Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Емоціогенна структура та емоційна насиченість тексту як засіб прихованого впливу в комунікації.

Використовуючи класифікацію А. Кисельової, можна не тільки дослідити вплив, а й визначити потенціал впливу (звичайно, з певною точністю). Можна побудувати інваріант-текст, який матиме n трактувань (текст як інтерактивна сукупність), виходячи зі збігу смислового поля тексту та смислових фокусів. Серед підсистем мовної інформації А. Кисельова виділяє дві підгрупи:

· підсистеми з потенційною прагматичністю. Їх основне призначення – інформувати, повідомляти про що-небудь. Мовними одиницями цієї групи виступають інформеми. Розрізняють такі види інформем:

ü номінативні (повнозначні слова);

ü дейктичні (я, який-небудь, де-небудь, там, де);

ü релятивні (сполучники, прийменники);

· підсистеми з константною прагматичністю. Їх основне призначення – вплив на психіку і регуляція поведінки. Мовні одиниці цієї групи – прагмеми. Серед прагмем виділяють:

ü емоційні (вигуки);

ü емоційно-оцінні (великодушно, хвойда);

ü експресивні (слова, вжиті у переносному значені);

ü естетичні (слово найбільше відповідає значенню, тонко виражає необхідний у певному контексті нюанс);

ü спонукальні (вигуки, частки, суфікси, і слова зі спонукальним значенням на зразок просити, наказую, мовчати!).

Фразеологізми можуть виступати як інформеми (штампи наукового та офіційно-ділового стилю) і як прагмеми експліцитного (повчання, порада) та імпліцитного (констатуючі “де чарка, там і сварка”) характеру.

Одиниці з константною прагматичністю поділяються на дві групи: мовні прагмеми – носії реальної константної прагматичної інформації, і мовленнєві прагмеми, що набувають прагматичності у мовленні внаслідок актуалізації їхнього прагматичного потенціалу. Фактори такої актуалізації називаються актуалізаторами. А. Кисельова називає три типи таких актуалізаторів: лінгвістичні, паралінгвістичні та позалінгвістичні [175, 11 –13, 41-42].

Для публіцистичного тексту, який орієнтований на формування імпліцитних значень і смислів, актуальним є вживання інформем на рівні представлення фактів[1] та прагмем через створення додаткового прагматичного смислу на рівні представлення об’єкта. Іншими словами, треба враховувати емоційно-оцінне чи експресивне значення, присвоєне автором описуваному об’єкту (або іншим об’єктам, які перебувають із центральним у певних взаємозв’язках), а також враховувати місце другорядних об’єктів.

Якщо мовленнєві прагмеми як фактор посилення залучають контекст, то прагмеми мовні характеризуються сталістю, хоча вони також “можуть посилюватися певними факторами, сенсибілізаторами – лінгвістичні, емоційно-оцінні, слова у синтаксичних зв’язках” [175, 14].

Якщо треба виявити прагматичний потенціал тексту, розкрити зв’язки, в яких він може реалізуватися, то важливо враховувати наявність у тексті прагматичних констант, тобто прагматичної регулятивної (або керуючої) інформації, спрямованої на обов’язкову реалізацію в мовленні [175, 46]. Прагматична константа являє собою згорнуту структуру значення й експресії, організовану так, щоб її можна було однозначно трактувати в процесі комунікації. Проте слід зауважити, що однозначність трактування залежить від однорідності аудиторії та ситуації мовлення. З іншого боку, прагматична константа проявляється найповніше в письмовому спілкуванні, коли немає тих чинників акумулювання додаткового смислу, які спродуковані людиною, що виголошує текст. Адже під час письмового спілкування не має значення інтонація мовця, його міміка, динаміка відтворення тексту, немає й інших чинників для виникнення симпатії / антипатії (від кольорової гами одягу мовця до комплексу подразників соціального плану).

Дослідження імпліцитного впливу публіцистичного тексту передбачає розкриття потенційно можливих прочитань і актуалізації смислових нашарувань у процесі сприймання тексту. "На рівні значення, семантики імпліцитний вплив виявляється через прагматичний потенціал – мовну інформацію, яка може стати прагматичною залежно від потреби і мети мовленнєвого акту" [175, 46]. Носіями актуалізованого у мовленні прагматичного потенціалу є мовленнєві прагмеми.

Зіставлення мовних і мовленнєвих прагмем виявляє різницю між ними за ступенем прагматичної сили на користь мовленнєвих прагмем. Більша прагматична (впливова) сила мовленнєвих прагмем є одним зі стимулів утворення / використання їх мовцями (наприклад, причиною утворення неологізмів, зокрема, оказіоналізмів). Такі словоформи – це нові слова і форми (створені на основі відомих словесних значень і вимог ситуації мовлення), які відображають не стільки нові поняття, скільки нові сторони старих понять, виявлені через новий контекст або в результаті вміщення відомого поняття в нестандартну ситуацію чи в таку групу понять, яка є далекою від групи традиційного значення. Особливе прагматичне навантаження мають заголовки, оскільки вони виконують не лише інформаційно-пошукову, а й експресивну функцію: ““Оксамитовий сезон” українського дисидентства” [184]; “Труби рахують восени”[506]; “Конкурс до п’ятої колони”” [202]; “Через Альпи до Гімалаїв” [539]; “Зубний біль паралельної політики” [152]; “Губить людей не пиво, а вода... хлорована” [91]; “І сміх, і гріх... рятують від депресії” [156]; “Ми прийшли у Запоріжжя 1 квітня. Усерйоз і надовго”[284]; “Томагавки – закопати” [499]; “Слов’янське побоїще, або перші результати євро-2000” [447]; “Президент Асад заповідав спокійне майбутнє” [383]; “Може, аби ми не летіли з Росією під одним крилом” [297]; “Чиновницький грім на голову таланту” [543].

Розв’язання мовленнєвих проблем завжди використовує описаний механізм. І його результатом не обов’язково є оказіоналізм. Навпаки, в більшості випадків створюється “просто” нове значення, новий вияв відомих істин і стереотипів. Так, наведений щойно заголовок “Труби рахують восени” асоціюється у свідомості реципієнта з відомим прислів’ям “Курчат восени рахують”, “Через Альпи до Гімалаїв” з крилатим висловом “Через терни до зірок”. Нове прочитання може виникати і внаслідок семантичного розширення поданого вислову (тобто деталізації): “Губить людей не пиво, а вода... хлорована”; “І сміх, і гріх... рятують від депресії”, “Чиновницький грім на голову таланту”.

Практично, можна говорити про численні зв’язки, які пронизують мову і відображувану нею дійсність. Чим більше ланок між зв’язаними поняттями випущено і чим на ближчій відстані вони подані вербально в тексті (тобто в контексті словоформ), тим несподіванішим виявляється смисл і вплив цього нового значення на реципієнта. Наприклад, у заголовку “Рекет по-церковному” [400] між двома зіставленими поняттями “рекет” і “церква” – відмінність така істотна, що наближається до смислового протиставлення. Поєднання слів створює змістову шпарину, в межах якої виникає прихований смисл великого експресивного навантаження, а отже, й потенційного прихованого впливу. Це підтверджує висновок А. Кисельової про закономірність, що спостерігається в мовній дійсності, а саме про сенсибілізацію (посилення) прагматичної (впливової) сили прагмем: прагматична сила прагмем тим більша, чим менш частотними і менш очікуваними (тобто більш несподіваними) в мовленнєвій ситуації вони є [175, 51].

До речі, про те саме свідчить уживання пейоративної лексики: розмовні, просторічні і жаргонні слова мають більшу прагматичну силу (вони виражають вищий ступінь емоційної оцінки, експресії, спонуки), ніж стилістично нейтральні слова, оскільки сленг рідше вживають у науковому чи публіцистичному тексті.

Мовленнєві прагмеми характеризуються найменшою частотністю і досить рідко фіксуються у масовій свідомості на рівні знака чи символу, та й фіксація така проходить за досить складних умов. Так, у сфері політичного життя на сторінках української преси можна зустріти лише дві досить поширені прагмеми з фіксованим значенням – “маємо те, що маємо” та “адмінресурс”. Друга прагмема однозначно трактується на рівні поняття, а перша досить поширена як на рівні знака, так і на рівні смислу. В ситуації передвиборних кампаній поняття “адмінресурс” набуло значного поширення, а отже, прагматична сила цієї словоформи значно послабилася внаслідок частого вживання. Сила прагмеми може бути “ослаблена або навіть втрачена, тому що прагмема з високим частотним індексом виступає як тривалий умовно-рефлекторний подразник” [159, 55].Це твердження не стосується тих випадків, коли властиве прагмемі поле семантичних і емоційних значень змінюється, тобто коли прагмема набуває нового значення залежно від контексту чи ситуації вживання.

Можна передбачити, що через деякий час згадана словоформа адмінресурс втратить актуальність, стане менш частотною, а прагматична сила цієї форми знову посилиться. Тому досить цікаво дослідити зміни прагматичної сили прагмеми з погляду ситуації мовлення і контексту віяльного спілкування, а також активації віддаленого в часі суспільного досвіду. На перший погляд, така зміна має хвилеподібний характер (щоправда, для підтвердження цієї гіпотези потрібні спеціальні дослідження).

Несподіваність виступає фактором у сенсибілізації прагматичної сили лексем, психофізіологічна сутність якого реалізується через один з основних лінгвістичних способів сенсибілізації [175, 54], а отже й актуалізації прагматичного потенціалу – транспозиції мовних засобів (метатези, перестановки). На рівні формування нового смислу маємо подвійну структуру, коли старе і нове значення актуалізуються у свідомості реципієнта і тоді експресивність попереднього слова поширюється на наступне, а його форма сприяє посиленню експресивності через несподіваність.

Прихований вплив детермінується наявністю в тексті додаткового смислу, що репрезентує складні взаємозв’язки дійсності, яка лежить в основі будь-якого повідомлення. Саме ці зв’язки реалізуються в мові на рівні номінації та предикації, емоційної оцінки об’єктів та зв’язків між ними. Інформативною підсистемою мови вважають семантичну (інтелектуальну, раціональну, когнітивну тощо) підсистему мовної інформації. Вона має корелятивні зв’язки з предметами, якостями, діями через систему відповідних понять про них – суджень та умовиводів. Це відображається у змісті інтелектуалізованих мовних засобів, зокрема, у поняттєвому змісті багатьох дейктичних слів, які не мають емоційних, емоційно-оцінних, експресивних та інших семантичних компонентів тексту в цілому [176, 15] і публіцистичного тексту зокрема.

Для дослідження прихованого впливу публіцистичного тексту треба окреслити номінантну базу тексту, але необхідно також ураховувати контекст уведення слів цієї групи в текст. Іншими словами, треба визначити шляхи зміни якості: тематична апперцепція, семантичне поле, логічний та емоційний наголоси в тексті і т.ін.

Погляд на текст через комплекс номінантів та встановлення зв’язків між ними передбачає врахування структурного і системного характеру мови. Тут ми проаналізували публіцистичні тексти на рівні синтагматичних та парадигматичних зв’язків. Це підкреслює можливість систематизації матеріалу відповідно до моделей, характерних для певної мови (чи то група лексики, чи оперування часовими позиціями на рівні зв’язків).

Аналіз текстів підтверджує, що прагмеми, які є близькими за характером прагматичної константи, розрізняються за ступенем сили впливу цієї константи [73, 47]. Ступінь наростання впливу охоплює такі типи:

¨ за наростанням експресії: покотитися – помчатися – понестися;

¨ за наростанням емоційної оцінки: чванство – фарс – фанаберія;

¨ за наростанням ступеня здивування (включення в емоцію): ба! – оце то так?!;

¨ за наростанням категоричності спонуки: мовчіть – мовчати.

Усі наведенні типи передбачають структурування інформації відповідно до одного типу груп – слова, словосполучення і речення, які перебувають у синонімічних відношеннях значення (синтагматичний зв’язок), або словоформи одного значення, але різної прагматичної сили (парадигматичний зв’язок).

На семантичному рівні вплив публіцистичного тексту можна описати через прагматичний ефект, який (за класифікацією А. Кисельової) буває двох видів: 1) прогнозований, планований (або цільовий потенціальний) і 2) реальний, фактичний [175, 48-51]. Якість прагматичного ефекту будь-якого тексту визначається характером співвідношень між прогнозованим і фактичним ефектами. Коли прогнозований прагматичний ефект реалізується повністю (тобто коли фактичний ефект дорівнює прогнозованому), то він визначається як позитивний. Якщо ж у конкретній мовній ситуації виникає прагматичний ефект, прямо протилежний прогнозованому, то він відзначається негативним характером.

Аналізуючи публіцистичний текст як цілісну сукупність взаємозв’язків, можна окреслити лише прогнозований ефект, оскільки фактичний ефект визначається особливостями сприймання реципієнта і його можна окреслити лише на рівні можливих прочитань, а відповідно, – змін у свідомості.

Прагматичний ефект виступає результатом дієвості прагмем і поширюється як на конкретну прагмему-слово, так і на текст. Особливості вживання мовних прагмем у тексті дають змогу поділити їх на кілька груп, що об’єднують слова і словоформи з константною прагматичністю. Саме на основі цих груп часто виникає і формується додатковий смисл, який спричиняє зміни у свідомості реципієнта. Такі групи слів виконують функцію "вмикачів" (тригерів) уваги реципієнта, коригують його поведінку на рівні діяльності або свідомості. Виділяють такі групи інструментів впливу семантичного характеру [324, 117 - 120]:

· універсальні квантифікатори – лінгвістичні терміни для позначення слів типу всі, кожен і т.ін., які не допускають винятків;

· модальні оператори можливості – слова, що вказують на можливість дії (можу, не можу);

· модальні оператори необхідності – слова, що вказують на обов’язковість дій (повинен, необхідно, зобов’язаний).

Використання універсальних квантифікаторів і модальних операторів дає змогу:

· оминути (вилучити з процесу сприймання) питання про істинність пропагованих положень завдяки апеляції до масовості, до суспільного досвіду та індивідуальних прагнень;

· пропагувати приєднання до загальнолюдських цінностей (або до цінностей соціальної групи) завдяки узагальненості висновків і тверджень;

· замінити конкретні факти узагальненнями (апелятами до соціальної дійсності), тобто організувати матеріал не на основі фактів, а на основі припущень, вигідних для пропагованої ідеї. При цьому можна “випустити” джерело інформації (чи автора твердження), поширивши інформацію на всіх (універсальні квантифікатори), або на особу (модальні оператори можливості[2]). Можна також приховати суб’єкта впливу (модальні оператори необхідності), оскільки не зазначається, ким зобов’язаний робити щось?, чому повинен?

Прихований вплив тексту багато в чому мотивується емоційною його складовою, яку називають фасцинацією [14, 2]. Фасцинація включає в себе всі ті складники і чинники тексту, які створюють його емоційну неповторність, забезпечуючи цілісність. Фасцинація як комплекс чинників може виявлятися на рівні лексичного вираження понять та зв’язків між ними, а також на рівні структури тексту (на рівні змістових елементів) через роль факту в оточенні інших фактів.

Реалізація фасцинації у процесі сприймання мотивується кількома факторами, серед яких найважливішим виступає ситуація, в якій проходить віяльне спілкування, та рамка, в якій постає ідея. А. Залевська вважає, що на основі життєвого досвіду в реципієнта виникає “переднастрій” емоційного сприйняття тексту [129, 51]. Цей “переднастрій” може створюватися й засобами тексту. Переднастрій реалізується або через умови сприймання і певну “свободу сприймання” у вказаних рамках, або в постійному і чіткому спрямовуванні уваги реципієнта автором. Переднастрій сприймання тексту може виникати як реакція на заголовок (чи заголовковий комплекс) тексту, де якість фасцинації (емоційної складової тексту) часто визначає характер того впливу, який справить цей текст на реципієнта.

Суспільна ситуація, сконструйована засобами масової інформації, загальний контекст поняттєвих меж і всього того, що люди відносять до всеохопної категорії "життя", – все це так чи інакше зумовлює конкретну поведінку індивіда, вияви його активності й пасивності. При цьому зазначені чинники виступають і засобом, і результатом впливу (явного чи прихованого).

У цьому контексті значну роль відіграють тексти – як засоби не лише продукування, а й розповсюдження статично оформленого, матеріально зафіксованого знімку соціальних процесів.

Розвиток тексту як соціального феномена пов’язаний з розвитком письма і друкарства [533, 180-182]. Наслідком такого взаємозв’язку стало відчуження тексту від автора [404; 389; 459], що дало змогу накопичити певну кількість текстів, зафіксувати певні відбитки життя. До виникнення письма, а потім друкарства такі моменти відчуження спостерігалися тільки в народнопоетичній творчості.

Саме тому, що публіцистичний текст виконує суспільні функції інформування і переконування, вивчення особливостей формування прагматичного (впливового) потенціалу тексту є важливою проблемою.

Смислово-логічна структура тексту не дає можливості повністю з’ясувати його прагматичні особливості і визначити ті елементи, які створюють емоційний потенціал твору, визначають особливості формування підтексту і породжують певні асоціації. З іншого боку, аналіз публіцистичного тексту з погляду його експресивного наповнення може бути результативним лише у визначенні кількісних співвідношень елементів експресії на одиницю інформації, що теж недостатньо.

Поряд із смислово-логічною структурою, в тексті є структура емотивна (тут: сукупність мовних засобів, здатних справляти емоційний ефект)[533, 185]. Про існування такої структури говорить і В. Різун (чуттєво-емоційні теми) . Якщо текст розглядати з погляду діяльнісного аспекту, то емотивна структура набуває ознак структури емоціогенної, тобто такої, яка визначає той емоційний, чуттєвий ефект, який виникає у читача під час і після сприймання тексту [533, 185].

Важливо також наголосити на структурованості цих елементів, які водночас виступають і елементами смислово-логічної структури, тобто зв’язані змістом. Співвідношення ж інформативності й емоційності в тексті залежить від авторської настанови, а також від фонових знань реципієнта, тобто від того, наскільки автор відчуває свого читача та рамкову ситуацію сприймання тексту (частотність, періодичність, мета, мотиви звернення реципієнта до каналу, яким передається продукований автором текст).

Одним з інструментів впливу може бути маркована лексика. У мовознавстві розглядається стилістично маркована лексика, тобто вживання окремих слів, семантика, етимологія чи морфемний склад яких зумовлює виникнення додаткових конотативних відтінків. Якщо говорити про публіцистичні чи художні твори, то тут виникає маркованість, яку можна визначити як контекстуальну. Окремі слова і словосполучення у процесі сприймання твору набувають додаткових емоційних відтінків, пов’язаних з особливостями поєднання фактів (для публіцистичного тексту) чи образів (для художнього), особливо, коли є нарізно оформлені семантичні повтори. Контекстуальна маркованість, як правило, передбачає використання різноманітних стилістичних фігур.

Розглянемо особливості емоціогенної структури публіцистичного твору на конкретному прикладі вживання маркованих лексем. Показовими в цьому плані є публікації в тижневику "ПіК". Гострота матеріалів і своєрідність стилю цього видання (при різноманітності стилів авторів) визначається саме особливою увагою до маркованої лексики, причому контекстуальна маркованість тут представлена особливо широко.

Опишемо емоціогенну структуру статті “Тиждень помсти глухуватих” (Текст Д.2). У статті наявні такі марковані лексеми: глухуватий, політичний бомонд, відтягнутися, правлячий бомонд, удосконалений сервіс, травмований лідер.

Винесення в заголовок маркованої лексеми створює іронічний контекст і відповідно впливає на загальне сприйняття статті. Цьому сприяє й постійне обігрування смислів слова глухуватий, яке базується на різноаспектному трактуванні фрази Президента “… ми почули один одного, а хто глухуватий, той і пішов”. Іронічне враження посилюється нагнітанням емоційних елементів. Автор використовує прийом зіставлення: СБУ і поліпшення умов утримання клієнтів; удосконалений сервіс і травмований лідер; лагідна посмішка дитячого лікаря і голова СБУ. Такі опозиції не лише посилюють ефект іронічності у сприйманні описаних фактів, а й проекціюються на всі наведені у статті факти, виявляючи зв’язок з елементами інформативності.

Про структурну організацію цих елементів свідчить саме їх розміщення у творі, а також градаційний зв’язок маркованих лексем з виразними рисами наростання експресії. У цьому контексті ознак маркованості набуває винесена в заголовок лексема глухуватих, а також лексеми сирий і вибухівка (сирий порох у знайденій в парку Шевченка вибухівці і сира “вибухівка” опозиції). Аналіз текстів переконує в тому, що дослідження емоціогенної структури в різних аспектах її вияву є досить перспективним для визначення особливостей сприймання і продукування творів, а також для розкриття специфіки прихованого текстового впливу.

Таким чином, логічно передбачити реалізацію прихованого смислу на рівні лексико-семантичних утворень у двох площинах:

· через повноту представлення подій, фактів і явищ за допомогою системи номінативів та зв’язків між ними;

· через виокремлення лексично фіксованої емоціогенної структури та встановлення параметрів розвитку такої структури під час сприймання тексту.

Накладання цих двох площин у цілісному тексті відбиває явище фасцинації – емоційної складової тексту, яка передує логіці в процесі сприймання. Про це свідчать описані вище експерименти (див. табл. 2.1 і 2.2).

Якщо узагальнити сучасні психолінгвістичні дослідження семантичних (асоціативних) зв’язків лексичного складу мови (А. Лурія, А.А. Леонтьєв, А. Залевська та ін.), то можна дійти висновку, що всі слова перебувають у парадигматичних чи синтагматичних зв’язках. Це не заперечує висновку Р. Шенона про вагомість інформації залежно від знакового оформлення: величина інформації тим більша, чим менш вірогідною є комбінація знаків, якими подане повідомлення [547]. Відповідно, такі самі зв’язки відбиваються і в свідомості реципієнта, але вже на основі явищ, які цими словами номінуються. Проблема полягає у визначенні загального обсягу домінантів, якими послуговується індивід, та у встановленні методів і прийомів оптимального поповнення фонових знань, що їх використовує реципієнт. Тому необхідними є соціологічні дослідження аудиторії ЗМІ, які б визначили виражену денотатними групами ерудованість цієї аудиторії. Введення інших денотатів може привести до прихованого впливу через механізми осмислення реципієнта та співвіднесення з його еталонами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.