Неосудність та її кримінально-правове значення

До осіб, визнаних неосудними щодо вчиненого ними суспільно небезпечного діяння, можуть бути застосовані примусові захо-ди медичного характеру з метою їх обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності має дві ознаки: 1) інтелектуальна, тобто нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність); і 2) вольова, тобто нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 115

Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності передбачає відсутність в особи здатності усвідомлювати як фактичн. сторону діяння, так і його соціальний сенс (суспільну небезпечність) Вольова ознака психологічного критерію неосудності передбачає нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).

Ці характеристики тісно пов’язані між собою, оскільки і свідомість, і воля — це вияв психічної діяльності людини. При цьом-функція вольової діяльності людини завжди здійснюється під конт ролем її свідомості. Серйозні порушення свідомості, як правило, призводять до ураження вольової діяльності. Таким чином, ознаки психологічного критерію неосудності в реальному житті переважно збігаються.

Отже, завжди, коли особа не усвідомлює своїх дій, вона не може і керувати ними. Однак зафіксовані випадки, коли особа усвідомлює свої дії (бездіяльність), але не може керувати дими (наприклад, піро-ман не може утриматись від підпалювання, клептоман - від крадіжок, розуміючи при цьому фактичну сторону своєї поведінки). Тому за за-коном достатньо однієї ознаки (інтелектуальної чи вольової) для наяв-ності психологічного критерію неосудності.

Якими ж обставинами обумовлює закон можливість наявності психо-логічного критерію неосудності? Такими обставинами є наявність у особи психічного захворювання. Саме психічна хвороба особи, що вчинила сус-пільно небезпечне діяння, є медичним критерієм неосудності.

Закон дає узагальнений перелік таких хвороб:

1)хронічне психічне захворювання;

2)тимчасовий розлад психічної діяльності;

3)недоумство;

4)інший хворобливий стан психіки.

Цими категоріями охоплюються всі відомі науці хворобливі розла-ди психіки. Зі змісту медичного критерію випливає, що нехворобливі розлади психічної діяльності не мають виключати осудність. Прикла-дом тимчасової нехворобливої зміни психіки може слугувати стан афекту (дуже великого душевного хвилювання). У людини в стані та-кого короткочасного нервового збудження звужена свідомість і обмежені можливості керувати своїми діями. Однак фізіологічний афект н-є хворобливим розладом психіки, а тому не може бути критерієм не осудності. Вчинення злочину в стані афекту враховується лише як ознака привілейованих складів вбивства і умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ст. 116, ст. 123 КК України. Для наявності медичного критерію достатньо одного із згаданих видів психічних розладів.

116 Р. В. БЕРЕШ А

Поняття «хронічний психічний розлад» охоплює г,упу хвороб тривалого характеру, що важко піддаються лікуванню мають безперервний перебіг і тенденцію до прогресування, наприклад, шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз психози, що супроводжують людей похилого віку, деякі органічні хвор¹би центральної нервової системи та інші психічні за-

До тимчасових розладів психіки належать психічні захворюван-ня, які швидко розвиваються продовжуються незначний час і закін-чуються повним одужанням. Це гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях, наприклад, тифі, реактивні стани (тимча-совий розлад психічної діяльності під впливом глибоких душевних потрясінь) і так звані виняткові стани, що викликають запаморочення свідомості на деякий проміжок часу (патологічне сп’яніння, сутінковий стан свідомості, патологічний ефект) тощо. Тимчасові розлади психіки в судово-психіатричній практиці зустрічаються рідше за хронічні, і особливо нечасто доводиться зустрічатись з ви-нятковими станами.

Недоумство — це хворобливий стан психіки, який характеризу-ється неповноцінністю розумової діяльності, або розумовою обмеже-ністю. Самостійне судово-психіатричне значення має вроджене недо-умство (олігофренія). За ступенем ураження розумової діяльності розрізняються^ форми олігофренії: легка (дебільність), середня (ім-бецильність) і тіка (ідіотія). Набуте недоумство, що характеризуєть-ся зниженням або повною відсутністю попередньої нормальної розу-мової діяльності, оцінюється, як правило, у зв’язку з основним психічним захворюванням.

Ще один хворобливий стан психіки — це розлад психічної діяль-ності хворобливого характеру, що не підпадає під ознаки названих трьох категорій. До такого розладу психічної діяльності належать най-більш тяжкі форми психопатії; наслідки черепно-мозкової травми (травматична енцефалопатія) тощо.

Належність психічного розладу до тієї або іншої категорії зі згада-них не має самостійного значення для висновку про неосудність суб’єкта. Відповідний висновок може бути зроблено лише за умови, що такі хворобливі зміни психіки призвели до неможливості усвідом-лювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяль-ності) або керувати ними.

1 Більш докладно ознаки психічних розладів вивчаються в курсі судової психі-атрії.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 117

Встановлення медичного критерію неосудності вимагає дослі-дження характеру захворювання, що неможливо без спеціальних знань, і тому у таких випадках експертом може бути тільки лікар-психіатр. Однак і для встановлення юридичного (психологічного) кри-терію потрібне проведення експертизи, оскільки висновок про його наявність або відсутність у кожному ,азі обґрунтовується за допомо-гою клінічних психіатричних даних у чощ і виявляється тісний зв’язок обох критеріїв неосудності.

При багатьох психічних хворобах у людини зберігається до певних меж правильне сприйняття навколишнього світу. Для визнання особи неосудною потрібно встановити її нездатність усвідомлювати саме ті суспільно небезпечні діяння, які вона вчинила, будучи психічно хворою.

Питання про осудність (неосудність) завжди вирішується стосовно конкретного діяння. Ніхто не може б_У™ визнаний неосудним взагалі, безвідносно до вчиненого. По-перше, перебіг хронічних психічних захворювань припускає можливість поліпшення стан-(ремісії). По-друге, п,и деяких хворобливих станах психіки, напри клад, при олігофренії- особа може усвідомлювати фактичний харак-тер і суспільну небезпеку одних своїх дій (таких як заподіяння побоїв, крадіжка) і не усвідомлювати суспільної небезпеки інших дій, які стосуються більш складних відносин (порушень санітарно-епідеміологічних правил).

Інтелектуальна і емоційно-вольова сфери неподільно пов’язані між собою. Сучасна психіатрія вважає, що не існує ізольованого ураження психічних функцій. Однак це не виключає того, що хворобливий розлад психіки може зачіпати переважно ту або іншу її сторону. При деяких хворобах особа в певних межах може критично ставитись ДО своїх дій, але не в змозі керувати ними, не може утриматись від їх вчинення Саме тому психологічними критеріями неосудності є як нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій (інтелектуальний критерій), так і не можливість керувати ними (вольовий критерій). Обидві ці ознаки у ч. 2 ст. 19 КК України розділені сполучником «або», що підкреслює їх самостійне значення.

Особа визнається неосудною, якщо вказані порушення інтелекту т-волі обумовлені хворобливим станом психіки. При цьому не вимага ється, щоб саме суспільно небезпечне діяння, стосовно якого особа ви-знається неосудною, перебувало в прямій причинній залежності від психічного захворювання.

Неосудність обґрунтовується хворобливим станом психіки під час вчинення суспільно небезпечного діяння. Тому неправильним є

118 Р. В. БЕРЕШ А

вживання терміна «неосудний» щодо особи, в якої після вчинення злочину відбувся психічний розлад. Якщо стан психіки такої особи робить неможливим призначення або виконання покарання, до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. При цьому слід зазначити, що сама по собі наявність психічної хвороби не обов’язково зумовлює стан неосудності на момент вчи-нення суспільно небезпечного діяння. Скажімо, хворий навіть на такі тяжкі хвороби, як шизофренія, епілепсія та ін., може перебува-ти у стані ремісії (покращення) і може бути визнаний осудним (обмежено осудним) щодо вчиненого діяння, оскільки буде відсутній психологічний критерій неосудності.

Абсолютна більшість людей не має психічних хвороб. Через те у слідчо-судовій практиці виходять з того, що відсутність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, такої хвороби є нормальним, стандартним явищем. Підстави запідозрити психічну хворобу, а отже й можливий стан неосудності, дає наявність медичних документів про те, що особа раніше лікувалася з цього приводу, її поведінка під час вчинення злочину виглядає немотивованою навіть з позицій злочинця (наприклад, надмірна жорстокість) тощо. Питання про неосудність ви-рішується судово-психіІгричною експертизою, яка п3ово.иться за призначенням слідчо-судових органів на підставі п. ст 76 КПК України.

Як було зазначено вище, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Однак можливе за-хворювання особи на психічну хворобу після вчинення злочинного ді-яння, але до постановленім вироку. Згідно з ч. 3 ст. 19 КК України, не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлена вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а теля одужання вона може підлягати покаранню.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КК кримінальній відповідальності під-лягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності. По досягненні 16-річного віку особа може нести відповідальність за вчи-

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 119

нення будь-якого злочину. Щоправда, на практиці деякі злочини мо-жуть бути вчинені тільки у більш значному віці (наприклад, злочини у сфері службової діяльності, воєнні злочини тощо). Вчинення деяких умисних злочинів (вбивство, тяжкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання і деякі інші) тягне кримінальну відповідальність починаючи з 14-річного віку. Ви-черпний перелік таких злочинів законодавець дав у ч. 2 ст. 22 КК. Це такзваний знижений вік кримінальної відповідальності.

Недосягнення відповідно 16- або 14-річного віку на момент вчи-нення злочину виключає кримінальну відповідальність незалежно від тяжко’ті наслідків, що наст’ли. Отже, досягнення особою певного віку є обов'язковою ознакою суб'єкта злочину.

Зазначимо, що досягнення певного віку встановлюється на день, який настає після дня народження, а за відсутності документів у непо-внолітнього його вік встановлюється медичною експертизою віку. При встановленні року народження днем народження вважається останній день цього року. У разі визначення віку в межах певного періоду пра-возастосовні органи мають брати за реальний найменший показник ві-ку цього діапазону (скажімо, якщо вік неповнолітнього визначено в ді-апазоні від 13 до 14 років, за показник береться 13 років з усіма правовими наслідками цього).

Встановлюючи загальний вік кримінальної відповідальності від 16 років, законодавець враховує, що людина без психічних вад у цьому віці здатна ощнювати фактичну сторону своїх вчинків і їх соціальн-значимість, має певний рівень соціальної свідомості, а отже, й спро можна усвідомлювати правові заборони та наслідки їх порушення.

Щодо злочинів, відносно яких встановлений знижений вік кримі-нальної відповідальності (від 14 років), законодавець враховує можли-вість усвідомлення вже у цьому віці їх суспільної небезпеки, а також поширеність частини з них саме у цьому середовищі.

у переліку злочинів, за вчинення яких відповідальність настає від 14 років, не передбачено такі тяжкі злочини, як посягання на життя громадського чи державного діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя суд’і, народного засідателя чи присяжного 37 зв’язку з їх діяль-

переліку злочинів за вчинення яких може наставати кримінальна від-повідальність від 14 до 16 років, дії таких осіб не можуть бути квалі-фіковані за ст. 112, 379 КК України, а мають розглядатись як кваліфі-кований вид умисного вбивства (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України), відповідальність за який настає від 14-річного віку. В іншій частині

120Р.В.БЕРЕШ А

перелік діянь зі зниженим віком кримінальної відповідальності вигля-дає обґрунтовано.

Встановлення загального віку кримінальної відповідальності від 16 років не означає, що саме з цього вік. настає відповідальність за будь-їкий злочин, не передбачений ч. 2 ст 22 КК України У Кримінальному законі передбачено і такі злочини, які у зв’язку з наявністю особли-вих ознак суб’єкта або особливостей об’єктивної сторони складу злочину можуть здійснюватись лише повнолітніми особами. Інколи про це п,ямо говориться у нормі Особливої частини КК України. Напри-клад відповідно до ст 304 КК України, за втягнення неповнолітніх -злочинну діяльність може бути притягнута до кримінальної відповіда льності лише особа, що досягла 18-річного віку. У ч. 1 ст. 165 КК України встановлена відповідальність повнолітніх дітей за злісне ухи-лення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Особи, що не досягли 18 років, практично не можуть бути суб’єктами військових і службових злочинів, а також багатьох злочи-нів, пов’язаних із порушенням різних правил безпеки на транспорті, на вибухонебезпечних виробництвах тощо Це пов’язано з тим, що зако-нодавством про працю забо’оняється застосування праці осіб молод-ше 18 років на роботах, повязаних зі шкідливими або небезпечними умовами пращ.

Чітке встановлення формалізованої вікової межі кримінальної від-повідальності має важливе загальнопопереджувальне значення, є од-ним із виразів регулюючої функції права і слугує гарантією проти суб’єктивізму і свавілля.

Встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець виходить із презумпції досягнення особою до цього віку достатнього рівня розвитку, щоб усвідомлювати характер своїх дій і їх заборон-ність, однак ця презумпція не може розглядатись однозначно. Темпи психічного розвитку У підлітків не однакові. Можливе значне відста-вання, що не пов’язано з психічною хворобою і тому не є к3итерієм неосудності. В цій частині заслуговує на увагу положення ч. ст. 20 КК Російської Федерації, в якій встановлено, що якщо неповнолітній досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, ал-внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаному з психі чним захворюванням, не був здатний повною мірою усвідомлювати

Ї^Я^^^ІЇЗ^. ^аб° ™^ни-

Якщо при розгляді конкретної справи у суду виникають обґрунто-вані сумніви стосовно здатності неповнолітнього підсудного повною

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина 121

мірою усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними за наявності відомостей, що свідчать про розумову відсталість підсудного, то у справі має бути призначена комплексна судова психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність або відсутність у неповнолітнього відставання в психічноїгу розвитку.

Вказані питання можуть б’ти поставлені на вирішення експерта-психолога, при цьому в обовязковому порядку має бути порушено питання щодо рівня розумової відсталості неповнолітнього, інтелекту-альний розвиток якого не відповідає його віку.

Встановлення в КК України фіксованого віку кримінальної відпо-відальності означає, що особа, яка досягла шістнадцятирічного, а в окремих випадках чотирнадцятирічного віку, може бути суб’єктом злочину і нести відповідальність в кримінальному порядку за свої суспільно небезпечні дії. Однак це не означає, що кримінальний закон ви-знає таких осіб повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони вважаються неповнолітніми.

Поняття «особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку» і «неповнолітній» синонімічні. Неповнолітні старших вікових груп за вчинені ними злочини несуть саме кримінальну відповідальність, а не будь-яку іншу із застосуванням майже всіх видів кримінального покарашія. Це положення кримінального права обумовлюється метою загальної пре-венщї. Зрозуміло, це не означає, що неповнолітні несуть відповідаль-ність на рівні з дорослими. Виразом принципів гуманізму, індивідуалі-зації відповідальності та економії регресії є норми, що регулюють питання призначення покарання неповнолітнім, умови і порядок від-бування ними покарання, звільнення від покарання і кримінальної від-повідальності.

Неповнолітній вік суб’єктів злочину дає обґрунтовані підстави створити так звані пільгові умови для вирішення питання щодо кримінальної відповідальності і покарання стосовно такої категорії осіб, що й зроблено законодавцем в розділі XV Загальної частини КК України¹.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.