Вплив Овідія на світову літературу.

Історія життя та вигнання Овідія — одна з найзагадковіших у царині світової літератури

А ось те, що Овідій — один із найвидатніших поетів світу, ні для кого не загадка. І глибоко символічно, що «золота доба» римської культури закінчилася смертю не Августа (14 p.), а Овідія (18 p.). Нині в туристичних довідниках можна прочитати, що Овідія поховано в румунській Констанці. Але щодо цього існує низка легенд. За однією з них, із його ім'ям пов'язана назва українського міста Овідіо-поль (Овідій + грец. поліс (місто) = місто Овідія). Мовляв, після просування Російської імперії на південь (XIX ст.) якийсь офіцер знайшов старовинний надгробок із написом «Овідій». Там заклали фортецю, а згодом виросло місто. Можливо, це вигадка, можливо — дійсність (у реальність Трої теж спочатку не вірили). Та головне не те, де Овідій похований, а існування численних легенд про місце його поховання. Подібно до цього сім еллінських міст сперечалися, у якому з них народився Гомер. В обох випадках така множинність версій свідчить про надзвичайну популярність, неминущу славу поетів. Тож Овідій не помилився, написавши в кінці «Метаморфоз»: «Рег saecula omnia vivam» («Я буду жити у віках»).

Мало хто з поетів зрівняється з Овідієм за впливом на нащадків. Мода на Овідія вперше виникла в середньовіччі ХІ -ХІІ ст., в епоху, яку охрестили Aetas Ovidiana («століттям Овідія»). Поети, які виходили з шкіл при соборах, наслідували Овідія і в придворних поемах, присвячених прекрасним дамам, і в поетичних посланнях друзям. Вплив Овідія відчувається і в віршованих перекладах біблійних текстів. Він був улюбленим поетом бродячих студентів та менестрелів ХІІ ст. Дехто, послуговуючись текстом «Метаморфоз», намагався знайти в них високоморальну мету, що співзвучна середньовічним алегоріям. З іменем Овідія йшли на страту єретики, в той же час його порівнювали з Блаженним Августином, стверджуючи: «Господь віщав через Овідія так само, як і через Августина». Розлогим відлунням у добу Середньовіччя озвалось його «Мистецтво кохання». Ще видатний французький мислитель і письменник П'єр Абеляр (1079-1142) використовує у листуванні з улюбленою Елоїзою вірші з цього твору; відповідним цитуванням відгукувалася й Елоїза. Лише на Вергілія Данте посилається частіше, ніж на Овідія, і він же – самий згадуваний автор у Чосера, якому належав один з рукописів «Метаморфоз». Саме «Метаморфози» були незамінним джерелом міфології до того часу.

Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки Овідієвих міфів. Овідій знову увійшов у моду. Петрарка і Боккаччо просто напоєні ним, так само як і Монтень, і поети Плеяди у Франції, і великі письменники Іспанії та Португалії. Шекспір, знайомий з «Метаморфозами»за віршованим англійським перекладом Артура Голдінга, багато запозичив з тексту Овідія, зокрема для створення вставки – історії Тісба у «Сні в літню ніч» і заклинання Просперо у «Бурі».

Не менший розголос мали й «Скорботи». Недарма Овідій пророкував їм щасливу долю:

Голос мій жалібний між безкраї піде племена...

Кожне зітхання моє гучно озветься в віках.

Серед справді незчисленних відгомонів назвімо хоча б «Жалі» чільного представника «Плеяди» дю Белле та надгробні плачі («Трени») Яна Кохановського. Самодостатній елегійний дістіх Овідія, завдяки точному, рядок в рядок, перекладу Крістофером Марло «Любовних елегій» (1597), вплинув на остаточне формування англійського героїчного дістіха. В описах Мільтона також відчувається вплив Овідія (порівняй: опис Нарциса в «Метаморфозах» III 413-436 і Єви у Втраченому раю IV 457-469). В XVII-XVIII ст. міфи з «Метаморфоз» слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. Овідія наслідував Г. Сковорода («Похвала астрономії»).

Але вже у ХVІІІ ст. інтерес до Овідія почав поступово згасати. Романи надавали читачеві більш захоплюючі сюжети, з питань міфології легше було звернутися до довідників, еротика Овідія поступалась гостротою новим еротичним творам. Пуритани засуджували Овідія за аморальність, романтикам не подобалася його життєва позиція. Овідій поступився місцем Вергілію, потім на зміну латинським авторам прийшли грецькі, і, нарешті, перевага була віддана сучасній літературі.

Незважаючи на це, упродовж століть і до цього часу «Метаморфози» залишаються джерелом творів мистецтва і улюбленою лектурою широкого читача, який зазвичай за їх посередництвом знайомиться з корпусом античної міфології.

Не перестає цікавити сучасників і образ самого римського поета. Ще у XIX ст. образ поета-вигнанця привертав увагу О. Пушкіна (згадаймо вірш О. С. Пушкіна «До Овідія» (повністю перекладений М. К Зеровим у Соловецькому концтаборі — збереглися лише 22 рядки, переслані в листі до дружини; існує й переклад М. Т. Рильського). Захоплено відгукувався про нього Т. Шевченко, називаючи «найдосконалішим творінням всемогутнього творця Вселеної». У сучасній літературі трагічна доля співця «Любощів» і «одвічних перетворень» яскраво змальована в романі польського письменника, уродженця Львова, Яцека Бохенського «Овідій Назон — поет». Давньоримський поет стає центральною постаттю роману німецького письменника Крістофа Рансмайра «Останній світ», повісті російського письменника Анатолія Сєргєєва «Відкрите небо», творів українських митців: Юрія Мушкетика («Літній птах на зимовому березі»), Олеся Гончара (новела «Фантазія місячної ночі» роману «Берег любові») та інших.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.