Причини утворення Київської Русі.

1. Політичні 2. Соціально-економічні 3. Етнічні

а) Утворення Київської Русі, перші князі.

Старійшини Новгороду у 862 р. запросили для наведення порядку варяга Рюрика. У 879 р. Рюрик помер, спадкоємцем престолу став його малолітній син Ігор, регентом якого був старший дружинник Олег.

Заснуванням Київської Русі вважається 882 рік, коли кияни запросили Олега і він, після вбивства Аскольда і Діра, почав правити у Києві.

Олег (882 - 912) проголосив Київ «матір’ю міст руських». 885 р. обклав даниною полян, древлян, сіверян та радимичів, пізніше – в’ятичів, хорватів, дулібів, а з тиверцями та уличами продовжував воювати. В основу консолідації земель Олег поклав модель централізованої держави, а не традиційної для Руської землі федерації племен.

У 907 р. зробив похід на Константинополь. Візантія – викуп по 12 гривен на кожен з двох тисяч кораблів, а також викуп Києву, Чернігову, Переяславу, Полоцьку та іншим містам, також платити Русі щорічну данину, надавати руським купцям право безмитної торгівлі, утримувати їх у столиці за свій рахунок протягом шести місяців, а послів увесь час їхнього перебування у Константинополі, забезпечити русичів усім необхідним при поверненні додому. Русь – допомагати Візантії в боротьбі з арабами та іншими кочівниками. На знак перемоги Олег прибив свій щит на брамі Константинополя. Однак греки не дотримувалися умов договору, і князь у 911 р. зробив новий похід на Константинополь. Русько-візантійський договір 911 р. мав 15 статей і передбачав сплату Візантією значної контрибуції (48 тис. гривень золотом), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі та ін. За арабськими джерелами Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912) він загинув.

Ігор (912- 945), син Рюрика, засновник династії Рюриковичів. Деревляни і уличі відмовилися сплачувати данину. Ігор змусив древлян визнати свою владу і встановив данину, більшу від колишньої. Уличі були одним з найчисленніших і наймогутніших племен. (318 міст). Вони відійшли спочатку в межиріччя Південного Бугу і Дністра, а потім у Подунав’я.

В роки правління Ігоря на південних кордонах держави з’явилися нові тюркомовні кочівники – печеніги. У 915 р. Київ уклав з ними мирну угоду, але вже 930 p., печеніги рушили на Русь.

Ігор здійснив кілька походів на Візантію. Спочатку 941 р. на 10000 суден, але флот русичів було спалено «грецьким вогнем». Зазнало поразки і руське суходольне військо. У 943 р. князь, зібравши під свої знамена варягів, полян, кривичів, тиверців та найнявши печенігів, розпочав новий похід на Царгород. Війська рухалися й суходолом, і морем, але цього разу до битви справа не дійшла. Візантійський імператор Роману дізнався, що «ідуть русичі, немає ліку кораблям їхнім, укрили море кораблі», вирішив запропонувати Ігорю мирну угоду. Підписаний 944 р. договір був менш вигідним для русичів, ніж договір 911 р. Він підтверджував лише основні торговельні інтереси Русі на ринках Візантії, але руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі в Константинополі, а руські воїни мусили обороняти кримські володіння Візантії від кочівників.

944 р. похід Ігоря на Закавказзя, мав на меті нейтралізацію союзника Константинополя, лідера войовничих горців Південного Прикаспію Марзубана. Русичі оволоділи Дербентом, Ширваном і столицею Кавказької Албанії містом Бердаа.

Воєнні походи вимагали від держави постійного напруження сил, що підштовхувало князя збільшувати данину. Одне з таких повторних збирань данини призвело 945 р. до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря.

Ольга (945 – 964 рр.), яка була регентом при малолітньому синові Святославі. Регентство вона розпочала з придушення древлянського повстання, у ході якого кількох древлянських князів було вбито, а головне місто цієї землі Іскоростень – спалено. Ольга провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали в регламентації повинностей залежного населення; унормуванні процесу збирання данини (визначення її розмірів і встановлення місць збирання); створенні осередків центральної князівської влади на місцях – «становищ» і «погостів».

У 946 та 957 pp. вона здійснила два дипломатичні візити до Константинополя, у ході яких було укладено союзницькі угоди, розглядалася проблема християнізації Русі (сама княгиня була охрещена під час одного з візитів у візантійському Софіївському соборі). Проте імперія постійно підкреслювала свою зверхність і Ольга у 959 р. відряджає послів до германського імператора Отона І з проханням направити до Києва єпископів і священиків. Ця спроба завершилася невдачею – місія Адальберта, що діяла на Русі в 961 – 962 pp. під загрозою фізичної розправи з боку руських язичників змушена була рятуватися втечею.

Святослав Ігоревич (964-972 рр.). Вихований язичником і «згодований з гостряка списа», він нічим не відрізнявся в побуті від простого дружинника, був хоробрий та легкий мов барс і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казана, не варив м’яса, а нарізавши тонко чи конину, чи дичину, чи воловину, пік на вугіллі й так їв. Не мав намету, а спав на кінській попоні, під голову клав сідло.

За Святослава Русь почала активно розширятися на Сході. Протягом 964 – 966 pp. він змусив в’ятичів визнати владу київського князя, розгромив союзників Хазарії волзьких болгар і буртасів (мордву). Після цього завдав поразки військам хазарського кагана, взяв столицю Ітіль, дійшов до Каспійського моря, громлячи залишки хазар, досяг Азовського моря, підкорив на Північному Кавказі племена ясів і касогів – предків сучасних осетинів і і черкесів. Після цього Хазарське царство перестало існувати й загрожувати і Русі зі Сходу. Кордони Київської Русі розширилися до Волги і Руського моря. Але вони виявилися мало захищеними від нападів кочових орд Середньої Азії. Першими такими кочівниками стали печеніги.

968 р. Святослав втрутився у війну Візантії і Болгарії, розбив військо болгар, захопив 80 міст уздовж Дунаю й осів у Переяславці. Візантія відновила дружні відносини з Болгарією і одночасно нацькувала на Київ печенігів. Діставши звістку про облогу Києва, Святослав на чолі кінноти повернувся на Подніпров’я і прогнав кочівників. Він посадив на київський престол старшого сина Ярополка, віддав древлянську землю Олегові, а новгородську – позашлюбному сину від ключниці Ольги Малуші – Володимирові.

Святослав 969 р. знову вирушив на Болгарію. Під Адріанополем відбулася битва руських і візантійських армій, яка закінчилася укладенням перемир’я. Навесні 971 р. візантійський імператор Іоан Цимісхій кинув проти русів велику, добре вишколену армію, обложив військо Святослава в Доростолі. Три місяці руси відбивали ворожі штурми, а в липні 971 р. відбулася генеральна битва. У її результаті було укладено мир. Київський князь зобов’язався не воювати Візантією і відмовився від Болгарії та Криму, разом з усім військом повертався додому. Візантійці підкупили печенігів, які навесні 972 р. розгромили руську дружину. Сам Святослав загинув у сутичці. Печеніги зробили з його черепа чашу для вина й користувалися нею у найурочистіші моменти.

Підсумками цього періоду стали:

- швидке територіальне зростання Русі і поступова консолідація держави;

- об’єднання майже всіх східнослов’янських племен;

- підпорядкування найважливішого торгівельного шляху по Дніпру;

- завоювання зовнішніх ринків.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.