Поняття кримінально-виконавчих правовідносин та їх особливості

Одним із результатів реалізації норм кримінально-виконавчого права є виникнення специфічних кримінально-виконавчих правовідносин. Норми кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчі правовідносини знаходяться у тісному взаємозв’язку. Така залежність полягає в тому, що кримінально-виконавчі правовідносини виникають лише на основі норм кримінально-виконавчого права, які в свою чергу, реалізуються в життя тільки завдяки правовідносинам, які виникають у відповідності з умовами, які передбачені цими нормами. Встановити умови виникнення кримінально-виконавчих правовідносин означає визначити в кримінальному законодавстві: хто і при яких умовах може чи повинен вступати в правовідносини цього виду. Кримінально-виконавчі правовідносини виникають з моменту вступу вироку суду в законну силу і продовжуються до закінчення відбування засудженими покарання. Такий висновок випливає із ст.4 КВК, згідно з якою підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також Закон України Про амністію та акт помилування.

При характеристиці правовідносин виділяють поняття загальних і реальних чи конкретних правовідносин. Загальні правовідносини існують між невизначеною кількістю фізичних осіб, як носіїв загальних прав і обов’язків, між громадянами, з одного боку, державою і її органами, з іншого. По відношенню до засуджених загальні правовідносини являють собою, немов би, перший, основний «пласт» правовідносин, які виникають в процесі реалізації функцій юридичних норм кримінально-виконавчого права, які регулюють конкретний вид покарання. Ці юридичні норми закріплюють коло суб’єктів цього виду покарань, їх правовий статус і створюють правову основу для утворення багаточисленних і різноманітних правовідносин, які виникають при виконанні відбування більшості видів покарань. Після вступу вироку суду в законну силу і прибуття засудженого для відбування покарання в кримінально-виконавчу установу вищезазначені загальні правовідносини здобувають форму реальних чи конкретних правовідносин в сфері режиму відбування покарання, суспільно-корисної праці, виховної роботи, загальноосвітньої та професійно-технічної освіти, які виникають на підставі норм кримінально-виконавчого права, що регулюють покарання у виді позбавлення волі.

Мета кримінально-виконавчих правовідносин, для досягнення якої вони встановлюються, відповідає меті та завданням кримінально-виконавчого законодавства, передбаченого ст.1 КВК України. Тому ці відносини є логічним продовженням кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин.

На підставі викладеного, можна виділити наступні особливості кримінально-виконавчих правовідносин:

1. Вони виникають на підставі норм кримінально-виконавчого права.

2. Постійними суб’єктами цих відносин можуть бути лише органи і установи виконання покарань, і особи, які засуджені до відбування кримінальних покарань.

3. Суб’єкти кримінально-виконавчих правовідносин знаходяться в нерівному правовому становищі, оскільки засуджені знаходяться у підлеглості по відношенню до адміністрації органів і установ виконання покарань.

4. Більшість цих відносин є довготривалими, оскільки мають реальний строк дії, встановлений вироком суду.

5. У процесі виконання/відбування покарання виникають не тільки прості, а й складні (комплексні) правовідносини, в яких можуть міститися елементи правовідносин кількох галузей права.

6. Реалізація цих правовідносин не допускає, так званої, солідарної відповідальності засуджених за їх порушення, а лише індивідуальної (що можливе в інших галузях права), а також не допускає їх розриву в разі взаємного порушення обов’язків сторонами чи принаймні одним із суб’єктів.

7. Кримінально-виконавчі правовiдносини передбачають рiзнi види вiдповiдальностi одночасно за вчинення одного правопорушення (наприклад, за навмисне знищення державного майна: дисциплiнарну, передбачену КВК України, та матерiальну, регламентовану КЗУпП);

8. Кримінально-виконавчі правовiдносини забезпеченi суворим контролем та наглядом, у тому числі з боку самих засуджених шляхом подачi звернень у рiзнi інстанції.

9. Процес кримінально-виконавчого впливу не може бути цiлком і повнiстю регламентований нормами права. Наприклад, немає потреби регламентувати нормами права рiзноманiтнi методи та засоби виховної роботи iз засудженими. Така робота повинна проводитись iндивiдуально, з урахуванням вимог педагогiки та психологiї на ґрунтi наукових досягнень.

10. Не всi вiдносини, що виникають з приводу виконання покарання, слiд вважати кримінально-виконавчими й навiть правовiдносинами взагалi. Так, фактичнi вiдносини мiж засудженими членами самодiяльних органiзацiй будуються на моральнiй основi й не вважатимуться правовими.

Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини - це урегульовані нормами кримінально-виконавчого права суспільні відносини, які виникають між державою в особі органів і установ виконання покарань та засудженими з приводу виконання/відбування кримінальних покарань.

Кримінально-виконавчі правовідносини тісно пов’язані з іншими видами правових відносин: кримінальними, кримінальними процесуальними, трудовими, цивільними, шлюбно-сімейними. Цей взаємозв’язок полягає у виникненні певної сукупної спільності кримінально-виконавчих відносин на основі інтеграції останніх з іншими правовідносинами, їх спільного впливу на одного і того ж суб’єкта – засудженого.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.