. Вона зобов'язана :

- постачати на окуповану територію продукти харчування та медичні матеріали;

- створити умови для нормального функціонування системи охорони здоров’я, з допомогою місцевою влади продовжити роботу шкіл;

- забезпечити підтримання законності та порядку на окупованій території.

Наприкінці можна сказати, що для місцевого населення умови життя при окупації можуть бути дуже суворими. Це обумовлено сомою природою окупації і право не в змозі зробити більше, ніж це дозволять зробити люди. Однак воно обмежує до того безмежну владу окупаційної держави, дії якої підпадають під міжнародний контроль.

Допомога цивільному населенню

Війна - це завжди лихо: гинуть люди руйнують міста та села, не функціонують лікарні не працює транспорт. Руйнівна сила війни безмежна. Наслідком її завжди є нестача товарів та злидні. Більш за все від цього страждає цивільне населення, яке потребує допомоги.

Регулюючи організацію допомоги, міжнародне гуманітарне право сприяє полегшенню тяжкого становища цивільного населення. Існує два шляхи здійснення дуже ефективної підтримки жертв війни: безпосередні операції із здійснення допомоги цивільному населенню та допомога через служби цивільної оборони.

Під час війни конфліктуючи сторони зобов’язані дозволити здійснити операції допомоги для цивільного населення, навіть якщо це населенню противника. Це означає що кожна сторона у конфлікті, а також будь-яка третя держава, що не бере участі у конфлікті забовязані вільно пропускати допомогу для цивільного населення. Держава, що дозволяє пропуск вантажу має право перевірити його зміст та пересвідчитися, що воно потрапить за призначенням. Вона може заборонити його провіз, якщо має підстави вважати, що вантаж потрапить не за призначення або буде використаний для військових цілей.

В основу операції із здійснення допомоги під час війни закладено дві основні ідеї. Це, по-перше, вимога щоб усі операції завжди та без будь-яких виключень відповідали нейтралітету, безсторонності та відсутності дискримінації, а також фактичним потребам.

Міжнародний комітет Червоного Хреста, якому доручено проведення операцій допомоги під час війни, зобов’язаний чітко дотримуватись цих принципів які входять до семі основоположних принципів РЧХ.

По-друге, пропозиція про допомогу та надання такої не повинна розглядатися, як втручання у внутрішні справи держави або як недружний акт.

Другий шлях - це допомога через служби цивільної оборони. В перше в історії Міжнародного гуманітарного права цивільна оборона згадується у ДОДАТКОВОМУ протоколі 1. На неї покладається "виконання ... гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки та на допомогу усуненню безпосередніх наслідків військових дій або лиха, а також на створення умов, необхідних для виживання ". ці завдання включають оповіщення, евакуацію збирання поранених та померлих, першу допомогу, боротьбу с пожежами, терміновий ремонт систем водопостачання та енергопостачання і інші заходи, що дозволяють цивільному населенню пережити лиха війни.

Організації цивільної оборони мають суто цивільний характер і тому користуються повним захистом. Зокрема, організації цивільної оборони повинні мати можливість продовжувати свою діяльність у випадку військової окупації і окупаційна держава повинна всіляко допомагати їм. Персонал цивільної оборони, її споруди та матеріальна частина позначаються спеціальною емблемою - трикутником на помаранчевому фоні.

Тому військовослужбовець повинен завжди пам'ятати наступні правила.

- не нападати на цивільне населення;

- не примушувати цивільне населення до участі у бойових діях;

- забороняється залучати до участі у бойових діях дітей віком 15-ти років, забороняється примушувати осіб супротивної сторони брати участь у бойових діях, спрямованих проти їх країни;

- шанувати права дітей, жінок та осіб похилого віку, надавати їм допомогу;

- завжди поважати основні права людини, у ході війни вживати всіх можливих заходів, щоб запобігти або знизити до мінімуму втрати серед цивільного населення та пошкодження цивільного майна;

- пам'ятати, що цивільні особи, знаходячись на військовому об'єкті, зазнають таку саму небезпеку, як і військовослужбовці, військовослужбовець повинен відрізняти себе від цивільного населення;

- не слід переміщувати цивільне населення з місць його постійного проживання;

- якщо дозволяє обстановка, перед початком нападу слід попередити цивільне населення, щоб воно залишило цей район - завоювати прихильність місцевого населення;

- під час збройного конфлікту цивільному населенню повинні бути створені умови, проводити спосіб життя, як можно ближче до нормального. Персонал цивільної оборони, її споруди та матеріальна частина позначаються спеціальною емблемою - синім трикутником на жовто - гарячому фоні.

Загальні висновки:

1. Джерелами Міжнародного гуманітарного права є прийняті за ініціативами Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця Женевські та Гаазькі конвенції та інші нормативно - правові акти, які спрямовані на захист жертв збройних конфліктів;

2. Міжнародне гуманітарне право має національний характер і його основні положення є обов'язковими для виконання всіма державами, воно стало частиною національного законодавства України.

3. Кожен військовослужбовець зобов'язаний знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм Міжнародного гуманітарного права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.