Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структура дефекту в дітей з вадами інтелекту.

· Первинний дефект: слабкість орієнтувальної діяльності; низька пізнавальна активність; слабкість замикаючої функції кори головного мозку; низька розумова працездатність; інертність нервових процесів.

2. Вторинні дефекти: недорозвинення вищих психічних процесів.

3. Подальші ускладнення: незрілість особистості.

Для дітей з порушеннями розумового розвитку характерними є органічні ушкодження кори головного мозку, внаслідок яких спостерігається недостатня сформованість усіх складових психіки і передусім порушення пізнавальних процесів. Виявляється своєрідність у розвитку відчуттів, сприймання, пам’яті, уяви, мовлення, уваги.

Найістотніша ознака розумової відсталості — знижена здатність до узагальнень у процесі розв’язання інтелектуальних завдань. Педагогічна робота з цією категорією дітей спрямовується передусім на максимальне становлення загальних соціально-адаптаційних можливостей, практичну підготовку до життєдіяльності у суспільстві, до самообслуговування, спілкування, адекватної соціальної поведінки.

Особливості процесу навчання дітей з вадами інтелекту:

· повільність процесу навчання;

- простіший виклад матеріалу;

- повторюваність у навчанні;

- поглиблений індивідуальний та диференційований підходи;

- предметно-наочний та практичний характер навчання;

- опора на більш розвинені здібності дитини і подолання загальної недостатності її інтелектуальної сфери;

- спеціальна організація навчальної діяльності учнів, зокрема розвиток стимулів до навчання та пізнавальних інтересів.

Критерії оцінювання результативності корекційного впливу:

- якісне і кількісне полегшення структури дефекту;

- виправлення вад і переведення скоригованої вади у позитивну можливість дитини;

- підвищення рівня актуального розвитку і, як наслідок, збільшення зони найближчого розвитку;

- розширення обсягу свідомого користування дітьми набутим досвідом;

- позитивні зміни властивостей особистості.

З метою відстеження ефективності корекційно-педагогічної роботи вчитель може використовувати програму спостережень за соціально-емоційним розвитком, розвитком мовлення, когнітивним, фізичним розвитком та розвитком творчих здібностей. Спостереження проводиться двічі на рік: восени та навесні. Результати спостереження заносять до таблиці, в якій зазначено критерії сформованості та використання навичок (рідко, час від часу, часто, постійно). Вчитель занотовує коментарі та приклади виявлення сформованості навичок. Матеріали спостереження можуть бути частиною підсумкового оцінювання розвитку дитини, яке також передбачає записи життєвих випадків, ведення портфоліо, проведення конференцій з учнями та батьками.

Спостереження соціально-емоційного розвитку (соціальні та робочі навички) здійснюється за такими показниками:

- повага до інших у шкільному середовищі (виявляє привітність і турботу до інших);

- демонстрація самоконтролю (прагне уваги шляхом відповідної поведінки, пристосовується в результаті конструктивної критики, спілкується з іншими у відповідний час; усвідомлює, що чиясь поведінка впливає на реакцію інших, бере на себе відповідальність за особисті рішення та дії, позитивно реагує на критику чи вказівки, виявляє самостійність у набутті навичок самообслуговування);

- демонстрація здорової самоконцепції (ставиться до навчальних видів діяльності з ентузіазмом та інтересом, виражає почуття гордості та задоволення за досягнення, позитивно реагує на похвалу чи підтримку, виявляє задоволення в результаті важкої роботи, співпрацює з іншими у групі, виявляє розуміння до інших);

- продуктивні навички у роботі (активно залучається до навчальних видів діяльності, вміє використовувати допомогу і працювати самостійно, закінчує роботу у відведений час, легко переходить до нових ситуацій);

- організаційні здібності (організовує робоче місце, знає розміщення матеріалів, вміє розділяти завдання на частини і виконувати поступово).

Показники, за якими здійснюється спостереження когнітивного розвитку:

- вирішення проблем та встановлення взаємозв’язків (ставить запитання з метою уточнення, приймає рішення стосовно використання підходів, матеріалів, засвоєних раніше, використовує маніпулятивні матеріали для моделювання проблеми, може пояснити рішення, встановити логічні зв’язки, вміє систематизувати ознаки, планує діяльність);

- знання чисел та нумерації (усно рахує до 10, 20, 30, 50, 100, порівнює порядок та кількість предметів, відповідно оформлюючи словесно, розставляє за порядком дні тижня, місяці, пори року, може віднайти й сортувати числа за їхніми властивостями: непарні-парні, кратні, одиниці площі);

- здійснення операцій з цілими числами (визначає плоскі та об’ємні фігури у середовищі, використовує слова, які позначають позицію та напрямок, використовує систему координат, створює геометричні шаблони);

- здійснення операцій вимірювання (вміє дослідити довжину, ширину, площу, периметр, уміє визначати час за годинником, розуміє взаємозв’язки між днями, тижнями, місяцями, орієнтується у вартості монет та купюр, порівнює об’єм та вагу).

- Складовими розвитку мовлення є усне спілкування, читання, письмо, процес дослідження та тематичне навчання, наукове дослідження.

Спостереження проводиться за такими показниками:

- використання усних комунікативних навичок (привносить свої ідеї у групову роботу, висловлює свої потреби, використовує особистій досвіду розповідях, послідовно переказує події, ставить доречні запитання, дає адекватні відповіді, цікавиться ідеями інших);

- володіння структурою усного мовлення (правильно використовує граматичні категорії, має достатній словниковий запас, використовує описову мову);

- сформованість слухацьких навичок (розуміє прості та складні інструкції, зосереджує увагу на темі, яка обговорюється, виявляє прийнятну поведінку під час групової дискусії, уникає перебивання чи відволікання того, хто розповідає);

- сформованість навичок письма (виявлення інтересу до письма, використання відповідного способу тримання ручки на письмі, акуратність письма);

- поведінка читача (виявляє задоволення від читання книжок; читає протягом тривалого часу, виявляючи при цьому самостійність під час читання; вибирає матеріали для читання відповідно до рівня розвитку читацьких навичок; вибирає матеріали для читання у багатьох жанрах (фантастика, поезія, бібліографія тощо); впевнений, що подолає труднощі під час читання; читає матеріали з метою отримання інформації);

- читацькі навички та стратегії (збагачує словниковий запас, який увесь час зростає; робить точні передбачення стосовно контексту під час читання; використовує знайомі склади або короткі слова для розшифровування великих слів; перечитує, щоб краще зрозуміти контекст; перечитує та самостійно виправляє помилки читання, коли губить думку прочитаного; використовує інформацію контексту);

- розуміння прочитаного (переказує оповідання у правильній послідовності; визначає основні ідеї вибраного; запам’ятовує деталі; порівнює та протиставляє головних героїв, події, місця подій; узагальнює інформацію та визначає тематику; не обмежується літературною інтерпретацією, здійснює особисті зв’язки, робить припущення щодо прихованого змісту);

- читання вголос (читає вільно, виразно; читає кожне слово; читає досить великими частинами; часто затинається; часто замінює слова; використовує розділові знаки в усному читанні);

- писемна поведінка (виявляє інтерес до письма; ініціює письмо з певною метою; пише різноманітними формами: оповідання, листи, навчальні щоденники, звіти, вірші; виявляє читацький інтерес у написанні народних казок, сімейних оповідань, спогадів, казок про тварин тощо; ділиться написаним з ровесниками);

- навички написання твору (пропонує теми для написання; компонує початок, середину, кінець твору; послідовно поєднує думки у речення; чітко висловлює думки з відповідними деталями);

- перевірка та редагування написаного (враховує рекомендації ровесників та вчителів при перевірці та редагуванні написаного; перевіряє написане власноруч (замінює слова, викреслює, додає інформацію на рівні слів, речень, епізодів, щоб удосконалити перший варіант); редагує написане власноруч з метою перевірки правопису, написання великих літер, правильності розділових знаків, граматики тощо);

- навички письма (використовує відповідний спосіб тримання ручки на письмі; правильно пише літери алфавіту; пише акуратно та розбірливо; використовує відповідний розмір літер та розміщення в просторі).

Спостереження розвитку творчих здібностей проводиться за такими показниками:

- творчі навички (має розвинену уяву; володіє почуттям гумору; виявляє інтелектуальну допитливість; має стійкий інтерес; ризикує використовуючи ідеї чи матеріали; виявляє гнучкість у висловлюванні концепцій, ідей, почуттів);

- творчі риси (повністю залучається до діяльності; вміє бачити шаблони та взаємозв’язки; поєднує предмети чи ідеї у новий спосіб; уміє бачити речі по-новому; вміє спостерігати і ставити запитання; любить працювати й мислити самостійно);

- художнє творення та визнання (творчо мислить, коли візуально виражає у мистецьких роботах концепції, думки, почуття; творчо мислить, коли приймає рішення та замінює ідеї під час мистецької діяльності; творчо та критично мислить, коли споглядає та говорить про мистецтво; поєднує концепції, процеси та зміст; поєднує особистий досвід з мистецьким змістом);

- виявляє музичні здібності (імпровізує вокально чи інструментально; створює короткі мелодії, ритми, шаблони; створює акомпанемент для оповідань чи віршів; виявляє експресивну інтерпретацію музики; придумує рухи для музичних композицій; реагує рухами на оповідання та вірші).

У спостереженні фізичного розвитку суттєву увагу приділяють загальній моториці, зокрема:

- фізичній витривалості та фізичному стану (протягом дня підчас роботи в класі підтримує фізичну активність; виконує вправи, які передбачають балансування, моторність, силу, гнучкість та м’язову витривалість; підтримує аеробічну діяльність у іграх; підчас вільного вибору бере участь у видах діяльності, які спрямовані на розвиток фізичного стану та на фізичну витривалість);

- участі в іграх та різних видах спорту (виявляє рухові, нерухові навички; в іграх та спорті виявляє відповідну моторність, балансування та координацію; усвідомлює розміщення свого тіла в просторі; виявляє знання «лівої сторони», «правої сторони» в межах простору);

- участі у ритмічних і танцювальних видах діяльності (робить рухи тіла відповідно до темпу чи ритму музики; слідкує за вказівками, щоб рухатися в усіх напрямах; виконує нескладні народні, творчі та соціальні танці; охоче виконує ритмічні й танцювальні види; діяльності);

- участі у гімнастичних та акробатичних вправах (виконує різноманітні вправи на маті; рухається вперед і назад на низькій колоді для балансування; наслідує ходу тварин та інші прості рухи; виконує нескладні гімнастичні, акробатичні вправи).

Для дітей із затримкою психічного розвитку характерніпорушення у структурі так званих »передумов інтелекту», що охоплюють працездатність, пізнавальну активність, емоційно-вольові компоненти діяльності, увагу, пам’ять, сприймання, тоді як»власне інтелект» — це різні форми розумової діяльності, особливо словесно-логічне мислення, зберігають досить високу здатність до розвитку, яка реалізується у процесі адекватної та своєчасної корекційної допомоги.

Саме поняття «затримка» говорить про те, що дитина довше залишається на ранніх етапах свого розвитку. У віці 6—8 років вона ще «дошкільник». Саме тому в школі з цими дітьми спершу застосовують елементи гри, поступово привчаючи дітей свідомо вчитися. У дітей із ЗПР «найслабшим місцем» є недорозвиненість чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто збідненість усіх тих знань, уявлень, вражень, які здобувають від безпосереднього знайомства з предметами. Такі діти часто не знають назв і погано розрізняють кольори та їхні відтінки, не знають геометричних фігур, мають труднощі у практичному використанні ознак предметів при розв’язанні конкретних завдань.

Основна увага у роботі з такими дітьми зосереджується на розширенні, зміцненні й систематизації безпосереднього чуттєвого пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Необхідно також враховувати, що дитині із ЗПР потрібно давати більше часу на засвоєння певних навичок. Усі діти із затримкою психічного розвитку повинні бути під наглядом лікарів: педіатра, психіатра. Вчителеві необхідно систематично знайомитись із результатами спостережень лікарів та враховувати їх в організації навчально-виховного процесу.

Дуже важливим моментом у роботі з такими дітьми єзабезпечення охоронного режиму педагогічного процесу, щоб уникнути перевантаження вразливої нервової системи дитини. Для забезпечення ефективності корекційно-педагогічної роботи важливо здійснювати індивідуальний підхід з урахуванням реального рівня розвитку дитини. Для дітей із порушенням слухової функції характерна складність сприймання та вторинне відставання у мовленнєвому розвитку, що спричиняють специфічне розуміння мовленнєвого матеріалу. Сприймання зверненого мовлення дещо полегшується усвідомленням дитиною тієї ситуації, в якій відбувається розмова, що дає змогу домислювати елементи мовлення, малодоступні для сприймання.

Природні жести та емоційні ознаки співрозмовника, адекватні змісту висловленої думки, також дають додаткову інформацію.Основним принципом навчання мовлення дітей зі зниженим слухом є максимальне збагачення мовленнєвої практики.

Принцип збагачення мовленнєвої практики реалізується за такими напрямами:

- мовленнєвий контакт з дітьми зі збереженим слухом в умовах безпосереднього спілкування, що забезпечується інклюзивним середовищем;

- спеціальна робота із засвоєння основних мовних закономірностей.

Запобігання і виправлення специфічних мовленнєвих помилок, притаманних більшості дітей зі зниженим слухом, передбачає:

- удосконалення сприймання і розуміння мовлення(розрізнення значень слів, схожих за звуко-буквеним складом; прогнозування кінцевої частини слів, кінцівки речення, частини та цілого тексту; добирання малюнків до частини тексту; відтворення логічної послідовності викладу тексту за допомогою малюнків; визначення джерела звуку, сили, тривалості, висоти звуку; впізнавання немовних звуків);

- засвоєння звуко-буквеного складу слів (дописування слів за початком; знаходження букв із розрізної азбуки на позначення певного звука; дописування пропущених букв у словах; утворення нових слів із букв одного слова; називання малюнків на заданий звук);

- уточнення лексичних значень слів (розрізнення слів, які означають назви предметів, схожих за зовнішніми ознаками; розрізнення слів, які означають поняття, схожі за функціональними ознаками; розрізнення значень слів за належністю до спільної ситуації; розрізнення назв частин і цілого; групування слів за формальними та смисловими ознаками; добирання слів до запитань; вгадування предметів за їх описом);

- тренування у синтаксичній побудові та граматичному оформленні словосполучень і речень (виписування з тексту сполучень слів; придумування словосполучень із заданим іменником; складання словосполучень і речень за схемами; складання схем речень).

Можливості дітей з порушеннями мовлення в опануванні знань, умінь та навичок обумовлені характером, структурою мовленнєвого дефекту, ступенем його тяжкості, особливостями сенсомоторного та інтелектуального розвитку.

Розвиток мовлення і розвиток мислення — взаємопов’язані процеси. Важкі мовленнєві розлади супроводжуються специфічними особливостями інтелектуальної діяльності дитини. Названі відхилення негативно впливають на формування в дитини різних форм діяльності (складної рухової, усіх видів образотворчої), спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та мови. До того ж мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Все це призводить до формування своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей.

Необхідною умовою корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають вади мовлення, є пряма та опосередкована психотерапія мовленнєвих розладів. Робота вчителя з такими дітьми передбачає запобігання негативним впливам мовленнєвого дефекту на формування інших психічних функцій.

Корекційна робота спрямовується на розумовий розвиток(розширення кола знань і уявлень про довкілля, розвиток пізнавальної активності, мислительних процесів, формування продуктивних способів запам’ятовування, розвиток довільної уваги) та розвиток мовлення (фонетико-фонематичної системи, словника, удосконалення граматичних навичок, зв’язного мовлення).

Наявність у класі дитини з порушенням функції зору потребує від учителя застосування специфічних форм і методів навчання. Перебуваючи в класі, така дитина відчуває певні труднощі під час користування засобами навчання. Наприклад, дитина не читає дрібного шрифту, швидко втомлюється при читанні (коли шрифт недостатньо виділений, густо розміщені рядки, є кольоровий фон), не читає написане олівцем, дуже близько нахиляється над зошитом. Для такої дитини необхідно збільшити шрифт, використовувати лупу, робочі аркуші з достатнім контрастом та відповідним розташуванням рядків, добре освітлювати робоче місце, стежити, щоб не було відсвічування, дібрати відповідну висоту букв у рядку та відстань між рядками, використовувати фломастер, гелеві ручки, аркуші поперечного формату, користуватися літературою, призначеною для дітей з вадами зору. У дитини можуть виникнути труднощі підчас списування з підручника, орієнтуванні на робочому аркуші, знаходження письмового приладдя. Для цього потрібно створити систему орієнтаційних знаків (кольорові позначки, нумерацію рядків). Для полегшення цілісного сприймання малюнків великого формату їх необхідно опрацьовувати поступово (наприклад, шляхом закривання окремих деталей), збільшити час на виконання завдання, використовувати лупу.

Для дитини з вадами зору робоче місце треба розташувати посередині перед дошкою (не збоку), обов’язково вимовляти написане на дошці. Предмети показувати безпосередньо перед учнем, дозволяти учню підійти й оглянути предмет; карти; малюнки не розташовувати надто високо, розвивати сприймання на слух, дотик. З такою дитиною треба проводити роботу з орієнтування у просторі: вивчати маршрути до відповідних приміщень, послідовно ознайомлювати з новим приміщенням, подвір’ям, майданчиком тощо. Необхідно дотримуватися правил гігієни праці та перерв для відпочинку очей, оптимально освітлювати робоче місце.

Для дітей з фобією світла доречно пропонувати робоче місце спиною до вікон; для дітей, чутливих до відсвічування, необхідно усувати всі джерела, які можуть спричиняти таке явище (непряме освітлення, опущені шторки).

Одним з важких порушень психофізичного розвитку дітей є дитячий церебральний параліч (ДЦП). Він виявляється насамперед у порушеннях рухових функцій, які часто поєднуються з розладами мовлення, сенсорної та особистісної сфери, нерідко супроводжується зниженням інтелекту. ДЦП найчастіше зумовлює дитячу інвалідність. Тому ця категорія дітей потребує спеціальних підходів щодо фізичного середовища та організації навчально-виховного процесу в умовах інклюзивного навчання.

Загальні рекомендації для роботи з дітьми цієї категорії:

- Введення в штатний розпис школи посади «асистент учителя».

- Командний підхід до організації навчально-виховного процесу для дітей з ДЦП (ефективна співпраця учителів, батьків, фахівців).

- Введення вправ для розвитку великої та дрібної моторики у виконанні письмових робіт.

- Чергування виконання письмових завдань із завданнями недорозвитку усного зв’язного мовлення дитини.

- Зменшення обсягу письмових завдань та збільшення часу на їх виконання.

- Коригування навчального плану (за рахунок годин фізичної культури проводити реабілітаційні програми).

- Зменшення обсягу математичних завдань через інертність психічних процесів.

- Передбачання короткочасних і тривалих перерву роботі.

- Відведення достатнього проміжку часу на виконання різних видів навчальної діяльності.

- Застосування техніки інтенсивного навчання.

- Використання під час уроків широкого спектра матеріалів з метою стимулювання розвитку сенсорних систем дітей.

- Чітка організація інструкцій, повторення.

- Створення ситуацій для максимального виявлення активності дитини.

- Планування успіху.

- Організація навчального процесу з орієнтацією на яскраві риси дитини.

Розглянемо окремі випадки виявлення ДЦП та назвемо рекомендації щодо конкретних діагнозів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.