Дидактичні погляди І.Ф. Гербарта.

Педагогіку Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Гербарт вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, які повідомляє учитель, в душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка немов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючи умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, Гербарт вказував на необхідність систематичного, зв'язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спрощеним, так як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. Гербарт добивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної манірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, Гербарт виділяє різні ступені: враження, очікування, вимога, дія. Викладення у зв'язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов'язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), філософські обґрунтувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв'язним (відноситься до очікування), таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).

Західноєвропейська педагогіка кінця XVIII — першої половини XIX століття

^ Процес навчання і, зокрема урок, за Гербартом, проходить 4 стадії, які називають формальними ступенями навчання:

1) Ясність (виразність) — це заглиблення в навчальний матеріал в стані спокою. В психологічному плані тут вимагається мобілізація уваги учнів.

2) Асоціація — це заглиблення в учбовий матеріал в стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов'язування нового зі старим, Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані — краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3) Система — це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв'язним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулювання законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, «пошуку». В галузі дидактики — це формулювання висновків, правил, визначень.

4) Метод — це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає дії, дидактично ж — це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосування. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і доповнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що використовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання своїм завданням має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, наданням уяві учнів певної системи. Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Гербарт розробив принципи керування у шкільному закладі, яке має своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, привчання їх до порядку. Дитина, на думку Гербарта, проявляє «дику пустотливість», що кидає її в різні сторони, вона має тенденцію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрібно приборкати дикість дитини, тобто керувати нею. В рамках принципу керування Гербарт рекомендує такі засоби керування: погроза, нагляд, накази и заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, на думку Гербарта, виходить за межі керування.

Моральне виховання в системі педагогіки Гербарта пов'язане з навчанням. Метою морального виховання є виховання характеру. Це виховання повинне прагнути зробити пануючими у вихованця п'ять моральних ідей, які начебто охоплюють всю етику. Це ідея внутрішньої свободи (що робить людину цілісною істотою, усуває внутрішню боротьбу між судженнями і вчинками), ідея вдосконалення (яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує «внутрішню гармонію» людини, повноту життя, вимагає настирливості, організованості), ідея приязні (яка сприяє погодженості волі однієї людини з волею інших), ідея права (яка має вирішальне значення в розв'язуванні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти), ідея справедливості (якою треба керуватися, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила).

Гербарт підійшов до важливого принципу виховання — опора на позитивне, що вимагає того, щоб вчитель та вихователь на перший план ставив те позитивне, яке є в кожного від природи. Позитивне тут постає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) Гербарт виділяє й додаткові засоби: строгий розпорядок дня; схвалення або засудження поведінки дітей; відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче; дотримання раз і назавжди встановлених правил поведінки; вироблення релігійного почуття смирення і залежності від «вищих сил».

Питання виховання в педагогічній спадщині І.Ф. Гербарта.

Перший педагогічну працю Гербарта присвячений творчості Песталоцці. Основні праці Гербарта («Загальна педагогіка, виведена з цілей виховання» (1806), «Підручник психології» (1816; рос. Пер. 1875), «Психологія як наука, заснована на досвіді, метафізиці та математиці» (т. 1-2 , 1824-25), «Нарис лекцій з педагогіки» (1835)) відрізняються раціональністю - Гербарт бачив у педагогіці як науці в першу чергу методологічний інструментарій. Внаслідок цього він прагнув до виявлення «тез і основоположень», а також фундаментальних умов ефективності навчально-виховного процесу.
Гербарт відкидав крайнощі як емпіричної, так і філософської педагогіки, представники яких виходили або з фактів, або з філософії. Відповідно він наполягав на суверенності педагогічної науки: «Було б краще, якщо педагогіка як можна точніше сама розробила свої власні поняття і більше заохочувала самостійне мислення, щоб стати центром окремої області мислення і не бути на задвірках інших наук».
Гербарт постійно підкреслював, що педагогічна робота проводиться успішніше, якщо їй передує оволодіння педагогічною теорією. Він говорив, що педагогу потрібні широкі філософські погляди, щоб повсякденна копітка робота і обмежений індивідуальний досвід не звужували його горизонту.
Гербарт вважав педагогіку не тільки наукою, але й мистецтвом, володіючи яким педагог у кожному конкретному випадку надходить відповідно до того, що «надав йому практичний досвід». Педагогіка, за Гербарт, будучи самостійною наукою, спирається на так звану практичну філософію (етика і психологія). За допомогою етики намічають педагогічні цілі, за допомогою психології - способи їх здійснення. У центр процесу виховання ставилося волевиявлення особистості.
Цей моральний процес в ідеалі повинен відповідати п'яти головними критеріями:
- Внутрішньої свободи,
- Досконалості,
- Доброзичливості,
- Законності
- Справедливості.
Мистецтво вихователя набувається вчителем у повсякденній педагогічній діяльності, і тим швидше, чим глибше і грунтовніше влаштована ним теорія виховання, вважав Гербарт.
Вивчаючи педагогічну теорію, вихователь не може, звичайно, озброїтися на майбутнє готовими рецептами для різних ситуацій, він готує себе до правильного сприйняття, розуміння і оцінки явищ, з якими він зустрінеться на педагогічній роботі. Оволодіння педагогічною теорією дає вчителю можливість уникнути помилок в оцінці вихованців, стимулів та мотивів їх поведінки, значення та сутності їх вчинків; його вихованці не зможуть тоді «вражати і залякувати свого вихователя дивовижними загадками».
Гербарт надавав великого значення встановленню мети виховання, в залежності від якої повинні визначатися виховні засоби. Відповідно до своєї етичної теорією, основою якої є, як зазначалося вище, моральні ідеї, Гербарт вважав, що мета виховання полягає у формуванні доброчесної людини. Розглядаючи цю мету як вічну і незмінну, він мав на увазі виховувати людей, які вміють пристосуватися до існуючих відносин, які поважають встановлений правопорядок, що підкоряються йому.
Педагог повинен ставити перед вихованцем ті ж цілі, які той поставить перед собою сам, коли стане дорослим. Ці майбутні цілі можуть бути поділені на:
1) цілі можливі,
2) цілі необхідні.
Можливі цілі - це ті, які людина може поставити перед собою в області певної спеціальності.
Необхідні цілі - це ті, які потрібні йому в будь-якій області його діяльності.
Забезпечуючи можливі цілі, виховання має розвивати в людині різноманітну, багатосторонню сприйнятливість, зробити коло його інтересів ширше і повніше, що і буде відповідати ідеї внутрішньої свободи і ідеї досконалості. Відносно ж необхідних цілей виховання зобов'язана сформувати моральність майбутнього діяча на основі ідей прихильності, права і справедливості, або, як висловлюється Гербарт, виробити в нього цілісний, моральний характер. Вбачаючи сутність виховання в тому, щоб збагатити душу дитини уявленнями, Гербарт хоче вселити в неї ідеї та мотиви доброчесної поведінки та виробити у вихованця моральний характер.
Згідно з «Лінії Гербарта» вчитель повинен достатньо повно регламентувати і контролювати діяльність учнів, підходити до них з однаковими вимогами, відповідати образу керівника, стимулювати їхні зусилля за допомогою заохочень і покарань, оцінювати всі моменти їхньої поведінки. Учнівська дисципліна є однією з найважливіших цінностей даної стратегії.
У центр процесу виховання ставилося волевиявлення особистості. Виховання має створювати гармонію між волевиявленням та виробленням багатосторонніх інтересів. Шляхи досягнення такої гармонії - управління, навчання і моральне виховання.
Управління має своїм завданням не майбутнє дитини, а тільки підтримання порядку в даний час, тобто в процесі самого виховання. Агенція підтримує порядок і знищує природну, первісну необузданность, через це вихованець входить в сферу розумної людської свободи. Підтримуючи зовнішній порядок,управління створює передумови для здійснення процесу виховання. Але воно не виховує, а є хіба що тимчасовим, але обов'язковою умовою виховання. Заходами управління є: загроза, нагляд, накази, заборони, авторитет. Гербарт наполягав на необхідності зайняти вихованця настільки, щоб у того не залишалося вільного часу.
Перший засіб управління - це загроза. Але загрозою не завжди досягається потрібний ефект. Сильні діти ставлять загрозу ні в що і «відважуються на все», слабкі натури не переймаються загрозою і продовжують діяти, як їм підказують їхні бажання. Тому загроза повинна бути доповнена наглядом, який, на думку Гербарта, вельми дієві в ранні роки. Однак, і найсуворіший нагляд може не дати бажаного результату; наглядає постійно шукає лазівок, щоб уникнути нагляду. Якщо нагляд посилюється, то і потреба в лазівки зростає.
Необхідно застосовувати різноманітні накази і заборони, які повинні бути точними і конкретними. Для дітей, які порушують встановлені правила, слід завести в школі штрафну книгу. Гербарт вважає, що і в домашньому вихованні ведення подібної книги іноді корисно.
І, нарешті, велике місце серед управління дітьми відводиться покарань, в тому числі і тілесним. Система різних покарань була детально розроблена Гербарт, вона широко застосовувалася в німецьких і російських гімназіях, ліцеях французьких і середніх навчальних закладах інших країн.
Авторитет і любов Гербарт вважав допоміжними засобами управління. Він говорить, що ці кошти виходять за межі управління. Дух дитини схиляється перед авторитетом, який направляє зароджується волю вихованця до хорошого, відвертаючи від поганого. Але вихователь повинен йти своєю дорогою і не піклуватися про схвалення або несхвалення своїх дій з боку більш слабкою, тобто дитячої, волі.
Управління повинне зайняти час дитини. Займаючи дітей, важливо відвернути їх від усяких витівок.
Вся система управління дітьми, має своїм завданням відволікати їх від безладдя та порушень дисципліни, побудована у Гербарт на насильстві, на дресирування і муштрі. Він вважав, що дитина не володіє свідомістю до тих пір, поки не набуде шляхом систематичного навчання певного кола уявлень.
Найбільш розробленою в педагогічній системі Гербарта є теорія навчання. Розумовому утворення Гербарт надавав великого значення у справі виховання. Він вважав навчання найголовнішим і основним засобом виховання: ввів у педагогіку термін навчання, що виховує. Він говорив, що немає вихованця без навчання, що не визнає навчання, яке не виховує. Однак, розвиваючи цінну ідею попередніх педагогів, зокрема Песталоцці, про виховує навчанні, Гербарт надав їй одностороннє тлумачення. Гербарт підмінив складний процес виховання навчанням, без урахування впливу соціального середовища і значенняемоції в моральному вихованні. Він вважав, що почуття і воля є не самостійними проявами психіки людини, а всього лише модифікаціями уявлень.
Навчання має не просто давати якийсь обсяг знань, але в основному сприятиме удосконаленню всього суб'єкта. Навчання - навмисне, систематичне утворення і розвиток уявлень, що становлять душевну життя для всебічного досконалості.
Гербарт зазначав, що, засвоївши знання у певній системі, учень повинен вміти користуватися цими знаннями так, щоб він міг «направляти думки від будь-якого пункту до всякого іншого вперед, назад або в бік», щоб він міг перегруповувати знання з різних точок зору і застосовувати їх до обговорення нових випадків, до вирішення відповідних практичних завдань.
Гербарт належить капітальна розробка ідеї виховує навчання, основне завдання якого він бачив у розвитку всебічного інтересу. Він вважав навчання основним засобом виховання, на підставі якого розвивається шість видів так званого багатостороннього інтересу, кожний з яких, з точки зору сучасного краєзнавчого підходу, можна розглядати як елементи адаптаційного механізму в навчанні.
Одні з них направлені на пізнання навколишньої дійсності, інші - суспільного життя.
Гербарт розрізняє шість самостійних видів різних інтересів.
До інтересам першої групи він відносить інтереси:
- Емпіричний, який як би відповідає на питання, що це таке, і збуджує інтерес до всього живого, до світу, прагнення до спостереження;
- Умоглядний, який відповідає на питання, чому це так, і наполягає на міркуванні;
- Естетичний - забезпечує художню оцінку явищ, збуджує інтерес до прекрасного.
До другої групи інтересів відносяться:
- Симпатичний, спрямований на членів своєї сім'ї та найближче коло знайомих,
- Соціальний - на більш широке коло людей, на суспільство, свій народ і все людство.
- Релігійний інтерес, спрямований на спілкування з Богом, з церквою, з вищими духовними силами.
Одна з найважливіших завдань освіти полягає у Гербарт в порушенні багатостороннього інтересу. Гербарт розраховував вирішити її створенням у вихованців різноманітних і рухомих груп уявлень шляхом вивчення різних навчальних предметів. Він пропонував починати вивчення з найдавніших періодів історії, вважаючи, що життя первісних людей і античних народів є найкращим матеріалом для дітей. Він пояснював, що людство виявляло у своїй юності ті ж інтереси, які властиві дітям та юнакам. Тому учням слід, на його думку, дати всі усложняющийся коло гуманітарних знань, сконцентрованих навколо філософії та історії стародавніх народів.
Гербарт високо цінував стародавні мови і математику, причому математику головним чином як засіб розвитку мислення, «сильну гімнастику духу».
Питання про шкільній системі Гербарт вирішував у відповідності зі своїми консервативними соціальними поглядами. Він пропонував створити такі типи шкіл: елементарну, міську та гімназію. Між ними не було спадкоємності, кожен з цих типів шкіл існував самостійно: з перших двох можна надходити лише у спеціальні школи, а з гімназії - у вищі навчальні заклади. Як видно з цього, Гербарт був противником єдиної системи освіти. Він був прихильником вже відживаючого класичної освіти. У реальній школі, на його думку, повинні вчитися ті, хто буде займатися торгівлею, промисловістю, ремеслом і іншим видом практичної діяльності. Для тих же, хто призначалося для розумових занять, керівництва та управління, для обраних, Гербарт рекомендував класичну освіту.
Велика увага Гербарт приділяв проблемі інтересу, як найважливішому умові і засобу успішного навчання.

Гербарт вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, про які повідомляється вчителем, в душі учня піднімалося низкою вже наявні в нього уявлення. Засвоєння нових уявлень на основі вже наявного в учнів попереднього досвіду він називав апперцепцією. Він дав їй велике значення в процесі навчання і тісно пов'язував з неї інтерес і увага.
Гербарт розрізняв наступні види уваги. Дітям спочатку властива примітивна увага, що є першим видом мимовільної уваги. Воно направляється на предмет незалежно від волі людини, завдяки силі враження, яскравості кольору або гучності звуку.
Другим видом мимовільної уваги є апперцептівний увагу, що як би висилає відповідні подання, потрібні для засвоєння і закріплення нових.
Від мимовільної уваги він відрізняв довільну увагу, що залежить від заздалегідь прийнятого наміри, від зусиль самого учня. Гербарт вказує, що розвиток в учня довільної уваги, прагнення зосереджувати серйозні зусилля на тому, що належить вивчити, є завданням не лише навчання, а також управління і морального виховання.
Гербарт дав багато цінних порад про те, як розвивати і підтримувати в учнях інтерес і увага. Наприклад, ще до школи і на початкових ступенях навчання в дітях повинні створюватися такі подання, які допомагають засвоювати наступний навчальний матеріал. Безпосередньо перед тим, як учитель перейде до пояснення нового, він повинен викликати в умах учнів ті уявлення, які потрібні для засвоєння нового матеріалу.
У викладанні слід широко користуватися наочністю: коли не можна показати сам предмет, треба продемонструвати його зображення. Не слід, однак, занадто довго демонструвати одне і те ж, тому що одноманітність діє втомлює.
У викладі вчителя має бути пов'язане одне з другим: несвоєчасні паузи і введення сторонніх елементів порушують вільне протягом апперцептивного механізму і розривають ряди уявлень. Навчання не повинно бути занадто важким, але і зайва легкість тільки шкодить справі.
Гербарт дав так само цінні поради про заучуванні напам'ять. Він вказував на боротьбу з забуванням вивченого матеріалу. Найбільш ефективним він вважав для цього вправу учнів шляхом постійного застосування заученого матеріалу на практиці у зв'язку з тим, що їх цікавить, що привертає їх увагу.
«Багатостороння освіта, писав Гербарт, має бути цілісним і єдиним, але тільки не поверхнева і легковажним ставленням до справи».
Гербарт розробив теорію ступенів навчання, що стала широко відомою серед педагогів усіх країн. Він зробив спробу привести навчання у відповідність до законів психічної діяльності дитини, яку він розумів як механізм діяльності апперцептивного процесу.
Процес навчання за Гербарт обов'язково проходить через поглиблення в досліджуваний матеріал (поглиблення) та поглиблення учня в самого себе (усвідомлення). У свою чергу ці два моменти можуть здійснюватися або в стані спокою душі, або в стані її руху.
Звідси слідують чотири ступені навчання, які Гербарт назвав:
1. Ясність
2. Асоціація
3. Система
4. Метод.
Перший ступінь - ясність - це поглиблення в стані спокою. Досліджуване виділяється з усього, з чим воно пов'язано, і поглиблено розглядається. У психологічному відношенні тут потрібно мобілізувати увагу. У дидактичному - виклад учителем нового матеріалу, застосування наочності.
Другий ступінь - асоціація - це поглиблення в стані руху. Новий матеріал вступає у зв'язок з уже наявними в учня уявленнями, раніше отриманими на уроках, при читанні книг, з життя. Так як учні ще не знають, що вийде в результаті зв'язування нового зі старим, Гербарт вважав, що в психологічному відношенні тут є очікування. У дидактичному плані найкраще проводити бесіди, невимушена розмова вчителя з учнями.
Третій ступінь - система - це усвідомлення в стані спокою. Пошуки учням під керівництвом учителя висновків, визначень, законів на основі нових знань, пов'язаних зі старими уявленнями. Психічно ця ступінь відповідає, за Гербарт, «шукання».
Четвертий ступінь - метод - це усвідомлення в стані руху, застосування отриманих знань до нових фактів, явищ, подій. Психологічно цей ступінь вимагає дії. В області дидактики це свого роду навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого використання отриманих знань, вміння логічно і творчо мислити.
Ці ступені визначають, за Гербарт, послідовність ходу навчання. Вони є формальними, тому що не залежать від конкретного змісту навчального матеріалу, віку учнів, дидактичної завдання уроку.
Гербарт визначено три універсальних методу навчання:
- Описовий метод.
- Аналітичний. Включає в себе аналіз властивостей і характеристик предмета.
- Синтетичний метод. Базується на зв'язку вже засвоєного раніше, сприйнятого і нових уявлень.
Всі ці методи слід застосовувати в сукупності.
Універсальна схема ходу навчання, встановлена Гербарт, в подальшому була перетворена його послідовниками в схему будь-якого уроку. Наукова педагогіка відкидає подібне рішення питання і вважає, що хід уроку визначається низкою обставин: віком і рівнем розвитку учнів, специфікою навчального матеріалу, дидактичної завданням даного уроку і ін

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.