Структура і види норм кримінально-виконавчого права

Розглядаючи питання поняття та змісту норм кримінально-виконавчого права необхідно зазначити, що під нормою кримінально-виконавчого права розуміютьвстановлену державою модель належної поведінки суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин (державних органів, організацій, громадських об'єднань, посадових осіб, засуджених і окремих громадян). В них встановлюються правила, у відповідності з припасами яких регулюються суспільні відносини, які виникають з приводу та в процесі виконання покарання та застосування до засуджених заходів виправного впливу. Норма являє собою основний елемент галузі права, його перший рівень. Другий рівень складає комплекс норм, які регулюють визначену групу суспільних відносин і являють собою інститут кримінально-виконавчого права (наприклад інститут звільнення від відбування покарання). Сама галузь права складає третій, вищий рівень його структури. Регулюючи суспільні відносини, що виникають при виконанні та відбуванні кримінальних покарань, норми кримінально-виконавчого права визначають види органів і установ виконання покарання, встановлюють права і обов’язки всіх суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. Специфіка норм кримінально-виконавчого права обумовлена особливостями суспільних відносин, які виникають у сфері виконання та відбування кримінальних покарань. Виконання покарання це не тільки юридична, а й психолого-педагогічна категорія, оскільки передбачає ціль не тільки регламентації порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів, суспільства і держави, але одночасно ставить і ряд психолого-педагогічних цілей та завдань – виправлення та ресоціалізацію засуджених. Норми кримінально-виконавчого права виступають в якості правових засобів та правової основи кримінально-виконавчого процесу, забезпечуючи законність в діяльності органів і установ ДКВС. Порядок і умови виконання кожного виду покарання регулюються нормами кримінально-виконавчого права, які мають свою особисту специфіку і суттєво відрізняються від юридичних норм інших галузей права. Ряд норм цієї галузі права рецепійовані із інших галузей права та видозміненні з урахуванням специфіки кримінально-виконавчих правовідносин (норми, що регулюють залучення засуджених до праці та оплату праці, пенсійне забезпечення, медичне обслуговування, загальноосвітнє і професійнотехнічне навчання тощо).

Розподіл норм кримінально-виконавчого права на види може проводитись в залежності від різноманітних факторів, які відіграють роль класифікаційних підстав.

1. В залежності від предмету правового регулювання кримінально-виконавчих правовідносин виділяють норми, які регулюють виконання/відбування покарання у виді: штрафу, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, конфіскації майна, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.

2. В залежності від способу правового регулювання норми кримінально-виконавчого права поділяються на регулятивні (правоустановчі), правоохоронні та спеціальні.

І Регулятивні норми кримінально-виконавчого права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників кримінально-виконавчих відносин. Ці норми розраховані на правомірну поведінку суб’єктів цих відносин і складають більшість норм кримінально-виконавчого права. Саме на підставі регулятивних норм встановлюються основи правового статусу засуджених ( ст. 7 КВК), їх основні права ( ст. 8 КВК), обов’язки ( ст.9 КВК), визначається порядок і умови виконання окремих видів кримінальних покарань тощо. В свою чергу регулятивні норми кримінально-виконавчого права в залежності від форми виразу правових приписів поділяються на уповноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі норми.

Уповноважуючі (правоустановчі) норми - надають право учасникам кримінально-виконавчих відносин здійснювати певні позитивні дії. Операторами вольової поведінки в уповноважуючих нормах виступають слова «має право», «може» (ст. 8, 10, 73, 108, 110 КВК). Вони надають засудженим певну можливість поведінки, яка гарантується відповідним обов’язком адміністрації забезпечити належну реалізацію якогось суб’єктивного права засуджених.

Зобов’язуючі норми закріплюють обов’язок учасників кримінально-виконавчих правовідносин здійснювати певні, як правило, позитивні та корисні як для суспільства в цілому, так і для окремої особи, зокрема, дії. Операторами вольової поведінки суб’єктів кримінально-виконавчих відносин виступають слова «зобов’язаний», «повинен», «покладається», «здійснює» (ст. 9, ч.2 ст.26, ч.1 ст.34, ч.1 ст.37 КВК). Суб’єктами зобов’язуючих норм кримінально-виконавчого права є не тільки засуджені, але й органи та установи, підприємства, що обслуговують кримінально-виконавчу систему (ст. 32, 33, 39, 44 КВК). Ці норми передбачають активні позитивні дії суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, втілюючи в собі динамічну форму реалізації юридичних норм.

Забороняючі норми забороняють зафіксовану в них поведінку, яка визнається кримінально-виконавчим законодавством як правопорушення. За своєю сутністю забороняючі норми це державно-владні веління, основна мета яких не допустити чи запобігти можливим небажаним діям, які можуть спричинити шкоду суспільним інтересам. Ці норми зорієнтовані на пасивну поведінку суб’єктів і пов’язані зі статичною формою реалізації норм кримінально-виконавчого права. Операторами вольової поведінки є слова: «забороняється», «не може бути» (ч.2 ст.34, ч.4 ст. 37, ч.4 ст. 59, ч.4 ст. 107 КВК)

ІІ Правоохорнні норми призначені для забезпечення правових гарантій охорони встановленого порядку і умов відбування засудженими кримінального покарання, охорони нормативно визначеного функціонування органів та установ виконання кримінальних покарань. Вони передбачають заходи державного примусового впливу за скоєне засудженими правопорушення та розраховані на неправомірну поведінку, і, як правило, містять санкції. Механізм реалізації приписів правоохоронних норм носить державно-владний характер. Важливою функцією правоохоронних норм є забезпечення порядку і умов відбування засудженими кримінального покарання, у випадку порушення якого засуджені можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності у відповідності з санкціями, передбаченими як КВК України, так і іншими законодавчими актами нашої держави (ст. 27, ч.1 ст.35, ч.2 ст.40, ч.5 ст.46, 54, 132, 145, 122, 136, ч.1ст.46 КВК, ст. 389 КК ).

Правоохоронні і регулятивні норми тісно взаємодіють між собою, перші регулюють позитивні дії засуджених, а другі виражають негативну реакцію держави на неправомірну поведінку цієї категорії громадян, направлені на охорону регулятивних норм і несуть в собі державний примус.

ІІІ Спеціальні норми в кримінально-виконавчому законодавстві викладені у видідекларативних норм, норм-принципів та норм-дефініцій. Декларативною нормоює ст. 1 КВК, яка проголошує мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства. Норми-принципивизначені в ст. 5 КВК. Норми-дефініції - це приписи, які містять повне чи часткове визначення правових категорій та понять(ст. 6, 102, 123, 133 КВК)

3. В залежності від методу правового регулювання кримінально-виконавчих відносин, норми цієї галузі права поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочувальні. Імперативні норми – категоричні, суворо обов’язкові, які не припускають відступів чи іншого трактування приписів, вони не припускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів кримінально-виконавчих відносин. Саме імперативними є переважна більшість норм кримінально-виконавчого права. Диспозитивні нормиприписують варіанти поведінки засуджених, але при цьому надають їм можливість в межах законних засобів врегулювати відносини на свій власний розсуд (ст. 89, ч.6 ст.110 КВК). Заохочувальні норми направлені на стимулювання правослухняної поведінки засуджених, заохочують їх прагнення до виправлення та ресоціалізації. Права засуджених декларуються у виді поєднання таких слів як «може бути дозволено», «може бути збільшено» при умові позитивної поведінки і настання підстав для застосування заходів заохочення, передбачених змістом конкретної юридичної норми.

4. В залежності від характеру правовідносин, що регулюються нормами кримінально-виконавчого права, розрізняють матеріальні і процесуальні норми. Матеріальні норми кримінально-виконавчого права регулюють змістовну сторону правовідносин, служать мірою юридичних прав і обов’язків їх учасників. Вони визначають юридичний статус засуджених. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинні функціонувати ограни і установи виконання покарань та їх структурні підрозділи. Процесуальні норми цієї галузі права регулюють юрисдикційну процедуру (порядок) діяльності органів і установ виконання покарань по реалізації і захисту матеріальних норм кримінально-виконавчого права, прав і обов’язків засуджених. Процесуальні норми кримінально-виконавчого права передбачають різноманітні процедури та адресуються перш за все суб’єктам кримінально-виконавчих правовідносин, які володіють владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального кримінально-виконавчого права і такими суб’єктами є посадові особи органів і устанво виконання покарань. Процесуальні правові норми регулюють перш за все організаційні кримінально-виконавчі відносини та носять виключно організаційно-процедурний, управлінський характер. Вони завжди регламентують порядок, форми і методи реалізації норм матеріального права. Якщо матеріальні норми кримінально-виконавчого права визначають зміст прав і обов’язків суб’єктів права, відповідають на питання, що потрібно зробити для реалізації прав та обов’язків, то процесуальні норми відповідають на питання, яким чином, в якому порядку зазначені права і обов’язки можуть чи повинні бути реалізованими (ст. 123, 124 КВК).

Технічні норми кримінально-виконавчого права являють собою правила, якими керуються суб’єкти у своїх діях зі знаряддям праці та різними предметами природи. За допомогою технічних норм вирішуються питання пов’язані з ізоляцією засуджених, здійснення постійного нагляду за ними, їх матеріально-побутовим забезпеченням, а також залученням їх до суспільно-корисної праці. Ці норми містяться переважно в Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (п. 7, 8, 17 ПВР).

5. В залежності від суб’єкта нормотворчості виділяють норми законів, які володіють вищою юридичною силою і підзаконні норми, що містяться в підзаконних нормативно-правових актах, які видаються на їх основі і направлені на виконання законодавчих норм. Більшість норм, які регулюють порядок виконання та відбування кримінальних покарання містяться в Кримінально-виконавчому кодексі. Разом з тим окремі законодавчі норми, стосовно цієї сфери відносин містяться в Кодексі законів України про працю, Цивільному кодексі, законах України «Про виконавче провадження», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про охорону здоров’я», «Про оплату праці», «Про освіту» тощо.

З точки зору структури норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша норма, має гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза норми КВП визначає межі її чинності (дії), тобто ті умови, за яких повинна діяти норма, і тих суб’єктів правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов’язками. Диспозиція норми КВП встановлює права і обов’язки суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. Санкція норми КВП містить вказівки на ті правові наслідки, до яких вдаються за порушення вимог диспозиції норми.

У кримінально-виконавчому законодавстві майже немає норм, які мають усі три перераховані елементи. У текстах більшості норм кримінально-виконавчого законодавства майже неможливо знайти гіпотезу, вона, як правило, лише припускається; частина диспозиції іноді виноситься за межі нормативних актів, наприклад як додаток до них; санкції містяться в окремій нормі. Більше того, можуть бути норми, які взагалі не мають жодного з трьох елементів. Це норми, які формулюють загальні положення, завдання кримінально-виконавчого законодавства тощо.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.